Рішення № 81134763, 11.04.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року Справа № 580/349/19

м. Черкаси

Суддя Черкаського окружного адміністративного суду Гаращенко В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, викладену в листі 27.12.2018 №4868/0/95-18 у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7000 га під господарськими будівлями і дворами із земель Ладижинської сільської ради в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ладижинської сільської ради за межами села Ладижинка Уманського району;

- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7000 га під господарськими будівлями і дворами із земель Ладижинської сільської ради в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ладижинської сільської ради за межами села Ладижинка Уманського району.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що 07.12.2018 звернувся із заявою до відповідача про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею, 0,7000 га під господарськими будівлями і дворами із земель Ладижинської сільської ради в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ладижинської сільської ради за межами села Ладижинка Уманського району, проте відповідач відмовив в задоволенні його заяви.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною та такою, що прийнята з порушенням вимог чинного законодавства України, оскільки ним дотримані вимоги ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України.

У встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог, аргументуючи свою позицію тим, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,7000 га в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району Черкаської області, не відповідає її функціональному використанню.

Керуючись положеннями ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд постановив ухвалу від 28.03.2019, із занесенням до протоколу судового засідання, про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін.

Дослідивши подані сторонами документи, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

10.12.2018 ОСОБА_1 звернулась із заявою про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7000 га під господарськими будівлями і дворами із земель Ладиженської сільської ради в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ладижинської сільської ради за межами села Ладижинка Уманського району.

27.12.2018 відповідач листом №4868/0/95-18 відмовив в задоволення вищевказаного клопотання пославшись на не відповідність цільового призначення функціональному використанню.

Не погоджуючись з такою відмовою позивач звернулась до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно із статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 2 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

При цьому, п. «а» ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Пунктом «в» ч. 3 ст. 116 Земельного кодексу України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Частиною 4 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 вказаного Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказана норма кореспондується із положеннями ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із наведених правових норм Земельного кодексу України вбачається, що підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою.

З вищевикладеного вбачається, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 у справі №545/808/17.

Щодо посилання відповідача, як на підставу відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою на те, що цільове призначення земельної ділянки площею 0,7000 га в адміністративних межах Ладижинської сільської ради Уманського району, не відповідає її функціональному використанню, суд зазначає наступне.

Відповідно до копії договору дарування нежитлової будівлі від 06.10.2016 позивач отримала в дар нежитлову будівлю (будинок овочівника із підвалом) площею 375,9 м2, що знаходиться в АДРЕСА_1, що розташована на земельній ділянці площею, 0,7000 га, кадастровий номер НОМЕР_2.

В свою чергу згідно з витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку судом встановлено, що земельна ділянка із кадастровим номером НОМЕР_2, щодо якої позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою має цільове призначення 01.03, відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення, з видом використання - для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до наказу №548 від 23.07.2010 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель», земельна ділянка за класифікацією видів цільового призначення земель 01.03 відноситься до земель для ведення особистого селянського господарства.

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 не використала право на безоплатну приватизацію земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, про що свідчить лист міськрайонного управління в Уманському районі та м. Умані Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області №К-387/0-0.211-394/145-18 від 28.12.2018.

З викладеного вбачається, що у позивача не використане право на безоплатну приватизацію земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, земельна ділянка за дозволом щодо розробки проекту відведення якої позивач звернулась відноситься до земель для ведення особистого селянського, при цьому не житлова споруда, що на ній знаходяться належить позивачу на праві власності за договором дарування.

Отже, суд зазначає, що позивач за наявності описаної сукупності обставин дійшов хибного висновку щодо не відповідності функціонального використання земельної ділянки за якою звернулась позивач цільовому призначенню цієї земельної ділянки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України відповідач має розглянути заяву позивача та прийняти вмотивоване рішення відповідно до статті 118 Земельного кодексу України.

При цьому суд зазначає, що отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає вирішення питання про надання її у власність чи користування.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд дійшов до висновку, що позивачем було дотримано вимоги Земельного кодексу України при зверненні із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відведення, проте підстави для відмови у наданні позивачу дозволу, які наведені у листі від 27.12.2018 №4868/0/95-18, є не обґрунтованими.

З урахуванням викладеного, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач порушив норми Земельного кодексу України, оскільки діяв не у відповідності до положень визначених законом.

Щодо вирішення питання про зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, суд зазначає, що не може підміняти державний орган рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень. Такі дії суду виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

При цьому суд звертає увагу, що при прийнятті в подальшому відповідачем рішення, останній не вправі відмовляти позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих самих підстав, за яких судом визнані протиправними дії відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись ст. 6, 9, 14, 77, 241-246, 255, 295, 370 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області, викладену в листі 27.12.2018 №4868/0/95-18 у наданні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7000 га із земель Ладижинської сільської ради в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ладижинської сільської ради за межами села Ладижинка Уманського району.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, РНОКПП НОМЕР_1) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1) про надання дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,7000 га із земель Ладижинської сільської ради в приватну власність для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Ладижинської сільської ради за межами села Ладижинка Уманського району, з урахуванням висновків викладених у рішенні суду.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Смілянська, 131, РНОКПП НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_1), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня підписання рішення.

Суддя В.В. Гаращенко