Рішення № 8111729, 23.02.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.10                                                                                           Справа№ 28/5

За позовом: Відкритого акціонерного товариства «Дубечненський керамічний завод», с. Дубечно Старовижівського району Волинської області

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк», м. Львів

про визнання недійсним кредитного договору № 70/07 від 18.05.2007 р.

Суддя Морозюк А.Я.

Представники сторін

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: Мацієвський В.М. –директор юридичного департаменту, довіреність №3537 від 21.01.2010 р.

Судом роз’яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов’язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

В судовому засіданні 23.02.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення, повний текст рішення виготовлено та підписано 27.02.2010 року.

Позов заявлено Відкритим акціонерним товариством «Дубечненський керамічний завод»до Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк»про визнання недійсним кредитного договору № 70/07 від 18.05.2007 р. з моменту його вчинення.

Ухвалою від 12.01.2010р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в засіданні на 11.02.2010 р. Ухвалою від 11.02.2010 р. розгляд справи було відкладено на 23.02.2010 року.

В судові засідання позивач явки уповноваженого представника не забезпечив, хоча був належно повідомлений про дати, час та місце судових засідань (повідомлення про вручення ухвал суду наявні в матеріалах справи).

Позовні вимоги обґрунтовуються обставинами, викладеними в позовній заяві. Позивач зазначає, що 18.05.2007 р. між ВАТ «Кредобанк»(кредитор) та ВАТ «Дубечненський керамічний завод»(позичальник) укладено кредитний договір №70/07, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику кредит в сумі 500000,00 доларів США під 13,5 % річних, зі строком користування до 17.05.2010 року. Додатковими угодами №1 від 02.04.2008 року, № 2 від 01.10.2008 року, №3 від 26.03.2009 року, від 23.11.2009 року до кредитного договору вносилися зміни, зокрема щодо забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, позовної давності, сплати комісій, вирішення спорів тощо. Позивач вважає, що кредитний договір та додаткові угоди до нього суперечать вимогам законодавства, а відтак підлягають визнанню недійсними. Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовуюється при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня. Сума, яка повинна бути оплачена в гривні, визначається згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу. Проте навіть у такому разі грошове зобов'язання виражається в договорі в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає імперативним приписам ч. 1 ст. 524 Цивільного кодексу України. Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов’язків в іноземній валюті (в тому числі оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією. Статтею 5 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Відповідно до ч. 5 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", п. 1.10 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії. На момент укладення кредитного договору № 70/07 від 18.05.2007 р. сторонами було досягнуто домовленості щодо надання відповідачем позивачу кредиту в іноземній валюті в розмірі 500 000,00 доларів США. Приймаючи до уваги положення п. "в" ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та враховуючи умови спірного кредитного договору про надання кредиту в іноземній валюті, можна зробити висновок, що вказана валютна операція потребує отримання однією із сторін індивідуальної ліцензії. Проте індивідуальна ліцензія на надання ВАТ «Кредобанк»та отримання ВАТ «Дубечненський керамічний завод»кредиту в іноземній валюті у жодної із сторін відсутня. Наявність у спірному кредитному договорі положень щодо вираження грошових зобов’язань між позивачем та відповідачем в доларах США, за відсутності у сторін індивідуальної ліцензії на надання кредиту в іноземній валюті, та використання позивачем долара США як засобу платежу за кредитним договором № 70/07 від 18.05.2007 р. суперечить приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 189,198 ГК України, ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст. 35 Закону України «Про Національний банк України». Згідно із ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. За приписом ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов, просить в задоволенні позову відмовити повністю. Відповідач, зокрема, зазначив, що позивач обґрунтовуючи свою позицію посилається на ст. 524 ЦК України, однак свідомо не зазначає, що ст. 533 ЦК України встановлене спеціальне правило щодо виконання зобов’язань в іноземній валюті. Можливість виконання зобов’язань в іноземній валюті також передбачена ст. 198 ГК України. Право банку видавати кредити як в національній, так і в іноземній валютах передбачено чинним законодавством, зокрема ст. 47 Закону України «Про банки та банківську діяльність». Статтею 5 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. В ч.4 цієї статті зазначені операції, які вимагають індивідуальної ліцензії Національного банку України. Зокрема в підпункті в) зазначено, що потребують індивідуальної ліцензії надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Станом на день укладення спірного кредитного договору і на цей час чинним законодавством України не передбачено обмеження чи терміни та суми отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Також відповідачем подано письмове клопотання про заміну ВАТ «Кредобанк»його процесуальним правонаступником ПАТ «Кредобанк».

Суд дійшов до висновку про можливість розглянути справу по суті в порядку ст.75 ГПК України за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами, яких достатньо для встановлення обставин справи та прийняття рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступне.

