Рішення № 81277902, 19.04.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2019 року м. ПолтаваСправа №440/1177/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Клочка К.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Миргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

01 квітня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про:

визнання протиправним дій щодо припинення виплати ОСОБА_1 призначеної пенсії з 01.04.2018;

зобов'язання відновити нарахування та виплату ОСОБА_1 пенсії з часу припинення, тобто з 01.04.2018 та виплатити недоплачені суми пенсії з 01.04.2018 на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк";

зобов'язання здійснити виплату ОСОБА_1 заборгованості по пенсії за період з 01.04.2018 по день ухвалення рішення у справі відповідно до статті 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";

зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01.04.2018 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що є пенсіонером та отримує пенсію за віком. У зв'язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в місці його постійного проживання він був вимушений переїхати до Полтавської області, отримав довідку внутрішньо переміщеної особи та став на пенсійний облік в Миргородському об'єднаному управлінню Пенсійного фонду України Полтавської області. Проте, відповідач з квітня 2018 року припинив виплату пенсії з підстав, не передбачених статтею 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає такі дії незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02.04.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

15.04.2019 до суду надійшов відзив на позов, у якому відповідач проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначав, що згідно абзацу 9 ч.1 ст. 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування. За результатами такого інформаційного обліку, для забезпечення призупинення виплат пенсій внутрішньо переміщених осіб, автоматично провадиться зміна особливості "переселенець зареєстрований" на "переселенець не зареєстрований". При такому обміну виявлено, що ОСОБА_1 відноситься до статусу "переселенець не зареєстрований", у зв'язку із чим виплату пенсії припинено з травня 2018 року. Відновлення виплати пенсії є можливим після особистого звернення ОСОБА_1 до пенсійного органу.

З урахуванням пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 згідно пенсійного посвідчення отримує пенсію за віком з 19.04.1998 і довічно.

Згідно довідки №0000226057 від 01.06.2017 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 перемістився з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в вул. Склярова, 18, с-ще Ромодан.

На даний час позивач перебуває на обліку в Миргородському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 14.06.2017 №23 ОСОБА_2 призначено соціальну виплату.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 18.04.2018 №15 припинено виплату соціальної допомоги ОСОБА_2

Позивач не погодився з припиненням виплати пенсії та оскаржив його до суду.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

А відповідно до статті 46 Основного Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.06 №137-V, яка набула чинності для України з 1.02.07, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 вказаного Закону, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи /частина перша статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"/.

Відповідно до частини другої статті 7 названого Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365, контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України", чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться.

У відповідності до пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, соціальні виплати припиняються у разі: 1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати; 2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї; 3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат; 4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"; 5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.".

Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03.05.1996.

Нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є виключно Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, урегульованих названим Законом, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Наведений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

У даній справі виплату пенсії позивачу припинено з 01.05.2018 у зв'язку з внесенням до електронної системи відомостей "переселенець не зареєстрований".

Водночас відповідна підстава відсутня у Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Дані про перетин пенсіонером Державного кордону України та відсутність за місцем фактичного проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 03.05.2018, ухваленому за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №805/402/18.

За вищевикладених обставин, виплату пенсії ОСОБА_1 припинено (призупинено) з підстави, не передбаченої частиною першою статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", внаслідок чого порушене право позивача на своєчасне одержання пенсійних виплат.

Відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведено нормою Закону №1058-IV слугувала підставою для припинення позивачу виплати пенсії.

Однак, у будь-якому випадку, припинення виплати пенсії здійснюється або на підставі рішення органу Пенсійного фонду, або на підставі рішення суду.

Матеріали справи не містять рішення органу Пенсійного фонду про припинення (призупинення, блокування) виплати пенсії.

Суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

До того ж, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", що набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення Суд зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На противагу доводам позивача про припинення виплати пенсії 01.04.2018 суд зазначає, що матеріалами пенсійної справи підтверджено факт припинення виплати пенсії з 01.05.2018.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача у цій справі, суд зважає на такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Миргородському ОУПФ як одержувач пенсії за віком, що підтверджено матеріалами справи.

