Рішення № 8111666, 21.01.2010, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.10                                                                                           Справа №2/107

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. при секретарі Залицайло М.С. за участю представника позивача (відповідача за зустрічним позовом) Янівської Г.Я., представника відповідача (позивача за зустрічним позовом) Копитчака Є.І., представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Іванової І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія управління проектами „Акрополь”, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Європлакат-Захід”, м.Львів про стягнення 98902,66 грн. та зобов’язання до вчинення дій та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Європлакат-Захід”, м.Львів до Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія управління проектами „Акрополь”, м.Львів, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Центр розвитку нерухомості” про визнання недійсним договору №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 01.05.2006р. та стягнення 6228,15 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія управління проектами „Акрополь”, м.Львів звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Європлакат-Захід”, м.Львів про стягнення 83476,66 грн. та зобов’язання відповідача демонтувати рекламні засоби.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 22.06.2009р. порушив провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до договору №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 01.05.2006р. позивачем передано відповідачу місце для розташування рекламних засобів за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9. Термін дії вказаного договору –до 31.12.2006р. Як зазначає позивач, згідно умов договору, після закінчення строку його дії, якщо договір не продовжений, відповідач зобов’язаний провести демонтаж рекламного засобу за актом демонтажу, відновити пошкоджені елементи благоустрою, в тому числі дорожнього (тротуарного) покриття та здійснити оплату за період фактичного користування рекламним засобом. Як зазначає позивач, оскільки відповіді на письмові звернення позивача відповідач не надав, рекламні засоби демонтовані не були, акту про демонтаж не складено, договір вважається продовженим. Акти виконаних робіт відповідачем не підписані та не повернуті на адресу позивача. Згідно п.4 договору щомісячний розмір плати становить 2076,05 грн. за один місяць. В зв’язку з цим, як зазначає позивач, станом на 03.06.2009р. заборгованість відповідача за користування місцями розташування рекламних засобів становить 70585,70 грн. Крім цього, за прострочення виконання зобов’язання відповідачу нарахована пеня в розмірі 12890,96 грн.

Заявою про збільшення розміру позовних вимог від 24.07.2009р. позивач змінив розмір позовних вимог, а саме: замість нарахування відповідачу пені за прострочення виконання зобов’язання позивач нарахував відповідачу індекс інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми в розмірі 28316,96 грн. Таким чином, позивач просить суд стягнути з відповідача 98902,66 грн., з яких 70585,70 грн. – сума основного боргу, 28316,96 грн. –нараховані три відсотки річних та індекс інфляції та зобов’язати відповідача демонтувати рекламні засоби.

Представник відповідача проти позову заперечив, повідомив, що ним подано зустрічну позовну заяву про визнання договору №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 01.05.2006р. недійсним та стягнення 6228,15 грн, просив її прийняти для спільного розгляду з первісним позовом. Ухвалою суду від 11.09.2009р. було прийнято зустрічну позовну заяву відповідача, розгляд справи відкладено на 29.09.2009р., залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на редмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості».

Зустрічний позов мотивований тим, що 01.05.2006р. між позивачем та відповідачем укладено договір №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів. За даним договором позивач надає відповідачу в тимчасове користування місце для розташування рекламних засобів (рекламних щитів розміром 3*6 м. типу призматрон) в кількості трьох конструкцій за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9. Як стверджує позивач за зустрічним позовом, в серпні 2006 року з листа №93/1 від 07.08.2006р. ТОВ «Центр розвитку нерухомості»йому стало відомо, що власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9, на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯА №422460 від 04.04.2005р. є ТОВ „Центр розвитку нерухомості”. На підтвердження зазначеного до зазначеного диста додано копію Державного акту серії ЯА №422460 від 04.04.2005р.

На думку позивача за зустрічним позовом ТОВ “Компанія управління проектами „Акрополь” не мала права укладати договір №01-05 від 01.05.2006р., вказаний договір укладений під впливом обману, а тому, на підставі ст.230 ЦК України, такий договір повинен бути визнаний судом недійсним.

На виконання договору №01-05 від 01.05.2006р. позивач за зустрічним позовом перерахував на рахунок відповідача за зустрічним позовом 6228,15 грн. Як стверджує позивач за зустрічним позовом, наслідком недійсності правочину є двостороння реституція, відповідно, ТОВ “Компанія управління проектами „Акрополь” зобов’язане повернути отримані кошти в розмірі 6228,15 грн.

