Рішення № 8111923, 04.02.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"04" лютого 2010 р. справа № 5020-3/374 За позовом                    Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради

                              (вул. Луначарського, 5, м. Севастополь, 99011)

до                              Товариства з обмеженою відповідальністю "Модимо"

                              (пр. Ген. Острякова, 101, кв. 3, м. Севастополь, 99040)

про стягнення заборгованості в сумі 17287,33 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення,

Суддя Головко В.О.,

Представники сторін:

позивач (Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради) –Ігнатенко В.В., головний спеціаліст відділу приватизації житла, довіреність №б/н від 11.01.2010;

відповідач (ТОВ "Модимо") –Соколова Н.М., керівник, довідка Управління статистики у м. Севастополі №16-2/3947 від 08.12.2009.

Суть спору:

03.12.2009 Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (далі –Позивач) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модимо" (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості 31456,43 грн., розірвання договору оренди та звільнення приміщення.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна щодо сплати орендної плати.

Ухвалою від 04.12.2009 позовна заява прийнята до розгляду та порушено провадження у справі №5020-3/374; розгляд справи призначено на 12.01.2010.

07.12.2009 на адресу господарського суду міста Севастополя від позивача надійшло клопотання про повернення позовної заяви у зв’язку з мирним врегулюванням спору з відповідачем /арк. с. 17/.

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 63 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо до винесення ухвали про порушення провадження у справі від позивача надійшла заява про врегулювання спору.

Обов’язковою умовою застосування вищенаведеного припису є надходження заяви про врегулювання спору до винесення ухвали про порушення провадження у справі.

Оскільки заява позивача про повернення позову надійшла після винесення ухвали про порушення провадження у справі, суд залишив заяву без задоволення.

В судовому засіданні 12.01.2010 в порядку частини третьої статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошувалась перерва до 26.01.2010, в засіданні 26.01.2010 –до 03.02.2010, а 03.02.2010 –до 04.02.2010.

Ухвалою суду від 03.02.2010 провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 13685,23 грн., а також пені в сумі 483,87 грн. припинено /арк. с. 51-52/.

Позивач наполягає на стягненні з відповідача 3% річних в розмірі 69,23 грн., штрафу в розмірі 17218,10 грн., а також просить розірвати договір оренди з відповідачем та зобов’язати останнього звільнити приміщення /арк. с. 46/.

Відповідач в порядку статті 59 Господарського процесуального кодексу України надав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає, заперечує проти стягнення з нього 3% річних, штрафу з огляду на те, що прострочення допущено ним вперше та з незалежних від нього причин /арк. с. 30, 39-40/. З цих же підстав заперечує проти розірвання договору оренди та звільнення орендованих приміщень. Крім того наголошує, що стягнення штрафу за порушення грошового зобов’язання чинним законодавством не передбачено.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

03.09.2008 між Територіальною громадою м. Севастополя в особі Севастопольської міської Ради, від імені якої діє Фонд комунального майна Севастопольської міської Ради (Орендодавець), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Модимо" укладений договір оренди нерухомого майна №396-06 (далі –Договір), згідно з умовами якого, з метою використання комунального майна і досягнення найвищих результатів господарської діяльності Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду в житловому будинку літ. "А" вбудовані нежилі приміщення з №по №I-9 загальною площею 75,00 м2 з входом в підвал, що знаходяться за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, буд. 19, та перебувають на балансі РЕП-3 /арк. с. 9-13/. За умовами договору Орендовані вбудовані приміщення використовуватимуться для розміщення офісу (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору передача майна в оренду не тягне передачі Орендарю права власності на це майно.

Згідно з пунктами 3.1-3.3 Договору, розмір орендної плати визначається відповідно до Рішення міської Ради №1617 від 13.03.2007 і складає 25200,00 грн. на рік. Орендна плата складає 2213,12 грн. за місяць (із застосуванням індексів інфляції станом на січень 2007 року) і перераховується Орендарем Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця. З 01.08.2008 орендна плата складає 2964,83 грн. Відповідно до Рішення Севастопольської міської Ради №1617 від 13.03.2007 розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом корегування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції, що відповідає попередньому місяцю.

Орендна плата, перерахована несвоєчасно чи не в повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який виплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення (пункт 3.5 Договору).

Також сторони домовились про умови відповідальності.

Зокрема, в пункті 6.1 Договору сторони визначили, що у випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язань за договором Орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

За невиконання або неналежне виконання обов’язків за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України –штраф у п’ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.2 Договору).

