Рішення № 81239026, 18.04.2019, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

18.04.2019 227/5059/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Здоровиці О.В.,

за участю секретаря с\з ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м.Добропілля, цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дня відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди (ЄУНСС №227/5059/18), -

в с т а н о в и в:

У листопаді 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі ПАТ "Укрзалізниця"), який в ході розгляду справи був уточнений, про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.

Зазначала, що перебувала з ПАТ "Укрзалізниця" у трудових відносинах. Наказом № 6264/ДН-ос від 10 липня 2017 року звільнена.

Посилаючись на те, що при звільненні відповідач розрахунок з нею не провів, просила стягнути з ПАТ "Укрзалізниця" на її користь:

- заборгованість по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 12554,05 грн.;

- вихідну допомогу у розмірі одного середньомісячного заробітку в розмірі 8298,92 грн;

- компенсацію за невикористану щорічну відпустку (22 дні) в розмірі 6359,54 грн.

Ухвалою суду від 20.11.2018 року у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 12.04.2019 року цивільну справу закрито в частині позовних вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 17.07.2018 року по час прийняття судом рішення та про стягнення моральної шкоди в розмірі 1000,00 грн, у зв»язку з відмовою позивача від вказаних позовних вимог.

В судове засіданні позивачка не з»явилась. В матеріалах справ міститься заява позивача про розгляд справи без її участі за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з»явилася, надала заяву про розгляд справи без її участі.

Відповідно до відзиву на позовну заяву(а.с.73-98) вбачається, що відповідач позовні вимоги позивача не визнає. Зазначає, що у зв»язку з захопленням невідомими особами адміністративної будівлі та виробничих об»єктів ПАТ «Укрзалізниця», розташованих на непідконтрольній українській владі території, з 20.03.2017 року у відповідача відсутній доступ до документації підприємства (кадрової, первинної, технічної, договірної, податкової, архівної та іншої), до комп»ютерних баз та втраченого контроль над господарською діяльністю. За вказаним фактом за заявою відповідача порушено кримінальне провадження № 12017050420000286 за ознаками ст..341 КК України. Внаслідок виниклих форс-мажорних обставин, обумовлених актом тероризму, захопленням підприємства невідомими особами, що підтверджено Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України, відповідач втратив контроль над виробничими потужностями та об'єктивно позбавлений можливості виконувати обов'язки, що передбачені трудовим договором. У зв'язку з цим вважає, що відсутня вина відповідача у нездійсненні виплат на користь позивача, оскільки це є наслідком злочинних дій третіх осіб, що підтверджується Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, в тому числі і про наявність після 20 березня 2017 року обставин непереборної сили, які унеможливлюють виконання відповідачем своїх обов'язків перед позивачем. Крім того зазначає, що відсутність у відповідача документів з первинного обліку праці та заробітної плати унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір.

Дослідивши письмові докази, судом встановлено таке.

Позивачка ОСОБА_2 з 1980 року працювала на різних посадах Іловайської дистанції сигналізації і зв»язку Державного підприємства «Донецька залізниця», у тому числі з 22.06.2016 року на посаді старшого електромеханіка дільниці І групи.

З 11 липня 2016 року згідно наказу № 2/ос від 11.07.2016 року, який видано на підставі наказу ПАТ «Укрзалізниця» № 303 від 15 квітня 2016 року, у зв'язку з реорганізацією ДП «Донецька залізниця» шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця», продовжено дію безстрокового трудового договору ОСОБА_2 на посаді старшого електромеханіка дільниці І групи (а.с. 33).

Наказом першого заступника регіональної філії «Донецька залізниця» № 645-Н3-1 від 28.04.2017 року (а.с.39-41), з 17.07.2017 року зі складу регіональної філії «Донецька залізниця» вилучено структурний підрозділ Донецька дирекція залізничних перевезень» та виробничі підрозділи, які підпорядковані структурному підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», в тому числі і виробничий підрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку».

Наказом (розпорядженням) № 6264/ДН-ос від 10 липня 2017 року ОСОБА_2 звільнена 17 липня 2017 року з посади старшого електромеханіка дільниці І групи виробничого підрозділу «Іловайська дистанція сигналізації та зв'язку»(бригада по технічному обслуговуванню пристроїв зв»язку лінійно-апаратної зали станції Іловайськ) у зв'язку зі скороченням штату працівників на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 37). Відповідно до змісту вказаного наказу при звільненні ОСОБА_2 необхідно виплатити компенсацію за 22 дня відпустки та одноразову грошову допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку.

Зі змісту позовної заяви позивача вбачається, що на підставі наказу ПАТ «Українська залізниця» філії «Донецька залізниця» № 384 від 15.03.2017 р. та наказу Дирекції №236/ДНД від 17.03.2017 року, у зв'язку з відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності, викликаних перекриттям усіх залізничних колій, що ведуть до лінії розмежування з непідконтрольної українській владі територією, було встановлено простій для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції.

В своєму відзиві на позов відповідач не заперечував проти існування вказаних наказів та існування простою.

До матеріалів справи позивачем надані щомісячні розрахунки нарахованої їй заробітної плати за березень – липень 2017 року (табуляграми), а саме:

за березень 2017 року, з якого вбачається, що розмір нарахованої заробітної плати склав 6577,69 грн., з яких оплата простоїв становить 999,27 грн. за вирахуванням обов»язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 5230,47 грн.

за квітень 2017 року - розмір нарахованої заробітної плати склав 4002,14 грн., з яких оплата простоїв становить 3928,94 грн., за вирахуванням обов»язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 3182,43 грн.

