Рішення № 81170441, 04.04.2019, Броварський міськрайонний суд Київської області

Справа № 361/2037/18

Провадження № 2/361/288/19

04.04.2019

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

/заочне/

04 квітня 2019 року Броварський міськрайонний суд Київської області у складі головуючого судді Селезньової Т.В. при секретарі Коваль А.В., розглянувши у судовому засіданні в м. Бровари цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Ідея Банк” про визнання кредитного договору недійсним,

встановив:

11.04.2018р. позивач ОСОБА_1Г звернулася до суду з позовом до ПАТ “Ідея Банк”, в якому просила визнати недійсним Кредитний договір (ОСОБА_2) № С10.227.72324 від 31.01.2017 р. Позовні вимоги вмотивовані тим, що 31.01.2017р. між нею та ПАТ “Ідея Банк” укладено ОСОБА_2 С10.227.72324 про відкриття Кредитної лінії та обслуговування Кредитної картки, за умовами якої ОСОБА_2 надає Клієнту кредит, шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії по поточному рахунку зі встановленням максимального ліміту кредитної лінії у розмірі 200 000 грн., ліміту Кредитної лінії на момент укладення ОСОБА_2 у розмірі 10 000 грн. та процентної ставки за користування коштами Кредитної лінії в розмірі 24,000% річних. Позивач вважає, що при укладенні цього кредитного договору порушені її права як споживача, а саме: кредитодавець не повідомив про обставини, зазначені в ч.2 ст.11 Закону України “Про захист прав споживачів”", зокрема, не ознайомив її з умовами кредитування, не надав повної, всебічної, об'єктивної та достовірної інформації про умови кредитування перед укладенням та під час укладення договору; позивачу не була надана можливість детально ознайомитися з умовами кредитного договору та законодавством, що його регулює, вона не мала можливості об'єктивно оцінити та осмислити умови даного договору, виявити його недоліки та оцінити всі ризики і збитки, які вона отримає в результаті підписання даного договору. Умови договору про зміну витрат, щодо плати за обслуговування кредитної заборгованості є несправедливими відповідно до положень ст.18 Закону України “Про захист прав споживачів”", пункт 9 кредитного договору щодо третейського застереження суперечить “Закону України “Про третейські суди", пунктом 5.8 кредитного договору порушено положення ст.8 Закону “Про захист персональних даних”, оскільки позивача фактично позбавили права відізвати свою згоду на обробку персональних даних. Вважає, що вказані умови договору порушують права споживача вказаної послуги. І у своїй сукупності дають підстави визнати договір в цілому недійсним.

Позивач одночасно з позовом подала заяву про розгляд даної справи за її відсутності, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач повторно (неодноразово) в судове засідання не з’явився, був повідомлений належним чином, шляхом направлення йому рекомендованих листів за адресою місця реєстрації юридичної особи, відзиву на позов не подав. Від відповідача не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, і він не повідомив про причини неявки. Суд, прийнявши всі заходи по виклику відповідача, ухвалив розглянути справу заочно, відповідно до ст.223 та ст.280 ЦПК України.

31.01.2017р. між ОСОБА_1 та ТОВ “Ідея Банк” було укладено ОСОБА_2 С10.227.72324 про відкриття відновлюваної Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки Card Blanche Blue Online (для нових клієнтів), за умовами якої ОСОБА_2 відкриває Клієнту поточний рахунок 26201007940955.980 у валюті гривня, операції за яким можуть здійснюватись за дебетно-кредитною схемою обслуговування з використанням електронного платіжного засобу.

За змістом п. 3 даної ОСОБА_2 надає Клієнту кредит шляхом встановлення відновлюваної кредитної лінії по поточному рахунку на наступних умовах: п.3.1. – Максимальний ліміт кредитної лінії встановлюється у розмірі 200 000 грн.; п.3.2 – Ліміт Кредитної лінії, доступний Клієнту на момент укладення угоди, становить 10 000 грн. Враховуючи, що зобов’язання Банку щодо встановлення ліміту Кредитної лінії є для нього відкличними та безризиковими, визначення суми кредитної лінії, що може бути доступна Клієнту, протягом строку дії відновлюваної кредитної лінії, здійснюється Банком в межах встановленого ОСОБА_2 максимального ліміту Кредитної лінії без будь-яких обмежень.

