Рішення № 81145341, 15.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.001134

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2019 року

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Крутько О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» про стягнення середнього заробітку у зв'язку із невиплатою належних сум грошового забезпечення при звільненні, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом, в якому згідно заяви про збільшення позовних вимог просить суд: стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з невиплатою належних сум грошового забезпечення при звільненні за період з 13.10.2018 року по 27.02.2019 року в розмірі 57929,10 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при звільненні зі служби відповідачем не було здійснено розрахунку при звільненні. Відповідно до ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був здійснити повний розрахунок в день звільнення. Проте, Державна установа «Личаківська виправна колонія №30» здійснила перерахунок коштів позивачу лише 21.12.2018 року - 49247,27 грн та 28.02.2019 року - 11364,55 грн.

Ухвалою суду від 13.03.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі та запропоновано відповідачу у десятиденний строк з дня вручення ухвали подати відзив на позовну заяву.

Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому вказує, що Порядок проходження служби у Державній кримінально-виконавчій службі урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність, а відтак, на думку відповідача, на позивача положення КЗпП України не поширюються. Зазначає, що позивачу було визначено та перераховано грошову допомогу при звільненні в розмірі 68297,40 грн. Дані нарахування відбуваються в силу надходження коштів з державного бюджету на рахунок Державної установи «Личаківська виправна колонія №30». Стверджує, що Державна установа «Личаківська виправна колонія №30» не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань. Крім того, зазначає, що фінансування державної установи нестабільне, оскільки така фінансується виключно з державного бюджету.

08.04.2019 року позивачем подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що виплата належного грошового забезпечення при звільнені повинна бути здійснена в строки встановлені ст.116 КЗпП України, належно від наявності грошових коштів у відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

ОСОБА_1 12.10.2018 року звільнений з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)», відповідно до Закону України «Про національну поліцію» за п.1 пп.2 ст.77 (через хворобу), з посади молодшого інспектора - кінолога відділу охорони. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 19 років 05 місяців 05 днів, у пільговому обчисленні 25 років 05 місяців 08 днів.

Згідно грошового атестату №16 позивачу визначено та нараховано грошову допомогу при звільненні у розмірі 68297,40 грн.

Виплата грошової допомоги при звільненні в день звільнення з роботи 12.10.2018 року здійснена не була.

Відповідачем грошова допомога ОСОБА_1 фактично виплачена 21.12.2018 року - 49247,27 грн. та 28.02.2019 року - 11364,55 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України"(далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").

Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.

Підпунктом 2 пункту 1 «Порядку виплати грошового забезпечення та компенсації виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України», затвердженого 28.03.2018 року наказом Міністерства юстиції України №925/5 (надалі - Порядок), зазначено, що цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України (далі - особи рядового і начальницького складу).

Згідно підпункту 5 пункту 1 Порядку виплата грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу здійснюється за місцем їх служби в межах асигнувань, затверджених кошторисом відповідного органу або установи на грошове забезпечення.

Особам рядового і начальницького складу, які проходять службу в державних підприємствах Державної кримінально-виконавчої служби України, грошове забезпечення виплачується за рахунок і в межах коштів відповідних підприємств.

Відповідно до підпункту 6 пункту 1 Порядку грошове забезпечення визначається залежно від посади, спеціального звання, тривалості, інтенсивності та умов проходження служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання особи рядового чи начальницького складу.

Згідно підпункту 20 пункту 1 Порядку грошове забезпечення, не виплачене особі рядового чи начальницького складу своєчасно або виплачене у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого вказана особа мала на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення здійснюється, якщо звернення про їх отримання надійшли до закінчення трьох років з дня виникнення права на їх отримання.

Відповідно до пункту 22 Порядку, днем звільнення зі служби вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення, яка не повинна передувати даті звільнення.

День звільнення вважається останнім днем служби.

Грошове забезпечення виплачується до дня звільнення зі служби включно.

За невикористані дні відпусток особам рядового або начальницького складу, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористані дні відпусток проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого особа рядового чи начальницького складу має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби з врахуванням пункту 22 розділу I цього Порядку. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористані дні відпусток вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. Кількість днів надмірно нарахованої частини чергової відпустки вказується в наказі про звільнення.

У разі звільнення осіб рядового і начальницького складу зі служби розрахунок суми грошового забезпечення, яка підлягає відрахуванню за надмірно нараховану частину чергової відпустки, здійснюється, виходячи з розміру грошового забезпечення, яке отримала особа рядового або начальницького складу за дні чергової відпустки.

Згідно грошового атестату №16 позивачу нараховано грошовому допомогу при звільненні в сумі 68297,40 грн. Однак, така допомога позивачу у день звільнення виплачена не була.

Основним аргументом відповідача щодо несвоєчасної виплати грошової допомоги при звільненні є те, що відповідач не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.

Суд критично оцінює такі покликання, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з кримінально-виконавчої служби.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги не беруться.

Оскільки грошову допомогу при звільненні позивачу не виплачено в день його звільнення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення молодшому інспектору-кінологу відділу охорони прапорщику внутрішньої служби ОСОБА_1 за серпень-вересень 2018 року, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становить 25611,01 (17081,73 грн. за серпень 2018 року та 8529,28 грн. за вересень 2018 року). Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 609,78 грн. в день (25611,01 грн./42 робочий день). Період за час затримки по день фактичного розрахунку становить 95 робочих днів, а саме з 13.10.2018 року до 27.02.2019.

Таким чином, середній заробіток який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 57929,10 грн. (609,78 грн./95 робочих днів).

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, не спростованими суб'єктом владних повноважень, а відтак позов належить задоволити повністю. Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія № 30» на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з невиплатою належним сум грошового забезпечення при звільненні за період з 13.10.2018 року по 27.02.2019 року в розмірі 57929 грн. 10 коп.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10,13, 14, 72-77, 139, 241-247, 250, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія № 30» на користь ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку з невиплатою належним сум грошового забезпечення при звільненні за період з 13.10.2018 року по 27.02.2019 року в розмірі 57929 грн. 10 коп.

Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія №30» (вул.Шевченка, 156, м.Львів, 79039, код ЄДРПОУ 08563932) за рахунок бюджетних асигнувань 768,40 грн. сплаченого судового збору на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Крутько О.В.