Особою, відповідальною за виплату пенсії ОСОБА_1 є Миргородське ОУПФ.

Відповідачем здійснено нарахування пенсії за віком ОСОБА_1 за період з травня 2018 року у розмірі 7380,84 грн щомісячно, з грудня 2018 року у розмірі 7408,29 грн щомісячно, що підтверджено протоколами з підсистеми "Призначення та Виплата пенсії".

Пенсійні виплати за зазначений період не проведені з підстав, що не передбачені законом.

З урахуванням наведеного вище, суд, з метою повного та всебічного захисту прав позивача, на виконання завдань адміністративного судочинства, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Миргородського ОУПФ щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з травня 2018 року по квітень 2019 року та, зважаючи на фактичне нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 за згаданий період, з огляду на наявну у матеріалах справи інформацію про фактичний розмір таких виплат, що загалом становить 88707,33 грн (7380,84 грн х 7 місяців + 7408,29 грн х 5 місяців), стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 вказану суму пенсійних виплат.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати з 01.04.2018 відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсацій громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-ІІІ /далі Закон 2050-111/ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно зі статтею 2 Закону 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 /далі – Порядок №159/, передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із системного аналізу вищезазначених норм слідує, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у пункту 3 Порядку, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Разом з тим, у даному випадку пенсія ОСОБА_1 ще не виплачена, тому підстави для проведення компенсації втрати частини доходів пенсії відсутні.

Даний висновок суду відповідає правовій позиції Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, викладеній в постанові від 10.07.2018 у справі №404/6317/16-а (адміністративне провадження №К/9901/5696/17), згідно з якою виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Враховуючи відсутність підстав вважати, що право на отримання компенсації при виплати пенсії порушено відповідачем, також немає жодних підстав вважати, що таке право буде порушено взагалі, задоволення позову в цій частині буде свідчити про вирішення спору, який ще відсутній, тобто на майбутнє, що суперечить засадам адміністративного судочинства та його принципам.

Отже, позов ОСОБА_3 належить задовольнити частково.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення суду належить допустити до негайного виконання у межах виплати суми пенсії за травень 2018 року у розмірі 7380,84 грн.

Стосовно вимоги позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає про відсутність підстав для її задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

За змістом наведених норм встановлення обов'язку суб'єкта владних повноважень подати до суду звіт про виконання судового рішення є правом суду, що розглядає справу, та може застосовуватись у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що відповідач буде ухилятись чи навмисно затягувати виконання судового рішення.

У даній справі відповідні обставини відсутні, а тому суд не знаходить підстав для застосування заходів судового контролю.

Як визначено частиною третьою статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Ухвалою суду від 02.04.2019 відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

На підстав вищевикладеного, керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 72-77, 90, 139, 243-246, 250, 255, 257, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 94505, рнокпп НОМЕР_1) до Миргородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Гоголя, 107, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 37844949) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 пенсії за віком за період з травня 2018 року по квітень 2019 року.

Стягнути з Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Гоголя, 107, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 37844949) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 94505, рнокпп НОМЕР_1) заборгованість з виплати пенсії за віком з травня 2018 року по квітень 2019 року у розмірі 88707,33 грн /вісімдесят вісім тисяч сімсот сім гривень тридцять три копійки/.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Допустити рішення суду до негайного виконання в частині стягнення суми пенсії за віком за травень 2018 року у розмірі 7380,84 грн /сім тисяч триста вісімдесят гривень вісімдесят чотири копійки/.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Миргородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Гоголя, 107, м. Миргород, Полтавська область, 37600, код ЄДРПОУ 37844949) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, суму судового збору у розмірі 384,20 грн /триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок/.

Стягнути з ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 94505, рнокпп НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача 31211256026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, суму судового збору у розмірі 384,20 грн /триста вісімдесят чотири гривні двадцять копійок/.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_4