Цей договір діє з моменту підписання, нотаріального посвідчення та державної реєстрації строком до 18.05.2011 (пункт 7.1 Договору).

Відповідно до пункту 7.2 Договору зміна чи розірвання договору може мати місце за згодою сторін. Одностороння відмова від виконання договору чи внесення в нього змін не допускається.

Договір може бути розірваним на вимогу однієї зі сторін, за рішенням господарського суду у випадку невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавством України (пункт 7.3 Договору).

Згідно з пунктом 7.5 Договору його дія припиняється у випадках:

-          закінчення строку оренди, передбаченого договором;

-          рішення господарського суду;

-          загибелі об’єкта оренди;

-          банкрутства Орендаря;

-          ліквідації Орендаря;

-          приватизації об’єкта оренди Орендарем.

Договір №396-06 від 03.09.2008 є новою редакцією договору оренди нерухомого майна №396-06 від 31.10.2006 (пункт 8.2 Договору).

Договір №396-06 від 03.09.2008 посвідчений приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Усенко Т.Т. та зареєстрований в реєстрі за №1718.

На підставі акта приймання-передачі майна від 03.09.2008 Орендодавець передав Орендарю майно –вбудовані нежилі приміщення підвалу (літ. "А": № –№), загальною площею 75,00 м2, що розташовані в житловій трьохповерховій будівлі за адресою: м. Севастополь, вул. Леніна, буд. 19 /арк. с. 14/.

Зазначене свідчить, по-перше, про те, що договір №396-06 від 03.09.2008 в контексті частин другої та третьої статті 640 Цивільного кодексу України набрав чинності; по-друге, про виконання позивачем як Орендодавцем за договором свого обов’язку, передбаченого пунктом 4.1 Договору.

Отже, позивач виконав зобов’язання за Договором оренди в повному обсязі.

Натомість відповідач умови Договору порушив, а саме: прострочив виконання зобов’язання щодо внесення орендної плати за травень-серпень 2009 року, що стало причиною для звернення позивача до суду із даним позовом.

Суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Статтями 13, 41 Конституції України визначено, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до статей 142-143, 145 Конституції України, пунктів 3, 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР (з наступними змінами і доповненнями), до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить нерухоме майно, що є у власності територіальних громад, управління яким здійснюють відповідні територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах отриманих повноважень. Права органів місцевого самоврядування захищаються у судовому порядку.

За змістом частин першої, п’ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, визначене відповідно до закону як об’єкти права комунальної власності, належить територіальним громадам сіл, селищ, міст та районів у містах.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об’єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об’єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, визначати в угодах та договорах умови використання об’єктів, що передаються у користування і оренду та ін.

Правові засади організаційних відносин, пов’язаних з передачею в оренду майна, яке, зокрема, перебуває у комунальній власності, та майнових відносин між орендодавцями щодо господарського використання даного майна визначені Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 №2269-XII (з наступними змінами і доповненнями), який є спеціальним законом щодо цих відносин.

Стаття 509 Цивільного кодексу України та стаття 173 Господарського кодексу України визначають зобов’язання (в тому числі господарське зобов’язання) як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

З наведеною нормою узгоджується стаття 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Частиною шостою статті 283 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України, одна особа (наймодавець) передає або зобов’язується передати іншій особі (наймачеві) майно у користування за плату на певний строк за договором найму (оренди).

Судом встановлено, що між сторонами укладено договір оренди нерухомого майна №396-06 від 03.09.2008 /арк. с. 9-13/, тобто виникли орендні правовідносини.

Статтями 10, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтями 284, 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності, та є однією з істотних умов договору оренди.

Обов’язок орендаря своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлений також частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною п’ятою статті 762 Цивільного кодексу України, плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За умовами Договору №396-06 від 03.09.2008, внесення орендної плати здійснюється Орендодавцю не пізніше 20 числа поточного місяця (пункт 3.2 Договору).

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Отже, відповідач мав сплатити орендну плату за травень 2009 року в строк до 20.05.2009; за червень 2009 року –до 20.06.2009, за липень 2009 року – до 20.07.2009, за серпень 2009 року –до 20.08.2009, за вересень 2009 року –до 20.09.2009 і за жовтень 2009 року –до 20.10.2009.

Судом встановлено, що відповідач за травень-червень 2009 року розрахувався лише 22.06.2009, а за липень-жовтень 2009 року –18-19.11.2009, про що свідчать платіжні доручення №570 та №571 від 18.11.2009 /арк. с. 31-32/, №582 та №583 від 19.11.2009 /арк. с. 33-34/.

Таким чином, відповідач припустився порушення умов Договору стосовно строків внесення орендної плати.

