Рішення № 81281032, 09.04.2019, Бориславський міський суд Львівської області

Справа № 438/1135/16-ц

Номер провадження 2/438/30/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

09 квітня 2019 року Бориславський міський суд Львівської області у складі:

головуючого судді Слиша А.Т.,

при секретарі Гадубяк О.В.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Бориславі цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Бориславської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Бориславська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконним та скасування державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку, -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом, в якому просила суд: поновити строк на оскарження рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280», пропущений з поважних причин; визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280»; визнати недійсними та скасувати Державні акти на право приватної власності на землю, видані ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280»; визнати за нею, ОСОБА_4, право власності на 23/50 ідеальних частин земельної ділянки площею 800 кв.м., розташованої за адресою м.Борислав, вул.Шевченка, 120, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

25 квітня 2017 року позивачем ОСОБА_8 подано заяву про зміну предмету позову, в якій вона просила: поновити строк на оскарження рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280», пропущений з поважних причин; визнати незаконним рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280»; визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280» від 02.02.1995 року серія ЛВ №247; визнати незаконним та скасувати Державний акт на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_7 на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280» від 02.02.1995 року серія ЛВ №247; визнати за позивачем ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 800 кв.м., розташованої за адресою м.Борислав, вул.Шевченка, 120, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських споруд, пропорційно її частці у розмірі 23/50 ідеальних частин у вартості будинковолодіння по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі Львівської області та встановити порядок користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона та її дядько (рідний брат матері) ОСОБА_5, відповідач у справі, володіють на праві спільної часткової власності будинковолодінням по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі. 11 листопада 1996 року між її дідом ОСОБА_7 з однієї сторони та двома його дітьми - дочкою ОСОБА_9 (мати позивача) та сином ОСОБА_5 був укладений договір дарування, посвідчений державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори ОСОБА_10, реєстр. №5340. Згідно даного договору ОСОБА_9 отримала в дар 16/50 частки житлового будинку з господарськими спорудами, ОСОБА_5П - 20/50 частки житлового будинку з господарськими спорудами. У вказаному договорі зазначено, що будинок знаходиться на земельній ділянці площею 800 кв.м. Решта частки у будинку у розмірі 14/50 залишилась у власності ОСОБА_7 По смерті її матері, позивач прийняла та отримала у власність частину будинку з господарськими будівлями у розмірі 16/50, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29.12.2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстр.№2187 та Договором про розподіл спадкового майна від 29.12.2004 року, реєстр.№2191. ОСОБА_5 15 грудня 2004 року подарував позивачу 7/50 ід ч. житлового будинку, які у свою чергу отримав як спадщину по смерті діда ОСОБА_7 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Бориславською держнотконторою 08.12.2004 року за №2299, про що свідчить Договір дарування від 15.12.2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстр.№2411.

Таким чином з 29 грудня 2004 року позивач володіла часткою у будинку по вул.Шевченка, 120 у розмірі 23/50 ідеальних частин (16/50+7/50), її дядько -відповідач у справі ОСОБА_5 - часткою у розмірі 27/50 (20/50+7/50).

Восени 2016 року, після чергового конфлікту з дружиною відповідача, позивач звернулася в управління Держгеокадастру для приватизації належної їй частини земельної ділянки. Позивачем було з’ясовано, що земельна ділянка приватизована ще її дідом та відповідачем, який зараз виготовляє проект землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки та присвоєння кадастрового номера тої частини землі, яку на його думку відповідач успадкував, але на якій знаходиться належна позивачу частина будинку і господарських споруд. Проте в договорі дарування 1996 року і в договорі дарування 2004 року зазначено, що житловий будинок з господарськими будівлями за адресою вул.Шевченка, 120 розташований на земельній ділянці площею 800 кв.м., власник не зазначений.

Рішення виконавчого комітету №536 від 08.09.1994 року «Про вилучення, надання в користування та передачу у приватну власність земельних ділянок», згідно якого діду позивача ОСОБА_7 передано безоплатно у приватну власність із земель місьземфонду та земель постійного користування 800 кв.м. по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі.

