Рішення № 81210898, 17.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 1540/4163/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2019 року м. Одеса

У залі судових засідань № 33

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.,

при секретарі судового засідання - Безбах І.В.,

за участю сторін:

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління ДМС в Одеській області, про визнання протиправним та скасування наказу, зобов’язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління ДМС в Одеській області, про:

визнання протиправним та скасування наказу №145 від 01.08.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту»;

зобов’язання Головного управління ДМС України в Одеській області, у відповідності з процедурою передбаченою статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

ОСОБА_3 ОСОБА_4 вважає наказ Головного управління ДМС в Одеській області №145 від 01.08.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту» необґрунтованим. Позивачем зазначено, що під час прийняття оскаржуваного наказу, відповідачем не було належним чином досліджено інформацію по країні походження ОСОБА_3 ОСОБА_4, крім того, не враховано, що у разі повернення до країни походження, позивач може потрапити до категорії резерву Сирійських збройних сил.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ОСОБА_5 УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження по справі.

24 жовтня 2018 року закінчено підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду суті.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2018 року, провадження у справі №1540/4163/18 зупинено до набрання законної сили рішення по справі №509/4811/18 за заявою ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Ріхан ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім’єю без укладання шлюбу.

Рішення у справі №509/4811/18 набрало законної сили 18 січня 2019 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, провадження у адміністративній справі №1540/4163/18 поновлено у зв’язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№25955/18 від 05.09.2018р.) на позовну заяву (а.с.15-145).

Відзив обґрунтований наступним.

Співробітниками міграційної служби було проведено аналіз відповідності підстав викладених в заяві, анкеті та протоколах співбесід ОСОБА_3 ОСОБА_4 та встановлено, що позивач не має обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Щодо причин звернення за міжнародним захистом, позивачем зазначено нестабільну соціально-політичну ситуацію у ОСОБА_7, а неможливість виїзду до ОСОБА_8 Федерації мотивована побутовим конфліктом із колишньою співмешканкою та відсутністю житла і роботи. З 2013 року до моменту звернення із заявою від 05.05.2015 року, ОСОБА_3 ОСОБА_4 перебував на території України у категорії нелегального емігранта. Наголошувалося, що в ході проведення процедурних заходів виявлені факти надання позивачем завідомо неправдоподібної інформації та свідомого приховування важливих фактів, що у сукупності суттєво знижує рівень довіри до клопотання та свідчить про його необґрунтованість. Зокрема вказувалося, що елемент побоювання позивача зазнати примусового призову до лав збройних сил ОСОБА_7 у разі повернення до вказаної країни – необґрунтований, оскільки граничний вік служби у збройних силах ОСОБА_7 становить 42 роки, а позивачу на момент звернення за захистом було вже 52 роки.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

ОСОБА_3 ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, особа з подвійним громадянством Сирійської Арабської Республіки (а.с.41-42) та ОСОБА_8 Федерації (а.с.38-40), уродженець населеного пункту Аль-Фуруклюс, області Хомс, ОСОБА_7. Громадянство ОСОБА_7 отримав за народженням, громадянство ОСОБА_8 Федерації отримав у 1998 році на території ОСОБА_7 через членство у комуністичній партії ОСОБА_7. За національністю араб, за віросповіданням мусульманин-суніт, проживає у цивільному шлюбі з громадянкою ОСОБА_7 Ріхан ОСОБА_6, з якою виховує спільну доньку – ОСОБА_3 Джуліану Зіядівну, громадянку України (а.с.45).

Перше звернення ОСОБА_3 ОСОБА_4 за міжнародним захистом відбулось 05.05.2015 року, як громадянина ОСОБА_8 Федерації (особова справа №2015OD0132, а.с.102-126). Проте, позивач територіальний підрозділ ДМС не відвідав, що унеможливило проведення відповідної процедури та наказом №62 від 30.03.2018 року (а.с.126), розгляд заяви позивача про визнання його біженцем або особою яка потребує додаткового захисту, було призупинено.

20.07.2018 року відбулось повторне звернення ОСОБА_3 ОСОБА_4 до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як особа, яка має подвійне громадянство (а.с.34-37).

Щодо причин звернення за міжнародним захистом ОСОБА_3 ОСОБА_4 зазначив побоювання примусового призову до збройних сил ОСОБА_7 в умовах загострення соціально-політичної ситуації в країні та небажання користуватися захистом другої країни громадянської належності через відсутність майна у вказаній країні та конфлікт з колишньою цивільною дружиною.

