Рішення № 81122872, 07.03.2019, Сквирський районний суд Київської області

Сквирський районний суд Київської області

Справа № 376/2824/18

Провадження № 2/376/178/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" березня 2019 р. Сквирський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Коваленка О.М.,

при секретарі: Ткаченко Ю.С.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в м. Сквира Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з вищезазначеним позовом.

В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 вказує, що вона перебувала в шлюбі з ОСОБА_2, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб ОСОБА_2 ІІ-БК №441001 видане Малолисовецькою сільською радою Сквирського району Київської області 24.01.1982 року.

За життя ОСОБА_2 уклав усний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, що знаходяться в с. Миньківці по вул. Садова,21, Сквирського району Київської області з ОСОБА_3, про що останній написав розписку про отримання коштів в сумі 1200 гривень та передав документи на будинок та земельні ділянки. Нотаріально посвідчити договір вони домовилися пізніше, після виготовлення всіх необхідних документів, однак пізніше ОСОБА_3 виїхав до Дніпропетровської області і відмовився від посвідчення договору у зв’язку з поганим станом здоров’я. Пізніше за слів знайомих позивачка дізналася, що ОСОБА_3 помер.

06.11.2010 року чоловік позивачки ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, актовий запис №242, видане Відділом актів цивільного стану Сквирського районного управління юстиції Київської області.

З 2008 року по теперішній час, тобто більше 10 років, позивачка по справі, проживає в житловому будинку за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Миньківці, вул. Садова, будинок 21, доглядає за ним, обробляє земельну ділянку.

На сьогоднішній день позивачка продовжує проживати у вказаному житловому будинку з надвірними спорудами. Добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном та земельною ділянкою, сплачує земельний податок, сплачує за користування електроенергії. Без наявності права власності на будинок у позивачки постійно виникають проблеми, вона не може зареєструватися в будинку та зареєструвати інших членів сім’ї.

Іншим чином, ніж зверненням до суду з позовною заявою, позивачка позбавлена можливості захистити свої права, а тому просить суд на підставі вимог ст.. 344 ЦК України:

Визнати за нею право власності на житловий будинок за № 21 по вулиці Садова в с. Миньківці Сквирського району Київської області, загальною площею 53,40 кв. м., житловою площею 16,90 кв. м. з відповідною частиною господарських будівель та споруд по набувальній давності;

Визнати за нею право власності на земельну ділянку розташовану по вулиці Садова,21 в с. Миньківці Сквирського району Київської області розміром 0,2500 га, призначену для будівництва, обслуговування жилого будинку посвідчену Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія КВ № 104 613,кадастровий номер 322 408 43 02:02:031:0005;

Визнати за нею право власності на земельну ділянку розташовану по вулиці Садова,21 в с. Миньківці Сквирського району Київської області розміром 0,1874 га, призначену для ведення особистого селянського господарства посвідчену Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія КВ №104 614, кадастровий номер 322 408 43 02:02:027:0012.

Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, надала до канцелярії суду заяву, в якій просила провести розгляд справи у її відсутність та без застосування технічних засобів фіксації, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить суд їх задовольнити (а.с.21).

Представник Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області в судове засідання не з’явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі в якій зазначив, що не заперечує проти задоволення позовних вимог.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що рішення у справі можливо постановити при проведенні підготовчого судового засідання.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.3,4 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладання мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206,207 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитись від позову, а відповідач – визнати позов на будь – якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 ЦПК України.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом належав житловий будинок № 21 по вулиці Садова в с. Миньківці Сквирського району Київської області, загальною площею 53,40 кв.м., житловою площею 16,90 кв. м. з відповідними господарськими будівлями та спорудами (а.с.6), земельна ділянка, яка розташована по вулиці Садова,21 в с. Миньківці Сквирського району Київської області розміром 0,2500 га, призначена для будівництва, обслуговування жилого будинку, яка посвідчена Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія КВ №104613 ,кадастровий номер 3224084302:02:031:0005 (а.с.9) та земельна ділянка, яка розташована по вулиці Садова, 21 в с. Миньківці Сквирського району Київської області розміром 0,1874 га, яка призначена для ведення особистого селянського господарства посвідчену Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія КВ №104 614, кадастровий номер 3224084302:02:027:0012 (а.с.8).

08.11.2002 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали між собою усний договір купівлі-продажу житлового будинку № 21 по вулиці Садова в с. Миньківці Сквирського району Київської області, загальною площею 53,40 кв.м., житловою площею 16,90 кв. м. з відповідними господарськими будівлями та спрудами, про що ОСОБА_3 надав розписку, яку посвідчено головою Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області (а.с.7).

