Рішення № 81117270, 09.04.2019, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Єдиний унікальний номер 235/2276/18

Провадження №2/235/20/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 квітня 2019 року Красноармійський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Бородавки К.П.

за участю секретаря судового засідання Григор’євої С.В.,

прокурора Рудь К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Покровська в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1, поданим в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Красноармійська районна державна адміністрація, про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Керівник Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з позовом до ОСОБА_2 (далі – відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - Красноармійська районна державна адміністрація (далі – третя особа, райдержадміністрація), в якому просить:

- розірвати договір оренди земельних ділянок від 10.09.2012 загальною

площею 30,3082 га, у тому числі: ділянка №1 - 12,4000 га пасовищ (кадастровий

номер 1422781100:02:000:1232), ділянка №2 - 15,1000 га пасовищ (кадастровий

номер 1422781100:02:000:1233), ділянка №3 - 3,8082 га пасовищ (кадастровий

номер 1422781100:02:000:1234), укладений між Красноармійською районною

державною адміністрацією та ОСОБА_2;

- зобов'язати ОСОБА_2 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області земельні ділянки №№1422781100:02:000:1232, 1422781100:02:000:1233, 1422781100:02:000:1234 площею 30,8082 га, загальною нормативною грошовою оцінкою 960 219,50 грн.

В обґрунтування позовних вимог наведено таке. Відповідно до умов спірного договору зазначені земельні ділянки передаються відповідачу для сінокосіння та випасання худоби з цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби.

Згідно з п.16 Договору умови збереження стану об’єкта оренди: використання земельних ділянок за цільовим призначенням. Відповідач під час використання земельних ділянок порушив умови договору та здійснив використання земель сільськогосподарського призначення (цільове призначення для сінокосіння та випасання худоби, вид угідь - пасовища), як рілля, тобто не за цільовим призначенням, з відступленням від проекту землеустрою, що встановлено під час здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Донецькій області, що підтверджується актами перевірок, протоколами про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення від 27.03.2018.

Виходячи з положень статей 20, 22, 34 ЗК України та фактичних обставин справи ОСОБА_2 порушив умови договору, що відповідно до п.39 Договору є підставою для розірвання договору оренди за рішенням суду на вимогу однієї із сторін.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених в позові.

Позивач – Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області позовні вимоги підтримав, про що надав письмові пояснення, навівши доводи щодо порушення відповідачем умови укладеного договору оренди земельної ділянки про використання наданих в оренду земель за цільовим призначенням (а.с.117-121).

Правом участі в судовому засіданні позивач не скористався, свого представника до суду не направив, надавши заяву про розгляд справи за його відсутністю.

Третя особа надала пояснення, в яких зазначає таке. Розпорядженням голови Красноармійської райдержадміністрації від 19.06.2012 №276, в межах діючого на той час законодавства, відповідачу передано в оренду на 49 років для сінокосіння та випасання худоби земельні ділянки загальною площею 30,8082 га, із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради.

На підставі вказаного розпорядження між райдержадміністрацією та ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, який зареєстровано у відділі ОСОБА_3 у Красноармійському районі Донецької області, про що у державному реєстрі земель вчинено запис від 10.09.2012 року за №142270004001905. До райдержадміністрації не надходила інформація щодо використання землі не за цільовим призначенням, з відступленням від проекту землеустрою, акти перевірки дотримання вимог земельного законодавства та акти обстеження земельних ділянок, що перебувають в оренді ОСОБА_2

В судовому засіданні 20.02.2019 представник третьої особи навела доводи, аналогічні викладеним в письмових поясненнях (а.с.67-69).

Відповідач та представник відповідача проти задоволення позову заперечували з підстав, викладених в письмових поясненнях, які зводяться до такого. Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, в інтересах якого прокурором поданий позов, є неналежним позивачем у справі, бо цій особі не належить право вимоги за пред'явленим позовом, оскільки управління не є стороною спірного договору оренди. Також, посилаючись на приписи Українського класифікатору цільового використання землі, затвердженого ОСОБА_3 України від 24.04.1998 № 14-1-7/1205, землі для ведення особистого підсобного господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби відносять до одного виду земель сільськогосподарського призначення (п.2.2 класифікатору). Відповідач використовував орендовані землі для сінокосіння, випасання худоби, а також для здійснення особистого селянського господарства, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, а тому відсутні підстави стверджувати про зміну цільового використання орендованих відповідачем земельних ділянок, та порушення, внаслідок цього, умов договору.

