Рішення № 81294693, 19.04.2019, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 695/4132/18

номер провадження 2/695/554/19

19 квітня 2019 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області у складі:

головуючого – судді Середи Л.В.;

за участю секретаря – Оніщенко Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Золотоноші цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що вона з відповідачем по справі 03.09.2013 року уклали угоду про надання юридичної допомоги при здійсненні розгляду цивільної справи, яка розглядалась в Золотоніському міськрайонному суді Черкаської області, про поділ майна подружжя, що є об’єктом права спільної сумісної власності. В ході розгляду вказаної справи виникла необхідність внести на депозитний рахунок суду кошти в якості грошової компенсації вартості спірного майна. Позивач по справі наполягає, що вона надала відповідачу необхідну суму коштів для внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду. Однак відповідач свої зобов’язання проігнорував, кошти на депозитний рахунок суду не перерахував та скористався ними на свій розсуд. У подальшому, за неодноразовими зверненнями позивача до відповідача стосовно використання останнім коштів наданих йому для внесення грошової компенсації, ОСОБА_1, зі слів відповідача, стало відомо, що останній вказаними коштами розпорядився на свій розсуд, та на депозитний рахунок суду їх не вніс. За таких обставин відповідач 18.08.2017 року написав розписку , якою зобов’язувався повернути вказані кошти позивачу протягом десяти днів з дня її складення.

Позивач наполягає, що відповідач без будь-яких її дозволів розпоряджався коштами, переданими йому позивачем та зобов’язувався повернути їх у строк визначений розпискою, однак цього не зробив та ухиляється від виконання свого зобов’язання.

За таких обставин позивач вважає свої права порушеними та звернулась до суду за їх захистом.

Дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін на підставі ухвали Золотоніського міськрайонного суду від 22.01.2019 року.

Ухвалою суду, яка була направлена відповідачу в установленому порядку, останньому був наданий строк для подання заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також строк для подання відзиву на позов.

Відповідач відзиву на позов, заяви із обґрунтованими запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, чи клопотанням про розгляд справи за участю сторін до суду не направив. За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення. При цьому суд виходить з наступних підстав.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, визнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Судом встановлено, що позивач та відповідач по справі 03.09.2013 року уклали угоду про надання юридичної допомоги при провадженні у цивільній справі та здійснення захисту прав і законних інтересів, що стверджується вказаною угодою, яка додана до матеріалів справи.

Із змісту вказаної угоди вбачається, що відповідач надає правову допомогу ОСОБА_1 з приводу представництва та захисту її інтересів у правоохоронних органах, органах прокуратури, судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах всіх ланок.

Згідно з актом прийому-передачі коштів для внесення грошової компенсації на депозитний рахунок суду від 26.11.2013 року позивач передав, а відповідач прийняв від позивача кошти в сумі 46156 грн. 50 коп. та зобов’язувався в якості грошової компенсації внести на депозитний рахунок Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області вказані кошти як компенсацію вартості частки майна у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Як вбачається зі змісту розписки ОСОБА_2 від 18.08.2017 року, він зобов’язується повернути ОСОБА_1 отримані від неї кошти в розмірі 46156 грн. 50 коп., в якості депозитних коштів для внесення грошової компенсації по цивільній справі до 28.08.2017 року включно.

Із змісту вказаної розписки також вбачається, що відповідач визнав факт отримання від позивача зазначеної суми коштів та зобов’язувався повернути їх останній у строк до 28.08.2017 року включно, тобто визнав за собою відповідний обов’язок щодо повернення коштів.

За таких обставин суд приходить до обґрунтованого висновку, що відповідач взявши на себе зобов’язання про внесення коштів на депозитний рахунок суду, свої зобов’язання не виконав, розпоряджався коштами на власний розсуд та зобов’язувався повернути їх позивачу у строк до 28.08.2017 року включно.

Вказане стверджується зазначеними вище доказами, які досліджені судом та у своєму взаємозв’язку дають достатньо підстав дійти висновку про обґрунтованість вимог позивача. Суд бере до уваги, що матеріали справи не містять жодних підстав для сумніву у достовірності вказаних доказів, а матеріали справи не містять доказів зворотного та відповідачем такі надані не були, хоча останній належним чином був повідомлений про розгляд справи в суді та суть позовних вимог, що стверджується відповідним поштовим повідомленням про вручення рекомендованого відправлення.

Нормами ст. 1053 ЦК України визначено, що за домовленістю сторін борг, що виник із договорів купівлі-продажу, найму майна або з іншої підстави, може бути замінений позиковим зобов'язанням. Заміна боргу позиковим зобов'язанням провадиться з додержанням вимог про новацію і здійснюється у формі, встановленій для договору позики

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Про належне розуміння відповідачем по справі своїх дій та усвідомлення їх значення, на переконання суду, свідчить також та обставина, що відповідач надавав правову допомогу позивачу, а тому достеменно знав про правовий характер такого зобов’язання та правові наслідки його укладення та не виконання.

Таким чином, враховуючи наведені вище обставини та докази, які надані до суду, останній приходить до висновку, що відповідач написавши розписку від 18.08.2017 року фактично визнав наявність отримання ним від позивача коштів в сумі 46156 грн. 50 коп., які зобов’язувався повернути.

Таким чином відповідач взяв на себе відповідні зобов’язання, які відповідно до норм ст. 1053 ЦК України стали позиковим зобов’язанням з усіма відповідними правовими наслідками в тому числі і стосовно не виконання умов договору.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином суд приходить до висновку, що в даному випадку розписка про отримання коштів та зобов’язання їх повернення є документом, який видавався боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідач свої зобов’язання не виконав та ухиляється від її повернення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач був повідомлений про необхідність повернення коштів у повному обсязі. Проте свої зобов’язання не виконав, вказані вимоги проігнорував та кошти в обумовлений сторонами строк позивачу не повернув.

Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За вказаних обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а ОСОБА_1 доведено наявність боргу відповідача перед позивачем.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Суд зважає, що відповідач по справі проти вказаного позивачем розрахунку суми заборгованості не заперечував та своїх доводів проти порядку його здійснення не надав.

Нормами ст. 12 та 13 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таким чином, враховуючи позиції сторін по справі, суд, дослідивши розрахунок інфляційних витрат наданих позивачем погоджується, що із відповідача по справі необхідно стягнути три проценти річних від простроченої суми, що становить 67941,42 грн.

Розрахунок 3% річних, який складено позивачем судом перевірений та сумнівів у собі не викликає.

Таким чином судом встановлено, що із відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму боргу у розмірі 121058 (сто двадцять одна тисяча п’ятдесят вісім) гривень, 42 коп., яка складається із наступного: 46156 грн. 50 коп. - сума основного боргового зобов’язання; 67941 грн. 42 коп. – нарахований індекс інфляції за весь час прострочення повернення суми боргу та 3% річних від простроченої суми.

Суд також вважає, що з відповідача необхідно стягти судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, сплата якого стверджуються відповідним платіжним повідомленням від 06.12.2018 року.

На підставі зазначеного та керуючись ст. 526,

ст., ст. 611, 625 ЦК України ст., ст. 10, 141,

ст., ст. 264, 265, 274 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити у повному обсязі.

Стягнути із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, іден. код НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, грошові кошти у сумі 121058 (сто двадцять одна тисяча п’ятдесят вісім) гривень 42 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у сумі 1210 (одна тисяча двісті десять) гривень 59 коп. – в порядку відшкодування коштів по сплаті судового збору.

Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів в порядку визначеному ст., ст. 354-356 ЦПК України.

Суддя: Середа Л.В.