Рішення № 81145393, 15.04.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/888/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді Бойко О.Я.,

за участю:

секретаря судового засідання Белінського Г.В.,

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Шепітка І.І. за ордером

треті особи не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Суворовського районного суду м. Одеси, треті особи: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання незаконним та скасування наказу від 23.12.2016 року № 166-о/с-ап, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди,-

І. Суть спору:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Суворовського районного суду м. Одеси, треті особи: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, ОСОБА_3, ОСОБА_4.в якому з урахування уточнення до позову, просила:

1. Визнати незаконним та скасувати наказ Суворовського районного суду міста Одеси № 166-о/с-ап від 23 грудня 2016 року, про звільнення помічника судді Суворовського районного суду міста Одеси Чопик Марини Володимирівни з займаної посади, у зв'язку з виявленої невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

2. Поновити на посаді помічника судді Суворовського районного суду міста Одеси Чопик Марину Володимирівну.

3. Стягнути з Суворовського районного суду міста Одеси на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по день поновлення.

4. Стягнути з Суворовського районного суду міста Одеси на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000,00 грн.

ІІ. Аргументи сторін

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила наступне.

12.12.2016 р. позивач вийшла після декретної відпустки на роботу для виконання своїх посадових обов'язків, але керівником апарату Суворовського районного суду до виконання своїх посадових обов'язків , але керівник апарату Суворовського районного суду до виконання обов'язків помічника судді, її не допустив, що підтверджується наказом №144-о/с-ап від 12.12.2016 р., яким на позивача були тимчасово покладені обов'язки архіваріуса Суворовського районного суду м. Одеси.

19.12.2016 р. позивач звернулася із заявою на ім'я керівника апарату суду про неможливість виконання тимчасових обов'язків архіваріуса, посилаючись на ст.33 Кодексу законів про працю України, яка передбачає, що тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою.

22.12.2016 р. на ім'я керівника апарату Суворовського районного суду м. Одеси, було подано подання судді Суворовського районного суду м. Одеси Шепітко І.Г. про звільнення позивача. Зазначене подання було мотивоване тим, що 12.12.2016 р. до виконання обов'язків помічника не приступила, обов'язки помічника судді не виконувала, робочого місця не мала та фактично помічником не працювала жодного дня, а обов'язки помічника постійно виконував Громік Д.Д. котрий на даний час являється помічником судді Бузовського В.В.

Наказом №166-о/с-ап від 23.12.2016 р. позивач звільнена з займаної посади помічника судді, відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України ч.3 ст.157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.ч. 7,19 Положення про помічника судді загальної юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 р. №14, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Позивач зазначила, що із ініціативи керівника апарату Суворовського районного суду, вона була позбавлена можливості приступити до виконання обов'язків помічника судді, оскільки на неї відразу після виходу на роботу з декретної відпустки наказом від 12.12.2016 р. №144-о/с-ап, були покладені тимчасові обов'язки архіваріуса Суворовського районного суду м. Одеси.

Тому на момент звільнення позивача з посади помічника судді, а саме 23.12.2016 р., відповідно до наказу №144 -о/с-ап від 12.12.2016 р., я виконувала покладені на неї обов'язки архіваріуса суду , які з неї, як помічника судді зняті не були.

Крім того, позивач зазначила, що Головним управлінням Держпраці в Одеській області було здійснено позапланову перевірку в Суворовському районному суді м. Одеси та за результатами перевірки було складено акт перевірки додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю за загальнообов'язкове державне соціальне страхування №15-01-003/0062 від 01.02.2017 р. відповідно до припису №15-01-003/0062-0032 від 01.02.2017 р. ГУ Держпраці в Одеській області було встановлено порушення вимог п.2 ст.40КЗпП України та порушення вимог ч.3 ст.184 КЗпП України.

Також позивач зазначила, що у зв'язку із вчиненням відповідачем протиправних дій, невиконання ним умов трудового договору та безпідставного порушення її прав, позивачу завдано моральної шкоди, що належить відшкодуванню відповідно до ст.ст. 23,216 ЦКУ.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав викладених у позові та в заяві про уточнення позовних вимог.

30.01.2017 р. ухвалою Малиновський районний суд м. Одеси відмовив позивачу у відкритті провадження за даним позовом. Оскільки даний спір не належить розгляду у порядку цивільного судочинства.