Крім того, представником відповідача зазначено, що з моменту набуття Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру та його територіальними підрозділами повноважень стосовно державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, на нього стали розповсюджуватися вимоги Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007, а відповідно до вимог Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» до 31.12.2017 був мораторій на проведення органами державного нагляду (контролю) планових заходів із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності; до 31.12.2017 позапланові заходи державного нагляду (контролю) могли здійснюватися органами державного нагляду (контролю) з певних підстав. Прокурором не надано жодного доказу в обґрунтування законності проведення відносно відповідача позапланового заходу державного контролю.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених в письмових поясненнях, які були надані представником відповідача на виконання ухвали суду від 20.02.2019 (а.с.172-176).

В судове засідання 09.04.2019 відповідач та його представник не з’явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а саме під розписку, що відповідає приписам абз.2 ч.6 ст.128 ЦПК України.

При цьому суд зазначає, що в силу приписів ч.5 ст.128 ЦПК України вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.

Від представника відповідача до суду надійшла заява про перенесення судового засідання, призначеного на 09.04.2019, оскільки він не може з’явитись до суду через зайнятість в іншому судовому процесі, на підтвердження чого додано повідомлення про призначення апеляційного розгляду від 20.03.2019, отримане представником 27.03.2019.

Відповідно до ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Так, згідно з п.2 ч.2 ст.223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку в разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Суд не визнає поважними наведені представником відповідача причини неявки в судове засідання 09.04.2019, оскільки, по-перше, дата судового засідання заздалегідь узгоджувалась з учасниками справи, по-друге, представником відповідача не наведено обставин, за яких ним, враховуючи розумні строки розгляду справи, надана перевага розгляду іншій справі замість даної справи, провадження в якій відкрито 08.05.2018.

З огляду на викладене, враховуючи, що представник відповідача приймав участь в судових засіданнях з розгляду даної справи, виступив зі вступним словом, надавши пояснення по суті позову (20.02.2019), мав можливість задавати запитання іншим учасникам справи, приймав участь в дослідженні письмових доказів, а також неодноразово користувався своїм правом з надання заяви про відкладення судового засідання (а.с.71, 91, 92, 104), а також, виходячи з вимог п.11 ч.3 ст.2 ЦПК України щодо неприпустимості зловживання сторонами своїми процесуальними правами, суд ухвалою суду від 09.04.2019, прийнятою без виходу до нарадчої кімнати, визнав неявку відповідача та його представника такою, що не перешкоджає розгляду справи, тому для недопущення тривалості розгляду справи, а також за відсутності доказів поважності причин неприбуття відповідача та його представника в судове засідання, які належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності.

Окремо суд відмічає, що судове засідання 20.03.2019 відкладено за клопотанням представника відповідача про надання часу для ознайомлення з письмовими поясненнями прокурора, наданими на письмові пояснення представника відповідача, проте будь-яких відповідних письмових пояснень від представника відповідача станом на 09.04.2019 до суду не надано.

Оскільки в судовому засіданні 20.02.2019 представник відповідача, виступаючи зі вступним словом, проти задоволення позову заперечував, навівши конкретні аргументи та пояснення, суд,

враховуючи приписи ст.174 ЦПК України, за змістом яких при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору та виключно у заявах по суті справи, а також те, що відзив, який є заявою по суті, ані відповідач, ані його представник до суду не надали,

своєю ухвалою, керуючись ч.7 ст.81 ЦПК України, зобов’язав представника відповідача викласти письмово свої заперечення та аргументи проти позову.

На підставі досліджених в судовому засіданні доказів судом встановлені такі фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Розпорядженням голови Красноармійської районної державної адміністрації №276 від 19.06.2012 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ОСОБА_2 для сінокосіння та випасання худоби загальною площею 30,8082 га пасовищ, у т.ч. 0,9605 га – в зоні дії обмежень (охоронна зона вздовж об’єкта енергетичної системи ПЛ 35кВ), виконаний за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради та передано в довгострокову оренду терміном на 49 років ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 30,8082 га пасовищ, у т.ч. 0,9605 га – в зоні дії обмежень, а саме:

12,4000 га, у т.ч. 0,7295 га в зоні дії обмежень, кадастровий №1422781100:02:000:1232;

15,1000 га, у т.ч. 0,2310 га в зоні дії обмежень, кадастровий №1422781100:02:000:1233;

3,3082 га, кадастровий №1422781100:02:000:1234 для сінокосіння та випасання худоби з перенесенням зовнішніх меж ділянок в натурі (на місцевості) із земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради (а.с.15).

