Рішення № 81253419, 27.03.2019, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 668/9137/15-ц

н/п 2/766/2453/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2019 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

за участю секретаря Красновському В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Одеський міський центр зайнятості про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину шляхом зняття його з реєстрації,

встановив:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 30.07.2015 року звернувся до суду із вказаним позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про визнання правежі! застосування наслідків недійсності правочину шляхом зняття його з реєстрації в Одеському міському центрі зайнятості. Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що його роботодавцем — фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено трудовий договір від 01 березня 2006 року № 12119, який позивач не підписував. Про його існування йому стало відомо під час розгляду Суворовським районним судом м. Херсона справи № 2120/5493/12 за його позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, рішення у якій прийнято судом 22 листопада 2012 року. Позивач вказує, що строк позовної давності за його позовними вимогами почав свій перебіг з 22 листопада 2012 року. Позивач зазначає, що оскільки трудовий договір від 01 березня 2006 року, який було зареєстровано Одеським міським центром зайнятості за №12119, ним не підписувався ні при прийнятті на роботу, ні при його звільненні, просить визнати вказаний договір недійсним та застосувати наслідки його недійсності шляхом зняття договору з реєстрації в Одеському міському центрі зайнятості.

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Херсона Гонтар Д.О. від 03 серпня 2015 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 09 жовтня 2015 року провадження у справі зупинено у зв'язку з призначенням судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 16 листопада 2015 року провадження у справі відновлено у зв'язку із надходженням на адресу суду клопотання від експертної установи про визначення матеріалів, що підлягають дослідженню.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 27 листопада 2015 року провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Херсона від 22 листопада 2015 року провадження у справі відновлено у зв'язку із закінченням судової почеркознавчої експертизи надходженням висновку експерта.

У зв’язку з ліквідацією Суворовського, Дніпровського, Комсомольського районних судів м. Херсона та утворенням Херсонського міського суду Херсонської області відповідно до Указу Президента України від 19 січня 2016 року №15/2016 «Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів», зазначена цивільна справа передана до Херсонського міського суду Херсонської області.

Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи 30.11.2017 року справа розподілена судді Майдан С.І.

Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 21 вересня 2018 року розгляд справи визначено здійснювати за правилами загального позовного провадженні зі стадії підготовчого засідання.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити. В останнє судове засідання не з’явився, надав до суду заяву, в якій просить справу розглянути за його відсутності та задовольнити позов.

Відповідач в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку, надіслала заяву, в якій просить справу розглянути за її відсутності. Надіслала заперечення на позов. В задоволенні позовних вимог просить відмовити.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору в судове засідання не з'явилась, про розгляд справи повідомлена у встановленому законом порядку, надіслала заяву в якій просить справу розглянути за її відсутності та вирішити спір на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 було укладено трудовий договір від 01 березня 2006 року № 12119.

Відповідно до копії трудової книжки позивача останній прийнятий на посаду директора магазину за трудовим договором № 12119 від 01 березня 2006 року, зареєстрованим Центром зайнятості Київського району м. Одеси.

Згідно трудового договору від 01 березня 2006 року, зареєстрованим Центром зайнятості Київського району м. Одеси під № 12119, ОСОБА_3 з одного боку і ОСОБА_4 з другого боку уклали між собою трудовий договір.

Згідно свідоцтва про шлюб від 24 грудня 2013 року гр. ОСОБА_4 та гр. ОСОБА_1 ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 24 грудня 2013 року, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Суворовського районного управління юстиції у м. Херсоні складено актовий запис № 530. Прізвище після державної реєстрації шлюбу чоловіка стало ОСОБА_1 ОСОБА_5.

Згідно висновку експерта Херсонського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 03 лютого 2016 року № 5231 "підписи від імені ОСОБА_1 ОСОБА_2 в п. 15 "Підписи сторін" в графі "Працівник" зворотної сторони, наданого на дослідження трудового договору №12119 від 01.03.2006, виконані не гр. ОСОБА_1 ОСОБА_2, а іншою особою.

Доводи відповідача, викладені в запереченнях на позов про встановлення рішенням Суворовського районного суду м. Херсона від 22 листопада 2012 року під час розгляду справи № 2120/5493/12 за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди тієї обставини, що 01.03.2006 року сторонами укладено трудовий договір № 12119, суд не бере до уваги, оскільки вони спростовуються висновком експерта про те що договір не був підписаний позивачем.

У той же час, позивачем надано копію контракту найму на роботу від 22 квітня 2005 року, укладеного між торговою маркою "Югсейф" в особі суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та посадової інструкції директора магазину ТМ "Югсейф" від 05.01.2005 року. Згідно пункту 5.1 Контракту він вступає в силу з моменту його підписання і діє на протязі двох років. Також даним пунктом визначені умови пролонгування контракту, а саме: якщо за 14 днів до закінчення строку даного контракту жодна із сторін письмово не повідомила іншу про намір його розірвання, то контракт вважається автоматично пролонгованим на той же строк і на тих же умовах. Доказів розірвання даного контракту сторонами до суду не подано.

Суду не вдалося встановити зміст письмового доказу Розпорядження № 99/05 від 17.10.2005 року, оскільки він наданий позивачем у копії, зміст якої встановити неможливо.

Суд також зазначає, що письмовий доказ розпорядження від 28 січня 2011 року №7/11, не додано до позовної заяви, тому встановити його зміст неможливо.