01 серпня 2018 року, Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області, складено висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за результатами розгляду заяви та особової справи ОСОБА_3 ОСОБА_4 (а.с.73-87).

Відповідно до наказу Головного Управління МВС України в Одеській області №145 від 01 серпня 2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту», відповідно п.п.4,6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року та п.п.4.3, 4.4. Правил наказу МВС від 07.09.2011 року №649, приймаючи до уваги письмовий висновок начальника відділу соціальної інтеграції ОСОБА_9, стосовно матеріалів особової справи №2018OD105, особі з подвійним громадянством ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Федерації, ОСОБА_3 ОСОБА_4 - відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.87).

15 серпня 2018 року, позивач отримав повідомлення №5/1--619 від 01 серпня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту (а.с.88-90).

Не погоджуючись з вищевказаним наказом, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ від 08.07.2011 року (далі - Закону України), біженцем визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пунктом 13 цієї ж статті Закону України передбачено, що особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до ч. 6 ст.8 Закону України, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Отже, у відповідача наявний обов’язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії осіб, які потребують додаткового захисту або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання (п. 32 постанови Верховного Суду від 26.06.2018 року, справа № 808/2817/16).

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Це підтверджено правовою позицією Верховного Суду, викладеною в п. 23 постанови від 04 жовтня 2018 року, справа №826/1407/16.

Перевіряючи законність рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на відповідність цих критеріїв, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив порушення зазначених норм права та оскаржуване рішення є законними та обґрунтованим.

Так, позивач перебуває за межами своєї країни.

Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін.

Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб'єктом переслідування, - державні органи чи ні.

Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Відповідно до роз’яснень пункту 10 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

Зокрема, станом на липень 2018 року (час звернення позивача за захистом), згідно інформації розміщеній у мережі Інтернет: «…Сирійська армія звільнила 70 міст і селищ на сході і південному сході провінції Дераа і знаходиться зараз в 2 км від кордону з Йорданією. Про це повідомляє УНН з посиланням на Аlmayadeen. Велика частина цих населених пунктів приєдналася до угоди про примирення з урядом. Сирійські військові джерела заявили, що армія взяла під свій контроль стратегічні місто Гіза і села аль-Сахва, Кахіл і ОСОБА_10, щоб відрізати лінію постачання повстанців…» (інформація з сайту https://www.unn.com.ua/uk/news/1739005-siriyski-viyska-povernuli-pid-kontrol-70-naselenikh-punktiv-v-provintsiyi-deraa).

Наразі, на момент винесення судового рішення, ситуація у країні громадянської приналежності позивача ОСОБА_7 узята під контроль міжнародною спільнотою : «…Сполучені Штати разом з партнерами по міжнародній антитерористичній коаліції звільнили усі території ОСОБА_7 та Іраку, які колись контролювало екстремістське угруповання “Ісламська держава”…» (інформація з сайту https://www.unn.com.ua/uk/news/1788400-tramp-zayaviv-pro-zvilnennya-100-teritoriyi-siriyi-ta-iraku-vid-islamskoyi-derzhavi).

Стосовно іншої країни громадянської приналежності позивача, а саме – ОСОБА_8 Федерації суд зазначає: «Россия за год поднялась с 27 на 26 место в рейтинге 80 лучших стран мира, набрав максимальное количество баллов (десять из десяти) по таким показателям, как «военная мощь», «политическое влияние» и «лидер» и общий минимум (ноль баллов) — в категории «открытость для бизнеса». Россия опередила в рейтинге такие страны бывшего социалистического лагеря, как Польша (32 место) и Чехия (33 место). Из стран бывшего СССР в рейтинг попали Латвия (59 место), Азербайджан (64-е), Украина (69-е), Казахстан (70-е) и Белоруссия (72-е).» (інформація з сайту https://www.forbes.ru/biznes/356095-rossiya-podnyalas-na-26-mesto-v-reytinge-luchshih-stran-mira).

Оцінюючи побоювання позивача з суб’єктивної сторони, слід зазначити, що такі побоювання мають бути переслідуваннями тільки за ознаками: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів, які у позивача відсутні.

Відповідно до протоколу співбесіди, ОСОБА_3 ОСОБА_4 стверджує, що він не переслідувався на території країн громадянської належності за конвенційними ознаками визначення статусу біженця. Окрім цього, позивач вказує, що не зазнавав жодних особистих переслідувань.

За матеріалами особової справи позивача відсутня інформація стосовно можливих переслідувань його близьких родичів, які залишилися проживати на Батьківщині за вищезазначеними ознаками.