У зв'язку з чим позивача з позовною заявою звернулася до Одеського окружного адміністративного суду.

28.02.2017 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд (суддя Кравченко М.М.) прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по справі.

25.04.2017 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд (суддя Кравченко М.М.) закрив провадження по справі №815/888/17 (т.1 а.с.238-241).

07.06.2017 р. ухвалою Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 р. про закриття провадження залишено без змін (т.1 а.с.282-285).

31.10.2018 р. постановою Верховний Суд ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 р. скасовано. Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (т.2 а.с.33-38).

За результатами автоматичного розподілу справ, дана справа була розподілена для продовження розгляду судді Бойко О.Я.

07.12.2018 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв до провадження справу №815/888/17 та продовжив розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

27.12.2018 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання продовжено підготовче провадження до 90 днів.

28.02.2019 р. ухвалою занесеною до протоколу судового засідання закрито підготовче провадження та продовжено розгляд справи по суті.

Представник відповідача у судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити у повному обсязі з підстав викладених у відзиві на адміністративний позо (т.2 а.с.67-71).

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що звільнення позивача з посади помічника судді Суворовського районного суду м. Одеси відбулось із дотриманням норм трудового законодавства та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Так, наказом керівника апарату Суворовського районного суду м. Одеси від 23.12.2016 р. №166-ос/1-ап ОСОБА_1 було звільнено з посади помічника судді Суворовського районного суду м. Одеси.

Уточнюючим наказом керівника апарату Суворовського районного суду м. Одеси від 03.02.2017 р. «Про виконання припису ГУ Дерпраці в Одеській області від 01.02.2017 р. №15-01-003/0062-0032 та про внесення змін до наказу від 23.12.2016 р. №166-ос/с-ап «Про звільнення ОСОБА_1» винесеним з метою усунення технічних недоліків, було виправлено технічну помилку, допущену у наказі керівника апарату Суворовського районного суду м. Одеси від 23.12.2016 р. №166-ос/с-ап «Про звільнення ОСОБА_1 в частині підстав звільнення ОСОБА_1».

Відповідно до п.9 ч.1 ст.36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є підстави передбачені іншими законами.

Згідно з ч.1, ч.4 ст.92 Закону України «Про державну службу» до посад патронатної служби належить, зокрема, посади помічників суддів, на яких поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39-1, 41-43-1, 49-2 КЗпП України, а особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус судів.

Таким чином, зазначив представник відповідача, що на осіб, що займають посади помічників суддів розповсюджують свою дію приписи ст. 36 КЗпП України, а особливості проходження патронатної служби помічниками суддів, а т.ч. в частині визначення спеціальних підстав та порядку для призначення осіб на посаду помічника судді та звільнення осіб з цієї посади визначаються спеціальним законодавством.

Також представник відповідача зазначив, що з врахуванням чинного наказу від 03.02.2017 р. ОСОБА_1 не була звільнена з посади помічника судді Суворовського районного суду м. Одеси Шепітка І.Г. за ініціативою власника або уповноваженого ним органа управління, а була звільнена з відповідної посади за приписами спеціального закону на підставі мотивованого подання судді Шепітка І.Г., через що застосування до спірних трудових правовідносин імперативних приписів ч.3 ст.184 КЗпП України є неможливим , через відсутність об'єктивних обставин, які є обов'язковими при застосуванні цієї статті КЗпП України.

Представник третьої особи Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області в судове засідання не з'явився про день час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та завчасно.

27.12.2018 р. через канцелярію суду від представника третьої особи надійшли пояснення на адміністративний позов.

В обґрунтування пояснення на адміністративний позов, представник третьої особи зазначив, що ОСОБА_1 була звільнена з займаної посади на підставі спеціального закону, а не за ініціативою власника, через застосування до спірних трудових правовідносин імперативних приписів ч.3 ст.184 КЗпП України є неможливим , через відсутність об'єктивних обставин, які є обов'язковими при застосуванні цієї статті КЗпП України.

Треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилися про день час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та завчасно.

Заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши письмові докази, якими вони обґрунтовуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить до задоволення. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином

ІІІ. Обставини, встановлені судом

Так, суд встановив, що позивач відповідно до наказу №57-о/с-ап від 25.07.2011 р. була призначена на посаду секретаря судового засідання Суворовського районного суду м. Одеси, як така, що пройшла за конкурсом та успішно пройшла випробувальний термін.