29.12.2009р. здійснено реєстрацію нової редакції Статуту Публічного акціонерного товариства „Кредобанк”. Відповідно до п. 1.2 Статуту, згідно рішення позачергових загальних зборів акціонерів від 26.11.2009р. у зв’язку із приведенням своєї діяльності у відповідність до вимог закону України «Про акціонерні товариства»ВАТ „Кредобанк” змінило назву на Публічне акціонерне товариство „Кредобанк”. Публічне акціонерне товариство «Кредобанк»виступає правонаступником всіх прав та обов’язків Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк».

Відповідно до ст. 25 ГПК в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Тому суд здійснює заміну відповідача - Відкритого акціонерного товариства «Кредобанк», його процесуальним правонаступником - Публічним акціонерним товариством „Кредобанк”.

18 травня 2007 року між позивачем ВАТ «Дубечненський керамічний завод»(позичальник) та відповідачем ВАТ «Кредобанк»(банк) було укладено кредитний договір №70/07. Відповідно до умов договору банк зобов’язується надати у власність позичальникові грошові кошти (кредит) у розмірі та на умовах, обумовлених цим договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит і сплатити проценти за користування ним та комісії.

Відповідно до п. 2.1 кредитного договору, розмір кредиту складає 500000,00 доларів США, процентна ставка складає 13,5% річних. Відповідно до п.2.2 дата остаточного повернення кредиту 17.05.2010 р.

Додатковими угодами №1 від 02.04.2008 року, № 2 від 01.10.2008 року, №3 від 26.03.2009 року, б/н від 23.11.2009 року сторонами внесені зміни, зокрема щодо забезпечення виконання зобов’язань позичальника за кредитним договором, позовної давності, сплати комісій, вирішення спорів тощо.

За змістом ст. 7 Господарського кодексу України, ст. 4 Цивільного кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Частиною 3 ст.533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Положення ст. 3 Декрету Кабінету міністрів України від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачає, що валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із ст.345 Господарського кодексу України, кредитні операції банків полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб(позичальників) та громадян.

Положенням ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність»визначено, що кошти –це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" визначає, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, така операція (п.п. в) ч.4 ст.5 Декрету) як: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Станом на день укладення спірного кредитного договору і на даний час чинним законодавством України не передбачено обмеження чи терміни та суми отриманих кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує отримання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до ст. 11 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України у сфері валютного регулювання: видає у межах, передбачених цим Декретом, обов'язкові для виконання нормативні акти щодо здійснення операцій на валютному ринку України; видає ліцензії на здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування.

У відповідності до п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 17.07.2001р. №275, письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19.02.1993 р. за №15-93.

Відповідач під час укладення спірного кредитного договору мав банківську ліцензію №43 Національного Банку України від 27.01.2006р., Дозвіл №43-2 від 27.01.2006р. з Додатком до Дозволу від 27.01.2006р. Цими документами Національний банк України дозволив банку проводити операції по залученню та розміщенню іноземної валюти на валютному ринку України, тобто видавати кредити в іноземній валюті.

З огляду на викладене суд зазначає, що для здійснення залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України банки повинні мати банківську ліцензію та дозвіл Національного баку України на здійснення таких операцій.

Наявність у банку такої ліцензії(дозволу) означає, що його клієнту, який отримав кредит в іноземній валюті, не потрібні окремі ліцензії на отримання такого кредиту, повернення його, оплату процентів та штрафних санкцій за неналежне виконання своїх зобов'язань за таким кредитним договором.

Аналогічну позицію із вказаного питання займає і Національний банк України у своїх листах №28-313/2178 від 29.05.2001 року та №13-210/7871/22612 від 07.12.2009 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема частиною першою ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Посилання позивача на ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу, як на підставу своїх позовних вимог, спростовується вищенаведеними нормами законодавства та встановленими судом фактичними обставинами справи, а отже позовна вимога про визнання кредитного договору недійсним із заявлених позивачем підстав є безпідставною, необґрунтованою, і задоволенню не підлягає.

Судові витрати (витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) покладаються на позивача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 4,203,215,533,1054 Цивільного кодексу України, ст.ст. 7, 198, 345 Господарського кодексу України, ст.ст.3,5,11 Декрету Кабінету міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», п. 5.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 17.07.2001р. №275, ст. 4-3,25,33, 34, 43, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

           ВИРІШИВ:

1.          Замінити відповідача - Відкрите акціонерне товариство «Кредобанк», м. Львів (ідентифікаційний код 09807862), його процесуальним правонаступником - Публічним акціонерним товариством «Кредобанк», м. Львів (ідентифікаційний код 09807862).

2.          В позові відмовити повністю.

3.          Судові витрати покласти на позивача.

Суддя