ОСОБА_3 отримав кошти в сумі 1200 гривень та передав документи на будинок та земельні ділянки ОСОБА_2 Нотаріально посвідчити договір вони домовилися пізніше, після виготовлення всіх необхідних документів, однак пізніше ОСОБА_3 виїхав до Дніпропетровської області і відмовився від посвідчення договору у зв’язку з поганим станом здоров’я. Пізніше за слів знайомих позивачка дізналася, що ОСОБА_3 помер.

06.11.2010 року чоловік позивачки ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією Свідоцтва про смерть, актовий запис №242, видане Відділом реєстрації актів цивільного стану Сквирського районного управління юстиції Київської області (а.с.13).

Відповідно до довідки №532 виданої 28.11.2018 року Малолисовецькою сільською радою Сквирського району Київської області, згідно записів по господарської книги Малолисовецької сільської ради №5 власником житлового будинку № 21 по вулиці Садова в с. Миньківці Сквирського району Київської області був ОСОБА_2 (померлий чоловік позивачки) (а.с.19).

З 2008 року по теперішній час, тобто більше 10 років, позивачка ОСОБА_1, проживає в житловому будинку за адресою: Київська область, Сквирський район, с. Миньківці, вул. Садова, будинок 21, доглядає за ним, обробляє земельну ділянку, що підтверджується Довідкою №91 виданої 12.02.2019 року Малолисовецькою сільською радою Сквирського району Київської області.

Також, факт того, що ОСОБА_1 проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1, та обробляє земельну ділянку підтверджується свідченнями свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які посвідчено в заявах секретарем Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області Мельник ОСОБА_6 (зареєстровано в реєстрі за № 16 та 18).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 344 ЦК України Особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Частино 4 ст. 344 ЦК України передбачено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК). (п. 9 Постанови)

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється Земельним кодексом України (далі - ЗК), зокрема статтею 119.

Враховуючи положення статей 335 і 344 ЦК, право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду (п. 11 Постанови)

Враховуючи положення пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК про те, що правила статті 344 ЦК про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом, та беручи до уваги, що ЦК набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення статті 344 ЦК поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю може мати місце не раніше 1 січня 2011 року.

При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. (п. 11 Постанови)

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. (п. 13 Постанови)

Виходячи зі змісту частини першої статті 344 ЦК, відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, про задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень") (п. 14 Постанови).

Частиною 2 ст. 119 ЗК України передбачено, що передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 120 ЗК України У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Отже, враховуючи, що позивачка добросовісно заволоділа чужим майном (на час звернення до суду майно належить ОСОБА_3) і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно проживати у житловому будинку № 21 по вулиці Садова в с. Миньківці Сквирського району Київської області з господарськими будівлями та спорудами та користуватися земельними ділянками, що відповідає вимогам ст.. 344 ЦК України та статтям 112,120 ЗК України, суд вважає за необхідне визнати право власності за набувальною давністю та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.. 41 Конституції України, ст.ст. 4,5,12,13, 19, 76,81, 82, 200,206, 247, 258,259,263 – 265,354 ЦПК України, , ст. ст. 15, 16, 344, Цивільного кодексу України, ст.. ст.. 119,120 Земельного кодексу України, п.п. 9,11,13,14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» , суд,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: вул. Садова,21, с. Миньківці Сквирського району Київської області) до Малолисовецької сільської ради Сквирського району Київської області (с. Малі Лисовці Сквирського району Київської області, код ЄДРПОУ 04362059) про визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок за № 21 по вулиці Садова в с. Миньківці Сквирського району Київської області, загальною площею 53,40 кв.м., житловою площею 16,90 кв. м. з відповідною частиною господарських будівель та споруд по набувальній давності.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розташовану по вулиці Садова,21 в с. Миньківці Сквирського району Київської області розміром 0,2500 га, призначену для будівництва, обслуговування жилого будинку посвідчену Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія КВ №104613,кадастровий номер 3224084302:02:031:0005.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку розташовану по вулиці Садова,21 в с. Миньківці Сквирського району Київської області розміром 0,1874 га, призначену для ведення особистого селянського господарства посвідчену Державним актом на право власності на земельну ділянку Серія КВ №104614, кадастровий номер 3224084302:02:027:0012.

З текстом рішення можливо ознайомитися за адресою: court.gov.ua

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції на протязі 30 днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя О.М. Коваленко