Відповідно до наказу №75-о/с-ап від 21.11.2014 р. була призначена на посаду помічника судді Суворовського районного суду м. Одеси Шепітка Івана Григоровича на час виконання ним повноважень судді Суворовського районного суду м. Одеси, звільнивши з посади секретаря судового засідання (т.1 а.с.21).

30.03.2015 р. наказом №11-в-ап позивачу надана відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку з 30.03.2015 р. по 02.02.2018 р.

07.07.2016 р. позивач повідомлена про зміну істотних умов праці у зв'язку з набранням з 01.05.2016 р. чинності Закону України від 16.12.1993 р. №3723-ХІІ «Про державну службу», який втратив чинність та втратою позивачем статусу державного службовця (т.1 а.с.206).

28.11.2016 р. позивач подала заяву до Суворовського районного суду м. Одеси про вихід з декретної відпустки, в якій просила вважати її такою , що приступила до виконання своїх обов'язків з 12.12.2016 р.

12.12.2016 р. позивач вийшла на роботу для виконання своїх посадових обов'язків, але до виконання обов'язків помічника судді , її допущено не було, в усній формі керівник апарату Суворовського районного суду м. Одеси повідомив, що направляє її до архіву суду, причини такого рішення її не повідомив.

12.12.2016 р. відповідач видав наказ №144-о/с-ап від 12.12.2016 р. про покладання на позивача виконання тимчасових обов'язків архіваріуса Суворовського районного суду м. Одеси, з яким позивач була ознайомлена (т.1 а.с.22).

19.12.2016 р. позивач надала відповідачу заяву та медичну довідку про неможливість за станом здоров'я виконувати покладені на нею обов'язки архіваріуса суда (т.1 а.с.24-25)

22.12.2016 суддя Шепітко І.Г. подав подання керівнику апарату Суворовського районного суду м. Одеса про звільнення позивача з посади помічника судді 23.12.2016 р. (т.1 а.с.20).

23.12.2016 р. відповідач прийняв наказ №166-о/с-ап про звільнення позивача з займаної посади помічника судді відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України, ч.3 ст.157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.ч. 7,19 Положення про помічника судді загальної юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 р. №14, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи (т.1 а.с.23).

Надаючи належну правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

ІV Джерела права та висновки суду.

Згідно з ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з ч.1 ст.154 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" № 2453-VI від 07.07.2010 року кожний суддя суду загальної юрисдикції має помічника, статус і умови діяльності якого визначаються цим Законом, Законом України "Про державну службу" та Положенням про помічника судді, затвердженим Радою суддів України.

Частиною 1 статті 157 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що кожний суддя має помічника (помічників), статус і умови діяльності якого (яких) визначаються цим Законом та Положенням про помічника (помічників) судді, затвердженим Радою суддів України.

Згідно з ч. 3 ст. 157 вказаного закону судді самостійно здійснюють добір помічників. Помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Відповідно до п.2 Положення про помічника судді суду загальною юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 14 від 25.03.2011 року, помічник судді - це посадова особа, яка перебуває на державній службі, забезпечує виконання суддею відповідних повноважень та сприяє здійсненню правосуддя.

Пунктом 7 Положення про помічника судді суду загальною юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 14 від 25.03.2011 року, також визначено, що судді самостійно здійснюють добір помічників, помічник судді призначається на посаду та звільняється з посади керівником апарату відповідного суду за поданням судді.

Згідно з п.19 Положення про помічника судді суду загальною юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України № 14 від 25.03.2011 року, помічник судді може бути звільнений з посади з дотриманням вимог законодавства про працю та Закону України "Про державну службу" на підставі заяви про звільнення за власним бажанням або за мотивованим поданням судді, а у випадку тривалої відсутності судді (тривале відрядження, відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, відпустка по догляду за дитиною тощо) - за наказом керівника апарату відповідного суду; у разі припинення повноважень судді відповідного суду та звільнення судді з займаної посади у встановленому законом порядку, помічник судді звільняється із займаної посади з дотриманням гарантій, передбачених законодавством.

