Рішення № 81143578, 11.04.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 квітня 2019 р. Справа№200/2009/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Кочанова П.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про відмову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1), виплаті заборгованості державної соціальної допомоги;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість по соціальній допомозі, за весь період починаючи з моменту припинення виплати соціальної допомозі до її поновлення;

- звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради сплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1) заборгованість за весь період, починаючи з моменту припинення виплати соціальної допомозі до її поновлення - у межах суми стягнення за один місяць;

- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради подати до суду звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

Так, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що вона є внутрішньо перемішеною особою, що підтверджується довідкою, виданою Управлінням праці та соціального захисту Краматорської міської ради від 20 лютого 2015 року № 28708. Перебуває на обліку в територіальному управлінні праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради як утримувачка соціальної допомоги на дітей одинокої матері. Вже в продовж тривалого часу виплата соціальної допомоги безпідставно призупинена. Позивач звернулась до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради із заявою про відновлення недотриманої соціальної допомоги в інтересах малолітньої дитини. Однак, до теперішнього часу не отримала жодного листа відповіді, роз'яснень.

Позивач вважає, що її право на отримання соціальної допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою обов'язків.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2019 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов ОСОБА_1, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що позивач вперше зареєстрована та отримала 20.01.2015 року довідку № 1426/28708 на сім'ю у складі: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 - заявник; ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 - син, за адресою фактичного місця проживання: АДРЕСА_1. До управління за призначенням виплати допомоги при народженні дитини та допомоги на дітей одиноким матерям позивач вперше звернулась 17.02.2015 року. Рішенням управління від 17.02.2015 на підставі наданих документів згідно вимог чинного законодавства ОСОБА_1 були призначені наступні види державної допомоги:

- разова допомога при народженні дитини у розмірі 10320,00 грн. на період з 01.01.2015 року по 31.01.2015 року;

- щомісячна допомога при народженні дитини у розмірі 860,00 грн. на період з 01.02.2015 року по 31.01.2018 року;

- допомога на дітей одиноким матерям у щомісячному розмірі 309,60 грн. на період з 01.02.2015 по 12.01.2021.

Наступне звернення до управління за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям на підставі доходів за попередні шість місяців надійшло 04.03.2016 року. На підставі наданих документів Позивачу була призначена допомога на дітей одиноким матерям (з урахуванням доходів) у щомісячному розмірі 737,00 грн. на період з 01.01.2016 року по 30.06.2016 року.

При цьому, відповідач у відзиві зазначив, що допомога при народженні дитини та допомога на дітей одиноким матерям виплачена позивачу на картковий рахунок уповноваженого банку своєчасно та в повному обсязі.

Наступне звернення за призначенням допомоги на дітей одиноким матерям на підставі доходів надійшло до управління 15.09.2016 року.

02.03.2017 року інспекторами управління була здійснена перевірка Позивача за адресою АДРЕСА_1. За результатом перевірки складено акт матеріально побутових умов сім'ї, в якому зазначено, що під час перевірки ОСОБА_1 з дитиною були відсутні. За результатом перевірки складено акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 02.03.2017 № 25193. На підставі рішення комісії (протокол засідання № 70 від 13.06.2017 року) з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Краматорської міської ради з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї розпорядженням управління від 20.06.2017 року Позивачу відмовлено в призначенні допомоги на дітей одиноким матерям (з урахуванням доходів) по заяві від 15.09.2016 року у зв'язку з не підтвердженим фактичним місцем проживання. На підставі рішення комісії (протокол засідання № 70 від 13.06.2017 року) з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при виконкомі Краматорської міської ради з урахуванням акту обстеження матеріально-побутових умов сім'ї розпорядженням управління від 20.06.2017 року Позивачу відмовлено в призначенні допомоги на дітей одиноким матерям (з урахуванням доходів) по заяві від 15.09.2016 року у зв'язку з не підтвердженим фактичним місцем проживання.

На підставі зазначеного, просили у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5 є громадянкою України, (паспорт НОМЕР_2 виданий 16.09.1996 року Торезьким МВ УМВС України в Донецькій області, РНОКПП НОМЕР_1) та є матір'ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3, видане 04 лютого 2015 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Краматорського міського управління юстиції у Донецькій області.

