Ухвала суду № 81179061, 16.04.2019, Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОСОБА_1

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

іменем України

Справа № 210/4912/18

Провадження № 1-кп/210/264/19

"16" квітня 2019 р. м. Кривий Ріг

Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді Ступак С.В.

з участю:

секретаря судового засідання Драгунової Я.М.,

прокурора Кондратенко І.М.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

захисника ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Кривого Рогу матеріали кримінального провадження за обвинувальним актом щодо ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.307 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні судді Дзержинського районному суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області перебуває вказане кримінальне провадження щодо ОСОБА_2.

16 квітня 2019 року прокурор у судовому засіданні звернувся із клопотанням щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_2 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки його строк закінчується 18 квітня 2019 року. Крім того, прокурор обґрунтовує своє клопотання тим, що ризики, які враховувались під час обрання даного запобіжного заходу відносно обвинуваченого не змінились.

Крім того, 16 квітня 2019 року, через канцелярію суду від захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_3 надійшло клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_2 із взяття під варту на цілодобовий домашній арешт. Своє клопотання адвокат ОСОБА_3 обґрунтовує тим, що прокурор не довів той факт, що інші запобіжні заходи не можуть унеможливити порушення ОСОБА_2 процесуальних обов’язків. Крім того, просив суд, відповідно до змісту вимог ст.178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення або зменшення ризику переховування від правосуддя чи інших способів незалежної процесуальної поведінки. Також захисником зазначено, що його підзахисний ОСОБА_2 з 2017 року бере участь у програмі Йєльського університету щодо лікування залежності від наркотичних засобів та ВІЧ-інфекції на території України, під час проходження якої, йому необхідно приймати відповідні медичні препарати, які надаються з боку соціального працівника, що здійснює нагляд з ним.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник – адвокат ОСОБА_3 заперечували щодо задоволення клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою та просили суд задовольнити клопотання про зміну запобіжного заходу і застосувати до обвинуваченого ОСОБА_2 цілодобовий домашній арешт за адресою його реєстрації та мешкання.

Прокурор заперечував щодо зміни запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_2 та наполягав на продовженні раніше обраного запобіжного заходу у виді взяття під варту.

Суд, вислухавши доводи сторін, вивчивши клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та клопотання захисника про зміну запобіжного заходу, дослідивши обвинувальний акт, приходить до наступного висновку.

Під час вирішення питання про продовження обвинуваченому строку дії міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого , його моральні переконання, майновий стан і зв'язки з державою , в якій він зазнає судового переслідування (рішення ЄСПЛ «Смірнови проти Росії»(п. 60).

При вирішенні питання щодо заявлених клопотань, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, а саме справу «Харченко проти України», за якою встановлено порушення вимог п.3 ст. 5 Конвенції щодо надмірного тривалого тримання особи під вартою, а також те, що національні суди не розглядали жодних альтернативних триманню під вартою запобіжних заходів.

По справі «Мамедова проти Росії», ЄСПЛ зазначив, що посилання на тяжкість обвинувачення як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що особа буде переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя чи вчинення нових злочинів, і що потребу позбавлення волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.

Згідно з п.3 ст.5 Конвенції зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою, які мають бути чітко сформульовані ( рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2000 року у справі «Яблонський проти ОСОБА_4», від 23 вересня 1998 року у справі «І. А. проти Франції», від 04 жовтня 2001 року у справі «Іловецький проти ОСОБА_4»).

При цьому ЄСПЛ зазначає, що існує презумпція на користь звільнення з-під варти. Доводи «за» і «проти» такого звільнення не повинні бути «загальними й абстрактними» (рішення ЄСПЛ у справі «Смирнова проти Росії» ). У всіх випадках, коли ризик ухилення обвинуваченого від слідства ( суду ) можна запобігти за допомогою застави чи інших запобіжних заходів, обвинуваченого має бути звільнено, і в таких випадках національні органи завжди мають належним чином досліджувати можливість застосування таких альтернативних заходів ( рішення ЄСПЛ від 23 вересня 2008 року у справі «Вренчев проти Сербії»).

В рішенні «Тодоров проти України» ЄСПЛ зазначив, що для продовження тримання особи під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку.