На підставі вказаного розпорядження між Красноармійською районною адміністрацією (орендодавець) та відповідачем (орендар) укладено Договір оренди землі від 04.09.2012, зареєстрований в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі від 10.09.2012 (а.с.12-13), відповідно до умов якого орендар приймає в довгострокове платне користування земельні ділянки для сінокосіння та випасання худоби за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності на території Гришинської сільської ради Красноармійського району Донецької області.

Згідно з п.2 договору в оренду передаються вищезазначені земельні ділянки загальною площею 30,3082 га; п.8 визначено, що договір укладено на 49 років.

Договором передбачені умови використання земельних ділянок: - земельні ділянки передаються в оренду для сінокосіння та випасання худоби (п.14); цільове призначення земельних ділянок: для сінокосіння та випасання худоби (п.15); умови збереження стану об’єкта оренди: використання земельних ділянок за цільовим призначенням (п.16).

Факт передачі земельних ділянок відповідачу підтверджується актом приймання-передачі до Договору оренди (а.с.14) та визнається учасниками справи.

22.06.2017 та 27.03.2018 посадовими особами позивача проведені перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом – земельної ділянки за кадастровими номерами №1422781100:02:000:1232, №1422781100:02:000:1233 та №1422781100:02:000:1234, за результатами яких складені Акти перевірок дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом - земельної ділянки та Акти обстеження земельної ділянки, за змістом яких встановлено відхилення відповідачем від затвердженого в установленому порядку проекту землеустрою, що є порушенням ст.20 Закону України «Про землеустрій» та ст. 37 Закону України «Про охорону земель», а саме використання земельних ділянок не за цільовим призначенням - вся площа земельної ділянки розорана та засіяна сільськогосподарською культурою, ймовірно озимою пшеницею, соняшником (а.с.17-20, 34,42-44, 45-46).

Відносно відповідача складені протоколи про адміністративне правопорушення, державним інспектором Відділу контролю за використанням та охороною земель у Покровському районі прийняті постанови про накладення адміністративного стягнення, якими відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.53 КУпАП та ч.1 ст.55 КУпАП та накладені штрафи в розмірі 170 грн. за кожне (а.с.21-26, 36-41, 47-52).

Штрафи відповідачем сплачені, що визнано учасниками справи в судовому засіданні.

Зважаючи на наведені обставини та зміст спірних правовідносин, суд, вирішуючи заявлений спір, виходить з таких норм права.

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 ЦК України, ст.759 якої передбачено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до ч.1 ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Наведеним приписам кореспондують положення ст.13 Закону України «Про оренду землі» (далі – Закон №161), за якими договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно зі ст.15 цього ж Закону істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Відповідно до п. «а» ч.1 ст.96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

За змістом ст.35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

В силу ч.1 ст.24 Закону №161 орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі (ч.1 ст.25 Закону №161).

Відповідно до ч.2 ст.25 Закону №161 орендар земельної ділянки зобов'язаний виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки – це використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі, острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

За приписами ст.19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до п.п.1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306 (далі - КВЦПЗ), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі.

КВЦПЗ визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об'єктів.

Приписами ч.5 ст.20 ЗК України визначено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до ст. 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Системний аналіз положень зазначених законодавчих приписів дає підстави для висновку, що земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у КВЦПЗ.

Судом встановлено, що згідно з умовами п.14 та п.15 Договору спірні земельні ділянки передані відповідачу в оренду для сінокосіння та випасання худоби. Відповідно до змісту цього Договору спірні земельні ділянки відносяться до категорії земель - землі сільськогосподарського призначення, які мають використовуватись виключно для сінокосіння та випасання худоби.

За таких обставин, враховуючи приписи ч.5 ст.20 та ст.34 ЗК України, земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби можуть використовуватись лише у межах вказаного виду використання, а тому відповідач зобов’язаний був використовувати їх виключно як пасовище, тобто в межах виду користування, передбаченого умовами Договору.

В той же час, з Актів обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог законодавства вбачається, що спірні земельні ділянки використовувалася відповідачем як рілля, шляхом розорювання та засіювання земельної ділянки озимою пшеницею у відповідному періоді, тобто без зміни категорії цільового призначення земельної ділянки, однак, з порушенням (зміною) виду її цільового використання в межах однієї категорії. Наведене не спростовано відповідачем та його представником в ході розгляду справи, більш того представник відповідача не заперечував в судовому засіданні факт розорювання всієї площі спірних земельних ділянок та засіювання сільськогосподарською культурою.

Викладене свідчить про порушення відповідачем умов п.14-15 Договору, яким обумовлено використання земельної ділянки орендарем виключно для сінокосіння та випасання худоби, а також умов п.29 Договору, який кореспондується з приписами ст.25 Закону №161 та закріплює обов'язок орендаря земельної ділянки виконувати встановлені щодо об'єкта оренди обмеження в обсязі, передбаченому законом та договором.