Як вбачається з витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного Кодексу України, відомості про батька записані відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Відповідно до довідки від 20.01.2015року № 28708 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, позивач із неповнолітньою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_6, перемістилися з тимчасово окупованої території (району проведення антитерористичної операції) в: АДРЕСА_1.

З матеріалів справи встановлено, що позивач 17 лютого 2015 року звернулась до відповідача з заявою № 360 про призначення допомоги при народженні дитини та допомоги на дітей одиноким матерям.

Рішеннями управління про призначення дороги сім'ям з дітьми від 17 лютого 2015 року призначена допомога на дітей одиноким матерям та допомога при народженні дитини ОСОБА_1.

04 березня 2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою № 470 про призначення допомоги на дітей одиноким матерям (по доходам).

Відповідно до рішення управління про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 12.03.2016 року вбачається, що позивачу призначено допомогу одиноким матерям (з урахуванням доходів) з 01.01.2016 року по 30.06.2016 року в розмірі 737,00 грн.

15.09.2016 року позивач звернулась до відповідача з заявою № 1903 про призначення допомоги на дітей одиноким матерям та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Судом встановлено, що відповідачем 02.03.2017 року складено акт № 25193 про обстеження матеріально - побутових умов сім'ї, відповідно до якого встановлено відсутність позивача та її дитини за адресою АДРЕСА_1. Залишено повідомлення про відвідування інспектора. Станом на 07.03.2017 року до УПСЗ заявниця не зверталась.

Відповідно до витягу з протоколу № 70 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування від 13.06.2017 року вбачається, що комісія вирішила відмовити внутрішньо переміщеній особі ОСОБА_1 (довідка від 20.01.2015 року №1426/28708) у призначенні (відновленні) допомоги на дитину одинокій матері відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям» на підставі акту обстеження матеріально-побутових питань умов сім'ї від 02.03.2017 №25193.

Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради прийнято розпорядження від 20.06.2017 року номер справи 452850, яким відмовлено ОСОБА_1 на підставі рішення комісії, витяг з протоколу № 70 від 13.06.2017 року з 01.09.2016 року.

Отже, судом встановлено, що позивачу не призначено соціальні допомоги у відповідності до її заяви від 15.09.2016 року № 1903.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Закон України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям» (далі - Закон №1768) спрямований на реалізацію конституційних гарантій права громадян на соціальний захист - забезпечення рівня життя не нижчого від прожиткового мінімуму шляхом надання грошової допомоги найменш соціально захищеним сім'ям.

Статтею 1 Закону №1768 визначено, що державна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям - це щомісячна допомога, яка надається малозабезпеченим сім'ям у грошовій формі в розмірі, що залежить від величини середньомісячного сукупного доходу сім'ї.

Сім'я - це особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Права члена сім'ї має одинока особа.

Малозабезпечена сім'я - це сім'я, яка з поважних або незалежних від неї причин має середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму для сім'ї

Прожитковий мінімум для сім'ї є визначена для кожної сім'ї залежно від її складу сума прожиткових мінімумів, розрахованих та затверджених відповідно до Закону України "Про прожитковий мінімум" для осіб, які відносяться до основних соціальних і демографічних груп населення

Право на державну соціальну допомогу мають малозабезпечені сім'ї, які постійно проживають на території України, що передбачено ст. 3 Закону №1768.

Статтею 4 Закону №1768 визначено, що заява про надання державної соціальної допомоги подається уповноваженим представником сім'ї до місцевої державної адміністрації або до виконавчого комітету сільської, селищної ради. Виконавчий комітет сільської, селищної ради передає заяву про надання державної соціальної допомоги до місцевої державної адміністрації.

У заяві дається згода сім'ї на збір інформації про неї, про її власність, доходи та майно, що необхідна для мети цього Закону.

До заяви про надання державної соціальної допомоги додаються:

документ, що посвідчує особу;

довідка про склад сім'ї. До складу сім'ї включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені діти цих осіб віком до вісімнадцяти років, а також діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і які не мають власних сімей; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II груп або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; особа, яка проживає разом з одинокою особою з інвалідністю I групи і здійснює догляд за нею; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. При цьому до складу сім'ї включаються незалежно від місця проживання (перебування) або реєстрації діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації до досягнення двадцяти трьох років і не мають власних сімей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні;

декларація про доходи та майно осіб, які входять до складу сім'ї (в декларацію не включаються державна соціальна допомога, призначена відповідно до цього Закону; нарахована субсидія за спожиті житлово-комунальні послуги; сплачені членами сім'ї аліменти, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які беруть безпосередню участь в антитерористичній операції, на час її проведення);

довідка про наявність та розмір земельної частки (паю);

довідка встановленої форми про безпосередню участь особи в антитерористичній операції.