Позивач (відповідач за зустрічним позовом) проти зустрічного позову заперечив з мотивів, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву. Зокрема зазначив, що укладаючи договір №01-05 від 01.05.2006р. ТОВ “Компанія управління проектами „Акрополь” керувалось договором найму нерухомого майна від 14.09.2005р., укладеного з Львівською обласною організацією Національної спілки художників України. Станом на 29.09.2009р. зазначений договір найму є чинним. Крім цього, як стверджує позивач (відповідач за зустрічним позовом), ним надано відповідачу в користування не земельну ділянку, а лише місця користування рекламними засобами. По всьому периметру земельна ділянка на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові зайнята фундаментами та підвалами колишньої будівлі, котра була передана ТОВ “Компанія управління проектами „Акрополь” в оренду Львівською обласною організацією Національної спілки художників України згідно договору від 14.09.2005р.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на редмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр розвитку нерухомості»проти позовних вимог за первісним позовом заперечила, вважає їх безпідставними, позовні вимоги за зустрічним позовом вважає обгрунтованими та законними. Зокрема представник третьої особи зазначив, що ТОВ «Центр розвитку нерухомості»є власником земельної ділянки, яка розташована за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9, що підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯА №422460 від 04.04.2005р., виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.03.2005р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за р.№1184. Як стверджує представник третьої особи, враховуючи розмір рекламних щитів та їх конструкцію, під місцем для розташування рекламних засобів слід розуміти земельну ділянку. Таким чином, за договором №01-05 від 01.05.2006р. позивач передав відповідачу частину земельної ділянки за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9, при тому, що з квітня 2005 року власником даної земельної ділянки є ТОВ «Центр розвитку нерухомості», яке з моменту набуття права власності жодних прав (в тому числі і права користування) на дану земельну ділянку нікому не передавало. Враховуючи вищенаведене, як стверджує третя особа, позивач не володів правом передачі земельної ділянки за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9 в користування відповідачу, що суперечить ст.761 ЦК України.

Розгляд справи неодноразово відкладався з підстав, зазначених у відповідних ухвалах суду.

Представникам сторін та третьої особи роз’яснено їх права та обов’язки, передбачені ст. 22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, суд встановив наступне.

01.05.2006р. між позивачем та відповідачем укладено договір №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів. За даним договором позивач надає відповідачу в тимчасове користування місце для розташування рекламних засобів (рекламних щитів розміром 3*6 м. типу призматрон) в кількості трьох конструкцій за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9, а відповідач розташовує рекламні засоби та здійснює оплату за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів.

На виконання договору №01-05 від 01.05.2006р. відповідач перерахував на рахунок позивача 6228,15 грн.: 29.06.2006р. –2076,05 грн., 04.08.2006р. –2076,05 грн., 05.09.2006р. –2076,05 грн.

Листом №93/1 від 07.08.2006р. ТОВ «Центр розвитку нерухомості»повідомив відповідача про те, що власником земельної ділянки, яка знаходиться за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9, на підставі Державного акту про право власності на земельну ділянку серія ЯА №422460 від 04.04.2005р. є ТОВ „Центр розвитку нерухомості”.

10.10.2006р. за вих.№168 відповідач надіслав позивачу заяву про розірвання договору №01-05 від 01.05.2006р. Листом №48 від 18.10.2006р. позивач повідомив відповідача про відсутність підстав для припинення зазначеного вище договору. Заявою за вих. №111 від 14.11.2006р. відповідач повторно звернувся до позивача з проханням розірвати договір №01-05 за взаємною згодою сторін.

Судом встановлено, що власником земельної ділянки, яка розташована за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9 є ТОВ «Центр розвитку нерухомості», що підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯА №422460 від 04.04.2005р., виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.03.2005р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за р.№1184.

Крім цього, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, 14.09.2005р. між позивачем та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України було укладено договір найму нерухомого майна, відповідно до умов якого наймодавець передав, а наймач (позивач) отримав в строкове платне володіння і користування приміщення та фундамент окремої будівлі пам’ятки історії та культури підприємства громадської організації „Львівський художньо-виробничий комбінат” Львівської обласної організації Національної спілки художників України будинку №9 на площі Міцкевича А. в місті Львові.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов’язань, є зокрема договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зокрема, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.144 ГК України право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

В силу приписів ч.1 ст.4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” обов’язковій державній реєстрації підлягають речові права на нерухоме майно, що знаходиться на території України, фізичних та юридичних осіб, держави, територіальних громад, іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав.

Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

В силу приписів ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст.761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладання договору найму. Передача майна у найм є проявом повноваження з розпорядження ним, відтак, необхідною передумовою укладення договору найму майнових прав є наявність у наймодавця права розпорядження ним.

Однак, всупереч приписам вищезазначених норм, позивач (відповідач за зустрічним позовом) при укладенні договору №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 01.05.2006р. такими правами наділений не був.

