Постанова № 81204823, 03.04.2019, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 444/3561/18

Провадження № 2-а/444/22/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

/повне/

03 квітня 2019 року Жовківський районний суд Львівської області в складі :

головуючого судді Мікула В. Є.,

секретар судового засідання Савчук Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жовква Львівської області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС України про визнання протиправною, скасування постанови про порушення митних правил № 2663/20900/18 від 15.05.2018 року та закриття провадження у справі,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС про визнання протиправної та скасування постанови про порушення митних правил №2663/20900/18 від 15.05.2018 року та просить закрити провадження у справі, мотивуючи свої вимоги тим, що 15.04.2018 року державний інспектор відділу митного оформлення № 1 митного посту «Краковець» Львівської митниці ДФС ОСОБА_3 склала протокол про порушення митних правил № 2362/20900/18, а 15.05.2018 року заступник начальника Львівської митниці ДФС ОСОБА_4 (без участі Позивача) виніс постанову у справі про порушення митних правил № 2663/20900/18 та визнав винним Позивача у правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України. З постановою у справі про порушення митних правил № 2663/20900/18 від 15.05.2018 року Позивач не погоджується, вважає її незаконною та безпідставною, а відтак такою, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судове засідання з’явився, подав до суду письмову заяву якою підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити, та справу розглядати без участі Позивача.

Відповідач, який належним чином повідомлений про дату та час розгляду справи, подав відзив на позовну заяву, у судове засідання не з"явився, не надіслав клопотання про відкладення засідання.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Вивчивши позовну заяву та відзив на позов, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позову виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог приписів ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов’язана з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з’ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 470 МК України, перевищення встановленого статтею 95 цього Кодексу строку доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення, митних або інших документів на ці товари більше ніж на десять діб, а так само втрата цих товарів, транспортних засобів, документів чи видача їх без дозволу органу доходів і зборів -тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно із приписами ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків.

У той же час, приписами ч. 1 ст. 467 МК України встановлено, якщо справи про порушення митних правил відповідно до статті 522 цього Кодексу розглядаються органами доходів і зборів, адміністративне стягнення за порушення митних правил може бути накладено не пізніше, ніж через шість місяців з дня вчинення правопорушення, а у разі розгляду органами доходів і зборів справ про триваючі порушення митних правил, у тому числі передбачені статтями 469, 477-481, 485 цього Кодексу, - не пізніше, ніж через шість місяців з дня виявлення цих правопорушень, а відтак правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 470 МК України не належить до триваючих.

Як зазначено у протоколі про порушення митних правил ОСОБА_2, ввезла на митну територію України транспортний засіб марки «OPEL VECTRA» р/н «KR7687R», VIN «W0L0JBF35W7190645» через митний пост «Рава-Руська» 17.01.2016 рокуу смузі «зелений коридор» в митному режимі «транзит».

Враховуючи наведені вимоги чинного законодавства та беручи до уваги, що транспортний засіб «OPEL VECTRA» р/н «KR7687R», VIN «W0L0JBF35W7190645» через митний пост «Рава-Руська», як вказує Відповідач, ввезений Позивачем 17.01.2016 року, початок вчинення правопорушення починає свій відлік із 28.01.2016 року.

Враховуючи, що строк правопорушення почав свій відлік із 28.01.2016 року кінцевим строком для притягнення до відповідальності за правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 470 Митного кодексу України є дата - 28.06.2016 року

Однак постанова про порушення митних правил № 2663/20900/18 винесена 15.05.2018 року, тобто поза межами строків притягнення до відповідальності Позивача за правопорушення,передбаченого частиною 3 статті 470 МК України.

Як зазначено у протоколі про порушення митних правил ОСОБА_2, ввезла на митну територію України транспортний засіб марки «OPEL VECTRA» р/н «KR7687R», VIN «W0L0JBF35W7190645» через митний пост «Рава-Руська» 17.01.2016 року і станом на 15.04.2018 року транспортний засіб за межі митної території України не вивозився та у інший режим, згідно законодавства, не поміщений. Однак, під час складання протоколу про порушення митних правил Позивач зазначала, що нею не здійснювалося ввезення транспортного засобу на митну територію України. Аналогічні відомості зафіксовані у постанові у про порушення митних правил № 2663/20900/18.

Всупереч наданим письмовим поясненням наданими позивачем відповідач в свою чергу жодним чином не надав правового обґрунтування даних тверджень, не здійснив перевірку їх достовірності, зазначивши що відомості ЄАІС ДМСУ «Перетин кордону транспортним засобом» є достовірним, а відтак підстав для перевірки вказаних Позивачем обставин немає.

Так, відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України" ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Міра, до якої суд має виконати обов’язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія А, №303А, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов’язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01.07.2003, №37801/97, п.36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001, №49684/99, п.30).