Форми заяви, довідки про склад сім'ї, декларації про доходи та майно встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Місцеві державні адміністрації для мети цього Закону мають право користуватися всіма офіційними джерелами інформації, в тому числі й інформацією органів доходів і зборів.

Державна соціальна допомога призначається з місяця звернення, якщо протягом місяця подано всі необхідні документи.

Рішення про призначення державної соціальної допомоги чи про відмову в її наданні приймається місцевою державною адміністрацією протягом десяти календарних днів і наступного після його прийняття дня надсилається уповноваженому представнику малозабезпеченої сім'ї.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, організовує роботу щодо призначення та виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям.

Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.

Порядок призначення та виплати державної соціальної допомоги встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Державна соціальна допомога призначається на шість місяців (ст. 6 Закону №1768)

Вказані норми Закону 1768 кореспондуються з положеннями Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. № 250, який затверджено на виконання статті 4 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми».

Як вбачається з відзиву відповідача, питання призначення позивачу державної соціальної допомоги як малозабезпеченій сім'ї, взагалі відповідачем не розглядалось.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (надалі - Закон № 2811-XII). Даний Закон спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Так, згідно з частиною першою статті 1 зазначеного Закону громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Відповідно до Конституції України гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей, забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», абзацом 5 статті 1 якого визначено, що роботу щодо призначення та виплати державної допомоги сім'ям з дітьми організовує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.

Статтею 5 зазначеного Закону на органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновлювачів, опікуна, піклувальника) покладений обов`язок призначення та виплати всіх видів державної допомоги сім'ям з дітьми.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про державну допомогу сім`ям з дітьми» покриття витрат на виплату державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів.

Так, згідно з частиною 1 статті 1 Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 2, 5 частиною 1 статті 3 Закону 2811 видами державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини та допомога на дітей одиноким матерям. Така допомога призначається і виплачується органами соціального захисту населення; надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною (стаття 4 Закону 2811).

Право, умови, розмір, підстави припинення (зупинення) допомоги на дітей одиноким матерія визначено розділом V-A Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми"

Статтею 18-1 Закону 2811 визначено, що право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами і в установленому законодавством порядку, відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Статтею 18-2 Закону передбачено, що допомога на дітей одиноким матерям призначається за наявності витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідки про народження, виданої виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) ради, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документа про народження, виданого компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку.

Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги, передбачених цим Законом.

Згідно статті 18-3 Закону 2811 допомога на дітей одиноким матерям, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних, а також вищих навчальних закладах I - IV рівнів акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Статтею 18-4 Закону 2811 передбачено, що виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення отримувача допомоги волі за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги.

Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) призупиняється у разі: тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового працевлаштування дитини.

У разі припинення дії обставин, передбачених частиною другою цієї статті, виплата допомоги поновлюється за письмовою заявою отримувача допомоги до органу, який призначає допомогу, з місяця, що настає за місяцем, в якому припинилася дія зазначених обставин.

Припинення або призупинення виплати допомоги здійснюється на підставі відомостей про обставини, зазначені у частинах першій та другій цієї статті, з місяця, що настає за місяцем, в якому було виявлено зазначені обставини, за рішенням органу, який призначив допомогу.

На виконання статті 1 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року № 1751 затверджений Порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, пунктом 2 якого на управління праці та соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань соціального захисту населення виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - органи соціального захисту населення) покладений обов'язок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми (далі Порядок 1751).

Згідно п. 33 Порядку 1751 право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновлювачі, якщо у свідоцтві про народження дитини або документі про народження дитини, виданому компетентними органами іноземної держави, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновлювача) дитини.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям (батькам) має мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, яка (який) не одержує на них пенсію в разі втрати годувальника, соціальну пенсію або державну соціальну допомогу дитині померлого годувальника, передбачену Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю».