Відповідно до п. 3.3 ОСОБА_2 процентна ставка за користування коштами Кредитної лінії становить 24,000% річних.

У відповідності до п. 3.4 ОСОБА_2 розмір обов’язкового мінімального платежу встановлюється тарифами Банку. Дата сплати обов’язкового мінімального платежу за Кредитною лінією за попередній Розрахунковий період – до останнього Операційного дня платіжного періоду, який починається з дня , наступного за останнім днем попереднього розрахункового періоду, і закінчується на 30 день з моменту закінчення попереднього Розрахункового періоду.

Повернення заборгованості та сплата відсотків за користування Кредитною лінією та/або інших платежів за ОСОБА_2 та договором здійснюватимуться згідно умов договору, Типового Графіку та Розрахунку сукупної вартості кредиту, а також тарифів, які розміщені на сайті банку. Підписанням угоди Клієнт підтверджує, що ознайомлений з типовим графіком і розрахунком сукупної вартості кредиту (п. 4 ОСОБА_2).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1, 3 с. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів” в редакції станом на день укладення кредитного договору, договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов,язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Таким чином, відповідно до умов п.п. 1-3 ОСОБА_2 С10.227.72324 про відкриття відновлюваної Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, укладеної між сторонами, банк надав позичальнику споживчий кредит, а тому особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України “Про захист прав споживачів”.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10.11 2011 р. № 15-рп/2011 положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України “Про захист прав споживачів” з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

У рішенні від 11.07. 2013р. № 7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЗУ “Про захист прав споживачів” у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Крім того, відповідно до статті 55 ЗУ “Про банки і банківську діяльність” відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно із п. 2.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168 (далі – Правила), які були чинними на момент укладення спірного договору, банки зобов'язані перед укладенням кредитного договору надати споживачу в письмовій формі інформацію про умови кредитування, а також орієнтовну сукупну вартість кредиту, зазначивши таке: а) найменування та місцезнаходження банку - юридичної особи та його структурного підрозділу; б) умови кредитування, зокрема: можливу суму кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; мету, для якої кредит може бути використаний; форми та види його забезпечення; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобов'язаннями споживача; тип процентної ставки (фіксована, плаваюча тощо); переваги та недоліки пропонованих схем кредитування; в) орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням: процентної ставки за кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту (у тому числі на користь третіх осіб - страховиків, оцінювачів, реєстраторів, нотаріусів тощо); варіантів погашення кредиту, уключаючи кількість платежів, їх періодичність та обсяги; можливості та умов дострокового повернення кредиту; г) інші умови, передбачені законодавством.

За змістом п. 5.3 ОСОБА_2 вбачається, що Клієнт заявляє та гарантує, що уся інформація, відомості та документи (у тому числі ті, що містяться у даній ОСОБА_2 та кредитній справі Клієнта у Банку), які повідомлені та надані ним Банку, з метою одержання кредиту є достовірними і відповідають дійсності; ОСОБА_2 перед укладенням ОСОБА_2 повідомив йому в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену законодавством України, зазначена інформація йому відома та зрозуміла, він ознайомився з тарифами банку та згоден з ними; умови угоди він вважає справедливими та такими, що відповідають його інтересам.

Згідно із п. 2.4 Правил Банки зобов'язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією. Банки розробляють форму (бюлетень, довідка, повідомлення тощо) надання споживачу достовірної інформації про умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту, яка повинна бути затверджена рішенням уповноваженого органу банку та доведена до відома його відповідних структурних підрозділів (п. 2.5 Правил).

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок доказування та подання доказів, встановлений ст. 81 ЦПК України, в якій зазначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як зазначає позивач у своїй позовній заяві, будь-яку довідку чи повідомлення як окремого документа (у письмовому вигляді) з інформацією, встановленою пунктом другим статті 11 ЗУ “Про захист прав споживачів”, вона не отримувала, і відповідно свій підпис в такому документі вона не ставила. Також така інформація не доводилася до неї в усній формі. З цього приводу суд робить такі висновки:

