Рішення № 81243534, 20.03.2019, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

20.03.2019 Єдиний унікальний номер 205/9137/18

Єдиний унікальний номер судової справи: 205/9137/2018

Номер провадження: 2/205/847/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2019 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мовчан Д.В.

при секретарі Молокової С.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Дніпрі цивільну справу за позовомОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

ОСОБА_1 (далі – Позивач) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що їй, ОСОБА_1, на праві приватної власності належить 5/12 частини квартири АДРЕСА_1, на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.06.2012 року, та 7/12 частини вищевказаної квартири на підставі Договору дарування квартири від 14.07.2017 року. Далі позивач зазначає, що у вищевказаній квартирі зареєстрований її племінник ОСОБА_2 (далі – Відповідач), але з 2010 року в квартирі не проживає, не сплачує за житлово - комунальні послуги, знятися з реєстраційного обліку добровільно не бажає.

У зв’язку з вищевикладеним, позивач змушена звернутися до суду та просити визнати ОСОБА_2, таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 10 в будинку № 41 по пр. Металургів у м. Дніпрі, що є підставою для подальшого зняття відповідача з реєстраційного обліку.

Відповідач у встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження по справі строк, відзив на позовну заяву не подав.

Будь-яких інших заяв по суті справи до суду також не надходило.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

Позивач та її адвокат в судове засідання не з'явилися, надали суду заяву, в якій просять задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечують (а.с.31). Розгляд справи за відсутності учасників справи узгоджується з положеннями ч.3 ст.211 ЦПК України.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином, ніяких письмових заяв чи клопотань від такого учасника справи до суду не надходило.

Представник третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, у судове засідання не з'явився, надав до суду письмову заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с.21).

ІІІ. Процесуальні дії у справі.

Процесуальні дії у справі (забезпечення доказів, вжиття заходів забезпечення позову, зупинення і поновлення провадження тощо) судом не застосовувалися.

У відповідності до ч.4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, який належним чином був повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнанні неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки наявних у даній цивільній справі доказів достатньо для вирішення спору по суті та враховуючи, що належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання відповідач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив та не подав відзив, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, то суд у відповідності до норм ст. 280 ЦПК України ухвалив здійснювати заочний розгляд справи.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з'явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладені вимоги процесуального законодавства, враховуючи нижченаведені фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин, оцінку доказів та аргументів сторін, суд ухвалює заочне рішення про задоволення позову з огляду на наступне.

ІV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.06.2012 року, виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_4, зареєстровано в реєстрі за № 971, зареєстрованого в КП «Дніпропетровські міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради за реєстраційним № 31473076 від 05.07.2012 року ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 5/12 частини квартири АДРЕСА_2 (а.с.9).

Судом також встановлено, що на підставі Договору дарування квартири від 14.07.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстровано в реєстрі за № 562, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 1300819612101 від 14.07.2017 року, ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 7/12 частини квартири АДРЕСА_2 (а.с.10-11).

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 у вказаній квартирі фактично не проживає з 19.04.2000 року, що підтверджується відповідною довідкою № 2 від 29.11.2018 року, виданою головою правління ЖБК № 20 «МИР» (а.с.12).

Доказів поважних причин відсутності відповідача протягом вказаного часу у зазначеній квартирі суду не представлено. Суд зауважує, що відповідач не був позбавлений можливості подати докази по справі як особисто, так й через свого представника або за допомогою поштового зв'язку, оскільки він повідомлявся судом про розгляд цивільної справи у встановленому чинним процесуальним законом порядку.

До судового засідання відповідач не з'явився, належних та допустимих доказів до поважності причин неявки суду не представив, не надав жодного заперечення чи пояснення по суті спору. Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі у судових засіданнях, надало суду право обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

V. Оцінка суду доказів та аргументів сторін. Мотиви застосування норм права судом.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.

У відповідності до ст. 317, ч. 1, 2 ст. ст. 319, 321 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Крім того, ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України передбачено, що власник квартири має право використовуватися помешканням для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і має право розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - житловий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, встановлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Виходячи з порівняльного аналізу норм статей 383, 321,391, 405 ЦК України та статей 64, 150, 156 ЖК Української РСР, слід дійти висновку, що положення статей 381, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинок, квартиру від будь-яких осіб, у тому числі й тих, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статей 405 ЦК України, статей 64, 150, 156 ЖК Української РСР регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709цс16).

Згідно з ч.1ст.405 ЦК члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. При цьому, ця норма ЦК розміщена у главі 32 Кодексу, яка називається «Право користування чужим майном» (це правост.401 ЦК називає сервітутом).

Таким чином, на даний час цивільне законодавство передбачає, що члени сім'ї власника користуються жилим приміщенням на підставі сервітуту. Як наслідок, це означає, що щодо аналізу цього права, зокрема, підстав його виникнення та припинення, застосовуються усі положення Кодексу щодо сервітуту.

Згідно зі ст.401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з п.4 ч.1ст.406 ЦК України сервітут може бути також припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення.

З аналізу вказаної норми матеріального закону вбачається, що припинення сервітуту має власник, а таке право пов'язане з тим, що встановлення сервітуту не повинно супроводжуватися значним обмеженням прав власника майна. При цьому право вимагати припинення такого сервітуту належить виключно власникові, а обставини які мають істотне значення, можуть полягати у порушенні договірних умов, використання всупереч досягнутим домовленостям, порушення меж користування, способу тощо.

Також відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності без поважних причин наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

За таких умов, суд доходить висновку, що в даному випадку особистий сервітут не може бути продовжений по відношенню до вказаного відповідача, адже така сторона у спірному житловому приміщенні не мешкає тривалий час, спільного господарства з позивачем така особа не веде, не несе витрати з утримання такого приміщення, та будучи зареєстрованим у квартирі позивача, порушує її права та законні інтереси, як власника на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.

Таким чином, вказана вимога позивача про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, ґрунтується на законі та підлягає задоволенню.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 141 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 71,72 Житлового Кодексу України, ст. ст. 4,5,81,82, 90,141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Відділ формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням– задовольнити повністю.

2.Визнати ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: 49035, АДРЕСА_3), таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою № 10 в будинку № 41 по пр. Металургів у м. Дніпрі.

3.Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрований за адресою: 49035, АДРЕСА_3) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, зареєстрована та проживає за адресою: 49035, АДРЕСА_3) понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 коп.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржувати заочне рішення до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: Мовчан Д.В.