Постанова № 8112223, 24.02.2010, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2010                                                                                           № 37/702

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Смірнової Л.Г.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Іваненко І.П. (довіреність № Д07/2009/07/10-7

від 10.07.2009 р.)

від відповідача – Слюсар С.А. (довіреність № 71 від 12.02.2010 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Київводоканал"

на рішення Господарського суду м.Києва від 11.12.2009

у справі № 37/702 ( .....)

за позовом                               АЕК "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   ВАТ "Акціонерна компанія "Київводоканал"

про                                                   стягнення 19639490,40 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” (далі – позивач) звернулась до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Відкритого акціонерного товариства „Акціонерна компанія „Київводоканал” (далі – відповідач) про стягнення з останнього 16562725,55 грн. основного боргу, 1159390,79 грн. штрафу, 1328420,48 грн. пені, 419619,42 грн. інфляційних втрат та 169334,16 грн. 3 % річних у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором № 678.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.12.2009 р. у справі № 37/702 позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 16562725,55 грн. основного боргу, 419619,42 грн. інфляційних втрат та 169334,16 грн. 3 % річних. У решті позовних вимог відмовлено.

Часткова відмова в задоволенні позовних вимог мотивована тим, що для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором. Натомість, у договорі № 678 від 24.12.1990 р. умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відсутні підстави для висновку про належність позивача до суб’єктів господарювання державного сектора економіки, у зв’язку з чим відсутні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому вимоги про стягнення з відповідача штрафу, які б грунтувались на умовах договору, зокрема, його пункту 5.5., позивачем у даній справі не заявлялись.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Скаргу мотивовано тим, що на думку скаржника, позивачем не доведений факт правонаступництва сторін за Договором. Також, відповідач наголошує на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в матеріалах справи відсутні докази, які могли б підтвердити суму заборгованості за спожиту електроенергію та фактичний обсяг поставленої продукції.

Представник відповідача в судовому засіданні повністю підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні штрафу та пені і постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 24.12.1990 р. між Київськими кабельними мережами ВЕО “Київенерго”, правонаступником якого є Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго”, та Бортницькою станцією аерації, правонаступником якої є Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал”, і на даний час входить до складу Департаменту експлуатації водопровідного господарства Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал”, укладено договір №678 на користування електричною енергією (далі – Договір).

З преамбули цього договору вбачається, що при його виконанні, а також з усіх питань, що ним не обумовлено, сторони керуються діючими Правилами користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР. При цьому, ВЕО “Київенерго” зобов’язалось відпускати електроенергію, як промислову продукцію, абоненту згідно з передбаченими цим договором умовами та величинами споживання електричної енергії та потужності, зазначених в змінюваному за ініціативою сторін Додатку № 1 (п. 2.1. договору). Абонент зобов’язався оплачувати спожиту електроенергію та потужність, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період згідно з Прейскурантом № 09-01 та цим договором (п. 4.1. Договору). Розрахунки за електроенергію, потужність та інші платежі за розрахунковий період (місяць) здійснюються платіжною вимогою шляхом безакцептного списання з розрахункового (поточного) рахунку абонента по тарифам Прейскуранта № 09-01 згідно з тарифними групами кожної точки обліку (додатки №№ 3.1, 3.2, 3.3), тощо (п. 7 договору).

Відповідно до п. 17. Договору, останній вступив в силу з дня його підписання, укладається строком до 31.12.1991р., договір вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї зі сторін про відмову від договору або - щодо його перегляду.

Як вбачається з п. 18. Договору, сторони зобов’язались письмово повідомляти про всі зміни реквізитів (найменування організації, розрахунковий рахунок, тощо).

Суд апеляційної інстанції не погоджується з твердженням відповідача про те, що сторони по справі не є правонаступниками сторін по Договору, враховуючи наступне.

Сторонами договору є Київські кабельні мережі ВЕО “Київенерго” (енергопостачальна організація) та Бортницька станція аерації (абонент).

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Постановою Київського апеляційного господарського суду та рішенням Господарського суду міста Києва в справі № 37/141 встановлений факт правонаступництва сторін за договором № 678 від 24.12.1990 р.

Відповідно до умов договору, позивач зобов'язується відпустити відповідачу електричну енергію, а відповідач зобов'язується оплачувати надану електричну енергію своєчасно та в повному обсязі на умовах, зазначених у договорі.

В силу ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач виконав в повному обсязі зобов’язання, покладені на нього договором.

Розрахунки за електроенергію здійснюються платіжними вимогами, шляхом безакцептного списання з розрахункового рахунку абонента та встановлено строки для такого списання згідно платіжних вимог (п. 7 Договору).

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

В силу ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

З огляду на ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (частина 2 статті 321 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з ст. 139 Господарського кодексу України, гроші у національній та іноземній валюті відносяться до коштів у складі майна суб'єктів господарювання, які є об'єктом власності і виходячи з вищенаведеного, розпорядження ними повинно здійснюватись на власний розсуд власника.