Виходячи з мети законодавчого захисту прав споживача як більш вразливої та незахищеної сторони у договорі (в якому одна сторона є фахівець, а інша –ні), - даний закон мав на меті захистити право споживача бути обізнаним з умовами укладуваного ним договору на зрозумілій для нього мові, коротко і прозоро, без прихованих невигідних для нього наслідків та умов, з метою уникнення ситуації, коли для належного розуміння договору та його умов споживач мав би детально аналізувати об,ємний матеріал, і з метою уникнення викривлення дійсного волевиявлення позичальника - споживача. Дані вимоги закону не мали на меті надати споживачу формальні підстави для подальшого визнання укладеного договору недійсним. Даний закон ніяким чином не звільняв споживача (позичальника) від його обов’язку бути добросовісним при укладенні договору, що означає повне з,ясування позичальником умов договору (тобто умов, на яких йому кредитор видасть кредитні кошти, і які наслідки він матиме для себе) до підписання договору і відповідно до отримання позичальником на підставі підписаного договору кредитних коштів, а не навпаки.

До матеріалів справи позивачем долучено копію ОСОБА_2 С10.227.72324 про відкриття відновлюваної Кредитної лінії та обслуговування кредитної картки, а також документ, названий «Тарифи на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних-осіб – нових клієнтів Банку». В даному розділі зазначено застереження, що сукупна вартість кредиту розрахована на прикладі, виходячи з неможливості визначення моделі клієнтської поведінки по використанню та погашенню заборгованості. Даний документ підписаний позичальником в графі «з тарифами ознайомлений» в кінці документу. Позивач не заперечує, що даний документ підписаний ним.

З аналізу даного документу, можна дійти висновку, що він не є вкрай громіздким чи об,ємним, що могло б розглядатись як суттєва і об’єктивна перешкода у його вивченні споживачем; він не є незрозумілим чи заплутаним, чи викладеним складними сентенціями, чи викладеним у такий спосіб, що його не може зрозуміти звичайний споживач (особа без відповідного фаху і знань), розуміння даного документу потребує звичайного рівня інтелектуальних здібностей і не потребує фахових знань. Зокрема, в ньому наглядно, прозоро і зрозуміло прописано необхідні суттєві умови договору, який укладається, про суму кредиту, строки і порядок повернення, про процентну ставку і її розрахунки, в ньому наведені розрахунки платежів, і крім того, в останньому розділі 5 «сукупна вартість кредиту» безпосередньо перед підписом позичальника, вказано суму щомісячного платежу, термін внесення платежу, орієнтовна реальна процентна ставка, і абсолютне значення подорожчання кредиту, тобто все у відповідності до вимог закону з цього приводу. Суд не вбачає підстав підходити до аналізу та оцінки цього документу вкрай формалізовано.

Позивач не обґрунтувала і не довела, що саме з вказаного у даному документі їй залишилось незрозумілим до підписання договору. Проаналізувавши як інформацію, викладену у підписаних позивачем документах, так і вимоги закону щодо надання споживачу вичерпної і зрозумілої інформації, суд не вбачає підстав для визнання укладеного між сторонами договору недійсним виключно з вказаної позивачем підстави, а саме з тих підстав, що їй не доведено сукупну вартість кредиту і його подорожчання, про порядок і строки його повернення, не роз’яснено про розмір дійсної процентної ставки, тощо. Суд робить висновок, що вказані вимоги закону, спрямовані на захист прав споживача, кредитором були дотримані в цьому сенсі належним чином і достатньо для того, щоб уникнути неправильного розуміння споживачем умов та наслідків договору. А посилання позивача, що взагалі їй дана інформація не була надана ні письмово ні усно, спростовується самою наявністю вказаних двох документів, підписаних позивачем. Таким чином, в цій частині позовних вимог суд робить висновок про їх необгрунтованість.

Згідно з положеннями частин 1, 2, 5, 7 статті 18 ЗУ “Про захист прав споживачів”, у редакції, яка була чинною на момент укладення спірного договору, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Суд, розглядаючи справу в межах заявлених вимог і підстав та обґрунтувань, викладених у позовній заяві, не встановив таких умов, які б могли бути визнані несправедливими у розумінні даної норми закону. У даному випадку суд рахує, що всі умови договору були для споживача прозорими, зрозумілими, і підписання договору було дійсним волевиявленням позичальника, спрямованим на реалізацію бажання отримати кредитні кошти на умовах обов’язковості їх повернення зі сплатою відсотків і певними негативними наслідками у разі порушення умов, що стосуються повернення кредитних коштів та сплати відсотків. Суд не вбачає підстав для висновку, що позивач не розуміла дійсної природи договору і вказаних наслідків, зокрема виникнення у неї вказаних обов’язків. Суд виходить з того, що позивач усвідомлював характер і природу укладеного договору (кредиту), передбачав і не міг не передбачити та не міг не усвідомлювати необхідність виконання вказаних зобов’язань після отримання кредитних коштів, і був згоден на такі дійсно дещо обтяжуючі для нього умови (необхідність повернення в цілому більшої кількості грошових коштів, ніж буде отримано за договором), але вже після їх отримання позичальник змінив свою думку з приводу тих наслідків отримання кредитних коштів, на які був згоден до підписання договору.

