Вирок № 81121949, 09.04.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 09.04.2019

Справа № 320/3336/17

Провадження № 1-кп/320/68/19

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області в складі:

головуючого - судді Редько О.В.,

за участю секретаря - Колеснікової Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мелітополі кримінальне провадження № 1201608014005919 за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше не судимого,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

за участю - прокурора Фурманенко М.В.,

обвинуваченого – ОСОБА_1,

захисника – адвоката ОСОБА_2,

потерпілого – ОСОБА_3,

представника потерпілого та цивільного позивача – адвоката ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

07.11.2016 приблизно о 16.50 в темну пору доби водій ОСОБА_5 керував автомобілем ВАЗ-21011 реєстраційний номер АР589ІВЕ, рухався по автодорозі з боку с. Північне в напрямку автодороги Харків - Сімферополь в Мелітопольському районі Запорізької області зі швидкістю приблизно 73,4-76,6 км/год, яка невідповідала безпечній швидкості за умовами видимості проїзної частини.

На шляху прямування водій ОСОБА_1, маючи можливість своєчасно побачити велосипедиста ОСОБА_6, який рухався попереду нього в попутному напрямку на велосипеді не обладнаному світлоповертачами та освітлювальними приладами в межах його смуги руху, та маючи технічну можливість уникнути на нього наїзду, своєчасно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди, внаслідок чого на відстані 245,0 м до перехрестя з Автодорогою Харків-Сімферополь скоїв наїзд на велосипедиста ОСОБА_6

В результаті наїзду велосипедист ОСОБА_6 отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди в автомобілі швидкої медичної допомоги.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив п.п. 12.2. 12.5 Правил дорожнього руху України, згідно з якими:

12.2. «У темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги»

12.3. «У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди».

Порушення п. 12.3 ПДР України, вчинене водієм ОСОБА_1. знаходяться в прямому причинному зв'язку з подією ДТП та її наслідками.

Згідно з висновком судової медичної експертизи № 497 від 08.11.2016 року причиною смерті ОСОБА_6 з'явилася поєднана тупа травма голови і тулуба з множинними переломами кісток скелета, що ускладнилася розвитком травматичного і геморагічного шоку.

При експертизі трупа ОСОБА_6 виявлено такі пошкодження - поєднана тупа травма голови і тулуба:

закрита черепно-мозкова травма: закритий лінійний перелом лобової кістки зліва, багатоосколкові переломи очноямкових частин лобової кістки зліва і справа і малих крил клиноподібної кістки: повні поперечні переломи обох носових кісток в середній третині; субарахноїдальні крововиливи - на тім'яних долях, на конвекситальной поверхні правої потиличної частки, на верхній і задній поверхні мозочка, на базальних поверхнях правої і лівої лобових часток, на базальної поверхні правої скроневої частки з переходом на базальну поверхню правої потиличної частки, на нижній поверхні довгастого мозку і моста; рани, садна, крововиливи в м'які тканини голови; травматичний набряк м'яких тканин, внутрішньошкірні крововиливи на верхніх повіках обох очей; крововилив в білкову оболонку лівого ока;

закрита тупа травма тулуба: повний поперечний перелом тіла грудини на рівні 3-х міжреберій; повні поперечні переломи ребер справа (2-8 від передньої - до задньої пахвовій лінії; 2-9 - від навколохребтової до лопаточної лінії з наскрізним ушкодженням пристінкової плеври відповідно лінії перелом) 8-го ребра) і зліва (2-7 - від передньої - до задній пахвовій лінії; 2-6 - від навколохребтової до лопаточної лінії): множинні забої передньої і задньої поверхні обох легень; повні поперечні переломи тіл 4, 5 грудних хребців з пошкодженнями передньої поздовжньої зв'язки хребта відповідно лініям переломів; багатоосколкові переломи остистих відростків 3-5 грудних хребців; рана, садно, крововиливи в м'які тканини тулуба.