Одним із способів розпорядження власником грошовими коштами є їх переказ, порядок якого в межах України визначається Законом України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”.

Вказаним законом передбачена можливість договірного списання коштів, яким є списання банком з рахунку клієнта коштів без подання клієнтом платіжного доручення, що здійснюється банком у порядку, передбаченому в договорі, укладеному між ним і клієнтом (пункт 1.38 ст. 1 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”).

Згідно ст. 26 цього ж Закону ініціювання переказу при договірному списанні у небанківській платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи з Національним банком України.

Отже, в даному випадку право власника на розпорядження своїм майном на власний розсуд реалізується шляхом надання за власною ініціативою банку права самостійно, без його доручення, здійснювати переказ коштів на умовах договору. В свою чергу, відповідачем такого права банку не було надано, а тому порядок, який встановлений у пункті 7 договору, не може застосовуватись при здійсненні розрахунків за отриману електричну енергію.

Правила користування електричної енергії Міністерства енергетики та електрифікації СРСР, якими зобов’язувались керуватись сторони при укладенні договору, втратили чинність, однак постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 р. N 28 затверджені Правила користування електричною енергією (надалі – Правила).

Згідно з пунктом 1.1 Правил, ці Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення).

Отже, суд першої інстанції вірно наголосив на тому, що в питаннях, які не вирішені умовами договору, слід керуватись зазначеними правилами.

Відповідно до п. п. 6.11, 6.13 Правил, остаточний розрахунок споживача за електричну енергію, спожиту протягом розрахункового періоду, здійснюється на підставі виставленого постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії, визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених цими Правилами. Покази розрахункових засобів обліку знімаються представником електропередавальної організації (основного споживача) та підтверджуються споживачем відповідно до договору. За домовленістю сторін у договорі може бути передбачений інший порядок зняття показів розрахункових засобів обліку. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період мають бути враховані суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період. Тривалість періоду для здійснення споживачем розрахунків зазначається у договорі та/або на платіжному повідомленні і має не перевищувати 5 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно, і 10 операційних днів з дня отримання рахунка для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

У передбачений договором термін за результатами розрахункового періоду споживачем, постачальником електричної енергії, електропередавальною організацією (основним споживачем) на підставі даних розрахункового обліку електричної енергії визначається фактичний обсяг переданої та поставленої споживачу (субспоживачу) електричної енергії та оформляється акт про використану електричну енергію (акт прийняття-передавання товарної продукції).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідно до вищевказаних Правил, відповідач надав позивачу звіти про використану активну електроенергію, в свою чергу, позивач, як електропостачальна організація, на підставі даних звітів за результатами розрахункового періоду оформляв акти приймання-передачі товарної продукції, в яких визначав фактичний обсяг спожитої відповідачем електричної енергії, її вартість, а також виставляв відповідачу рахунки-фактури на оплату поставленої електричної енергії. Відповідач розрахункові документи отримував, що ним визнається та не оспорюється, проте вартість спожитої електричної енергії відповідач оплачував лише частково.

Місцевий господарський суд вірно встановив, що з наданих споживачем звітів вбачається, що за період з 01.03.2009 р. по 01.09.2009 р. відповідачем було спожито активної електричної енергії на 49184199,27 грн.

Посилання відповідача на те, що позивачем застосовуються вищі тарифи, ніж це передбачено умовами договору, судом першої інстанції правомірно визнані необгрунтованими, з огляду на наступне.

Як вбачається, з матеріалів справи при здійсненні нарахування вартості спожитої відповідачем активної електричної енергії застосовувались тарифи, які встановлені постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 26 лютого 2008 року N 241 “Щодо затвердження на березень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 березня 2009 року N 331 “Щодо затвердження на квітень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 квітня 2009 року N 453 “Щодо затвердження на травень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 27 травня 2009 року N 593 “Щодо затвердження на червень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”, постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 23 червня 2009 року N 728 “Щодо затвердження на липень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України” та постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 22 липня 2009 року N 848 “Щодо затвердження на серпень 2009 року роздрібних тарифів на електроенергію з урахуванням граничних рівнів тарифів при поступовому переході до формування єдиних роздрібних тарифів для споживачів на території України”.

В свою чергу Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 13 серпня 1998 року N 1052 “Про Порядок визначення класів споживачів” затверджено Порядок визначення класів споживачів, диференційованих за ступенями напруги на межі балансового розподілу електропостачальних систем.