Законом України від 10.12.2015 № 889-VІІІ «Про державну службу» посада помічника судді віднесена до посад працівників патронатної служби.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Закону від 10.12.2015 № 889-VІІІ до посад патронатної служби належать посади радників, помічників, уповноважених та прес-секретаря Президента України, працівників секретаріатів Голови Верховної Ради України, його Першого заступника та заступника, працівників патронатних служб Прем'єр-міністра України та інших членів Кабінету Міністрів України, помічників-консультантів народних депутатів України, помічників та наукових консультантів суддів Конституційного Суду України, помічників суддів, а також посади патронатних служб в інших державних органах.

Частиною 2 статті 92 Закону від 10.12.2015 № 889-VІІІ встановлено, що працівник патронатної служби призначається на посаду на строк повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений.

Відповідно до ч.3 ст. 92 Закону від 10.12.2015 № 889-VІІІ трудові відносини з працівником патронатної служби припиняються в день припинення повноважень особи, працівником патронатної служби якої він призначений. Акт про звільнення приймається керівником державної служби.

На працівників патронатної служби поширюється дія законодавства про працю, крім статей 39 1, 41 - 43 1, 49 2 Кодексу законів про працю України. Особливості патронатної служби в судах, органах та установах системи правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (ч.4 ст. 92 Закону від 10.12.2015 № 889-VІІІ).

Згідно з ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є закінчення строку (п.п. 2 і 3 ст. 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Згідно з п.1 п.2 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці.

Суд зазначає, що звільнення з підстав визначених у пунктах 1,2 цієї статті допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою на іншу роботу.

Суд встановив, що стосовно позивача атестація на предмет її відповідності чи невідповідності займаній посаді чи виконуваній роботі не проводилася.

Відповідно до ст. 33 КЗпП України тимчасове переведення працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, допускається лише за його згодою. Забороняється тимчасове переведення на іншу роботу вагітних жінок, жінок, які мають дитину з інвалідністю або дитину віком до шести років, а також осіб віком до вісімнадцяти років без їх згоди.

Згідно з ч.3 ст.184 КЗпП України звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини з інвалідністю з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язкове працевлаштування зазначених жінок здійснюється також у випадках їх звільнення після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців з дня закінчення строкового трудового договору.

З аналізу наведених законодавчих положень суд зазначає, що помічник судді не відноситься до посад державної служби, а є працівником патронатної служби, який, у силу спеціальних правових норм, які регулюють правовідносини у сфері судочинства (правосуддя), звільняється із займаної посади з обов'язковим дотриманням гарантій, передбачених законодавством, у тому числі з дотриманням вимог законодавства про працю.

Позивач зазначила, що в шлюбі не перебуває, самостійно виховує та матеріально забезпечує двох неповнолітніх дітей (6 років та 1 рік 10 місяців), аліменти на утримання дітей не отримує, у зв'язку з чим змушена була достроково вийти з декретної відпустки, для забезпечення та виховання своїх неповнолітніх синів, які потребують матеріальних витрат.

Суд встановив, що позивач є кваліфікованим працівником, за час роботи дисциплінарних стягнень не мала, порушення трудової дисципліни не допускала, має вищу юридичну освіту, у 2011 році закінчила Одеський державний університет внутрішніх справ за кваліфікаційним рівнем «бакалавр» за напрямом підготовки «Право», у 2016 році з відзнакою закінчила Національний університет «Одеська юридична академія» здобула кваліфікацію «магістр права» за спеціальністю «правознавство».

Суд встановив, що на позивача після виходу з декретної відпустки були покладені обов'язки архіваріусу суду, однак у зв'язку зі станом здоров'я позивача вона не може виконувати покладені на неї обов'язки, що підтверджується медичною довідкою (т.1 а.с.25).

В подальшому суддя Шепітко І.Г. подав подання про звільнення позивача з посади помічника судді.

Дане подання обґрунтоване тим, що позивач була призначена його помічником, однак обов'язки помічника вона не виконувала, робочого місця не мала та фактично помічником не працювала жодного дня з 30.03.2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 12.12.2016 р. до обов'язків помічника не приступила.

На підставі подання судді Шепітка І.Г. відповідач видав наказ № 166-о/с-ап від 23.12.2016 р. про звільнення позивача з посади помічника судді у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

Виявлення невідповідності займаній посаді за станом здоров'я полягає в тому що: працівник не може впоратися з трудовими обов'язками, або продовження даної роботи протипоказано працівникові за станом здоров'я та створює загрозу його життю й здоров'ю, або через стан здоров'я подальше виконання працівником трудових обов'язків створює небезпеку для членів трудового колективу, або громадян, який обслуговує працівник і це перешкоджає подальшому продовженню роботи.