Згідно частини 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суворовським районним судом м. Херсона в рішенні від 22 листопада 2012 року під час розгляду справи № 2120/5493/12 за позовом ОСОБА_4 до Фізичної особи підприємця ОСОБА_3 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, що набуло чинності 24.09.2014 року встановлено: "В розпорядженні №7/11 від 28.01.2011 року зазначено, що з 27.01.2011 року переведено на посаду та почав виконувати обов'язки регіонального представника по Херсонській області - директор магазину №4 ОСОБА_4 дане розпорядження не має підпису та печатки установи".

Враховуючи вказане суд дійшов висновку, що трудові відносини між позивачем та відповідачем тривали з моменту укладення контракту найму на роботу з 22.04.2005 року/до часу його звільнення з посади 01.04.2011 року, що встановлено Суворовським районним судом м.Херсона в рішенні від 22 листопада 2012 року під час розгляду справи № 2120/5433/12 .

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним трудового договору від 01.03.2006 року у зв'язку з тим, що він не підписував документ, а тому вважає, що на підставі частини першої статті 215 Цивільного кодексу України трудовий договір має бути визнаний судом недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину, а саме зняття його з реєстрації, однак суд з цими доводами позивача не погоджується у зв'язку з наступним.

За приписами ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України N3 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства, що регулюють провадження у справі до судового розгляду» зазначено, що дані поняття тлумачаться наступним чином: «зокрема, у позивача суд повинен з'ясувати предмет позову (що конкретно вимагає позивач), підставу позову (чим він обґрунтовує позовні вимоги) і зміст вимоги (який спосіб захисту свого права він обрав» ... «оскільки підставою позову є фактичні обставини, що наведені в заяві, то зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальними при вирішенні судом питання про те, яким законодавством слід керуватися при вирішенні спору».

Відтак підстава позову це ті обставини, що обґрунтовують вимогу позивача.

Разом з тим, суд зауважує, що правовою підставою позову позивач зазначив ст.ст.203, 215, 216 ЦК України, тобто норми Глави 16 "Правочини" Розділу IV "Правочини. Представництво", котрими врегульовуються питання, в тому числі, визнання правочинів недійсними.

З цього приводу суд зауважує наступне.

24 червня 2015 року Верховний Суд України, в порядку ст.355 ЦПК України, у справі N 6-530цс15, ухвалив постанову, за змістом якої зробив наступний правовий висновок:

"Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Враховуючи, що відповідно до статті 21 КЗпП України предметом трудового договору (контракту) є праця (трудова функція) особи, яка є об'єктом саме трудових правовідносин, які повною мірою врегульовані трудовим законодавством (зокрема статтями 3, 7, 9, 9-1, 44 КЗпП України), положення ЦК України щодо умов дійсності правочину та правових наслідків недійсності правочину не підлягають застосуванню для регулювання суспільних відносин, які виникають у зв'язку з укладенням Трудового договору (контракту).

Відповідно до статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю.

Частина друга статті 3 КЗпП України передбачає можливість установлення особливостей праці, тобто особливостей правового регулювання певних трудових відносин, надаючи окремим підприємствам, установам, організаціям право регулювати трудові відносини їхніми статутами, положеннями.

Надавши це право КЗпП України, у статті 9 закріплює норму, якою забороняє підприємству, установі, організації уводити до своїх внутрішніх нормативних актів умови, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством про працю, в тому числі щодо оплати праці окремих категорій працівників, які визначаються відповідним законодавством та статутами підприємств, установ, організацій.

Згідно ст. 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Оскільки позивач не заявляє позовних вимог про визнання умов договорів про працю, що порушують його становище порівняно із законодавством про працю недійсними, а просить визнати недійсним сам трудовий договір на підставах, визначених цивільним, а не трудовим законодавством, суд дійшов висновку, що позивачем обрано хибний спосіб захисту його прав, у спосіб, не передбачений законом.

Також суд погоджується з доводами відповідача, зазначеними в його запереченнях на позов про сплив позовної давності за позовними вимогами, оскільки як вбачається з копії позовної заяви ОСОБА_4 до фізичної особи — ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по заробітній платі від 16.09.2011 року, позивач знав про порушення своїх прав з 16.09.2011 року, оскільки до позовної заяви про стягнення заборгованості по заробітній платі додав копію трудового договору від 01.03.2006 року № 12119. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом про визнання трудового договору недійсним тільки 30.06.2015 року спливли строки позовної давності відповідно до статті 261 ЦК України. Однак, оскільки за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи для застосування позовної давності, суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Суд також погоджується з правовою позицією відповідача, викладеною у запереченнях на позов щодо правової природи трудового договору, яка відрізняється від цивільно-правової угодні про неможливість визнання трудового договору недійсним з підстав, визначених цивільним законодавством.

У той же час, суд не погоджується з доводами відповідача, щодо підсудності даного спору, оскільки відповідно до частини першої статті 28 ЦПК України позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем обраний хибний спосіб захисту його прав, у спосіб, не передбачений законом, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого позову, а тому у задоволенні позовних вимог відмовляє.

Керуючись ст.ст.12, 13, 28, 76, 81, 89, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.203, 215, 216, 261 ЦК України, ст.ст.3, 9, 21 Кодексу законів про працю України, суд

вирішив:

У задоволені позову ОСОБА_1 ОСОБА_2 до фізичної особи підприємця ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Одеський міський центр зайнятості про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, шляхом зняття його з реєстрації, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду Херсонської області в порядку ст. 355 ЦПК України.

У відповідності до п.п.15.5 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через Херсонський міський суд Херсонської області.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С.І.Майдан