садна правої руки, ніг; синці лівої ноги; рани правої кисті.

Комплекс ушкоджень у ОСОБА_6, який привів до травматичного і геморагічного шоку - небезпечним для життя та спричинилим смерть ускладнень, в сукупності має ознаки тяжких тілесних ушкоджень.

Таким чином, ОСОБА_1 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин справи, які ніким не оспорюються. Оскільки учасники кримінального провадження не заперечували проти цього, правильно розуміють значення та зміст цих обставин, наслідки такого порядку розгляду та не має сумніву в добровільності їх позиції, суд обмежився допитом обвинуваченого, потерпілого, дослідженням матеріалів, які характеризують обвинуваченого як особистість та експертиз в частині вартості їх проведення, а також дослідженням доказів, які надані учасниками в обґрунтування заявлених позовних вимог та на їх заперечення.

Під час судового розгляду ОСОБА_1 свою вину визнав в повному обсязі та пояснив наступне. 07.11.2016 року він рухався по автодорозі з боку с. Північне в напрямку автодороги Харків – Сімферополь в темну пору доби, приблизно о 16 годині 50 хвилин. По дорозі назустріч прямував також автомобіль з ввімкненим світлом, після того, як автомобілі роз’їхалися, він увімкнув дальнє світло та одразу побачив велосипедиста, після чого загальмував. Однак уникнути зіткнення з велосипедистом не вдалось. Крім того, обвинувачений пояснив, що освітлення на дорозі не було, а велосипедист рухався в попутному напрямку. Велосипед не був обладнаний жодними світлоповертачами чи освітлювальними приладами. Позовну заяву про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином, він визнав частково та пояснив наступне. Позовні вимоги, які були заявлені потерпілим ОСОБА_3, обвинувачений частково відшкодував, оскільки 5000 грн. в рахунок моральної шкоди та 1800 гривень в рахунок витрат на поховання, що підтверджується копією розписки. Окрім того, щодо моральної шкоди, він визнає позовні вимоги в розмірі 20 000 грн. Позовну заяву про стягнення моральної шкоди, заподіяної злочином, яка була подана дружиною померлого – ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_1 не визнає в повному обсязі.

Потерпілий ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що він є сином загиблого ОСОБА_6 07.11.2016 року він був на роботі, коли йому подзвонила його мати та повідомила, що сталась ДТП по дорозі з боку с. Північне. Після дзвінка матері він зателефонував до міліції, де йому повідомили, що на місце скоєння ДТП виїхала група працівників міліції. Також потерпілий дізнався, що батько загинув внаслідок скоєного ДТП. Крім того, він зазначив, що батько не проживав разом з його матір’ю в с. Терпіння. Він мешкав в с. Північне, але з ким, потерпілому невідомо. Просив призначити обвинуваченому найсуворіше покарання та задовольнити позов про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної злочином просив задовольнити в повному обсязі. Потерпілого ОСОБА_3 також пояснив, що ним були понесені витрати на поховання батька в розмірі 27 950 грн.,

Таким чином, суд вважає, що дії обвинуваченого ОСОБА_1 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.

При призначенні покарання суд, згідно з вимогами ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочину, особу винного, обставини справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Відповідно п.п. 2,3,10,11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року Про практику призначення судами кримінального покарання більш суворе покарання призначається особам, які скоїли злочин на ґрунті пияцтва та наркоманії, за наявності рецидиву, в складі організованих груп, і менш суворе покарання може призначатись особам, які щиросердно розкаялися в скоєному, активно сприяли розкриттю злочину, при цьому враховується стадія вчинення злочину, кількість епізодів, роль кожного із співучасників, характер і ступінь тяжкості наслідків які настали.

Відповідно до вимог ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд приймає до уваги досудову доповідь Мелітопольського міськрайонного відділу з питань пробації Південно-Східного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України від 02 листопада 2017 року, відповідно до якої низька ймовірність вчинення повторного правопорушення та небезпеки для суспільства і окремих осіб, виправлення ОСОБА_1 можливе із застосуванням заходів мінімального впливу та контролю.

При призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_1, суд керується ст.65 КК України і враховує характер і ступінь тяжкості скоєного ним діяння, яке відповідно до ст.12 КК України, належить до категорії тяжких злочинів, вчинене з необережності, дані про особу обвинуваченого, не судимий, на обліках у лікарів нарколога і психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Обставинами, які пом’якшують покарання обвинуваченому ОСОБА_1, у відповідності до ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття, правдиві послідовні покази надані в судовому засіданні, які сприяли встановленню істини по справі, часткове відшкодування завданих збитків потерпілому.

Згідно ст. 67 КК України, обставини, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1, судом не встановлені.

На підставі вищевикладеного, суд вважає що виправлення обвинуваченого ОСОБА_1, можливе без ізоляції його від суспільства, проте із здійсненням контролю за поведінкою обвинуваченого з боку органів з питань пробації, у зв’язку з чим, суд вважає за можливе призначити покарання у вигляді позбавлення волі в межах санкції ст. 286 ч. 2 КК України, з застосуванням положень ст. 75 КК України, тобто без реального відбування покарання та з покладенням на нього обов’язків, передбачених ст.76 КК України. Разом з цим, враховуючи думку прокурора, який просив суд не позбавляти обвинуваченого права керування транспортними засобами, критичне ставлення обвинуваченого до скоєного та його поведінку як до, так і після вчинення злочину, з урахуванням мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання, суспільної небезпеки скоєного, суд вважає за можливе не призначати ОСОБА_1 додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування усіма видами транспортних засобів.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 заявив клопотання про застосування до нього п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та просив звільнити його від покарання, оскільки на день набрання чинності цим Законом він мав на утриманні неповнолітню дитину - ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Захисник підтримав клопотання обвинуваченого та просив застосувати до ОСОБА_1 Закон України «Про амністію у 2016 році» та звільнити останнього від призначеного покарання.

Потерпілий ОСОБА_3 заперечував проти задоволення клопотання про застосування до обвинуваченого п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Представник цивільного позивача ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_4щодо вирішення питання про задоволення клопотання про застосування до обвинуваченого п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» поклалась на розсуд суду.

Прокурор не заперечував проти звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про амністію у 2016 році» звільняються від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, особи визнанні винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, особи, визнані винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 КК України, а також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Відповідно до п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» передбачено, що звільняються від покарання особи, які не позбавлені батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилось 18 років, дітей інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

Згідно свідоцтва про народження, серії 1-ЖС № 082264, ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5 /Т1 а.с.168/.

Злочин, скоєний ОСОБА_1 відноситься до тяжких злочинів вчинених з необережності і який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України.

Вимоги, передбачені ст.9 Закону України «Про амністію у 2016 році» та ст.4 Закону України «Про застосування амністії в Україні», щодо незастосування амністії на обвинуваченого ОСОБА_1 не розповсюджуються.

Враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про можливість застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 Закону України «Про амністію у 2016 році» та звільнення його від покарання відповідно до ч.2 ст.3 Закону України «Про застосування амністії в Україні».

Обмежень щодо застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_1 амністії, передбачених ч.4ст.86 КК України,ст. 4 Закону України «Про застосування амністії в Україні» та ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році», судом не встановлено, амністія до нього раніше не застосовувалась.

За таких обставин суд вважає, що на обвинуваченого ОСОБА_1 поширюється дія Закону України «Про амністію у 2016 році», а тому він підлягає звільненню від відбування призначеного покарання.

Наслідки застосування амністії обвинуваченому роз'яснено.

Щодо заявлених цивільних позовів, суд дійшов до висновку про їх часткове задоволення, виходячи з наступного.