Таким чином відсутні підстави для визнання недійсним договору кредиту в цілому.

Разом з тим, суд встановив підстави для визнання недійсними окремих умов договору, який оспорюється позивачем:

Відповідно до ст. 19 ЗУ “Про захист прав споживачів” нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

За змістом п.п. 1.2 тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток для фізичних осіб- нових клієнтів банку плата за обслуговування кредиту становить 4% від залишку заборгованості за кінець розрахункового періоду.

Згідно з п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо) або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання кредитного договору, внесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди; на укладення кредитного договору тощо).

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016р. у справі № 6-1746цс16 вказується, що встановлення банком у кредитному договорі обов’язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит (саме як компенсація сукупних послуг банку за рахунок клієнта), є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Таким чином, умови кредитного договору, якими встановлено обов’язок позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав і обов’язків.

Тому дані умови договору мають бути визнані недійсними. Недійсність даних умов договору встановлена законом, тому такі умови є у розумінні статті 215 ЦК України нікчемними і не потребують окремого визнання їх недійсними в судовому порядку. Разом з тим, оскільки позов заявлено, то вказані умови договору (щодо комісій) визнаються судом недійсними в судовому порядку, що не є порушенням вимог ст.215 ЦПК України і відповідає змісту даної норми закону. Позов в цій частині обгрунтований і підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 5 ЗУ “Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону. Згідно з ч. 1 ст. 12 цього Закону третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Однак, Законом України “Про внесення зміни до статті 6 Закону України “Про третейські суди" щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів” від 03.02.2011р. № 2983-VI, ч.1 ст. 6 Закону України Про третейські суди доповнено п. 14, згідно якого третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки). ОСОБА_3 набрав чинності 1.03.2011р. Таким чином, на час укладання між сторонами кредитного договору 31.01.2017р., третейське застереження, викладене у п.9 оспорюваної угоди , не відповідало вимогам чинного законодавства.

Позовні вимоги в цій частині обгрунтовані, і дана умова укладеної між сторонами угоди (договору) є такою, що суперечить вимогам закону, порушує права споживача і сторони договору , і така умова має бути визнана недійсною.

Разом з тим, суд вважає необґрунтованими посилання позивачки на порушення Банком ст. 8 ЗУ “Про захист персональних даних”, оскільки пунктом 5.8 ОСОБА_2 передбачено письмове скасування дозволу позичальника на згоду банку на збирання, накопичення, використання та обробку його персональних даних.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Разом з тим внесення до договору однієї або декількох недійсних умов не має наслідком визнання всього договору недійсним, якщо є підстави вважати, що без даної умови договору договір би був укладений. А в даному випадку суд не вбачає підстав вважати, що у разі не включення в умови договору положень щодо комісії та третейського застереження - такий договір позичальник відмовився б підписати. Тому дані недійсні умова договору не є підставою для визнання недійсним всього договору.

Позов підлягає задоволенню частково. Суд вважає, що визнання недійсними окремих положень договору і задоволення позву в цій частині, при відсутності підстав для визнання недійсним всього договору, не буде виходом за межі позовних вимог.

Керуючись ст.ст.11,18,19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст.5,6,12 Закону України “Про третейські суди”, ст.ст.12,13,81,82, 263-268, 280 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково;

визнати недійсними умови Кредитного договору, укладеного між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством “Ідея Банк” 31.01.2017р., викладені в пункті 9 ОСОБА_2 №С10.227.72324 від 31.01.2017р. щодо третейського застереження, і викладені в пункті 1.2. Тарифів на видачу та обслуговування кредитних карток, - щодо комісії;

в іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення виготовлено 13.04.2019р.

Суддя Т.В. Селезньова