Покликання представника відповідача щодо порушення посадовими особами при здійсненні перевірки відповідача вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» щодо накладення мораторію на проведення перевірок органами державного нагляду (контролю), не заслуговують на увагу, оскільки ґрунтуються на невірному розумінні приписів вказаних законів.

Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

Відповідно до ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» дія цього Закону поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Приписи ч.4 ст.2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» містять перелік державних органів, які здійснюють заходи контролю, а саме: контроль здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Суд звертає увагу представника відповідача, що Держгеокадастр не відноситься до перелічених органів, а предметом перевірки посадових осіб територіальних органів Держгеокадастру була земельна ділянка, що перебуває в оренді громадянина ОСОБА_2, а не господарська діяльність останнього, а тому посилання представника відповідача на недотримання вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та, відповідно, Закону України «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» є безпідставними.

Далі суд зазначає, що підстави та умови розірвання договору регулюються такими нормами законодавства.

Відповідно до ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно із ч.3 та ч.4 ст. 31 Закону №161 договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Як передбачено ч.1 ст.32 Закону №161, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.24 та ст.25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

З наведеними приписами узгоджуються положення п.39 спірного Договору, за змістом якого дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором.

Прокурор звернувся до суду з даним позовом в інтересах Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, посилаючись на внесення змін до ч.4 ст.122 ЗК України.

Суд зазначає, що нормами ч.3 та ч.4 ст.122 ЗК України (в редакції з 01.01.2013) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва. Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Отже, повноваження з розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, розташованими за межами населених пунктів з 01.01.2013 дійсно належить центральному органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастру України) та його територіальним органам, до яких відноситься і позивач.

Разом з тим суд зауважує, що наявність у центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держгеокадастру України) та його територіальних органів повноважень з розпорядження відповідними земельними ділянками, а також віднесення таких органів Законом України «Про оренду землі» (ст.4 в редакції з 01.01.2013) до орендодавців, не наділяє автоматично такий орган статусом сторони договору оренди землі, укладеного до 01.01.2013 між районною державною адміністрацією та громадянином відповідно до вимог законодавства, чинного до 01.01.2013.

Зі змісту Договору оренди землі, зареєстрованого 10.09.2012, вбачається, що його сторонами є Красноармійська районна державна адміністрація та громадянин ОСОБА_2. Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи заміни сторони вказаного Договору, а саме сторони орендаря – з райдержадміністрації на позивача не відбулось.

Більш того, 02.02.2015 (тобто вже після набуття позивачем статусу розпорядника земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності) саме між райдержадміністрацією та відповідачем була укладена Додаткова угода до Договору оренди землі від 04.09.2012 щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розміру орендної плати та порядку її внесення (а.с.16). Наведене достеменно вказує на те, що райдержадміністрація продовжує залишатись стороною Договору оренди землі від 04.09.2012.

За викладених обставин, оскільки прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області, яке не є стороною Договору оренди землі від 04.09.2012, а суд відповідно до ст.13 ЦПК України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, в свою чергу сторона спірного договору – Красноармійська районна державна адміністрація з відповідними вимогами до суду не звернулась, правові підстави для розірвання договору оренди землі від 04.09.2012, зареєстрованого 10.09.2012, укладеного між Красноармійською районною державною адміністрацією та ОСОБА_2, а також зобов'язати ОСОБА_2 повернути державі в особі ГУ Держгеокадастру у Донецькій області земельні ділянки №№1422781100:02:000:1232, 1422781100:02:000:1233 та 1422781100:02:000:1234, загальною площею 30,8082 га, - відсутні.

Відтак, в позові прокурора належить відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись статтями 13, 19, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

В позові керівника Красноармійської місцевої прокуратури Донецької області ОСОБА_1 (місцезнаходження - Донецька область, м.Покровськ, вул.Центральна, 148),поданому в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області (ЄДРПОУ 39767332, місцезнаходження - Донецька область, м.Костянтинівка, вул.Європейська, 13), до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання - Донецька область, Покровський район, с.Гришине, вул.Матросова, 12),третя особа - Красноармійська районна державна адміністрація (ЄДРПОУ 21961790, місцезнаходження - Донецька область, м.Покровськ, пл.Шибанкова, 11), про розірвання договору оренди земельної ділянки та зобов’язання повернути земельну ділянку відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п.15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, до або через відповідний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення – 12.04.2019.

Суддя К.П.Бородавка