Рішення № 81221060, 08.04.2019, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/16052/18

Провадження №2/428/1062/2019

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2019 року Сєвєродонецький міський суд

Луганської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовною заявою до ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди, мотивуючи вимоги тим, що з 02.10.2017р. позивач ОСОБА_1 припинила трудові відносини з відповідачем ПрАТ «СО Азот» за власним бажанням у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим органом умов колективного договору, однак відповідач ПрАТ «СО Азот» не провів з ним розрахунок в день звільнення. 16.11.2017р. Сєвєродонецьким міським судом Луганської області за заявою ОСОБА_1 було видано судовий наказ про стягнення з ПрАТ «СО Азот» суму заборгованості по заробітній платі. Позивач ОСОБА_1 вважає, що на її користь підлягає до стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.10.2017р. по 24.04.2018р. у розмірі 33107,88грн..Крім того, на думку позивача, на її користь підлягають до стягнення відшкодування компенсації за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 2209,21грн. та моральна шкода у розмірі 5000грн.. Тому, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом і просить суд стягнути з відповідача ПрАТ «СО Азот» на її користь грошові кошти у загальному розмірі 40317,09грн., які складаються з: відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33107,88грн., відшкодування компенсації за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 2209,21грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000грн..

Представник позивача ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився , про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином , надав до суду заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності та за відсутності позивача, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача ПрАТ «СО «Азот» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив, відзиву на позовну заяву до суду не надходило.

Оскільки представник позивача ОСОБА_3 в наданій до суду заяві не заперечував проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, судом 08.04.2019р. на підставі ст.ст. 280, 281 ЦПК України було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши матеріали справи , суд вважає , що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З матеріалів справи встановлено, що відповідно до копії Виписки з наказу ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» №0379-КП (ув) від 02.10.2017р., ОСОБА_1 звільнена з ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» 02.10.2017р. за власним бажанням на підставі ч. 3 ст.38 КЗпП України у зв'язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом умов колективного договору з виплатою вихідної допомоги у розмірі 3-х середньомісячних заробітних плат ст. 44 КЗпП України. Відповідно до копії довідки наказу ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» №3654 від 19.10.2017р., сума заборгованості на момент звільнення складає 32980,68грн.. Відповідно до копії постанови про відкриття виконавчого провадження від 03.01.2018р., Сєвєродонецьким МВ ДВС ГТУЮ у Луганській області відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу №428/12397/17, виданого 16.11.2017р. Сєвєродонецьким міським судом Луганської області про стягнення з ПрАТ «СО «Азот» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі у розмірі 32980,68грн.. Відповідно до копії заяви на видачу готівки №25СД від 25.04.2018р., АБ «Кліринговий Дім» видано готівкою ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 32988,79грн..

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, за положеннями статті 117 КЗпП України обов'язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за невиплату належних працівникові сум при звільненні є наявність вини підприємства.

Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається із цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Оскільки трудовим законодавством не врегульовані відносини з приводу відшкодування майнової шкоди, положення цивільного законодавства можуть поширюватися на такі відносини.

Враховуючи позовні вимоги у цій справі, зокрема вимоги щодо виплати середнього заробітку у зв'язку з несвоєчасною виплатою належних працівникові сум, тобто свого роду відшкодування завданої майнової шкоди, що регулюються главою 82 ЦК України, застосуванню підлягають положення цивільного законодавства.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

В постанові від 27 березня 2013р. по справі № 6-15цс13 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

В пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999р. зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таким чином, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Отже, у спірних правовідносинах з вини відповідача не був проведений повний розрахунок при звільненні з позивачем, при цьому відповідач мав можливість здійснити такий розрахунок протягом часу його затримки.

Визначаючи розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем, суд враховує, що позивач ОСОБА_1 була звільнена 02.10.2017 року, тобто в день, коли вона знаходилася на роботі і оплата за який була нарахована їй при звільненні, у зв'язку із чим розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з дня, наступного за днем звільнення позивача, що відповідає положенням ст. 116 КЗпП України. Такий висновок суду обґрунтовується тим, що затримка розрахунку при звільненні починається не в день звільнення, а в день, наступний за днем звільнення, адже день звільнення є робочим днем і оплачується в загальному порядку.

Отже, розмір середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку із позивачем має обчислюватися з 03.10.2017р. по 24.04.2018р. (по день фактичного розрахунку, в межах позовних вимог, як це і вказано у позовній заяві).

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995р. №100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абзац третій пункту 8 розділу IV Порядку).

Аналогічна позиція щодо розрахунку розміру середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку викладена у постанові Верховного Суду України від 21.01.2015 року по справі № 6-195цс134.

При цьому з вищевикладеного вбачається, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні 2 місяці роботи, можуть проводитися з розрахунку відпрацьованих годин працівника, якщо це є доцільним. В даному випадку суду надані відомості для розрахунку саме виходячи з кількості відпрацьованих годин.

Середньогодинна заробітна плата позивача складає 29,64грн., середньомісячне число робочих годин позивача складає 167,2 робочих годин, згідно довідки ПрАТ «СО «Азот» №33841 від 19.10.2017р. (а.с. 6).