Архівний витяг з рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280, згідно якого винесено зміни в п.4 рішення виконкому №536 від 08.09.1994 року та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки із земель міськземфонду та земель постійного користування, які надані для обслуговування будинку з наступною видачею державного акту на право приватної власності на землю, а саме: - 304 кв.м. гр.ОСОБА_5, 479 кв.м. гр.ОСОБА_7

Вважає рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280» незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на час прийняття даного рішення будинковолодіння по вул.Шевченка, 120 перебувало у спільній частковій власності на підставі вищезазначеного договору дарування від 11.11.1996 року в таких частках: ОСОБА_7 - 14/50 ід.ч., ОСОБА_9 - 16/50 ід.ч., ОСОБА_5- 20/50 ід.ч.

Згідно матеріалів інвентаризаційної справи на будинковолодіння №120 по вул.Шевченка у м.Бориславі по сьогоднішній день реальний розподіл житлового будинку не проведено, державна реєстрація такого поділу з присвоєнням окремих поштових адрес відсутня. Згідно інформаційні довідки за №72024136, №72473599 на сьогоднішній день позивач та відповідач є співвласниками у справі спільної часткової власності на будинок з господарськими спорудами за адресою вул.Шевченка, 120.

Нормами ст.30 ЗК України (в редакції від 1991 року, надалі ЗК України) передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об'єктів.

Таким чином, при переході права власності на будинок по вул.Шевченка, 120 на підставі договору дарування від 11.11.1996 року до кількох співвласників, земельна ділянка площею 800 кв.м. перейшла у спільне користування трьох співвласників: ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_9 Проте рішенням виконкому Бориславської міської ради №43 від 21.01.1997 року не враховано у цій земельній ділянці інтереси та право на земельну ділянку ОСОБА_9, натомість розподілено її між двома співвласниками будинку.

Спірним рішенням виконавчого комітету Бориславської міської ради внесено зміни до рішення виконкому №536 від 08.09.94 року , п.4 з преамбулою « у зв’язку з тим, що пройшов розподіл будинковолодіння на два окремі номери». Державна реєстрація розподілу будинку з присвоєнням двох поштових адрес здійснена не була. У рішенні зазначено, що передається 304 кв.м. гр.ОСОБА_5, що прож. ІНФОРМАЦІЯ_1, 479 кв.м. гр.ОСОБА_7 що прож. ІНФОРМАЦІЯ_1 а. Натомість у виданих державних актах на ім’я ОСОБА_12 і ОСОБА_7 зазначено навпаки – земельна ділянка за адресою Шевченка 120 «а» передано ОСОБА_5, а Шевченка 120 - ОСОБА_7 Таким чином, прийняття рішення органом місцевого самоврядування щодо розпорядження землею, яка вже перебувала у приватній власності було незаконним та таким, що здійснено з перевищенням повноважень. А питання розподілу земельної ділянки, яка перебувала у приватній власності до компетенції виконавчого комітету не належала. Позов просить задоволити.

Позивач ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася. Її представник ОСОБА_1, яка діє на підставі договору про здійснення представництва та надання правової допомоги №22ц-2016 від 28.10.2016, позовні вимоги підтримали, дали пояснення, аналогічні змісту позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з’явився. Його представник ОСОБА_13, яка діє на підставі довіреності від 03.08.2016 за №649 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила та просила відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених в запереченнях на позовну заяву від 16.02.2017, додатковому письмовому пояснені від 23.02.2018, письмових судових дебатах від 09.04.2019. Зокрема, обґрунтовуючи безпідставність позовних вимог, представник відповідача пояснила, що згідно рішення виконавчого комітету Бориславської міської Ради народних депутатів Львівської області за № 536 від 08 вересня 1994 року «Про вилучення, надання у користування та передачу у приватну власність земельних ділянок», ОСОБА_7 передано безоплатно у приватну власність із земель міськземфонду та земель постійного користування 800кв.м по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі та на підставі даного рішення, ОСОБА_7 видано державний акт ЛВ № 247 від 02.02.1995, який зареєстрований в Книзі записів держаних актів на право власності на землю за № 247 від 02.02.1995 року. На момент укладення договору дарування частин житлового будинку по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі між ОСОБА_7 та його дітьми: дочкою ОСОБА_9 та сином ОСОБА_5 11 листопада 1996 року земельна ділянка перебувала у приватній власності ОСОБА_7. Позивач стала власником частини житлового будинку (23/50) по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі згідно Договору дарування від 15 грудня 2004 року та згідно Свідоцтва про право на спадщину від 29 грудня 2004 року.

