Ухвала суду № 81135056, 11.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

11 квітня 2019 року м. Київ № 640/5643/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

за позовомПриватного акціонерного товариства «Айбокс Банк» до Державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Топілко Оксани Олександрівни треті особи:1. ОСОБА_2, 2. ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення, зобовязання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» звернулося до суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Топілко Оксани Олександрівни, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про:

- визнання незаконним і скасування рішення державного приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Топілко Оксани Олександрівни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 30528481 від 19.01.2016 року 15:34:48 і вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності №15484439 (дата, час державної реєстрації: 15.07.2016 року 17:32:40).

Згідно п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

В позовній заяві зазначено, що у відповідності до оскаржуваного рішення проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру, загальною площею 59,91 кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 - фізичної особи ОСОБА_2.

В обґрунтування заявлених вимог про скасування реєстраційних дій позивачем зазначається, що до прийняття оспорюваного рішення вищевказана квартира на підставі договору дарування квартири від 30.01.2003 року належала на праві власності громадянину ОСОБА_3, який є боржником АТ «Айбокс Банк» за декількома виконавчими провадженнями.

Позивач зазначає, що відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер інформаційної довідки: 160128437, дата, час формування: 19.03.2019 року 15:13:20) підставою виникнення права власності, державна реєстрація якого проведена згідно оскаржуваного Рішення, є мирова угода, затверджена ухвалою суду, серія та номер: 754/6412/13, виданий 30.04.2013 року, видавник: Деснянський районний суд міста Києва. Проте, ухвала Деснянського районного суду м. Києва від 30.04.2013 року у справі №754/6412/13, що вказана у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно як підстава виникнення права власності, була скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.10.2013 року (номер справи в суді апеляційної інстанції 22-ц/796/13283/2013).

Також, позивач вказує на те, в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня інформація щодо подальшого судового розгляду цієї справи. Згідно з пошуком на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень інформації про надходження касаційної скарги на зазначену ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16.10.2013 року №22-ц/796/13283/2013 не виявлено, отже, дана ухвала набрала законної сили і судом касаційної інстанції скасована не була.

Виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з державною реєстрацією прав та їх обтяжень відносно об'єкту нерухомого майна - квартири, загальною площею 59,91 кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, до Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно.

Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.04.2018 року у справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18) вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

У відповідності до ч.1 ст.19 Цивільного процесуального кодексу України (надалі - ЦПК України) Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами (ч.2 ст.19 ЦПК України).

Тобто, приписи ст.19 ЦПК України встановлюють правило про захист прав, зокрема, що виникають із житлових відносин, у порядку цивільного судочинства.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Аналіз зазначених фактичних обставин справи дає підстави вважати, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про право власності на спірну квартиру.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах містять постанови Великої Палати Верховного Суду, зокрема, у справах №815/6956/15 та №815/6956/15.

Необхідно наголосити, що вирішити питання щодо правомірності дій реєстраторів щодо внесення відповідних змін в реєстр речових прав без вирішення питання щодо права власності ОСОБА_5 на спірну квартиру, не виявляється можливим, крім того, останнє не входить до компетенції адміністративного суду.

Враховуючи те, що між ОСОБА_2, ОСОБА_3 і Приватним акціонерним товариством «Айбокс Банк» існує спір про право, предметом якого є об'єкт нерухомого майна - квартири, загальною площею 59,91 кв., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №821/1194/15-а.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак, є підстави для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі.

Керуючись ст.ст.3, 5-11, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.ст.241-243, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Приватному акціонерному товариству «Айбокс Банк» у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Топілко Оксани Олександрівни, треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання незаконним і скасування рішення, зобовязання вчинити дії

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадженні в адміністративній справі та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.

3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Н.А. Добрівська