Крім того, Головним управління ДФС в Одеській області вказується на очевидну необґрунтованість клопотання ОСОБА_3 ОСОБА_4 та свідомого приховування важливих фактів, а саме:

- побоювання позивача зазнати примусового призову до лав збройних сил ОСОБА_7 у разі повернення до вказаної країни спростовується тим фактом, що граничний вік служби в збройних силах ОСОБА_7 становить 42 роки (на час звернення за захистом позивачу було 52 роки);

- побоювання та небажання повертатись на постійне місце проживання до ОСОБА_8 Федерації через колишній конфлікт зі співмешканкою (позивач не пам’ятає її ім’я та прізвище) не містить умов для визнання позивачем біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до п.1, 13 частини 1 статті Закону України. Крім того, під час опитування позивач не надав обґрунтованої інформації щодо передумов конфлікту та його учасників, зокрема ОСОБА_3 ОСОБА_4 не називає установчих даних вказаної особи (жінки), ступені та тривалості стосунків із вказаною особою (шлюб, цивільний шлюб, сумісне проживання, тощо), регіону її походження (зазначені Чечня, Дагестан та Узбекистан), кількості та вигляду отриманих погроз та суті таких погроз;

- інформація надана позивачем під час двох звернень за міжнародним захистом від 05.05.2015 року та 20.07.2018 року містить суттєві відмінності, зокрема приховування подвійного громадянства під час першого звернення, надання інформації про перебування у офіційних шлюбних стосунках у ОСОБА_8 Федерації;

- свідоме приховування та не надання для зберігання до ГУ ДМС України в Одеській області документів, що посвідчують особу позивача, зокрема сирійське посвідчення особи, неможливість пояснити обставини анулювання паспортного документу громадянина ОСОБА_8 Федерації та відсутність оригіналу паспортного документу громадянина ОСОБА_7;

- не можливість пояснити обставини потрапляння в Україну в 2011 році за паспортним документом громадянина ОСОБА_8 Федерації, зокрема, відсутність відповідного штампу про в’їзд в Україну у вказаний період часу;

- суттєві відмінності щодо строків проживання у ОСОБА_8 Федерації - під час співбесіди 01.08.2018 року, ОСОБА_3 ОСОБА_4 зазначив, що перебував на території ОСОБА_8 Федерації 1 місяць у 2012 році, виїзд здійснено з метою пошуку роботи, в подальшому повідомив, що фактично проживав із жінкою на території ОСОБА_8 Федерації протягом 10 років, в ході подальшого опитування надав інформацію, що почав сумісно проживати із вказаною жінкою з 1993 року. В свою чергу, паспортний документ громадянина ОСОБА_8 Федерації містить лише інформацію, про перебування на території ОСОБА_8 Федерації у період з 14.05.2014 року по 27.05.2014 року та з 02.09.2014 року по 24.09.2014 року. Копія сирійського паспортного документу містить лише 2 сторінки документу, встановити виїзди за вказаним документом позивача не вбачається можливим;

- не надання об’єктивної інформації щодо ситуації з близькими родичами, які наразі проживають в ОСОБА_7 та поза її межами.

Згідно з п.195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця, повинна пояснити конкретні факти, які б свідчили про наявність реальної загрози, та цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань, і така ситуація склалася внаслідок його переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Вказані вимоги не були дотримані позивачем, а саме - не наведено жодних документальних доказів або переконливих усних тверджень стосовно його побоювань.

Проте, невідповідність ОСОБА_3 ОСОБА_4 ознакам біженця передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року, не позбавляє його права залишитися на території України, якщо він має інші для цього підстави.

Вирішуючи питання про можливий спосіб захисту позивача, суд зазначає наступне.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 18 грудня 2018 року, яке набрало законної сили 18 січня 2019 року, заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 та Ріхан ОСОБА_6 про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу – задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 із Ріхан ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 сім’єю без реєстрації шлюбу. Ріхан ОСОБА_6 та ОСОБА_3 ОСОБА_4 мають спільну доньку, громадянку України - ОСОБА_3 Джуліану Зіядівну.

Крім того, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 серпня 2018 року, яке набрало законної сили 24 січня 2019 року, позовну заяву Ріхан ОСОБА_6 до Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення Державної міграційної служби України від 23 березня 2018 року № 110-18, зобов’язання визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - задоволено у повному обсязі. Зокрема, зобов’язано Державну міграційну службу України прийняти рішення про визнання Ріхан ОСОБА_6 особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (ч.13 ст.1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ від 08.07.2011р.)