У відповідності до вказаної позивачем у своїй заяві правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду України № 6-253цс від 13.04.2016р., а також висновку Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15: - за змістом статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розмішені» без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди, розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Наведене кореспондується з п.п. «ґ» п.18 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», згідно якого: «при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод...». Тобто, право власності набувача на земельну ділянку презюмується. Відсутність державної реєстрації не свідчить про відсутність права власності, а лише обмежує право набувача щодо розпорядження цим майном. Зазначає, що згідно з ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Жодних прав позивачки оскаржуване рішення не порушило через те, що взагалі її не стосується, адже в згаданому документі про неї не йдеться. Воно було актом індивідуальної дії і ухвалене щодо інших осіб - ОСОБА_7 та ОСОБА_5

Крім цього, просить застосувати сплив позовної давності до вимог позивача, посилаючись на заяву про застосування строку позовної давності від 16 лютого 2017 року (а.с.18 Том №1). Заява мотивована тим, що позивач у своїй заяві стверджує, що про порушення своїх прав, як власника частини земельної ділянки по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі вона дізналася з наприкінці жовтня 2016 року, коли звернулася за обмірами до землевпорядної організації. Водночас у заяві нею вказується, що власником частини житлового будинку (23/50) по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі вона стала згідно Договору дарування від 15 грудня 2004 року та згідно Свідоцтва про право на спадщину від 29 грудня 2004 року. Відповідно відтоді, вона, як володілець користувалася частиною земельної ділянки, необхідною для обслуговування частини будинку. Жодних доказів про пропущення терміну з поважних причин позивач не надає. Юридичним фактом виникнення права власності на будинок є реєстрація права власності 16/50 частин житлового будинку в результаті оформлення спадщини та реєстрація подарунка дядька 7/50 ід. житлового будинку - грудень 2004 р. Отже на цей час вона і дізналася, що жодного права власності на земельну ділянку вона немає. Термін давності для позивачки повинен відраховуватися з грудня 2004 року. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Вважає, що позивач, звернувшись до суду із позовною заявою 08 листопада 2016 року пропустила строк позовної давності, це є підставою для відмови у задоволенні позову.

Представник відповідача виконавчого комітету Бориславської міської ради ОСОБА_3 в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив відмовити в їх задоволенні у звязку паропуску позивачем строку позовної давності.

Представник третьої особи Бориславської державної нотаріальної контори в судове засідання не з’явився. На адресу суду поступив лист в.о. завідувача Бориславської ДНК ОСОБА_14 за №86/01-16 від 18.03.2019 в якому просить слухати справу у відсутності представника держнотконтори, з приводу задоволення заявлених вимог покладається на думку суду.

Третя особа ОСОБА_6 в судове засідання не з’явилася хоча про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі. В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_6 від 17.01.2019 про розгляд справи без її участі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши докази, прийшов до наступного висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 9 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 3 жовтня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правила, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з вимогами ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках.

Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що позивачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29.12.2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстр.№2187 та договору про розподіл спадкового майна від 29.12.2004 року, реєстр.№2191(а.с.14,15 т.1) на праві власності належить 16/50 ідеальних частин житлового будинку, розташованого в м.Бориславі по вул.Шевченка,120, а саме кімната 1-2, пл.13,9 кв.м,кімната 1-1, пл.14,7 кв.м, веранда-прим.ІІ 6 кв.м., ванна ІІІ пл.2,8 кв.м, гараж «Д», які належали спадкодавцю ОСОБА_9, померлої 28 квітня 2004 року на підставі договору дарування, посвідченого Бориславською держнотканторою 11.11.1996 р. за р.№5340, зареєстрованого в Дрогобицькому Дк МБТІ та ЕО за №2299.