Суд приймає до уваги, що обвинувачений ОСОБА_2 перебуває під вартою з 13 липня 2018 року, має постійне місто проживання за адресою реєстрації: АДРЕСА_1, є інвалідом 3-ї групи та отримує пенсію по інвалідності, тобто має відповідний дохід. До арешту проживав за вищевказаною адресою із своєю цивільною дружиною ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 (однак офіційно шлюб з останньою не реєстрували), від якої має малолітню дитину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Крім того, суд бере до уваги, що при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу судом враховується практика Європейського суду з прав людини, зокрема, Рішення «Лабіта проти Італії», згідно якого тримання під вартою є виправданим у певному випадку, лише якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.

В своєму рішенні від 24.03.2016 року у справі «Корнейкова та Корнейков проти України» (Заява №56660/12), яке набрало силу остаточного 24.06.2016 року, у пункті 128 Європейський Суд з прав людини нагадує, що згідно зі статтею 3Конвенції держава повинна забезпечити тримання особи під вартою в умовах, які відповідають принципу поваги до її людської гідності, а спосіб і метод виконання заходу не повинні завдавати їй душевного страждання чи труднощів, які б перевищували невідворотний рівень страждання, притаманний триманню під вартою, і щоб з урахуванням практичних вимог ув’язнення охорона здоров’я такої особи та її благополуччя забезпечувалися належним чином (див. рішення у справі «Калашніков проти Росії» (Kalashnikov v. Russia), заява № 47095/99, п. 95, ECHR 2002-VI).

В пункті 149 цього рішення зазначено, що суд вважає, що «належність» медичної допомоги під час тримання під вартою залишається найбільш важким елементом для визначення. Лише той факт, що ув’язненого оглянув лікар та призначив певний вид лікування, автоматично не може привести до висновку, що медична допомога була належною (див. рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, п. 116, від 29 листопада 2007 року). Органи влади мають забезпечити повну фіксацію стану здоров’я особи, яка тримається під вартою, та лікування, яке ця особа отримувала під час перебування під вартою (див., наприклад, рішення у справі «Худобін проти Росії» (Khudobin v. Russia), заява № 59696/00, п. 83, ECHR 2006-ХІІ), оперативність і точність постановки діагнозу і надання допомоги (див. згадане рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), п. 115, та рішення у справі «ОСОБА_2 проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пп. 104-106, від 28 березня 2006 року), а за умови, коли це викликано медичним станом, - регулярність та систематичність нагляду та наявність плану терапевтичних заходів з метою лікування хвороб ув’язненої особи або запобігання їхньому ускладненню, а не усунення симптомів (див. там само, пп. 109 та 114; а також рішення у справах «Сарбан проти Молдови» (Sarban v. Moldova), заява № 3456/05, п. 79, від 4 жовтня 2005 року; та «Попов проти Росії» (Popov v. Russia), заява № 26853/04, п. 211, від 13 липня 2006 року). Державні органи влади також повинні довести, що були створені умови, необхідні для фактичної реалізації призначеного лікування (див. згадане рішення у справі «Гумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan, п. 116, та рішення у справі «Голомийов проти Молдови» (Holomiov v. Moldova), заява № 30649/05, п. 117, від 7 листопада 2006 року).

Отже, стала практика Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що особі, яка тримається під вартою повинна надаватися своєчасна та належна медична допомога. Інакше це призводить до порушення положень статті 3 Конвенції про захист прав і основоположних свобод.

В судовому засіданні 12 березня 2019 року було допитано в якості свідка ОСОБА_7, яка повідомила суд, що ОСОБА_2 відповідно до угоди укладеної між Управлінням інституту політики і громадського здоров’я у м. Києві та останнім перебуває під її наглядом за програмою «Інтеграція лікування залежності ВІЛ-інфекції». Відповідно до її обов’язків, остання час від часу перевіряє стан хворого на ВІЛ, а саме ОСОБА_2 та яким чином останній дотримується курсу лікування, який призначає лікар за місцем медичного обліку. Крім того, обов’язковою процедурою при лікуванні ВІЛ-інфікованих є проходження АРТ-терапії. На запитання чи можливо проходити відповідну процедура в умовах позбавлення волі, а саме, в умовах СІЗО, свідок ОСОБА_7 повідомила, що таке можливе за умови звернення затриманої особи до медичної частини установи відбування покарань із заявою про те, що вона є ВІЛ-інфікованою та потребує проходження відповідних процедур.