Отже, ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Вимогами ст. 486 МК України встановлено, що завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню порушень митних правил, та запобігання таким правопорушенням.

А відтак суд вважає, що постанова про порушення митних правил № 2663/20900/18 від 15.05.2018 року є необґрунтованою, оскільки Відповідачем не дотримано вимог ст. 486 МК України, не здійснено повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи з метою підтвердження чи спростування тверджень Позивача.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 531 МК України, підставами для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення митних правил або про припинення провадження у справі про порушення митних правил є необ’єктивність або неповнота провадження у справі або необ’єктивність її розгляду.

Згідно із приписами ч. 2 ст. 530 МК України, за результатами перевірки центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, що проводив перевірку, приймає одне з таких рішень: про скасування постанови та закриття справи.

Згідно із приписами ч. 1, 3, 4 ст. 529 МК України, постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Постанова центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, у справі про порушення митних правил, а також його постанова по скарзі на постанову митниці у такій справі можуть бути оскаржені до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Скарга (адміністративний позов) на постанову органу доходів і зборів у справі про порушення митних правил подається у строк, встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він за заявою особи, яка подає скаргу (адміністративний позов), може бути поновлений відповідно митницею, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом.

Також, Позивач зазначає, що він не був присутнім під час винесення оскаржуваної постанови та не отримував оскаржувану постанову поштовим відправленням з повідомленням про вручення у відповідності до вимог ч.4 ст. 529 МК України.

Відповідно до вимог п. 99 «Правил надання послуг поштового зв'язку», які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270, рекомендовані поштові відправлення, у тому числі рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка", рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, повідомлення про надходження електронних поштових переказів, які не були вручені під час доставки, повторні повідомлення про надходження реєстрованих поштових відправлень (крім зазначених в абзаці четвертому пункту 93 цих Правил), поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються адресату, а у разі його відсутності - повнолітньому члену сім'ї за умови пред'явлення документа, що посвідчує особу, а також документа, що посвідчує родинні зв'язки з адресатом (свідоцтво про народження, свідоцтво про шлюб тощо), чи рішення органу опіки і піклування про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Відповідно до вимог п. 106 Правил, під час вручення фізичній особі реєстрованого поштового відправлення, виплати коштів за поштовим переказом з повідомленням про вручення працівник поштового зв'язку на підставі пред'явленого одержувачем документа, що посвідчує особу, зазначає на бланку повідомлення про вручення його прізвище.

Із вказаного вище вбачається, що кореспонденція не була вручена Позивачу чи члену його сім’ї у відповідності до вимог п. 99 та п. 106 «Правил надання послуг поштового зв'язку», що підтверджує обґрунтованість твердження Позивача про неналежне повідомлення про розгляд справи № 2663/20900/18.

У постанові Верховного Суду України від 17 грудня 2014 року у справі № 6-143цс14 висловив позицію згідно з якою «під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.

Сатеттею 488 МК України встановлено, що провадження у справі про порушення митних правил вважається розпочатим з моменту складення протоколу про порушення митних правил.

Відповідно до ст. 489 МК України, посадова особа при розгляді справи про порушення митних правил зобов'язана з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення особи, що вчинила правопорушення, від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 497 МК України, у провадженні у справах про порушення митних правил беруть участь:1) особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил;2) власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи);3) представники осіб, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та заінтересованих осіб (законні представники, представники, які діють на підставі довіреності, доручення);4) захисники;5) представники органів доходів і зборів;6) свідки;7) експерти;8) перекладачі;9) поняті.

Згідно із ст. 498 МК України, особи, які притягуються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, та власники товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу (заінтересовані особи), під час розгляду справи про порушення митних правил в органі доходів і зборів або суді мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, постанов та інших документів, що є у справі, бути присутніми під час розгляду справи у органі доходів і зборів та брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, під час розгляду справи користуватися юридичною допомогою захисника, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, давати усні і письмові пояснення, подавати свої доводи, міркування та заперечення, оскаржувати постанови органу доходів і зборів, суду (судді), а також користуватися іншими правами, наданими їм законом. Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ст. 526 МК України, справа про порушення митних правил розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, та/або її представника.

Про час та місце розгляду справи про порушення митних правил органом доходів і зборів цей орган інформує особу, яка притягується до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, поштовим відправленням з повідомленням про вручення, якщо це не було зроблено під час вручення зазначеній особі копії протоколу про порушення митних правил.

Справа про порушення митних правил може бути розглянута за відсутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності за це правопорушення, лише у випадках, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

Отже, чинним на час виникнення спірних відносин Митним кодексом України визначено порядок провадження у справі про порушення митних правил, визначено зокрема право особи, яка притягається до адміністративної відповідальності знати про час та місце розгляду справи, брати участь у розгляді справи, подавати пояснення та заперечення.