Крім цього, позивачу на підставі договору дарування від 15.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстр.№2411 на праві власності 7/50 ідеальних частин вищезгаданого житлового будинку під №120 по вул.Шевченка в м.Бориславі Львівської області (а.с.16 т.1). Будинок розташований на земельній ділянці розміром 800 кв.м.

Відповідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.12 т.1) позивачу ОСОБА_4 належить на праві спільної часткової власності 23/50 частки спірного будинку.

Відповідачу ОСОБА_5 відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.11 т.1) на праві спільної часткової власності 27/50 частки спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 08.12.2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстр.р.№1917 (а.с.103 інвент.справи) та на підставі договору дарування, посвідченого Бориславською держнотканторою 11.11.1996 р. за р.№5340.

Як зазначено вище, на підставі договору дарування від 15.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстр.№2411 відповідач ОСОБА_5 подарував позивачу ОСОБА_4 7/50 ідеальних частин вищезгаданого житлового будинку, які у свою чергу отримав як спадщину по смерті діда позивача ОСОБА_5 (а.с.16 т.1)

Рішенням виконавчого комітету Борилавської міської ради №536 від 08.09.1994 року «Про вилучення, надання в користування та передачу у приватну власність земельних ділянок» ОСОБА_7 передано безоплатно у приватну власність із земель місьземфонду та земель постійного користування 800 кв.м. по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі з наступною видачою державного акту (а.с.29 т.1)

На підставі даного рішення, ОСОБА_7 видано державний акт ЛВ №247 від 02.02.1995 ро на земельну ділянку площею 800 кв.м по вул.Шевченка,120 у м.Бориславі, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №247 від 02.02.1995 року(а.с.30 т.1).

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280, внесено зміни в п.4 рішення виконкому №536 від 08.09.1994 року та передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки із земель міськземфонду та земель постійного користування, які надані для обслуговування будинку з наступною видачою державного акту на право приватної власності на землю, а саме: - 304 кв.м. гр.ОСОБА_5, 479 кв.м. гр.ОСОБА_7М (а.с.28 т.1)

На підставі даного рішення, ОСОБА_7 видано державний акт ЛВ №247 від 02.02.1995 року на земельну ділянку площею 0,0479 гектарів по вул.Шевченка,120 у м.Бориславі, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №247 від 02.02.1995 року(а.с.99 т.1), а відповідачу ОСОБА_5 видано державний акт ЛВ №247 від 02.02.1995 ро на земельну ділянку площею 0,0304 гектарів по вул.Шевченка,120а у м.Бориславі, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за №247 від 02.02.1995 року(а.с.100 т.1)

Тобто на момент виникнення у позивача ОСОБА_4 права власності на частину житлового будинку, земельна ділянка розміром 0,0479 гектарів по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №43 від 23.01.1997 року належала спадкодавцю ОСОБА_7 про що свідчить Державний акт на право власності серії ЛВ №247 від 02.02.1995 року на земельну ділянку, а земельна ділянка площею 0,0304 гектарів по вул.Шевченка,120а у м.Бориславі на підставі цього ж рішення належала відповідачу ОСОБА_5 про що свідчить Державний акт на право власності серії ЛВ №247 від 02.02.1995 року на земельну ділянку.

Після смерті ОСОБА_7, який помер 21.01.2001 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.128 т.1), перехід в порядку спадкування права власності на об’єкт нерухомості, а саме земельну ділянку розміром 0,0479 гектарів по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі, спадкоємцями не оформлено у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення ) моменти. Для правильного застосування ч.1 ст.261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6 - 267 цс 15 та постанові від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152 цс 14.

