Ухвала суду № 81144461, 12.04.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження в адміністративній справі

12 квітня 2019 р. № 400/347/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Фульга А. П., розглянувши адміністративну справу

за позовом:Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до відповідача:Вознесенської міської ради Миколаївської області, пл. Центральна, 1, м. Вознесенськ, Миколаївська область, 56500

третя особа:Комунальне підприємство "Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації", вул. Соборності, 41, м. Вознесенськ, Миколаївська область,56500

про:визнання протиправними та скасування рішень від 17.08.2018 № 19, від 21.09.2018 № 66, від 21.09.2018 № 67, від 21.09.2018 № 68, зобов'язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 звернулись до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенської міської ради Миколаївської області, за участю у справі третьої особи - Комунальне підприємство "Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації", в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області №19 від 17.08.2018 р. "Про надання дозволу Комунальному підприємству "Вознесенське міжміське бюро технічної інвентаризації" на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для надання в постійне користування";

- визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області №66 від 21.09.2018 р. "Про відмову ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2, для надання в оренду";

- визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області №67 від 21.09.2018 р. "Про відмову ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_3, для надання в оренду";

- визнати протиправним та скасувати рішення Вознесенської міської ради Миколаївської області №68 від 21.09.2018 р. "Про відмову ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_4, для надання в оренду";

- зобов'язати Вознесенську міську раду Миколаївської області прийняти рішення, яким надати позивачам дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із категорії земель за основним цільовим призначенням - землі житлової та громадської забудови розташованої за адресою: АДРЕСА_2, АДРЕСА_3, АДРЕСА_4 приблизною площею по 0,0012 га за кожною адресою, для надання в оренду, терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Як вбачається зі змісту позову та позовних вимог, спір виник з приводу відмови відповідача у наданні позивачам дозволу на складання проектів землеустрою для оформлення оренди земельних ділянок.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза «судом встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Занд проти Австрії» зазначив, що поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність посадових осіб органів місцевого самоврядування, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктом 1 ч.1 ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Термін "суб'єкт владних повноважень", відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України, означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка правильності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб) відповідно до прийнятих або вчинених при здійсненні ними владних управлінських функцій.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Натомість однією з визначальних ознак приватноправових відносин є наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

За змістом частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради-сесії. Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності. За статтею 123 Земельного кодексу України надання земльних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Починаючи з 1996 року за вказаними адресами на території міста Везнесенськ в користуванні позивачів перебувають земельні ділянки, які призначенні для розміщення тимчасових споруд, що належать позивачам на праві власності та ними сплачується орендна плата за користування вказаними земельними ділянками на підставі короткострокових договорів оренди землі № 046к/17-ф, № 043к/17-ф, № 041к/17-ф від 26.05.2017 року.

Позивачі вважають, що посилання в оспорюваних рішеннях відповідача на відсутність зареєстрованого права власності на нерухоме майно є безпідставним, оскільки, оформлення землекористування передбачається під вже існуючі, розміщені тимчасові споруди.

Тобто позивачі звернулись до суду за захистом порушеного, на їх думку, права на першочергове надання дозволу на складання проектів землеустрою для оформлення оренди земельних ділянок.

У пункті 6 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю).

Оскільки позивачі у справі обґрунтовують порушення своїх прав наявністю у них дійсного речового права, зазначають про переважне право на укладення договорів оренди земельних ділянок, а отже, наголошують на наявність у них відповідних цивільних прав та інтересів, то такі права й інтереси залежно від суб'єктного складу спору можуть бути предметом захисту в порядку цивільного або господарського судочинства.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі по тексту - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з "..." поняттями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це, не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язковість суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу, зокрема, цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом", у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній в постановах від 23.01.2019 року у справі №537/6271/14-а, від 27.02.2019 року у справі №802/390/18-а при вирішенні касаційних скарг, поданих з питань порушення предметної юрисдикції.

Отже, захист прав позивачів в їх спорі щодо захисту порушених речових прав на оренду земельних ділянок, права на які є предметом спору, з урахуванням суб'єктного складу сторін, має здійснюватися за правилами господарського судочинства, а тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 238 ч. 1 п. 1 КАС України.

Стаття 239 ч. 1 КАС України передбачає, що у випадку закриття провадження у справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Суд роз'яснює позивачу його право подати клопотання про повернення судового збору.

Керуючись ст. ст. 238, 248, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

У Х В А Л И В:

1. Провадження в адміністративній справі № 400/347/19 - закрити.

2. Роз'яснити позивачам що розгляд заявлених позовних вимог належить до юрисдикції господарського суду в порядку господарського судочинства.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання) в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 з урахуванням п. 15.5. Перехідних положень КАС України.

Суддя А. П. Фульга