Рішення № 81129229, 04.04.2019, Краснокутський районний суд Харківської області

Справа № 627/1293/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року смт. Краснокутськ

Краснокутський районний суд Харківської області в складі:

головуючого: судді Каліберди В.А.,

при секретарі В’юнник В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Краснокутськ Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 01 листопада 2018 року звернулася до суду з позовною заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю та визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, яка померла 07 січня 1999 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що, починаючи з 1993 року вона проживала з ОСОБА_2 разом однією сім’єю та вели спільне господарство до дня її смерті, а саме до 07 січня 1999 року.

Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина на земельну частку (пай), що належала померлій на підставі сертифікату серії ХР № 0229959.

Позивач має намір успадкувати майно, оскільки являється спадкоємцем четвертої черги за законом, в зв’язку з чим звернулася до суду з даним позовом та прохає: поновити строк звернення до суду, встановити факт її проживання однією сім’єю з ОСОБА_2 в період з 1993 року по 07 січня 1999 року та визнати за нею право на земельну частку (пай) згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР № 0229959 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, померлої 07 січня 1999 року.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала повністю та пояснила, що, починаючи з 1993 року в її домоволодінні стала постійно проживати ОСОБА_2, яка являлася їй родичкою по материнській лінії, позивач взяла на себе всю турботу по догляду за нею до дня смерті ОСОБА_2, 07 січня 1999 року. Під час проживання ОСОБА_2 віддавала частку своєї пенсії на сплату комунальних платежів та утримання господарства, тобто на протязі більше 5 років ОСОБА_2 та позивач ОСОБА_1 спільно проживали, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.

Представник відповідача – Краснокутської районної державної адміністрації в судове засідання не з’явився, причин неявки суд не повідомила, хоча була викликана своєчасно та належним чином, про що свідчить розписка про отримання судової повістки.

Представник відповідача – Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області в судовому засіданні при прийняті рішення покладалася на розсуд суду.

Суд, перевіривши та дослідивши письмові докази, повно та всебічно з’ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення сторін та свідків, прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтями 1 та 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб інтересів держави.

Згідно ст.ст. 15,16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право на захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі й у судовому порядку.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, можуть зокрема бути: припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення та інші.

Згідно ч.2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно ст.1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Частиною 2 ст. 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проживає та зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1.

З 1993 року по 09 січня 1999 року за вказаною адресою з ОСОБА_1 стала проживати однією сім'єю ОСОБА_2, яка являється родичкою позивачки, та з цього часу вони стали вести спільне господарство, про що свідчить довідка Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області від 21.09.2018 року за №3160.

Зі свідоцтва про смерть, копія якого долучена до справи, серії І-ВЛ № 145807, виданого 11 січня 1999 року Мурафською сільською радою Краснокутського району Харківської області, вбачається, що ОСОБА_2 померла 07 січня 1999 року в с. Мурафа, Краснокутського району, Харківської області.

Допитані в судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підтвердили факт проживання позивача ОСОБА_1 однією сім’єю з ОСОБА_2 з 1993 року по день смерті ОСОБА_2, тобто до 07 січня 1999 року, та пояснили, що вони являються сусідами позивача ОСОБА_1 та їм достовірно відомо, що в її домоволодінні, починаючи з 1993 року проживала ОСОБА_2. Вони вели спільне господарство, були пов’язані єдиним побутом, мали спільний бюджет.

Із аналізу наведених доказів слідує, що ОСОБА_1, починаючи з 1993 року і до 07.01.1999 року проживала однією сім'єю з ОСОБА_2, тобто більше 5 років до дня її смерті. А тому, враховуючи викладене суд вважає, що з метою захисту законних інтересів ОСОБА_1 даний юридичний факт слід визнати в судовому порядку.

Факт, про встановлення якого просить позивач, має для неї юридичне значення, оскільки надає право оформити спадкове майно.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що заявлені вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання сім'єю обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом слід зазначити наступне.

Судом встановлено, що після смерті 07 січня 1999 року ОСОБА_2 залишилося спадкове майно, яке складається із права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності Мурафського КСП розміром 4,50 в умовних кадастрових гектарах, що належить покійній ОСОБА_2 на підставі Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР №0229959.

За змістом ст. ст. 1, 9 Закону України від 14 лютого 1992 року «Про колективне сільськогосподарське підприємство» колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.

Право членів підприємства на пайовий фонд майна залежить від їх трудового внеску. Пай є власністю члена підприємства. Право розпоряджатися своїм паєм за власним розсудом член підприємства набуває після припинення членства в підприємстві. Пай може успадковуватися відповідно до цивільного законодавства України та статуту підприємства.