Відповідно ст.268 ЦК України п.4 ч.1 даної статті виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» №4176-VI від 20.11.2011, а саме, що до спірних правовідносин раніше не застосовувався строк позовної давності. Закон набрав чинності 15.01.2012. Пунктом 5 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень цього закону визначено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Тобто вже з 16.01.2012 почався перебіг строку позовної давності.

Однак позивач протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом не звернулася за захистом своїх порушених прав.

За захистом порушеного права позивач звернулась лише 09.11.2016 року.

Як встановлено судом спірне рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради народних депутатів Львівської області від 23.01.1997 року №43 «Про внесення змін до рішення виконкому від 08.09.1994 р №536 та від 30.05.1996 року №280, яким внесено зміни в п.4 рішення виконкому №536 від 08.09.1994 року та видані у подальшому оспорювані Державні акти на право власності серії ЛВ №247 від 02.02.1995 року на земельні ділянки видані на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_7 від 02.02.1995 року. У зазначених актах зазначені загальні площі земельних ділянок 0,0304 гектарів та 0,0479 гектарів відповідно за кожним із власників.

Звертаючись до суду із заявою про поновлення строку позовної давності майже через 10 років після прийняття правового акта органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності, а також видачі оспорюваних державних актів, позивач посилається на те, що лише восени 2016 року, після чергового конфлікту з дружиною відповідача, позивач звернувшись за обмірами до землевпорядної організації, їй стало відомо що земельна ділянка приватизована ще її дідом ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_5

Проте зазначеним вище рішенням виконавчого комітету та державними актами конкретно визначені частки співвласників та очевидним є їхні розмірі.

Посилання представника позивача на те, що позивач станом на осінь 2016 року не обізнана про приватизацію земельних ділянок її дідом ОСОБА_7 та відповідачем ОСОБА_5, оцінюється судом критично оскільки позивач ОСОБА_4 з грудня 2004 року стала власником 23/50 частини житлового будинку по вул.Шевченка,120 у м.Бориславі, відповідно з цього часу користувалась частиною земельної ділянки, необхідною для обслуговування частини будинку. Інших доказів позивачем ОСОБА_4, що вона не знала про приватизацію земельних ділянок, суду не надано.

Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

З огляду на викладене суд вважає, що позивач не довів поважності пропуску строку позовної давності в частині позовних вимог щодо визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та визнання незаконними та скасування державних актів на право приватної власності на землю, видані на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_7. Відтак і підстав для задоволення позову в цій частині позовних вимог не має.

Що стосується позовних вимог в частині визнання за позивачем ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку площею 800 кв.м., розташованої за адресою м.Борислав, вул.Шевченка, 120, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських споруд, пропорційно її частці у розмірі 23/50 ідеальних частин у вартості будинковолодіння по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі Львівської області та встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння, суд прийшов до наступного висновку.

Як встановлено судом, позивачу ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 29.12.2004 року державним нотаріусом Бориславської державної нотаріальної контори, реєстр.№2187 та договору про розподіл спадкового майна від 29.12.2004 року, реєстр.№2191(а.с.14,15 т.1) на праві власності належить 16/50 ідеальних частин житлового будинку, розташованого в м.Бориславі по вул.Шевченка,120, а саме кімната 1-2, пл.13,9 кв.м,кімната 1-1, пл.14,7 кв.м, веранда-прим.ІІ 6 кв.м., ванна ІІІ пл.2,8 кв.м, гараж «Д», які належали спадкодавцю ОСОБА_9, померлої 28 квітня 2004 року на підставі договору дарування, посвідченого Бориславською держнотканторою 11.11.1996 р. за р.№5340, зареєстрованого в Дрогобицькому Дк МБТІ та ЕО за №2299.

Крім цього, позивачу на підставі договору дарування від 15.12.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориславського міського нотаріального округу ОСОБА_11, реєстр.№2411 на праві власності 7/50 ідеальних частин вищезгаданого житлового будинку під №120 по вул.Шевченка в м.Бориславі Львівської області (а.с.16 т.1). Будинок розташований на земельній ділянці розміром 800 кв.м.