Щодо цивільного позову заявленого потерпілим ОСОБА_3 та цивільним позивачем ОСОБА_7 слід зазначити наступне. Позов про відшкодування матеріальної та моральної шкоди потерпілого ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди обвинувачуваний ОСОБА_1 визнав частково, оскільки згідно розписки від 09.10.2017 року, грошові кошти в розмірі 5000 грн. було сплачено в рахунок завданої моральної шкоди, а 1800 грн. в частину відшкодування витрат на поховання /а.с.68/. Суму 100 000 грн. моральної шкоди вважає значно завищеною.

Цивільний позов ОСОБА_7 обвинувачений ОСОБА_1 не визнав в повному обсязі.

Потерпілий, представник потерпілого, представник цивільного позивача просили задовольнити цивільні позови в повному обсязі.

Від третьої особи за цивільними позовами ОСОБА_7 та ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди – ПАТ «Страхова Компанія «ОСОБА_9 – Січ» надійшли заяви про розгляд справи без їх участі.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_10, суду пояснила, що обставин щодо скоєного ДТП йому невідомі, однак вона зазначила, що померлий ОСОБА_6 проживав в с. Північне по сусідству разом за співмешканкою. Зазначила, що на поминальному обіді були присутні приблизно сто чоловік. Поминальний обід проходив в с. Терпіння в кафе.

В судовому засіданні свідок ОСОБА_11М, суду пояснила, що обставин щодо скоєного ДТП йому невідомі, однак вона зазначила, що померлий ОСОБА_6 проживав в с. Північне по сусідству разом зі співмешканкою. Зазначила, що на поминальному обіді були присутні приблизно сто чоловік. Поминальний обід проходив в с. Терпіння в кафе.

В судовому засіданні представник цивільного позивача ОСОБА_7 – адвокат ОСОБА_4, пояснила, що 07.11.2016 року обвинувачений ОСОБА_1 скоїв ДТП в результаті якого ОСОБА_6 від отриманих тілесних ушкоджень загинув на місці ДТП. У зв’язку зі смертю ОСОБА_6, який був чоловіком потерпілої, остання зазнала моральних страждань, оскільки вони з чоловіком були дуже близькі, підтримували сімейні стосунки, разом проживали з 1972 року у злагоді та розумінні. Після смерті чоловіка у потерпілої ОСОБА_7 стався нервовий зрив, вона витратила сенс життя. Зараз проживає одна, постійно відчуває тривогу. Заподіяну їй моральну шкоду оцінює в 100 000 грн., яку просить стягнути з обвинуваченого на її користь.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове майно, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" № 4 від 01.03.2013 року передбачено, що особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Вирішуючи питання по заявленому потерпілим цивільного позову, суд виходить з того, що в результаті ДТП потерпілому ОСОБА_3 завдано моральних страждань, що полягали у душевному болю та стражданнях, які він зазнав, у зв'язку із втратою близької людини, а саме батька, що позбавило його спокою, викликало у нього значні зміни в умовах та укладу життя, вплинуло на образ життя, душевний стан.

Відповідно до товарного чеку, на який посилається потерпілий як на підтвердження понесених витрат на поховання батька, а саме № 126 від 08.11.2016 року, він містить наступну інформацію: ритуальна атрибутика, катафалк, доставка з моргу додому, копка могили, спускання, закапування, вирівнювання пагорба склало 5950 грн. 00 коп. Сума допомоги виплаченої у зв’язку зі смертю склала 3390 грн. 00 коп., знижка склала 760 грн. Разом до сплати становило 1800 грн. 00 коп. /Т1 а.с.44/. Відповідно до накладної від 09.11.2016 року на поминальний обід потерпілим ОСОБА_3 було витрачено 22 000 грн. 00 коп. /Т1 а.с.44/.

Однак, відповідно до розписки від 09.10.2017 року обвинувачений ОСОБА_1 добровільно сплатив потерпілому ОСОБА_3 в рахунок відшкодування витрат на поховання батька суму у розмірі 1800 грн., а також суму в розмірі 5000 грн. в рахунок часткового відшкодування моральної шкоди /Т1 а.с.68/.