Положеннями п. 34 Порядку у редакції, що діяла на час звернення до суду з даним позовом та діє на даний час, передбачено, що допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матерям (батькам) у разі смерті одного з батьків, які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років), надається у розмірі, що дорівнює різниці між 100 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім'ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у закладах загальної середньої, професійної (професійно-технічної) та вищої освіти і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані особами з інвалідністю з дитинства I та II групи або особами з інвалідністю I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. До складу сім'ї не включаються особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Пунктом 35 Порядку № 1751 передбачено, що для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу соціального захисту населення подаються такі документи: 1) заява про призначення допомоги, що складається за формою, затвердженою Мінсоцполітики; 2) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження дитини, виданий відділом державної реєстрації актів цивільного стану, або довідка про народження, видана виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення) рад, із зазначенням підстави внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини відповідно до абзацу першого частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, або документ про народження, виданий компетентним органом іноземної держави, в якому відсутні відомості про батька, за умови його легалізації в установленому законодавством порядку; 3) копія свідоцтва про народження дитини; 4) довідка про реєстрацію місця проживання матері та дитини. У разі неможливості одержати таку довідку допомога призначається на підставі висновку про початкову оцінку потреб дитини та сім'ї, наданого центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, із зазначенням факту проживання дитини з матір'ю. Якщо дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, подається довідка про реєстрацію місця проживання матері та довідка про реєстрацію місця проживання або місця перебування (навчання) дитини.

Відповідно до п. 36 Порядку № 1751 допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах I - IV рівня акредитації, - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно.

Допомога виплачується протягом шести календарних місяців.

З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що для громадян України єдиною обов'язковою умовою, яка надає право на отримання вказаної державної допомоги, є виховання та проживання у сім'ї неповнолітньої дитини.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач та її неповнолітня дитина є громадянами України, мають такі ж самі конституційні права як і інші громадяни України, оскільки законодавство України не допускає обмеження прав на соціальний захист, зокрема, права на отримання допомоги на дітей одиноким матерям, за ознакою місця проживання (перебування).

Пунктом 36 Порядку № 1751 визначені вичерпні підстави припинення виплати допомоги на дітей одиноким матерям (батькам), а саме, виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; позбавлення волі отримувача допомоги за вироком суду; скасування рішення про усиновлення дитини або визнання його недійсним; реєстрації дитиною шлюбу до досягнення нею 18-річного віку; надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законом; смерті дитини; смерті отримувача допомоги. Виплата допомоги на дітей одиноким матерям (батькам) зупиняється у разі: тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового працевлаштування дитини.

Тобто, нормами чинного законодавства не передбачена така умова припинення виплати допомоги одинокій матері як не проживання за вказаною адресою.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у пункті 23 рішення «Кечко проти України» від 8 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

У справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Згідно з пунктом 333 цього рішення ЄСПЛ зазначив: "Суд вважає, що коли держава не може забезпечити дію своєї влади на частині своєї території відповідно фактичній ситуації (наприклад, сепаратиський режим, військова окупація), держава не перестає нести відповідальність та здійснювати юрисдикцію. Воно повинно усіма доступними дипломатичними та правовими засобами із залученням іноземних держав та міжнародних організацій продовжувати гарантувати права та свободи, передбачені Конвенцією".

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Згідно з частиною 2 статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Затверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.

Суд зазначає, що статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно зі статтею 24 Конституції України не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 33 Конституції України кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання.

Згідно статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 4 зазначеного Закону визначається, що облік внутрішньо переміщених осіб шляхом видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Підставою для взяття на облік такої особи є наявність реєстрації місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Для отримання довідки внутрішньо переміщена особа має звернутися до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання із заявою про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Як встановлено судом, підтверджене матеріалами справи та не заперечується відповідачем, позивач у встановленому чинним законодавством порядку взятий на облік як внутрішньо переміщена особа.

Згідно з пунктом 54 Порядку № 1751 у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідачем суду не надано доказів, що позивач отримала вищезазначені допомоги в іншому органі соціального захисту населення на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Статтями 21, 22, 24 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» встановлюється відповідальність місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій і громадян за недостовірність даних і документів, виданих та поданих для призначення державної допомоги; а також передбачена відповідальність органів, що призначають і здійснюють виплату допомоги сім'ям з дітьми.

