Рішення № 81197010, 10.04.2019, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №461/8496/18

Провадження №2/442/516/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 квітня 2019 року

Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої - судді Гарасимків Л.І.

при секретарі - Петрів В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортної пригоди,-

в с т а н о в и в :

Позивач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна» звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортної пригоди (в порядку суброгації). Свій позов обгрунтовує тим, що між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та відповідачем було укладено Договір страхування транспортних засобів ( ОСОБА_2 №R7 4016, предметом якого є страхування автомобіля «MITSUBISHI LANSER», державний реєстраційний номер НОМЕР_1. За цим Договором (поліс ЦВ) ПрАТ СК "ПЗУ Україна" взято на себе обов'язок, в разі постання події, яка є страховим випадком, і внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором, здійснити виплату страхового відшкодування Страхувальник, в свою чергу зобов»язався, дотримуватись умов договору страхування. 16.11.2015р. в м.Львів, вул. Героїв УПА трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого автомобіля «MITSUBISHI LANSER», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «VOLKSWAGEN TRANSPORTER», державний реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1. Постановою суду відповідача було визнано винним v вчиненні адміністративного правопорушення та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу. До позивача звернувся потерпілий із заявою про пошкодження транспортного засобу в зв»язку з дорожньо-транспортною подією, яка є страховим- випадком відповідно до умов Договору. Позивач на підставі страхового акту, розрахунку суми страхового відшкодування до нього та виходячи із звіту здійснив виплату страхового відшкодування на користь потерпілого в розмірі 49500 грн., що підтверджується платіжним дорученням. Станом на 07.11.2018 р. сума страхового відшкодування відповідачем не погашено. Станом на 07.11.2018р. загальна сума страхового відшкодування становить 49500грн. Оскільки вимога не була задоволена, виникла необхідність звернутись до суду.

В судове засідання представник позивача не з»явився, однак на адресу суду надійшло клопотання, в якому просить слухати справу у відсутності представника приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», та не заперечує розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, однак від нього поступила заява, в якій просить проводити розгляд у його відсутності, у задоволенні заявлених позовних вимог просить відмовити.

Відповідно до ст.247 ЦПК судовий розгляд проведено без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що в задоволенні заявлених позовних вимог слід відмовити з таких міркувань.

В судовому засіданні не оспорюється той факт, що відповідно до ст.979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі га виконувати інші умови договору.

У відповідності зі ст.27 Закону України “ГІро страхування” за ст.993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відповідно до положень ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана діями чи бездіяльністю особистим не.майновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, та за загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю шодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.12 ЦК України - особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Особа не може бути примушена то дій. вчинення яких не є обов'язковим для неї (ч. 2 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до ст.511 ЦК України зобов’язання не створює обов'язок для третьої особи.

У випадках, встановлених договором, зобов’язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із ч.1,4 ст.636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, у якому боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договор), сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

Крім того, право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов»язує одержувати його.

В судовому засіданні не оспорюється той факт, що Постановою Галицького районного суду м.Львова від 02.12.2015р. ОСОБА_1 було визнано винним та притягнуто до адміністративної відповідальності, і подальшому, на вимогу потерпілого ОСОБА_3, винуватець ДТП ОСОБА_1 відшкодував потерпілому у повному обсязі шкоду заподіяну внаслідок ДТП, яка була оцінена потерпілим у розмірі 6000 доларів США ( сума збитків, яка була необхідна для повного ремонту автомобіля марки «Mitsubishi Lancer» д.р.н. ВС4741СМ, який був пошкоджений під час ДТП (факт передачі коштів підтверджується власноручно написаними розписками, а саме від 13.12.2015р., 28.12.2015р. та 13.11.2016р.

Як вбачається із розписки від 13.11.2016р., ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 гроші в сумі 6000 ( шість тисяч доларів США) у відшкодування всього збитку, заподіяного йому особисто і його автомобілю; жодних претензій до ОСОБА_1 немає, крім того сторони домовились, що потерпілий за отримані кошти власними силами здійснює ремонт автомобіля залишок якого після ДТП залишається у нього.

Відповідно до частин першої та другої ст.509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, з якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Крім того, з огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала коди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов’язане з виконанням цими особами обов’язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов’язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі собою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов’язання класично виступають отерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Аналізуючи практику Верховного суду, який визначив три способу відшкодування шкоди внаслідок ДТП ВС/КЦС у справі № 910/9029/17 від 27 квітня 2018р.): а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала звою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Не оспорюється факт, що потерпілий отримав повну суму заподіяних внаслідок ДТП збитків від особи, яка завдала шкоди (ОСОБА_1В.), а тому, відповідно до ст.599 ЦК України, зобов’язання слід вважати припиненим, а відтак на сьогоднішній день немає жодних правових підстав стягувати з відповідача відшкодування, оскільки вся шкода останньому була відшкодована в повному обсязі.

Крім того, на момент ДТП цивільно-правова відповідальність транспортного засобу марки «Volkwagen Transporter» д.р.н. ВС3378СХ під керуванням ОСОБА_1 була застрахованою у ЛУ ПрАТ «СТ» Іллічівське», відповідно до ОСОБА_2 №АЕ/3091144 від 07.06.2015р.

Згідно до статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов’язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), а відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов’язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, І передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт І відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

ОСОБА_4 Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018р. по справі № 755/18006/15-ц врегулювала вказані правовідносини та чітко зазначила, що покладання обов’язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») (п. 57 постанови).

Аналізуючи вищевикладене, суд приходить до переконання, що уклавши договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов’язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов’язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови), а тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність (п. 58 постанови).

З огляду на вказане, ОСОБА_4 Верховного Суду зазначає, що відшкодування вже виплаченого позивачем потерпілому страхового відшкодування, покладено саме на третю особу як страховика винуватця ДТП у межах суми страхового відшкодування, а не на особу, з чиєї вини сталася пригода (п.59 постанови), а відтак відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

Беручи до уваги вищевикладене, не виникає жодного сумніву, що страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі ст.ст.3 і 5 вказаного Закону, реалізує право вимоги, передбачене ст.993 ЦК України та ст.27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, що свідчить про те, що позов пред»явлено до неналежного відповідача, а відтак є всі підстави вважати його безпідставним та таким, що не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 133, 141, 354 ЦПК України, ст.27 Закону України «Про страхування», ст.1187, 1118, 1192, 1194 ЦК України, ст.178 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

В задоволенні заявлених позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортної пригоди, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Сторони у справі:

Позивач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «ПЗУ Україна», юридична адреса: 04112, м.Київ, вул.Дегтярівська,62, код ЄДРПОУ 20782312, р/р 26503028334127 в АТ «ОТП Банк», МФО 300528.

Відповідач – ОСОБА_1, місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер – відсутній.

Суддя ____ Л.І.Гарасимків