Відповідно до пункту 3, 4 Порядку визначення класів споживачів електричної енергії, диференційованих за ступенями напруги, затвердженого постановою НКРЕ від 13.08.98 N 1052 (далі - Порядок), до 1 класу відносяться споживачі, які:

1) отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги 27,5 кВ та вище;

2) приєднані до шин електростанцій (за винятком ГЕС, які виробляють електроенергію періодично), а також до шин підстанцій електричної мережі напругою 220 кВ і вище, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу;

3) є промисловими підприємствами із середньомісячним обсягом споживання електричної енергії 150 млн. кВт·год. та більше на технологічні потреби виробництва, незалежно від ступенів напруги в точці продажу електричної енергії електропостачальною організацією споживачу.

До 2 класу відносяться споживачі, які отримують електричну енергію від постачальника електричної енергії в точці продажу електричної енергії із ступенем напруги нижче 27,5 кВ, крім випадків, зазначених вище.

Відкрите акціонерне товариство “Акціонерна компанія “Київводоканал” отримує електричну енергію за точкою продажу з 2-м класом відповідно до пункту 3 цього Порядку, а тому йому встановлюються різні класи окремо по кожній точці продажу електричної енергії. А отже при визначенні вартості поставленої активної енергії позивач правомірно застосовував тарифи на електроенергію для споживача 2-го класу. При цьому, позивачем вірно визначений за кожний місяць середньорозрахунковий тариф в залежності від кількості точок продажу електричної енергії (згідно звіту відповідача) та класу споживача у відповідній точці.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

У п. 6.6 Правил користування електричною енергією зазначено, що оплата електричної енергії, яка відпускається споживачу, здійснюється споживачем, як правило, у формі попередньої оплати у розмірі вартості заявленого обсягу споживання електричної енергії на відповідний розрахунковий або плановий період.

Згідно п. п. в) п. 7 Договору вивіряння розрахунків здійснюється по фактичній величині поставки електроенергії на 24-00 29 числа розрахункового періоду на підставі засобів обліку.

За даними позивача, які не спростовані відповідачем, Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія “Київводоканал” на виконання договору № 678 сплатив позивачу за електричну енергію, спожиту у період з 01.03.2009 р. до 01.09.2009 р., грошові кошти в сумі 32620862, 00 грн.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, заборгованість відповідача перед позивачем становить 16563337, 27 грн.

Однак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що оскільки позивач заявив до стягнення з відповідача суму заборгованості за договором № 678 у розмірі 16562 725, 55 грн., то з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 16562725, 55 грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 419619, 42 грн. та 3 % річних в розмірі 169334, 16 грн., суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 419619, 42 грн. та 3 % річних в розмірі 169334, 16 грн.

Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 1 159 390,79 грн. В обгрунтування заявленої вимоги позивач посилається на те, що АЕК “Київенерго” належить до державного сектору економіки, у зв’язку з чим за порушення відповідачем взятого на себе зобов’язання останній має відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України сплатити позивачу штраф у розмірі 7 % вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення.

Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки згідно п. 5.5. Договору абонент за несвоєчасну оплату спожитої електричної енергії і потужності сплачує енергопостачальній організації штраф у розмірі 5 % суми, оплату якої він затримав, то до даних відносин не застосовується положення, передбачене ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, а штраф підлягає стягненню на підставі п. 5.5. Договору.

Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню штраф в розмірі 828136,27 грн. (16562725, 55 грн. х 5 %).

Не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення з відповідача 1328420,48 грн. пені у відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

З огляду на викладене, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

У договорі № 678 від 24.12.1990 р. умова про застосування до відповідача відповідальності у вигляді пені відсутня.

Судом першої інстанції вірно визнано помилковим посилання позивача в обгрунтування даної вимоги на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, оскільки зазначеною нормою не встановлені випадки, підстави та порядок застосування пені за порушення зобов’язання. Крім того, варто зазначити, що даною нормою визначено лише правила обчислення штрафних санкцій за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов’язань, тому ця норма не може бути підставою для стягнення з відповідача пені.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції належить скасувати в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача штрафу, в решті рішення необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 2 ч. 1 ст. 103, п. 1 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду м. Києва від 11.12.2009 р. у справі № 37/702 скасувати частково, виклавши п. 2 резолютивної частини рішення в наступній редакції.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Акціонерна компанія “Київводоканал” (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а, код ЄДРПОУ03327664) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 16562725 (шістнадцять мільйонів п’ятсот шістдесят дві тисячі сімсот двадцять п’ять) грн. 55 коп. основного боргу, 828136 (вісімсот двадцять вісім тисяч сто тридцять шість) грн. 27 коп. штрафу, 169334 (сто шістдесят дев’ять тисяч триста тридцять чотири) грн. 16 коп. три проценти річних від простроченої суми, 419619 (чотириста дев’ятнадцять тисяч шістсот дев’ятнадцять) грн. 42 коп. інфляційних втрат, 25500 (двадцять п’ять тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 11.12.2009 р. у справі № 37/702 залишити без змін.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Справу № 37/702 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

01.03.10 (відправлено)