Тому суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення матеріальної шкоди підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 22 000 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає стягненню у відшкодування моральної шкоди по позовом ОСОБА_3, суд вважає необхідним врахувати згідно з ст.23 ЦК України конкретні обставини по справі: характер правопорушення обвинуваченого, характер та обсяг душевних страждань потерпілих, їх тривалий час, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди потерпілі втратили близьку людину, а саме батька та чоловіка, у зв’язку із чим потерпілими був пережитий емоційний стрес, який супроводжувався почуттям розгубленості, обурення, тривоги. Також суд бере до уваги, що згідно розписки від 09.10.2017 року обвинуваченим в рахунок сплати моральної шкоди було відшкодовано потерпілом ОСОБА_3 5 000 грн. Тому, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає, що на користь потерпілого ОСОБА_3 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 95 000 грн., вважаючи таку суми достатньою та справедливою сатисфакцією за заподіяне.

Враховуючи майновий стан обвинуваченого та реальні можливості її відшкодування, виходячи з принципів розумності та справедливості, вважає, що на користь цивільного позивача ОСОБА_7 слід стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000 грн., вважаючи таку суми достатньою та справедливою сатисфакцією за заподіяне.

Запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

Речові докази у даному кримінальному провадженню вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати за проведення експертиз у даному кримінальному провадженні, відповідно до ч.2 ст. 124 КПК України, підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.369-371,373-376 КПК України, Закону України «Про амністію у 2016 році», суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначити йому покарання у вигляді – 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України звільнити обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом іспитового строку терміном 2 (два) роки не вчинить нового кримінального правопорушення (злочину) і виконає покладені на нього обов'язки.

На підставі п.п.1,2 ч. 1 ст.76 КК України покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 обов'язки: 1) періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного за цим вироком покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22 грудня 2016 року.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, мешкає за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Сізова, буд. 93, матеріальну шкоду, завдану злочином в розмірі 22 000 /двадцять дві тисячі/ гривень 00 коп., та моральну шкоду в розмірі 95 000 /дев’яносто п’ять тисяч/ гривень 00 коп.

В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_3 – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7, ідентифікаційний номер НОМЕР_3, мешкає за адресою: Запорізька область, Мелітопольський район, с. Терпіння, вул. Шкільна, буд. 19, моральну шкоду завдану злочином в розмірі 50 000 /п’ятдесят тисяч/ гривень 00 коп.

В задоволені іншої частини позовних вимог ОСОБА_7 – відмовити.

Речові докази:

-автомобіль НОМЕР_4 переданий на зберігання ОСОБА_1 відповідно до розписки від 08.11.2016 року – залишити останньому за належністю;

-велосипед «Салют» синього кольору, який знаходиться на відповідальному зберіганні у ОСОБА_3 – залишити останньому за належністю.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, на користь держави (рахунок № 31116115700009, одержувач - УК у Шевч. р-ні м. Зап./Шевч./24060300, код банку 813015, код ЄДРПОУ 38025367, назва банку ГУДКСУ у Запорізькій області) витрати за проведення:

-судово-медичної експертизи № 497 від 07.11.2016 року у розмірі 3416 /три тисячі чотириста шістнадцять/ гривень 00 коп.;

-судової інженерно-транспортної експертизи № 149/16 від 22.11.2016 року у розмірі 1407 /одна тисяча чотириста сім/ гривень 00 коп.;

- судової інженерно-транспортної експертизи № 147/148/16 від 07.12.2016 року у розмірі 1407 /одна тисяча чотириста сім/ гривень 36 коп.;

-судової інженерно-транспортної експертизи № 999/16 від 06.01.2017 року у розмірі 1055 /одна тисяча п’ятдесят п’ять/ гривень 52 коп.;

-судової інженерно-транспортної експертизи № 19-37 від 17.03.2017 року у розмірі 1407 /одна тисяча чотириста сім/ гривень 36 коп.

Вирок може бути оскаржений до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду ОСОБА_9