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об’єднаннями на всій території України.

Суд наголошує, що позивач має малолітню дитину від цивільної дружини Ріхан ОСОБА_6, громадянку України – ОСОБА_3 Джуліану Зіядівну (а.с.45), крім того, рішенням суду зобов’язано Державну міграційну службу України визнати цивільну дружину позивача особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" встановлено, що Європейська Конвенція "Про захист прав людини і основоположних свобод" і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Суд зазначає, що єдність сім'ї є одним з основоположних принципів міжнародного права. Право на єдність - невід'ємний елемент загального визнання сім'ї як основного осередку суспільства, що має право на захист і допомогу. Це право закріплено в універсальних і регіональних документах про права людини і в міжнародному гуманітарному праві; воно є у всіх людей, незалежно від їх статусу. Тому воно діє і в ситуаціях, пов'язаних з біженцями.

Поміж іншим, ЄСПЛ відзначає, що сім'я не зводиться лише до подружніх взаємин і може охоплювати інші зв'язки, що існують de facto. Поняття “сімейне життя”, наприклад, передбачає стосунки батьків та дітей, в тому числі народжених поза шлюбом, позаяк з моменту народження між дитиною і батьками виникають відносини, які складають “сімейне життя” (Berrehab v. the Netherlands (1988), Kroon v. the Netherlands (1994), GUI v. Switzerland (1996), Ahmut v. the Netherlands (1996), Elsholz v. Germany (2000), Zaunegger v. Germany (2009).

Згідно статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ від 08.07.2011 року, Україна сприяє збереженню єдності сімей біженців та осіб, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист.

Члени сім'ї особи, яку визнано біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту або якій надано тимчасовий захист в Україні, мають право з метою возз'єднання сім'ї в'їхати на територію України і бути визнаними біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, або отримати тимчасовий захист за відсутності умов, передбачених абзацами другим - четвертим частини першої статті 6 та абзацами другим і третім частини першої статті 25 цього Закону.

У разі якщо біженці та особи, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, не зможуть надати офіційні документальні докази сімейного зв'язку з членами своєї сім'ї, беруться до уваги інші докази, які мають бути оцінені відповідно до законодавства України. Відмова у возз'єднанні сім'ї не може ґрунтуватися виключно на підставі відсутності документів, що підтверджують факт сімейного зв'язку.

Біженці та особи, які потребують додаткового захисту або яким надано тимчасовий захист, можуть з метою возз'єднання сім'ї без перешкод залишити територію України.

Згідно з положеннями частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Разом з тим, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, суд не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

За Рекомендаціями Комітету ОСОБА_11 Європи № R (80)2 від 11.03.1980 дискреційними є повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Тобто дискрецією є законодавчо закріплена можливість певного державного органу вибирати одне з альтернативних діянь. Причому, кожна з таких альтернатив є правомірною (постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі № 816/591/15-а).

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушенням принципу розподілу влади.

Суд з огляду на дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень, яким є відповідач у справі, зазначає, що за будь-яких умов суд при вирішенні спору не має права підмінювати собою владні управлінські функції цього органу.

У зв'язку з вищезазначеним, найбільш ефективним способом захисту порушеного права у справі, що розглядається, є зобов'язання Головного управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4, з урахуванням обставин встановлених судом.

Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 ОСОБА_4, зокрема, скасування наказу №145 від 01.08.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту» та зобов’язання Головного управління ДМС в Одеській області, повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 з урахуванням статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ від 08.07.2011 року.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору та відсутні витрати на виклик свідків та призначення експертизи, жодні витрати не належать компенсації за рахунок коштів Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 173-183, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 ОСОБА_4 (65496, Одеська область, Овідіопольський район, масив «Лиманка» ОСОБА_12, АДРЕСА_1) до Головного управління ДМС в Одеській області (65045, м. Одеса, вул. Преображенська 44, код ЄДРПОУ 37811384), про визнання протиправним та скасування наказу №145 від 01.08.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту»; зобов’язання Головного управління ДМС України в Одеській області, у відповідності з процедурою передбаченою статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою яка потребує додаткового захисту – задовольнити частково.

Наказ Головного управління ДМС в Одеській області №145 від 01.08.2018 року «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою яка потребує додаткового захисту» - визнати протиправним та скасувати.

Зобов’язати Головне управління ДМС в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 ОСОБА_4 з урахуванням статті 4 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ від 08.07.2011 року.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П’ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Повне рішення суду складено та підписано 17 квітня 2019 року.

Суддя Балан Я.В.

.