Затримка розрахунку відповідача перед позивачем за період з 03.10.2017р. по 24.04.2018р. складає 140 робочих днів. Тобто, середньомісячне число робочих годин за період невиплати тривалістю 1 повний місяць складає 167,2 середньомісячних робочих години, а за 5 повних місяців - 836 середньомісячних робочих години, до яких виходячи з 40-годинного робочого тижня позивача має бути додано 159 робочих години за п'ятнадцять робочих днів у жовтні 2017р. та 128 робочих годин за шістнадцять робочих днів у квітні 2018р.. В кінцевому підсумку, затримка розрахунку відповідача перед позивачем складає 1123 робочих години, які обраховані із урахуванням постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. по справі №6-195цс134.

1123 робочих години за час затримки розрахунку відповідача перед позивачем при звільненні слід помножити на середньогодинну заробітну плату позивача в сумі 29,64грн., що складе 33285,72грн..

Із змісту п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999р. вбачається, що справляння та сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, а отже суд визначає суму до стягнення без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При цьому, суд не приймає до уваги розрахунок сум виплат за час затримки розрахунку при звільненні, який було зроблено позивачем, адже такий розрахунок виконаний без урахування постанови Верховного Суду України від 21.01.2015р. по справі №6-195цс134.

Таким чином, відповідач ПрАТ «СО «Азот» за умови вчасного звернення позивача ОСОБА_1 до суду мав би сплатити на користь позивача суму середнього заробітку за весь час затримки по фактичної виплати належних сум, визначену без утримання податків й інших обов'язкових платежів, в розмірі 33107,88грн., зазначену позивачем в позовній заяві, оскільки суд відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених позовних вимог.

При цьому, суд враховує також позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати та моральну шкоду, щодо яких суд зазначає наступне.

Суд не приймає до уваги розрахунок позивача щодо нарахування компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати у розмірі 2209,71грн., оскільки зазначена сума компенсації розрахована позивачем ОСОБА_1, виходячи з періоду жовтень 2017р. - березень 2018р., що суперечить абз. 2 п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. №159, яким передбачено, що індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Тому, оскільки позивач ОСОБА_1 була звільнена 02.10.2017р. і розрахунок з нею мав відбутись в день звільнення, тобто у жовтні 2017р., то цей місяць не включається до розрахунку компенсації, а тому за умови вчасного звернення позивача ОСОБА_1 до суду сума компенсації мала би становити 348грн. ((32980,68грн. (нарахована, але не виплачена заробітна плата на момент звільнення) х1,055% (приріст індексу споживчих цін - листопад 2017р. - березень 2018р. шляхом множення за кожним місяцем окремо)/100%).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Відповідно до п.п.3,5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у даному конкретному випадку за умови вчасного звернення позивача ОСОБА_1 до суду, суд враховує ступень вини відповідача ПрАТ «СО «Азот», який не здійснив у повному обсязі виплату заробітної плати позивачу ОСОБА_1 у встановлений законодавством строк, а здійснив її з затримкою, та ту обставину, що позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування моральних страждань не зазначено жодних підстав, при цьому, позивачем ОСОБА_1 не обґрунтовано заявлений розмір спричиненої моральної шкоди у розмірі 5000грн., тому, суд вважає, що 1000грн. було б достатнім розміром для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди внаслідок порушення відповідачем строків виплати належної заробітної плати позивачу ОСОБА_1.

Разом з тим, встановивши вину відповідача ПрАТ «СО «Азот» у порушенні трудових прав позивача ОСОБА_1 та визначивши часткову обґрунтованість розміру позовних вимог, суд вважає за необхідне вказати, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

Вищевказана позиція узгоджується із правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 08 листопада 2017 року по справі №6-1626цс17, а також із постановою Верховного Суду від 23 січня 2018 року по справі №373/908/16-ц. Крім того, аналогічного висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 вказано, що встановлені статтями 228, 233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи, права і обов'язки сторін.

На думку суду, вищевказана позиція Пленуму Верховного Суду України є обґрунтованою, адже встановлені статтею 233 КЗпП строки, є строками звернення до суду, а не строками позовної давності, у зв'язку із чим такі строки звернення до суду мають перевірятися та застосовуватися судом з власної ініціативи.

З матеріалів справи, судом було встановлено, що позивач ОСОБА_1 про погашення заборгованості з виплати заробітної плати дізналася 25.04.2018р., адже згідно із копією заяви на видачу готівки вона в цей день 25.04.2018р. отримала готівкою суму згідно судового наказу у розмірі 32988,79грн.. При цьому, ані позивачем ОСОБА_1 у позовній заяві, ані її представником ОСОБА_3 у заяві про поновлення строку, яка надійшла до суду 22.03.2019р. за вх. №7190, не зазначаються підстави пропуску строку для звернення до суду з позовом. З наявних матеріалів справи, судом не встановлено наявності будь-яких поважних причин пропуску позивачем ОСОБА_1 строку звернення до суду, тому у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» м. Сєвєродонецьк Луганської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, компенсації за порушення строків виплати заробітної плати та стягнення моральної шкоди слід відмовити з підстав пропуску позивачем строків звернення до суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що у задоволенні позову було відмовлено і відповідач не заявляв про наявність у нього судових витрат. Отже, судові витрати, які підлягають розподілу, у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 294, 319, 354 ЦПК України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, і.н. НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) до Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання Азот» (код ЄДРПОУ 33270581, місцезнаходження: Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Півоварова, 5) про стягнення грошових коштів у загальному розмірі 40317,09грн., які складаються з: відшкодування середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 33107,88грн., відшкодування компенсації за порушення строків виплати заробітної плати у розмірі 2209,21грн. та відшкодування моральної шкоди у розмірі 5000грн..

Копію заочного рішення надіслати відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку безпосередньо до Луганського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя