Рішення № 81231706, 11.04.2019, Скадовський районний суд Херсонської області

Справа № 663/830/16-ц

Провадження № 2/663/156/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року Скадовський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Шабрацького Г.О.

при секретарі Кліщ. Л.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Приморська сільська рада Скадовського району Херсонської області про відібрання дитини та стягнення аліментів, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа Приморська сільська рада Скадовського району Херсонської області про визначення місця проживання дитини,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась із позовом, в якому просить відібрати у ОСОБА_2 малолітніх дітей та стягнути з нього аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частки його заробітку (доход), але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, а також моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом, в якому просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 з його батьком ОСОБА_2 В ході розгляду справи 17.12.2018 р. від представника позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 надійшла заява про залишення зустрічного позову без розгляду.

В судовому засіданні позивач за первісним позовом, представник позивача за довіреністю адвокат ОСОБА_5 пояснили, що ОСОБА_1 з чоловіком стали проживати окремо з 2015 року, а у 2016 р. їх шлюб було розірвано за рішенням суду. Відповідач проти волі позивачки забрав дітей за місцем свого проживання та перешкоджав її спілкуванню з дітьми. В зв’язку з чим вона звернулась до суду з позовом про відібрання дітей та стягнення аліментів. В ході розгляду справи донька ОСОБА_6 вирішила піти жити до матері, в зв’язку з чим вони уточнили позовні вимоги та просили відібрати дитину ОСОБА_3, стягнути аліменти та моральну шкоду.

Відповідач ОСОБА_2, представник відповідача ОСОБА_4 пояснили, що діти проживали з відповідачем та перебували на його утриманні оскільки позивачка уїжджала в іншу місцевість на заробітки та за її згодою діти проживали з відповідачем. У подальшому, в ході розгляду справи донька ОСОБА_6 вирішила піти жити до матері. Проти позову заперечували, пояснили, що з кожним з батьків проживає по дитині, яких кожен з батьків утримує. Син хоче проживати з батьком, який піклується про нього, у цьому також допомагає бабуся, тому заперечувати проти відібрання дитини від батька та передачу матері, оскільки такі дії травмуватимуть дитину, просили у позові відмовити.

Представник ради опіки та піклування при виконавчому комітеті Приморської сільської ради Скадовського району в судове засідання не з’явились, до суду надали заяву про розгляд справи за їх відсутності, та надали висновок ради опіки та піклування по справі.

Ухвалою суду від 07.02.2019 зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про встановлення місця проживання дитини залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України за відповідною заявою позивача.

Вирішуючи питання за позовом, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.51 Конституції України, ст.5 СК України держава охороняє сім’ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім’ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Сім’я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Відповідно до ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Відповідно до ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Дитина не може бути повернута лише тоді, коли залишення її за попереднім місцем проживання створюватиме реальну небезпеку для її життя та здоров'я або обставини змінилися так, що повернення суперечить її інтересам. Особа, яка самочинно змінила місце проживання малолітньої дитини, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому, з ким вона проживала.

Судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Відповідно до свідоцтв про народження ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є батьками ОСОБА_6, 18.02.2004 р. н., та ОСОБА_3, 18.02.2007 р. н (т.1 а.с.5, 6)

Відповідно до рішення Скадовського районного суду від 27.01.2016 у справі №663/3518/15-ц шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 розірвано (т.1 а.с.7).

З матеріалів справи та пояснень, наданих у судовому засіданні як сторонами та їх представниками, так і допитаними у якості свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, вбачається, що син ОСОБА_12 проживає з батьком у будинку бабусі ОСОБА_4, а дочка ОСОБА_13 проживає з матір’ю в її будинку, діти доглянуті, забезпечені усім необхідним; між сторонами мали місце сварки та конфлікти, у зв’язку з чим сім’я розпалась; ОСОБА_7 певний час їздила на заробітки, на теперішній час відремонтувала будинок, проживає у селі (т.1 а.с.8, 45-47, 63, 64, 65, 82, 104).

Відповідно до висновку Ради опіки та піклування при виконавчому комітеті Приморської сільської ради Скадовського району Херсонської області №7 від 01.12.2016, батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_7, кожним створено всі необхідні умови для проживання дітей, відібрання дитини ОСОБА_3 від батька ОСОБА_2, на даний час не можливе без нанесення дитині моральної травми; також зазначено, що батькам дітей необхідно знайти взаєморозуміння при вихованні дітей у подальшому з метою їх найменшого травмування, припинити маніпулювати дітьми (т.1 а.с.141).

Малолітній ОСОБА_3 в судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування Скадовської РДА ОСОБА_14 пояснив, що проживає з батьком в будинку бабусі, йому з батьком добре він з ним їздив рибалити, але він хоче проживати з матір’ю, оскільки там живе його сестра ОСОБА_6 та маленький брат. Сестра допомагає йому навчатись. Спілкуватись з матір’ю йому не забороняють.

Відповідно до свідоцтва про шлюб виданого 08.04.2017 р. ОСОБА_7 уклала шлюб з ОСОБА_15 08.04.2017 року, та їй присвоєно прізвище «Швець» (т.2 а.с.34).

