Рішення № 81236826, 15.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

справа №1.380.2019.001108

15 квітня 2019 року

зал судових засідань №10

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Лунь З.І.,

секретар судового засідання Магиревич Ю.Д.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (місце проживання: 80560, Львівська область, Буський район, смт.Красне, вул.Київська, 3) звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10), в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії позивача в розмірі 25% відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;

-зобов’язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 25% відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач звернулася до відповідача із заявою про встановлення підвищення до пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Однак, листом 18.01.2019 71/1/Г-20/07.05-06 її повідомлено, що оскільки у наданих документах відсутній факт примусового переселення, то право на підвищення пенсії відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відсутнє. Позивач вважає, що оскільки є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, що підтверджується відповідним посвідченням, тому згідно із п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак має право на отримання підвищення до пенсії у розмірі 25 % мінімальної пенсії за віком.

Відповідачем подано відзив на позов у встановлений ухвалою суду час, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, аргументуючи свою позицію тим, що пункт «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» чітко визначає, що право на підвищення мають тільки члени сім’ї, яких було примусово переселено. Як засвідчується документами, позивач не була примусово переселена, так як народилася 10.12.1958 у с.Сідіма, району імені Лазо, Хабаровського краю. На думку відповідача, дане підвищення проводиться в тих випадках, коли громадян необґрунтовано зазнав політичних репресій і згодом був реабілітований або ж член його сім’ї у зв’язку із цим був примусово переселений. Оскільки ОСОБА_1 не була примусово переселена у місця спецпоселення, як член сім'ї репресованих, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Позивач у судове засідання не з’явилася, причин неявки суду не повідомила.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце його проведення.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно вимог ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Позивач, ОСОБА_1, є громадянкою України, перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України Львівської області, що підтверджується посвідченням серії АЗЗ №377088 від 24.01.2014 та проживає за адресою: 80560, Львівська область, Буський район, смт.Красне, вул.Київська, 3.

Дошлюбне прізвище позивачки, ОСОБА_1, було «Калин», що підтверджується свідоцтвом про народження серії И-ЕЧ №000793 від 07.01.1959, виданого Кузнєчіхінською сільською радою с.Сідіма району імені Лазо Хабаровського краю, за актовим записом №11.

17.10.1981 після укладення шлюбу позивачка змінила прізвище на «Гошовська», що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії І-СГ №442775, видане Красненською селищною радою Буського району Львівської області , за актовим записом №52.

Відповідно до довідки №Л-4/01713 від 23.09.1985, виданої управлінням внутрішніх справ Хабаровського крайвиконкому батько позивачки, ОСОБА_3, знаходився на спецпоселенні в районі імені Лазо Хабаровського краю, і з 10.09.1958, із спецпоселення звільнений на підставі Указу Президіуму Верховної Ради СРСР від 19.05.1958.

На підставі ст. 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» позивачка реабілітована.

Львівською обласною радою 08.08.2012 видано позивачці посвідчення № 50/16-П, згідно з яким вона має право на пільги, передбачені рішенням Львівської обласної ради та Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

09.01.2019 позивач звернулася до Буського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України Львівської області із заявою щодо встановлення підвищення до пенсії відповідно до п.«г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Листом від 18.01.2019 №71/1/Г-20/07.05-06 повідомлено, що оскільки згідно з наданих документів відсутній факт примусового переселення права на підвищення пенсії відповідно до пункту «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» не має.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зі змісту ч. 3 ст. 23 Загальної Декларації прав людини, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії та ч. 3 ст. 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального статусу та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру.

Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у ст.2 цього Закону.

Статтями 3, 4 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» встановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім’ями.

Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні», вирішення питань, пов'язаних з встановленням факту розкуркулювання, адміністративного виселення, з відшкодуванням матеріальних збитків, поновленням трудових, житлових, пенсійних та інших прав громадян, реабілітованих відповідно до цього Закону, покладається на обласні, міські і районні Ради народних депутатів.

Згідно з п. 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка зареєстрована у Мінюсті 27.12.2005 за № 1566/11846, за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів - довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.

До матеріалів справи долучено копію безтермінового посвідчення реабілітованого та потерпілого від політичних репресій, виданого Львівською обласною радою 08.08.2012.

Згідно з довідкою про реабілітацію, позивач є особою, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій як член сім'ї репресованої з політичних мотивів родини, згодом була реабілітованою, що надає право на підвищення призначеної пенсії відповідно до п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Пунктом «г» ч. 1 ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії підвищуються на 50%, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 % мінімальної пенсії за віком.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про наявність у ОСОБА_1, як примусово переселеного члена сім'ї, особи, яка необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом була реабілітована, права на підвищення до пенсії у розмірі, передбаченому п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25% мінімальної пенсії за віком, з часу звернення за перерахунком пенсії.

Положення ч.1 ст. 9 КАС України передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 вказаного Кодексу.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Судові витрати у сумі 768,40грн. відповідно до ст. 139 КАС України підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області.

Керуючись ст.ст. 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд

в и р і ш и в :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України Львівської області щодо ненарахування та невиплати підвищення до пенсії ОСОБА_1 в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Львівської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії в розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком, з часу звернення за перерахунком пенсії відповідно до пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути з ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України у Львівській області (місцезнаходження: 79016, м.Львів, вул.Митрополита Андрея, 10, код ЄДРПОУ 13814885) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (місце проживання: 80560, Львівська область, Буський район, смт.Красне, вул.Київська, 3, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у сумі 768(сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду із урахуванням п.п.15.5 п.15 Р.VII Перехідні положення КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 18.04.2019.

Суддя Лунь З.І.