за травень 2017 року - розмір нарахованої заробітної плати склав 1787,13 грн., з яких оплата простоїв становить 1754,43 грн., за вирахуванням обов»язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 1421,09 грн.

за червень 2017 року - розмір нарахованої заробітної плати склав 0,00 грн.

за липень 2017 року - розмір нарахованої заробітної плати склав 14967,54 грн., з яких оплата простоїв становить 187,09 грн., компенсація за невикористані 22 дні відпустки – 6359,54 грн, вихідна допомога при звільненні – 8298,92 грн, за вирахуванням обов»язкових платежів із заробітної плати до виплати належить сума у розмірі 12107,88 грн.

Також позивачем були надані копії табелів обліку використання робочого часу за березень – липень 2017 року (а.с.55-59).

Відповідачем відомості зазначені в табуляграмах та табелях обліку використання робочого часу не спростовані та суду не надані докази, що ці відомості є недостовірними.

Згідно інформаційного листа в.о. начальника Донецької дирекції ОСОБА_4 № 678/1-ДонДНД від 20.12.2018 року та довідки від 20.12.2018 року вбачається, за період з 1 березня 2017 року по 15 березня 2017 року ОСОБА_2 була нарахована заробітна плата в розмірі 3764,76 грн. з урахуванням обов»язкових утримань податків на доходи та інших зборів та 10 липня 2017 року вказану заробітну плату отримала у розмірі 2996,67 грн.

На підтвердження вказаної інформації відповідачем було надано відомість на виплату грошей № 34 за березень 2017 року, якою підтверджується факт отримання ОСОБА_2 суми в розмірі 2996,67 грн.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно ч.1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (стаття 117 КЗпП України).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обовязок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обовязку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_5 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу №1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, ЗУ«Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, виконував свої трудові обов'язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В пункті 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» судам роз»яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

Поняття "простій" законодавчо дано у ст. 34 КЗпП Україниі визначено як призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами.

Статтею 113 КЗпП України встановлено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суд повинен з'ясовувати факт простою й наявність чи відсутність вини працівника в цьому.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника.

Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст.113 КЗпП України.Відповідні роз'яснення містяться і в пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Відповідачем не оспорювався факт встановлення простою і не надано доказів порушення з боку позивача встановленого режиму роботи при простої.

Відповідно до частини 2 ст. 30 Закону України від 24.03.1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16.07.1999 року № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша ст. 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

На підставі наведеного посилання відповідача, що відсутність первинної документації унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються судом, оскільки, як вказано вище, обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин відсутність на підприємстві первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доводи відповідача у відзиві на позов про те, що науково-правовий висновок Торгово-промислової палати №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року є підставою для звільнення від виплати заборгованості по заробітній платі, не ґрунтуються на законі.

Дійсно, 16 січня 2018 року ПАТ "Укрзалізниця" надано Науково-правовий висновок №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов'язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), згідно якого вина ПАТ "Укрзалізниця" в невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня.

В той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.

Закон України від 02.09.2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" не скасовує обов'язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.

При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Враховуючи наведене, оскільки відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень – липень 2017 року, у строки, встановлені частиною 1 ст. 116 КЗпП України, не виплатив всі суми, що належали позивачу від підприємства при звільненні, не виплатив ці суми і на час розгляду справи судом, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме виходячи з такого розрахунку:

березень 2017 року (з 16 по 31 число) – нараховано 2812,93 грн (6577,69 грн – 3764,76 грн), де 6577,69 грн. – всього нараховано за березень, 3764,76 грн – сума нарахована за березень ( з 01 по 15 березня), яка виплачена позивачу,

квітень 2017 року - нараховано 4002,14 грн.,

травень 2017 року – нараховано 1787,13 грн.,

червень 2017 розмір - нараховано 0,00 грн.

липень 2017 розмір – нараховано з/п 309,08 грн., нараховано компенсації за невикористані 22 дні відпустки – 6359,54 грн, нараховано вихідної допомоги при звільненні – 8298,92 грн,.

Тобто, з наведено вбачається, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 23569,74 грн., яка складається з:

8911,28 грн – нарахованої заробітної плати

6359,54 грн – нарахована компенсація за невикористані 22 дні відпустки

8298,92 грн – нарахована вихідна допомоги при звільненні.

Сума в розмірі 23569,74 грн підлягає стягненню з відповідача на користь ОСОБА_2 з відрахуванням податків та обов»язкових платежів відповідно до роз»яснень, викладених у п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь держави слід стягнути судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 704,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 259, 263-265, 268, 273,352,354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості з заробітної плати, вихідної допомоги, компенсації за невикористані дня відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 8911,28 грн., вихідну допомогу в розмірі одного середньомісячного заробітку в розмірі 8298,92 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки в розмірі 6359,54 грн., що разом складає 23569,74 грн. (двадцять три тисячі п’ятсот шістдесят дев’ять гривень 74 копійок).

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, повністю або частково до Донецького апеляційного суду через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Позивач – ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка села Воздвиженка Червоноармійського району Донецької області, РНОКПП НОМЕР_1, НОМЕР_2 виданий Харцизьким МВ УМВС України в Донецькій області 13 червня 1997 року, зареєстрована за адресою: 86793, Донецька область, м.Іловайськ, пров. Тупиковий, будинок №11.

Відповідач – Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» місцезнаходження за адресою: 03680, м. Київ, вул. Тверська, 5, ЄДРПОУ 40075815.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошенні 12 квітня 2019 року. З повним текстом рішення сторони можуть бути ознайомлені 18 квітня 2019 року.

Надруковано в нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

12.04.2019