Водночас суд зазначає, що погашення заборгованості з орендної плати здійснено відповідачем самостійно, до подачі позову, оскільки позов поданий до суду 01.12.2009, а погашення заборгованості відбулось 18-19.11.2009.

Більше того, як вбачається із платіжних доручень №№570, 571 від 18.11.2009, №№582, 583 від 19.11.2009 /арк. с. 31-34/ та довідки позивача про стан заборгованості відповідача /арк. с. 47/, останній також сплатив позивачеві неустойку (пеню) за порушення строків внесення орендної плати.

З огляду на те, що погашення заборгованості по орендній платі відбулось до звернення позивача до суду із даним позовом, позивач заявою від 03.02.2010 відмовився від позову в цій частині /арк. с. 46-47/, господарський суд м. Севастополя прийняв цю відмову і провадження у справі у відповідній частині припинив (ухвала господарського суду м. Севастополя від 03.02.2010) /арк. с. 51-52/.

Позивачем, серед іншого, заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 69,23 грн.

Суд вважає, що ця вимога підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено що заборгованість по орендній платі за період з липня по вересень 2009 року відповідач погасив лише 18-19.11.2009, про що свідчать відповідні платіжні доручення /арк. с. 31-34/.

Отже, факт наявності прострочки виконання відповідачем грошового зобов’язання підтверджується матеріалами справи.

Нарахування 3% річних по грошових розрахунках є визначеною законом платою боржника за користування грошовими коштами кредитора.

Передбачене законом право позивача вимагати сплати 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунок 3% річних, наданий позивачем /арк. с. 8, зворотний бік/, суд вважає його вірним, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 69,23 грн. є обґрунтованими і підлягають задоволенню у вказаному розмірі.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача штрафу в розмірі 17218,10 грн.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Стаття 217 Господарського кодексу України визначає види правових засобів відповідальності у сфері господарювання (господарські санкції) як заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки; такими засобами є: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до частини другої статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Із наведеною нормою кореспондує стаття 611 Цивільного кодексу України, згідно з якою, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Судом встановлений факт порушення відповідачем зобов’язання щодо строків внесення орендної плати за період з травня по жовтень 2009 року, тому вимога про стягнення з відповідача неустойки є правомірною.

В силу частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України, статті 230 Господарського кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник (учасник господарських відносин) повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного зобов’язання або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частини друга та третя статті 549 Цивільного кодексу України).

Таким чином, штраф та пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення боржника, а штраф не залежить.

Згідно з частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною четвертою статті 179 Господарського кодексу України декларовано основний принцип, який встановлює, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Аналогічні положення містять і норми Цивільного кодексу України, які визначають, що сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов (стаття 627 ЦК України); зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними (стаття 628 ЦК України); сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (стаття 6 ЦК України).

Крім того, із приписів статті 549 Цивільного кодексу України вбачається, що пеня та штраф є різновидами неустойки, з різним порядком їх обчислення, тобто пеня і штраф визначені для можливості їх самостійного застосування, тому правові підстави вважати, що в разі одночасного стягнення з боржника пені та штрафу останній двічі піддається юридичній відповідальності одного й того ж виду, відсутні.

Даний висновок суду підтверджується, зокрема, статтею 231 Господарського кодексу України, яка встановлює відповідальність за порушення господарського зобов’язання, в якому хоча б однією стороною є суб’єкт господарювання, що належить до державного сектора економіки і т. ін.

Так, відповідно до абзацу третього частини другої вказаної статті за порушення строків виконання зобов’язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожен день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Враховуючи те, що сторонами за взаємною згодою встановлено відповідальність за порушення зобов’язань у вигляді застосування і штрафу, і пені (пункти 6.1, 6.2 Договору), що прямо не заборонено чинним законодавством і є реалізацією вільного волевиявлення сторін під час визначення ними умов договору, суд вважає позовну вимогу про стягнення з відповідача штрафу правомірною. Тобто в даному випадку штраф є додатковою мірою відповідальності.

Як зазначалося вище, за невиконання або неналежне виконання обов’язків за договором оренди сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України –штраф у п’ятикратному розмірі місячної орендної плати (пункт 6.2 Договору).

Для визначення розміру штрафу позивачем за основу взята місячна орендна плата за жовтень 2009 року (3443,62 грн.); загальний розмір штрафу за розрахунком позивача становить 17218,10 грн. (3443,62*5) /арк. с. 8/.

Частина перша статті 233 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно з частиною другою статті 233 Господарського кодексу України та частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (штрафних санкцій) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Із даною нормою узгоджується пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Наведені вище приписи законодавчих актів не містять переліку відповідних обставин. Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з’ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії.

Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов’язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов’язання; незначності прострочення у виконанні зобов’язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Матеріалами справи підтверджено що, по-перше, прострочка виконання відповідачем зобов’язання щодо внесення орендної плати становила лише чотири місяці; по-друге, прострочення виконання зобов’язання усунено відповідачем самостійно в повному обсязі (основний борг та пеня) ще до подачі позивачем позовної заяви; по-третє, станом на 19.01.2010 має місце переплата орендної плати; по-четверте, позивач у зв’язку з порушенням відповідачем строків внесення орендної плати не зазнав жодних збитків.

Також відповідач стверджує, а позивач не заперечує, що прострочення допущено ним вперше і пов’язане з об’єктивними причинами – світовою економічною кризою /арк. с. 39-40/. Саме з цією причини додатковою угодою від 17.12.2009 внесені зміни до спірного договору, згідно з якою розмір місячної орендної плати зменшений на 30% /арк. с. 51/.

Таким чином, виходячи із загальних засад, встановлених статтею 3 Цивільного кодексу України, зокрема, справедливості, добросовісності та розумності, а також беручи до уваги, що розмір штрафу, який підлягає сплаті є непомірно великим у порівнянні із розміром загального зобов’язання, зважаючи на намагання відповідача усунути допущене порушення зобов’язання і ступінь виконання зобов’язань боржником, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача до 1000,00 грн.

Позовні вимоги про дострокове розірвання Договору оренди та звільнення приміщення суд вважає такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Підставою звернення позивача з вимогою про розірвання Договору оренди та звільнення приміщення стало прострочення орендарем (відповідачем) виконання зобов’язання щодо сплати орендної плати.

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов’язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Водночас, не будь-яке порушення умов договору є підставою для його розірвання в односторонньому порядку.

За змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. При цьому істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Підстави, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, встановлені статтею 783 Цивільного кодексу України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту (якщо обов’язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача). Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Також право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобов’язань та з інших підстав передбачено пунктом 7.3 Договору.

Таким чином, наявність прострочення по сплаті орендної плати є юридичним фактом, з яким наведені вище норми матеріального права та умови договору пов’язують виникнення права вимоги про дострокове розірвання договору.

Проте матеріалами справи підтверджено, що орендар заборгованість погасив до порушення провадження у даній справі, що й стало підставою звернення позивача з заявою про повернення позову /арк. с. 17/, а в подальшому –підставою для припинення провадження у справі у відповідній частині у зв’язку із відмовою від позову. Крім того, станом на 19.01.2010 має місце переплата орендної плати /арк. с. 47/.

Отже, станом на день розгляду справи у орендаря відсутнє прострочення по орендній платі, тобто відсутній юридичний факт, з яким норми матеріального права та умови договору пов’язують виникнення права у орендодавця вимоги дострокового розірвання договору.

Так само відсутнє і істотне порушення відповідачем умов Договору оренди.

На підставі викладеного, вимоги в частині зобов’язання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також не підлягають задоволенню.

Підсумовуючи вищевикладене, стягненню з відповідача підлягає 3% річних в сумі 69,23 грн. та штраф в розмірі 1000,00 грн., а разом 1069,23 грн.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, суд покладає на останнього здійснені позивачем судові витрати: державне мито в сумі 399,56 грн. (314,56+85,00) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Модимо" (пр. Ген. Острякова, 101, кв. 3, м. Севастополь, 99040; ідентифікаційний код 23013235; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011, м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044) суму заборгованості в розмірі 1069,23 грн., з яких 97% – 1037,15 грн. на п/р33213870700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637, код платежу 22080400), а 3% – 32,08 грн. на п/р31516933700001 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, отримувач –місцевий бюджет м. Севастополя, ОКПО 23895637).

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.          Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю "Модимо" (пр. Ген. Острякова, 101, кв. 3, м. Севастополь, 99040; ідентифікаційний код 23013235; відомості про наявність поточних рахунків в установах банку в матеріалах справи відсутні) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради (99011,м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, ідентифікаційний код 25750044, п/р37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ОКПО 23895637, код платежу 25750044) державне мито в сумі 399,56 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4.          В частині стягнення штрафу в розмірі 16218,10 грн., а також розірвання договору оренди від 03.09.2008 № 396-06 та звільнення орендованого приміщення –в позові відмовити.

Суддя В.О. Головко

Рішення оформлено згідно

з вимогами ст. 84 ГПК України

та підписано 09.02.2010.