Ухвала суду № 81226247, 15.04.2019, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/793/405/19 Справа № 703/3598/18 Категорія: ч.2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого-суддіОСОБА_2,суддівОСОБА_3, ОСОБА_4, при секретарі за участю прокурораОСОБА_5, ОСОБА_6,обвинуваченого потерпілоїОСОБА_7, ОСОБА_8,захисникаОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження № 12018250000000129 за апеляційною скаргою прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_10 на вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року, яким

ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, українець, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючий за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимий, -

засуджений за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, до 5років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки, з покладанням обов’язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_7 на користь:

- потерпілої ОСОБА_8 моральну шкоду у розмірі 150000 грн.;

- держави судові витрати за проведення експертиз в сумі 10010 грн..

Вирішена доля речових доказів відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

в с т а н о в и л а :

Згідно вироку Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він 17 червня 2018 року близько 22 години 20 хвилин, керуючи автомобілем «FIAT SCUDO», реєстраційний номер НОМЕР_1, рухаючись по вул. Кармелюка в м. Сміла від с. Мала Яблунівка Смілянського району Черкаської області, в напрямку центра міста, порушуючи вимоги пунктів 2.3б), 12.3 Правил дорожнього руху України не стежив за дорожньою обстановкою, був неуважним, відповідно не відреагував на її зміну, та в момент виникнення небезпеки для руху у вигляді появи пішохода ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_5, який рухався по проїзній частині дороги в попутному напрямку, вчинив наїзд на останнього, внаслідок чого потерпілий ОСОБА_11 отримав тілесні ушкодження у вигляді травми голови, шиї, тулуба та кінцівок, які супроводжувалися переламом кісток скелету із ушкодженням внутрішніх органів, ускладнилося зовнішньою і внутрішньою кровотечею із гострою крововтратою та малокровністю внутрішніх органів, внаслідок чого настала смерть ОСОБА_11

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10, не заперечуючи доведеності вини обвинуваченого, правильності кваліфікації його дій, просить вирок суду першої інстанції скасувати через невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м’якості, і ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 3 роки. В решті - вирок суду залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що судом не в повній мірі враховано характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали у виді смерті молодої особи, їх незворотності та прийшов до хибного висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 із його звільненням від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України.

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора Мартинюка М.П. про задоволення в повному обсязі апеляційної скарги; думки обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 про законність та обгрунтованість судового рішення і відсутність підстав для задоволення апеляційних вимог прокурора; думку потерпілої ОСОБА_8, яка вказувала на те, що жодних претензій морального та матеріального характеру до обвинуваченого не має, а тому просила вирок місцевого суду залишити без змін, заперечила щодо задоволення апеляційної скарги прокурора; повторно дослідивши характеризуючі дані на обвинуваченого, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не підлягають до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України вирок суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухваленим згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке він засуджений, відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на доказах, досліджених міськрайонним судом, та ніким з учасників кримінального провадження не оспорюється.

Дії ОСОБА_7 за ч.2 ст. 286 КК України судом першої інстанції кваліфіковані вірно.

Доводи прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та м’якість призначеного ОСОБА_7 покарання у зв'язку з безпідставним звільненням останнього відповідно до ст. 75 КК України від відбування покарання з випробуванням, є необґрунтованими.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Визначені в ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке б ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.

Відповідно до вказаних засад особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Виходячи з принципу співмірності цей захід примусу за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 міськрайонний суд достатньо виконав вимоги ст. 50,65,66,67 КК України та правові позиції, викладені у постанові Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, який вперше вчинив необережний тяжкий злочин, позитивно характеризується, був позбавлений батьківського піклування і виховувався дідом та бабусею, обставини, що пом’якшують покарання: визнання вини, відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, а також те, що обвинувачений вибачився перед потерпілою, за відсутності обтяжуючих покарання обставин, обґрунтовано призначив ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч.2 ст. 286 КК України, у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування основного покарання у виді позбавлення волі, звільнивши його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням згідно ст. 75 КК України з іспитовим строком на 3 роки, з покладенням на нього обов’язків, передбачених ч.1 ст. 76 КК України, враховуючи його молодий вік, обставини, що пом’якшують покарання, думку потерпілої, яка як в суді першої інстанції, так і апеляційної інстанції, вказувала, що не має жодних претензій до обвинуваченого, який відшкодував завдані їй матеріальні збитки, та має намір відшкодувати моральні, у зв’язку з чим просила суд не призначати ОСОБА_7 покарання у виді реального позбавлення волі.

Також, обвинувачений ОСОБА_7 упродовж судового провадження давав визнавальні показання щодо обставин вчинення кримінального правопорушення і не оспорював фактичних обставин справи, що свідчить про намір засудженого сприяти здійсненню правосуддя.

В ході апеляційного розгляду колегією суддів було встановлено, що у обвинуваченого ОСОБА_7 наявне постійне місце проживання, останній виховувався дідом і бабусею, які на даний час є непрацездатними та потребують стороннього догляду, має сталі соціальні зв’язки, позитивно характеризується, раніше не судимий, до кримінальної чи адміністративної відповідальності не притягувався.

Потерпіла ОСОБА_8під час апеляційного розгляду пояснила, що до ОСОБА_7 не має жодних претензій, оскільки останній надавав їй допомогу матеріального характеру з моменту виникнення дорожньо-транспортної пригоди, і має намір відшкодувати моральну шкоду, та щиро розкаявся у вчиненому. Потерпіла просила не позбавляти ОСОБА_7В волі та залишити вирок суду першої інстанції без змін.

Твердження апелянта про те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_7 покарання з застосуванням вимог ст. 75 КК України міськрайонним судом не в достатній мірі враховано: тяжкість кримінального правопорушення, його рівень суспільної небезпечності, особу обвинуваченого є безпідставними, оскільки дані обставини в повній мірі були враховані місцевим судом при призначенні покарання обвинуваченому.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене міськрайонним судом обвинуваченому ОСОБА_7 покарання з застосуванням вимог ст. 75, 76 КК України, виходячи з принципів законності справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, є співрозмірним протиправному діянню, достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових злочинів і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м’якості чи недостатнім для досягнення мети покарання, а тому не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги прокурора.

Але як вбачається з резолютивної частини вироку місцевого суду іспитовий строк обвинуваченому ОСОБА_7 визначено рахувати з дня проголошення вироку, який ще не вступив в законну силу, в зв’язку з чим необхідно виключити з резолютивної частини вироку посилання суду на вказану обставину.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 в порядку ст. 404 КПК України необхідно змінити, виключивши з резолютивної частини вироку посилання на те, що слід іспитовий строк рахувати з дня проголошення вироку.

В решті – вирок суду щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Керуючись ст. 404, 405, 407,418, 419 КПК України, колегія суддів ,-

у х в а л и л а :

Вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 в порядку ст. 404 КПК України – змінити.

Виключити з резолютивної частини вироку посилання на те, що слід іспитовий строк рахувати з дня проголошення вироку.

В решті - вирок Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 08 лютого 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Черкаської області ОСОБА_10 – залишити без задоволення .

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.

Головуючий :

Судді :