Рішення № 81183859, 12.04.2019, Миронівський районний суд Київської області

12.04.2019 Єдиний унікальний № 371/354/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2019 року м. Миронівка

ЄУН 371/354/18

Провадження № 2/371/18/19

Миронівський районний суд Київської області в складі :

головуючого судді Капшук Л.О.,

за участі секретаря судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфакоммерсгруп» про стягнення безпідставно набутих коштів,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфакоммерсгруп» з вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів за попереднім договором купівлі-продажу транспортного засобу № 0141 від 31 січня 2018 року.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовував тим, що 31 січня 2018 року між ним та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу №0141, за яким сторони зобов’язалися у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу – трактора марки «Беларус», модель 82.1, 2014 року випуску на умовах попереднього договору.

На виконання умов пункту 2.1 попереднього договору він здійснив оплату авансу відповідачу у сумі 19000,00 гривень.

Відповідач свої зобов’язання не виконав, основного договору з ним не уклав, жодних повідомлень на адресу його місця проживання не надсилав, майна не передав.

На підставі положень ч. 3 ст. 635 ЦК України позивач вважає, що попередній договір припинив свою дію, а відповідач безпідставно, без належної правової підстави утримує його майно у виді грошових коштів у сумі 19000,00 гривень.

Враховуючи викладене, позивач на підставі ст. 1212 ЦК України просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфакоммерсгруп» 19000,00 грн. безпідставно набутих грошових коштів.

У судове засідання позивач ОСОБА_2 не з’явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, суду надана заява про розгляд справи у відсутності позивача.

У судове засідання відповідачі не з’явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не відомі.

Відзиву до суду на позовну заяву не надіслано.

Суд, з’ясувавши дійсні обставини та давши оцінку зібраним в справі доказам, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлені такі обставини та відповідні їм правовідносини.

31 січня 2018 року між позивачем та відповідачем було укладено попередній договір купівлі-продажу транспортного засобу № 0141, за яким сторони зобов’язалися у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу транспортного засобу – трактора марки «Беларус», модель 82.1, 2014 року випуску на умовах попереднього договору.

Відповідно до пункту 1.5 попереднього договору сторони зобов’язалися укласти основний договір 07 лютого 2018 року за умови повного виконання позивачем пункту 2.1 попереднього договору. Якщо станом на дату укладення основного договору транспортний засіб не буде придбаний відповідачем, то сторони визначають, що основний договір буде укладений на п’ятий день після придбання транспортного засобу відповідачем, про що останній зобов’язаний повідомити позивача у письмовому вигляді із зазначенням конкретної дати. Часу і місця укладення основного договору. В такому випадку кінцевим терміном укладення основного договору сторони визначили 31 грудня 2019 року.

На виконання умов пункту 2.1 попереднього договору від 31 січня 2018 року позивач здійснив оплату авансу відповідачу у сумі 19000,00 грн., що підтверджується квитанцією №7 АТ «Ощадбанк» від 31 січня 2018 року на суму 19000,00 гривень.

Таким чином позивач свої зобов’язання за попереднім договором виконав, кошти відповідачу передав.

Станом на 06 лютого 2018 року відповідач свої зобов’язання не виконав, основного договору з позивачем не уклав, жодних повідомлень на адресу позивача не надсилав, майна не передав.

Загальні підстави для виникнення зобов’язання у зв’язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Водночас, зміст попереднього договору купівлі-продажу свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин, а саме, виникнення обов’язку у відповідача придбати за власний рахунок транспортний засіб для подальшої його передачі позивачу та укладення відповідного основного договору купівлі-продажу транспортного засобу до 31 грудня 2019 року.

На виконання вказаного договору позивачем було передано відповідачу грошові кошти у розмірі 19 000,00 грн. для придбання майна, що не заборонено статтею 628 ЦК України.

Натомість предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв’язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов’язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акту, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об’єктивними умовами виникнення зобов’язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Таким чином, зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, в тому числі й щодо зобов’язання повернути майно потерпілому.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов’язків належать, зокрема договори та інші правочини. Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є, зокрема речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно з частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов’язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов’язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов’язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватися тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов’язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов’язки підлягають виконанню.

Тобто, правовідносини, що склались між сторонами, є договірними, що виключає можливість застосування до них статті 1212 ЦК України.

Таким чином, позивачем обрано неправильний спосіб захисту свого порушеного права, що є підставою для відмови у задоволенні позову повністю.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов’язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з вимогами статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За умов відмови у позові підстави для стягнення сплаченого позивачем судового збору відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись вимогами ст. ст. 15, 16, 177, 202, 205, 207, 509, 526, 1212 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 264, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфакоммерсгруп» про стягнення безпідставно набутих коштів відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 1 Розділу ХШ «Перехідні положення» ЦПК України в новій редакції до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_2, паспорт серії СМ 023809, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання : ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Перший Український ОСОБА_3», код ЄДРПОУ 14282829, адреса місцезнаходження : місто Київ, вулиця Андріївська, 4.

Повний текст судового рішення складено 12 квітня 2019 року.

Суддя підпис ОСОБА_4

Згідно з оригіналом

Суддя Л.О. Капшук