Також, Митним кодексом України визначено єдину обов'язкову умову розгляду справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а саме: розгляд справи може відбуватись за відсутності особи, яка притягається до відповідальності лише в разі, якщо є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про перенесення розгляду справи.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що позивача не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи, чим порушено можливість у наданні Позивачем усіх необхідних доказів та документів, які спростовували факт вчинення правопорушення передбаченого Митним кодексом України.

Відповідно до частини першої статті 508 Митного кодексу України у справі про порушення митних правил процесуальні дії проводяться з метою отримання доказів, необхідних для правильного вирішення цієї справи. Згідно частини другої цієї статті до процесуальних дій належать зокрема складення протоколу про порушення митних правил; опитування осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності за порушення митних правил, свідків, інших осіб; а також інші процесуальні дії.

Право на правовому допомогу є основоположним та абсолютним, як це встановлено у рішенні Європейського суду із прав людини, зокрема рішення в справі "Шабельник проти України",

Також у п. 3.2. рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року (справа про право на правову допомогу) наголошено на тому, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Відповідно до ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Право на належну правову допомогу є складовою права на справедливий суд. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на порушення права на правову допомогу з боку України, зокрема це справи: А.В. проти України; Балицький проти України - 21.08.2012; Боротюк проти України - 23.04.2012; Бортнік проти України - 12.12.2011; Довженко проти України - 26.03.2013; Єрохіна проти України - 18.07.2013; Загородній проти України - 21.08.2012; Закшевський проти України; Іглін проти України - 12.09.2012; ОСОБА_5 проти України - 21.08.2012; Лучанінова проти України - 19.12.2012; Максименко проти України - 12.09.2012; Ніколаєнко проти України - 18.07.2013; ОСОБА_6 проти України - 25.07.2014; ОСОБА_7 проти України - 25.05.2015; Тарасов проти України- 23.05.2014; Тодоров проти України - 29.01.2013; Ушаков та Ушакова проти України - 02.11.2015; Чопенко проти України - 13.05.2015; ОСОБА_8 проти України - 20.05.2014; Яременко проти України.

Оскільки під час розгляду даної справи наявні факти порушення посадовою особою відповідача порядку розгляду справи, з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання щодо застосування адміністративного стягнення, можна прийти до однозначного та безапеляційного висновку, що постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення є необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.

У той же час, за змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що «стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини у статті 6 Конвенції, якою передбачено право на справедливий суд, не встановлено вимоги до держав засновувати апеляційні або касаційні суди. Там, де такі суди існують, гарантії, що містяться у вказаній статті, повинні відповідати також і забезпеченню ефективного доступу до цих судів (пункт 25 рішення у справі «Делькур проти Бельгії» від 17 січня 1970 року та пункт 65 рішення у справі «Гофман проти Німеччини» від 11 жовтня 2001 року).

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, – доступ до суду.

Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (справа «Дюлоранс проти Франції» від 21.03.2000р.; «Донадзе проти Грузії» від 07.03.2006).

Враховуючи наведені вище обставини справи, керуючись вимогами ч. 4 ст. 529 МК України, правовими висновками Верховного Суду та практикою Європейського суду з прав людини, та беручи до уваги, що про існування оскаржуваної постанови та про її зміст Позивач дізнався лише 02.11.2018 року, а тому суд вважає за доцільне задовольнити клопотання Позивача і поновити строк на оскарження постанови про порушення митних правил № 2663/20900/18 від 15.05.2018 року

Суд, розглядаючи справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, перевірив законність, правомірність винесення оскаржуваної постанови як в частині накладення адміністративного стягнення, так і вцілому. Суд врахував, що в судовому засіданні Позивач просив скасувати оскаржувану постанову повністю, а не тільки в частині накладення стягнення.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб’єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З метою забезпечення гарантії, свобод і інтересів особи і громадянина, виходячи із наданих ст. 245 КАС України суду повноважень при прийнятті рішення та враховуючи положення ст. 286 КАС України, Суд приходить до переконання, що задоволення позовних вимог в повному обсязі буде найбільш доцільним способом захисту порушеного права позивача, а тому оскаржувану постанову слід скасувати, а справу про правопорушення митних правил закрити.

Таким чином суд приходить до висновку, що Позивачем наведені належні докази своєї невинуватості у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 470 МК України, ним обгрунтовано неправомірність накладення адміністративного стягнення, натомість, відповідачем не спростовані твердження позивача належними доказами.

Керуючись ст. 139, 241, п. 10 ч. 2 ст. 245, 246, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ :

Адміністративний позов задоволити.

Поновити строк на оскарження постанови про порушення митних правил № 2663/20900/18 від 15.05.2018 року.

Скасувати постанову в справі про порушення митних правил № 2663/20900/18 від 15.05.2018 року, та провадження у справі закрити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ст. 295 КАС України). Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень КАС України.

За умовами ст. 255 КАС України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В. Є. Мікула

Повний текст рішення виготовлено 12.04.2019 року.