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, мають право у разі потреби перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність відповідних документів, поданих для призначення допомоги. Одержувачі державної допомоги зобов'язані повідомляти органи, що призначають і здійснюють виплату державної допомоги, про зміну всіх обставин, що впливають на виплату допомоги.

Відповідачем не надано суду доказів звернення позивача з повідомленням про зміну обставин, що впливають на виплату допомоги або виникнення підстав вважати недостовірними документи, подані для призначення допомоги. Також, суд зазначає, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для їх належного матеріального забезпечення.

Так, з матеріалів справи встановлено, що 15 вересня 2016 року позивач звернулась до управління з заявою про призначення соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та допомоги малозабезпеченим сім'ям .

Однак розпорядженням управління відмовлено ОСОБА_4 в призначенні соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та допомоги малозабезпеченим сім'ям, оскільки заявниця не проживає за вказаною адресою згідно протоколу № 70 від 13.06.2017 року.

Водночас, суд зазначає, що Законами України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» такої підстави для відмови у призначенні соціальної допомоги на дітей одиноким матерям та допомоги малозабезпеченим сім'ям, не передбачено. Також суд звертає увагу, що відповідач має право відмовити у призначенні державної допомоги, відповідно до вимог закону. Рішення про відмову в наданні державної соціальної допомоги має бути вмотивованим і містити роз'яснення порядку його оскарження.

Відповідно до ч. 7ст. 7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до п. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

З урахуванням викладеного, суд наголошує, що позивач та її неповнолітня дітина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якого виховуються та проживає малолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Щодо позовної вимоги в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по соціальній допомозі, то вона не підлягає задоволенню, оскільки суд не може перебирати на себе дискреційні права суб'єкта владних повноважень. Суд може вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб'єкта публічного права, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб'єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення.

Призначення допомоги є дискреційним повноваженням відповідача, тому суд може лише зобов'язати управління повторно розглянути заяву позивача про призначення допомоги від 15.09.2016 року №1903, вказавши на виявлені порушення.

Окрім того, суд звертає увагу, що абзацем 2 пункту 36 Порядку № 1751 (в редакції, яка діяла на дату подачі позивачем заяви) передбачено виплату допомоги протягом шести календарних місяців та станом на 15 вересня 2016 позивачу було відомо про порядок та термін, протягом якого виплачується допомога на дітей одинокій матері.

Тобто, кожні шість місяців допомога підлягає перегляду у відповідності до сукупних доходів родини за минулі шість місяців. Для перегляду необхідно звернутися до управління соціального захисту населення та подати декларацію про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги (заповнюється на підставі довідок про доходи кожного члена сім'ї).

Відповідно до статті 19 Конституції України суд, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Фактично суд зв'язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

З урахуванням вищевикладеного та з метою ефективного захисту порушених прав, свобод, інтересів позивача, враховуючи, що відповідачем не доведено правомірності своїх дій в частині прийняття оскаржуваного розпорядження, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправним та скасування розпорядження відповідача від 20.06.2017 року про відмову у призначенні соціальних допомог та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 15.09.2016 року №1903 про призначення допомоги на дітей одиноким матерям та допомоги малозабезпеченим сім'ям, з урахуванням правової оцінки наданої судом у цьому рішенні.

Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача встановити судовий контроль за виконанням даного рішення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною першою статті 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Враховуючи те, що позивачем при зверненні до адміністративного суду з відповідним позовом було сплачено судовий збір в розмірі 768,40 грн. за квитанцією № 19324039 від 01.02.2019 року, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.

Відповідно до положень частини третьої статті 243 КАС України у виняткових випадках залежно від складності справи складення рішення, постанови у повному обсязі може бути відкладено на строк не більш як десять, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И РІ Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження від 20.06.2017 року Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (ЄДРПОУ 25953617, юридична адреса: 84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Героїв Небесної Сотні, 23) про відмову у призначенні ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) соціальних допомог з 01.09.2016 року.

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (ЄДРПОУ 25953617, юридична адреса: 84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Героїв Небесної Сотні, 23) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) від 15.09.2016 року №1903 про призначення допомоги на дітей одиноким матерям та допомоги малозабезпеченим сім'ям, з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (ЄДРПОУ 25953617, юридична адреса: 84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Героїв Небесної Сотні, 23) на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 коп.

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку спрощеного позовного провадження 11 квітня 2019 року та його повний текст складено та підписано 15 квітня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Кочанова П.В.