Крім того, обвинувачений ОСОБА_2 у попередніх засіданнях повідомляв суд проте, що хворіє на ВІЛ та дійсно проходить лікування за програмою «Інтеграція лікування залежності ВІЛ-інфекції», згідно якої повинен відвідувати Комунальний заклад «Психоневрологічний диспансер» у м. Кривому Розі кожного дня, оскільки отримує відповідні медичні препарати для підтримання функціонування внутрішніх органів, які уражені вірусом (ВІЛ).

На запити суду з Комунального закладу «Криворізький психоневрологічний диспансер» Дніпропетровської обласної ради» надійшли відповіді за вих. №1371 від 19.02.2019 року з яких вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 під наглядом лікаря-психіатра не перебуває, однак знаходиться під наглядом лікаря-нарколога з жовтня 2012 року з діагнозом психічні та поведінкові розлади, в наслідок вживання опіоїдів, синдром залежності. (а.с.143, 145)

Окрім того, з обласного комунального закладу «Криворізький Центр профілактики та боротьби зі СНІДом» за вих. № 111 від 26.03.2019 року також надійшла відповідь на запит суду з якої вбачається, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 знаходиться на диспансерному обліку в Криворізькому Центрі СНІД з 18.10.2012 року за № Ц/09-458 (скринінгове 1ФА – 21.05.2009, підтверджуюче 1ФА 18.06.2009), був обстежений в КВК -80 по коду 112, діагноз: ВІЛ – інфекція, 11 клінічна стадія.

Щодо ризику, який зазначає в клопотанні прокурор, впливу на свідків, суд зазначає, що станом на 16 квітня 2019 року у судовому засіданні здійснено допит свідків по справі, а саме: ОСОБА_4 (який здійснював оперативну закупівлю наркотичного засобу у ОСОБА_2В.), та ОСОБА_8 і ОСОБА_9 (які були присутні під час затримання ОСОБА_2 а також під час проведення обшуку за місцем його проживання).

У справі «Єлоєв проти України» від 06 листопада 2008 року, відповідно до якого зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи, і судові органи мають навести інші підстави для продовження тримання під вартою.

Відповідно до ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі.

За таких обставин, суд приходить до висновку про наявність достатніх підстав для зміни запобіжного заходу ОСОБА_2 з триманням під вартою на цілодобовий домашній арешт, із покладенням обов’язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, а тому, у задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід відмовити, а клопотання захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_3, задовольнити.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 197, 314, 315, 316, 331, 370, 372 КПК України , суд -

УХВАЛИВ :

Клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою – залишити без задоволення.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_2 – адвоката ОСОБА_3 про зміну запобіжного заходу – задовольнити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжний захід з тримання під вартою, на цілодобовий домашній арешт, заборонивши йому залишати визначене місце проживання за адресою:Дніпропетровська область, АДРЕСА_2. (Металургійний район міста Кривого Рогу) цілодобово за виключенням часу необхідного для лікування і отримання медичної допомоги, а саме: з 08 години 00 хвилин по 12 годину 00 хвилин.

На підставі ч.5ст.194 КПК України, покласти на ОСОБА_2 наступні обов'язки:

- прибувати до суду за його першою вимогою;

- не відлучатися з м. Кривого Рогу без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання;

- утримуватися від спілкування зі свідками обвинувачення у кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до суду паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, які дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну.

Встановити строк домашнього арешту ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 - з 16 квітня 2019 року до 14 червня 2019 року включно.

Роз'яснити обвинуваченому ОСОБА_2 що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України працівники органу Національної поліції з метою контролю за його поведінкою мають право з'являтися в житло, під арештом в якому він перебуває, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов'язаних із виконанням покладених на нього зобов'язань.

Ухвалу про обрання запобіжного заходу у виді домашнього арешту передати для виконання відповідному підрозділу органу Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.

Органом національної поліції негайно поставити на облік особу, щодо якої застосовано запобіжний захід у виді домашнього арешту і повідомити про це суд.

Звільнити обвинуваченого ОСОБА_2 - під варти в залі суду негайно.

Ухвала набирає законної сили із моменту її винесення і підлягає негайному виконанню.

Суддя: С. В. Ступак