Звертаючись до суду з позовом про відібрання дітей ОСОБА_7 посилалась на ст.162 СК України, відповідно до якої якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання. Також посилалась на ст.163 СК України, відповідно до якої батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

При цьому, суд звертає увагу, що батьки мають рівні права на виховання своїх дітей, на визначення місця проживання як за домовленістю, так і у разі спору, за рішенням суду. Як встановлено в ході судового розгляду, діти почали проживати з батьком та бабусею, оскільки будинок, де вони проживали з матір’ю, потребував ремонту, батьки розлучилися, мати виїхала на заробітки. Тому у зміні місця проживання дітей з будинку, де вони зареєстровані та проживали сім’єю, на будинок бабусі, проти чого не заперечувала свого часу мати дітей, суд вбачає домовленість між батьками, та не вбачає протиправну поведінку батька щодо самочинної зміни місця поживання дітей.

Посилання позивача та представника позивача на той факт, що місце проживання дітей було зареєстровано за місцем проживання матері (т.1 а.с.41) не може доказувати факту що саме за цією адресою було визначено місце проживання дітей, оскільки така реєстрація була здійснена в час коли вся сім’я проживала разом (батько, мати та діти). З часу проживання батьків окремо, питання щодо визначення місця проживання дітей до суду або органу опіки не ставилось і відповідно не визначалось. Крім того, і сторонами, і у висновку органу опіки, і у актах обстеження, і свідками зазначено, що батьки не можуть домовитись щодо місця проживання дітей.

За таких обставин, коли місце проживання дітей не було визначено судом чи органом опіки, то відсутні підстави відібрання дитини в сенсі ст. 162 СК України, а тому в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Крім того, оскільки заявлена вимога про стягнення заподіяної моральної шкоди у зв’язку з самочинним зміненням місця проживання дітей, на підставі ч.2 ст. 162 СК України, є похідною від попередніх вимог про відібрання дітей, тому дана вимога також не підлягає задоволенню.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що у принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація) 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» ( від 07.12.2006 року), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27 листопада 1992 року) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 7 серпня 1996 року, п. 78.)

Практика ЕСПЛ встановлює акценти, відповідно до яких при розгляді сімейного спору пріоритет мають інтереси дитини над інтересами батьків; діти, народжені у шлюбі, і діти, народжені поза шлюбом, є рівними у своїх правах; будь-яке обмеження, накладене на особисте спілкування у відносинах між батьками та дітьми, повинне ґрунтуватися на належних до справи та обґрунтованих причинах, висунутих для захисту інтересів дитини і для подальшого об'єднання сім'ї. (Справа «Савіни проти України» від 18 грудня 2008р., «МакМайкл проти Сполученого Королівства» від 24 лютого 1995 року).

За таких умов, оскільки спір між батьками триває більше трьох років (справа вперше надійшла до суду 13.04.2016 року), вимога про встановлення місця проживання дитини заявлялась відповідачем, але залишена ним без розгляду, приймаючи до уваги, що невизначеність місця проживання дитини шкодить в першу чергу інтересам самої дитини, керуючись ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, практикою ЕСПЛ, суд, керуючись захистом інтересів малолітньої дитини, вважає за необхідне під час вирішення даного позову визначити місце проживання дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 Сімейного кодексу України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Судам слід враховувати також положення ст. 160 СК України, якою передбачено, що місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, яка досягла десяти років, - за спільною згодою батьків та самої дитини, а місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно висновку Ради опіки та піклування при виконавчому комітеті Приморської сільської ради Скадовського району Херсонської області №7 від 01.12.2016 року, обома батьками створено необхідні умови для проживання дітей.

Малолітній ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 в судовому засіданні пояснив, що бажає проживати разом з матір’ю.

Враховуючи всі обставини справи в сукупності, діючи винятково в інтересах дитини, враховуючи вік дитини, її думку, приймаючи до уваги особисті якості матері та батька, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, інші обставини, необхідність забезпечення дитини турботою, суд вважає, що місцем проживання дитини слід визначити місце проживання його матері ОСОБА_1, що буде відповідати її інтересам та вимогам закону. При цьому визначення місця проживання дитини з матір’ю не позбавляє батька права виховувати дитину, утримувати її, спілкуватися з нею.

Оскільки судом визначено місце проживання дитину, то можливо вирішити вимогу позивача щодо стягнення аліментів.

Згідно ст. 180 СК України «батьки зобов’язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття».

Відповідно до ст. 182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Згідно ст. 183 СК України «Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття»

Вирішуючи питання про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання дітей – ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, суд бере до уваги, що обов’язок утримувати дитину законом покладено на обох батьків. З урахуванням конкретних обставин справи, що одна дитина проживає з матір’ю та перебуває на її утриманні, а інша дитина проживає з батьком та перебуває на його утриманні, що у задоволенні вимог про відібрання дітей відмовлено та судом визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір’ю, то суд вважає можливим задовольнити заявлену вимогу, починаючи стягувати аліменти з моменту набрання рішенням законної сили, оскільки до цього часу кожен з батьків утримував по одній дитині.

Керуючись ст.ст.161, 162, 180-183 Сімейного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, ст. 3, 9, 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третя особа Приморська сільська рада Скадовського району Херсонської області про відібрання дітей та стягнення аліментів задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем проживання матері ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: Херсонська область, Скадовський район, с. Приморське, вул. Поштова, буд.19.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, який мешкає за адресою: Херсонська область, Скадовський район, с. Приморське, вул. Шкільна, 13, на користь ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 РНОКПП НОМЕР_2, аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_6 18 лютого 2004 року та народження ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дати набрання рішенням законної сили і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.

В задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через відповідний суд, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 12.04.2019 року.

Суддя Скадовського районного суду

Херсонської області ОСОБА_16