Суд зазначає невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров'я.

Відповідно до п.3 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого Постановою КМУ від 03.12.2009 р. №1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально- профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомості, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.

Представник відповідача не надав жодного доказу, щодо невідповідності позивачем займаної посади - помічника судді. Також позивач не направлялася на медико-соціальну експертизу.

Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що позивач була звільнена з посади помічника судді без законних підстав.

Таким чином суд робить висновок, що наказ №166-о/с-ап про звільнення позивача з займаної посади помічника судді відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України, ч.3 ст.157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.ч. 7,19 Положення про помічника судді загальної юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 р. №14, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, прийнятий протиправно та належить до скасування.

Щодо посилання представника відповідача на те, що уточнюючим наказом №19-о/с-ап керівника апарату Суворовського районного суду м. Одеси від 03.02.2017 р. «Про виконання припису ГУ Дерпраці в Одеській області від 01.02.2017 р. №15-01-003/0062-0032 та про внесення змін до наказу від 23.12.2016 р. №166-ос/с-ап «Про звільнення ОСОБА_1» винесеним з метою усунення технічних недоліків, було виправлено технічну помилку, допущену у наказі керівника апарату Суворовського районного суду м. Одеси від 23.12.2016 р. №166-ос/с-ап «Про звільнення ОСОБА_1 в частині підстав звільнення ОСОБА_1» суд зазначає наступне.

Суд встановив, що зазначений наказ був прийнятий після проведення Головним управлінням Держпраці в Одеській області за скаргою позивача позапланової перевірки в Суворовському районному суді м. Одеси та за результатами перевірки було складено акт перевірки додержання суб'єктом господарювання законодавства про працю за загальнообов'язкове державне соціальне страхування №15-01-003/0062 від 01.02.2017 р. відповідно до припису №15-01-003/0062-0032 від 01.02.2017 р. ГУ Держпраці в Одеській області було встановлено порушення вимог п.2 ст.40КЗпП України та порушення вимог ч.3 ст.184 КЗпП України. Та після звернення позивача до суду.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, яка затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається, на підставі чого внесено запис, - наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.

Суд встановив, що в трудовій книжці позивача здійснений запис за №6 від 23.12.2016 про звільнення з займаної посади відповідно до п.2 ст.40 КЗпП України ч.3 ст.157 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», ч.ч. 7,19 Положення про помічника судді загальної юрисдикції, затвердженого Рішенням Ради суддів України від 25.03.2011 р. №14, у зв'язку з виявленою невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи , наказ №166-о/с-ап , що підтверджується копією трудової книжки (т.1 а.с.19).

Представник відповідача не надав жодного доказу про направлення на адресу позивача уточнюючого наказу та ознайомлення з даним наказом.

При цьому суд зауважує , що перевіряє на предмет відповідності закону саме наказ №166-о/с-ап від 23.12.2016 р., та не приймає до уваги наказ №19-о/с-ап від 03.02.2017 р. про внесення змін до наказу від 23.12.2016 № 166-ос/с-ап про звільнення позивача з займаної посади.

Згідно з ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір, при винесені рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абз. 1, 3 п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки (т.2 а.с.) заробітна плата позивача склала за грудень 2 942,36 грн.(нарахована заробітна плата, в т.ч. в натуральній формі) відпрацьовано позивачем 10 днів. Отже суд виходить із розміру заробітної плати 2 942,36/10 заробітна плата за день складає 294,24 грн.

Враховуючи період вимушеного прогулу позивача з 23.12.2016 р. по 03.04.2019 р. (день прийняття судом рішення по справі) кількість днів вимушеного прогулу складає 567 днів.

Таким чином, 567 (дні) х 294,24 (заробітна плата позивача за день) складає 166 834,08 грн. (заробітна плата, в т.ч. в натуральній формі) середній заробіток за час вимушеного прогулу, яка належить стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 25 000,00 грн. суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно з ст. 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення, тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

У зв'язку із вчиненням відповідачем протиправних дій невиконання ним умов трудового договору, та безпідставного порушення прав позивача, її завдано моральної шкоди, що належить відшкодуванню відповідно до ст.ст. 23, 216 ЦК України та яка полягає у наступному: позбавлення права позивача на отримання заробітку, в переживаннях з приводу розуміння цілковитої незаконності дій та тверджень відповідача, в приниженні її серед колективу суду, яке виразилось зі сторони відповідача в тому, що позивач недостатньо кваліфікований працівник та не відповідає займаній посаді.