Відповідно відомостей з реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.12 т.1) позивачу ОСОБА_4 належить на праві спільної часткової власності 23/50 частки спірного будинку.

Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять всі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об’єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.

Таким чином, оскільки земельні ділянки була приватизовані ОСОБА_5та ОСОБА_7 до смерті ОСОБА_15, який померла 28.04.2004 року, який не мав права власності на земельну ділянку на момент смерті, в зв’язку з чим у позивача ОСОБА_4 право власності на земельну ділянку після прийняття спадщини після матері ОСОБА_15 не виникло.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею 81 ЗК України встановлено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності, придбання за договором купівлі-продажу, іншими цивільно-правовими угодами, приватизації, спадкування, виділення в натурі належної їм земельної частки(паю).

Згідно з ч. 1ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчуються державними актами.

Як зазначено вище, на момент виникнення у позивача ОСОБА_4 права власності на частину житлового будинку, земельна ділянка розміром 0,0479 гектарів по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №43 від 23.01.1997 року належала спадкодавцю ОСОБА_7 про що свідчить Державний акт на право власності серії ЛВ №247 від 02.02.1995 року на земельну ділянку, а земельна ділянка площею 0,0304 гектарів по вул.Шевченка,120а у м.Бориславі на підставі цього ж рішення належала відповідачу ОСОБА_5 про що свідчить Державний акт на право власності серії ЛВ №247 від 02.02.1995 року на земельну ділянку.

Після смерті ОСОБА_7, який помер 21.01.2001 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.128 т.1), перехід в порядку спадкування права власності на об’єкт нерухомості, а саме земельну ділянку розміром 0,0479 гектарів по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі, спадкоємцями не оформлено у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідач ОСОБА_5 є власником частини спірної земельної ділянки площею 0,0304 гектарів по вул.Шевченка,120а у м.Бориславі на підставі державного акту, який є чинним; позивач ОСОБА_4 є власником частину житлового будинку, для обслуговування якого виділена земельна ділянка розміром 0,0479 гектарів по вул.Шевченка, 120 у місті Бориславі на підставі рішення виконавчого комітету Бориславської міської ради №43 від 23.01.1997 року та належить спадкодавцю ОСОБА_7, відповідач не є учасником правочину щодо переходу права власності на будинок, а тому перехід права власності на ідеальну частку будинку до позивача як спадкоємця майна ОСОБА_15 не породжує для відповідача ніяких прав і обов'язків, зокрема, не припиняє автоматично його право власності на спірну земельну ділянку на підставі частини першої статті 120 Земельного кодексу України.

Крім цього, суд звертає увагу на той факт, що частки кожного з співвласників нерухомого майна в натурі не виділялись.

На підставі наведеного, безпідставною є вимога про визнання права власності за позивачем ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 800 кв.м., розташованої за адресою м.Борислав, вул.Шевченка, 120, цільове призначення обслуговування житлового будинку та господарських споруд, пропорційно її частці у розмірі 23/50 ідеальних частин у вартості будинковолодіння по вул.Шевченка, 120 у м.Бориславі Львівської області та встановлення порядку користування земельною ділянкою між співвласниками будинковолодіння, оскільки відсутні підстави для визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та визнання незаконними та скасування державних актів на право приватної власності на землю, видані на ім’я ОСОБА_5 та ОСОБА_7.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За вимогами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин суд доходить висновку, що законні підстави для задоволення позовних вимог відсутні, з огляду на що доходить висновку про необхідність відмови у задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати стягненню не підлягають.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 5,12, 10, 13, 57, 81, 82, 89, 141, 259, 263, 265, 267-268 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, виконавчого комітету Бориславської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору Бориславська державна нотаріальна контора, ОСОБА_6 про визнання незаконним рішення виконавчого комітету, визнання незаконним та скасування державних актів на право приватної власності на землю та визнання права власності на земельну ділянку – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Львівського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 квітня 2019 року.

Головуючий суддя А.Т.Слиш