Відповідно до п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельний пай одержали, зокрема, громадяни, які на момент паювання землі були членами сільськогосподарського акціонерного товариства і яких було включено до списку осіб, що додається до державного акта на право колективної власності на землю. При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Згідно п. п. 5-6 Указу видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації.

На врегулювання земельного питання з метою забезпечення правильного однакового застосування законодавства при розгляді судами земельних та пов’язаних із земельними відносинами майнових спорів Пленумом ВСУ винесено Постанову «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» №7 від 16.04.2004 року, де п.24 зазначено, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).

Згідно прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435-ІV правила книги шостої Цивільного кодексу України (спадкове право) застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, тобто до 01.01.2004 року.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов’язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

У відповідності до вимог ст.ст.1217, 1223 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або законом. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування одержують особи, зазначені у статтях 1261-1265 ЦК України.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст. 1259 цього Кодексу.

Як вбачається з відповіді Харківського обласного державного нотаріального архіву від 05 лютого 2019 року за №264/01-21 та Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) № 55019381 від 06.02.2019 року, за наявними архівними даними згідно з записами в алфавітних книгах обліку спадкових справ заяви про прийняття спадщини та про видачу свідоцтв про право на спадщину від спадкоємців померлої 07.01.1999 року ОСОБА_2 не надходили, спадкова справа не заводилась.

Згідно ст. 1264 ЦК України, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Право на спадкування за законом осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю, вперше були закріплені новим ЦК України. Разом з тим воно може поширюватися на відносини, які виникли у зв`язку з відкриттям спадщини до вступу в силу ЦК України в 2004 році. Якщо спадщина відкрилася до 01 січня 2004 року, але не була ніким з спадкоємцям прийнята до настання цього терміну, то за умови прийняття судом рішення про встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем протягом п`яти років до часу відкриття спадщини, такі особи мають право на спадкування, не зважаючи на те, що факт відкриття спадщини і проживання однією сім`єю мали місце під час дії ЦК УРСР.

Такий висновок випливає із змісту абзацу першого пункту 5 Прикінцевих та Перехідних положень, згідно якого правила книги шостої ЦК України та застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, та підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року (абзац перший пункту 21 постанови).

Відповідно до змісту вказаного пункту, до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Ця вимога закону поширюється щодо осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі з іншою особою, але проживали однією сім’єю зі спадкодавцем на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини.

Наведене вище на думку суду відноситься до позовних вимог ОСОБА_1, бо позивач, проживаючи разом із ОСОБА_2 в період з 1993 року по 07.01.1999 року були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки та вона вважала її членом сім’ї.

Відповідно до п. 16 постанови Пленуму Верховного суду України N 5 від 31.03.95 р. «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Згідно ч.3 статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, а тому враховуючи вищевикладене, позивач вважається таким, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_2

Згідно із ч.1 ст.19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Також суд вважає за необхідне задовольнити вимоги позивача щодо поновлення строку на звернення до суду з позовною заявою, оскільки суд вважає, що позивачем строк звернення до суду з позовною заявою пропущено з поважних причин.

Окрім цього, відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Отже, враховуючи, що позивач ОСОБА_1 набула права та обов`язки спадкодавці ОСОБА_2, то спадщина після смерті останньої належить позивачу, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права на земельну частку (пай) в порядку спадкування за законом підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 13, 76-83, 265 ЦПК України, ст.ст.1216, 1217, 1218, 1258, 1264, 1268, Прикінцевими та перехідними положеннями ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Позов ОСОБА_1 до Краснокутської районної державної адміністрації Харківської області, Мурафської сільської ради Краснокутського району Харківської області про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування - задовольнити.

Встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2, яка померла 07 січня 1999 року, проживали однією сім'єю з 1993 року по 07.01.1999 року.

Визнати за ОСОБА_1 право на земельну частку (пай) згідно Сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ХР №0229959 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2, яка померла 07 січня 1999 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( місце проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер: НОМЕР_1).

Краснокутська районна державна адміністрація Харківської області (місцезнаходження: вул. Охтирська№1, смт. Краснокутськ, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ: 23912844).

Мурафська сільська рада Краснокутського району Харківської області (місцезнаходження: вул. Центральна №41, с. Мурафа, Краснокутський район, Харківська область, код ЄДРПОУ:04396448).

Суддя Каліберда В. А.