Крім того, за весь період намагання поновити її порушені права, постійні хвилювання про те, як матеріально забезпечити себе та двох неповнолітніх синів, які повністю перебувають на утриманні позивача, її життя було перенасичене негативними емоціями, психічними переживаннями, що призвело до погіршення стану здоров'я, яке тривалий час потребувало кваліфікованої медичної допомоги, що підтверджується медичною випискою Ф-№027/0.

Так незаконне звільнення призвело до того, що позивач тривалий час намагалася працевлаштуватися на роботу проте, жодний роботодавець після ознайомлення із трудовою книжкою та підставами звільнення відмовляв її в прийомі на роботу, що підтверджується листом про відмову вих. №77/18.

Таким чином, суд робить висновок, що внаслідок протиправних дій відповідача позивачу завдано моральної шкоди.

Крім того, суд зазначає, що позивач звернулася вперше до суду 30.01.2017 р. однак, ухвалою Малиновський районний суд м. Одеси відмовив позивачу у відкритті провадження за даним позовом. Оскільки даний спір не належить розгляду у порядку цивільного судочинства.

У зв'язку з чим позивача з позовною заявою звернулася до Одеського окружного адміністративного суду.

28.02.2017 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд (суддя Кравченко М.М.) прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження по справі.

25.04.2017 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд (суддя Кравченко М.М.) закрив провадження по справі №815/888/17 (т.1 а.с.238-241).

07.06.2017 р. ухвалою Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 р. про закриття провадження залишено без змін (т.1 а.с.282-285).

31.10.2018 р. постановою Верховний Суд ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 25.04.2017 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2017 р. скасовано. Справу направити до Одеського окружного адміністративного суду для продовження розгляду (т.2 а.с.33-38).

За результатами автоматичного розподілу справ, дана справа була розподілена для продовження розгляду судді Бойко О.Я. 07.12.2018 р. ухвалою Одеський окружний адміністративний суд прийняв до провадження справу №815/888/17 та продовжив розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Велика Палата Верховного Суд постановою від 13.03.2019 р. по справі №815/2546/17 дійшла висновку, що аналогічний спір не є публічно - правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а стосується трудових відносин і має вирішуватись за правилами ЦПК.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (заява № 21851/03) ЄСПЛ наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, суд вважає, що у даному випадку необхідно не обмежувати позивача у використанні доступного засобу правового захисту.

Відповідно до п.3 ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно з ч.2 статті 77 КАС України: « В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача».

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для винесення оскаржуваного наказу покладено на відповідача. Відповідач не довів суду правомірність винесеного наказу про звільнення позивача з посади помічника судді.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, робить висновок про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Згідно з п. 2, 3 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді помічника судді Суворовського районного суду міста Одеси та стягнення заробітної плати за один місяць.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, Керуючись, ст.ст. 2, 77, 244-246 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Суворовського районного суду міста Одеси № 166-о/с-ап від 23 грудня 2016 року, про звільнення помічника судді Суворовського районного суду міста Одеси Чопик Марини Володимирівни з займаної посади, у зв'язку з виявленої невідповідністю займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи.

3. Поновити на посаді помічника судді Суворовського районного суду міста Одеси Чопик Марину Володимирівну.

4. Стягнути з Суворовського районного суду міста Одеси на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 грудня 2016 року по день винесення рішення у розмірі 166 834 (сто шістдесят шість тисяч вісімсот тридцять чотири), 08 грн.

5. Стягнути з Суворовського районного суду міста Одеси на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч),00 грн.

6.Рішення належить до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за 1 місяць.

7.Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до п.15.5 ч.1 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України через Одеський окружний адміністративний суд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.

8. Позивач- ОСОБА_1 адреса: АДРЕСА_1.

Відповідач- Суворовський районний суд м. Одеси, адреса: АДРЕСА_2.

Третя особа -Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, адреса: вул. Бабеля, №2, м. Одеса, 65005.

Третя особа - ОСОБА_3, АДРЕСА_2.

Третя особа - ОСОБА_4, АДРЕСА_3

Повний текст рішення виготовлений та підписаний суддею 15 квітня 2019 року.

Суддя О.Я. Бойко

.