Як попередньо було встановлено судом власником земельної ділянки, яка розташована за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9 є ТОВ «Центр розвитку нерухомості», що підтверджується Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯА №422460 від 04.04.2005р., виданим на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05.03.2005р. приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Нор Н.М. за р.№1184. Зазначена обставина позивачем спростована не була.

Згідно Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою КМУ від 29.12.2003р. №2067 місцем розташування рекламного засобу є площа зовнішньої поверхні будинку, споруди, елемента вуличного обладнання або відведеної території на відкритій місцевості у межах населеного пункту, що надаються розповсюджувачу зовнішньої реклами в тимчасове користування власником або уповноваженим ним органом (особою).

Посилання позивача (відповідача за зустрічним позовом) на ту обставину, що рекламні засоби відповідача (позивача за зустрічним позовом) розміщені безпосередньо на фундаменті будівлі, яка передана позивачу в користування згідно договору найму нерухомого майна від 14.09.2005р. спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Так, як встановлено судом при огляді фототаблиці, долученої позивачем до заяви про збільшення розміру позовних вимог від 24.07.2009р., рекламні щити відповідача розташовані не на фундаменті будівлі, а безпосередньо на земельній ділянці, поза межами огорожі будівельного майданчика, при цьому бетонна основа рекламного щита вмонтована в тротуар.

При огляді фототаблиці, долученої позивачем до додаткових пояснень від 10.11.2009р., судом також встановлено, що рекламні щити відповідача розташовані на земельній ділянці, а не на фундаменті будівлі, яка передана позивачу в користування.

Крім цього, як зазначено в дозволах на розміщення зовнішньої реклами, виданих відповідачу, спеціальні конструкції зовнішньої реклами розміщені просто неба на асфальті.

Твердження позивача, що по всьому периметру земельна ділянка на пл.Міцкевича, 9 у м.Львові зайнята підвалами та фундаментами колишньої будівлі, яка була передана позивачу в найм, спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Так, згідно п.1.3 договору найму нерухомого майна від 14.09.2005р., укладеного між позивачем та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України, загальна площа об’єкта найму становить 1007 кв.м. Згідно п.1.8 вказаного договору площа земельної ділянки становить 1090 кв.м. Дана обставина підтверджується також Державним актом про право власності на земельну ділянку серії ЯА №422460 від 04.04.2005р.

Інших допустимих доказів на підтвердження своїх доводів позивач (відповідач за зустрічним позовом) суду не надав.

Крім того, судом було встановлено, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 20.06.2006р. у справі №1/64-9/28 залишено без змін постанову господарського суду Львівської області від 11.01.-23.02.2006р., якою визнано нечинним наказ Фонду державного майна України №338 від 24.02.2004р. «Щодо передачі Львівського художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР у власність Національної спілки художників України»; визнано нечинним свідоцтво про право власності №П-693 від 26.02.2004р., видане Фондом державного майна України; скасовано державну реєстрацію права власності, здійснену Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки згідно свідоцтва ФДМУ про право власності №П-693 від 26.02.2004р.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно ст.230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При цьому, положеннями Кодексу визначено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим ризначенням.

Отже, під обманом законодавець визначив як активну поведінку сторони правочину, яка проявляється в запереченні обставин, так і пасивну поведінку, яка полягає в тому, що сторона замовчує існування істотних обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину. Необхідною умовою для визнання правочину недійсним є також те, щоб приховувані (шляхом заперечення або замовчування) обставини могли перешкодити вчиненню правочину, якби інша особа дізналася про їх існування.

Обставиною, що має істотне значення, в даному випадку слід вважати відсутність у позивача права розпоряджатися (здавати в найм) місцями для розміщення рекламних засобів. Таким правом, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач не володів.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, позивач но момент укладення спірного договору володів достовірною інформацією про те, що право власності на земельну ділянку, яка розташована за адресою м.Львів, пл.Міцкевича, 9, належить ТОВ «Центр розвитку нерухомості», однак відповідачу її не повідомив. Обізнаність позивача щодо права власності на земельну ділянку підтверджується пунктами 1.6, 1.7, 1.8, 1.10, 1.11 договору найму нерухомого майна від 14.09.2005р., укладеного між позивачем та Львівською обласною організацією Національної спілки художників України.

Приховувані позивачем обставини могли перешкодити вчиненню оспорюваного правочину, оскільки, як випливає з матеріалів справи, відразу після отримання відповідачем листа від третьої особи №93/1 від 07.08.2006р., з якого йому стало відомо, що власником земельної ділянки є ТОВ „Центр розвитку нерухомості”, відповідач неодноразово (заявами від 10.10.2006р., 14.11.2006р.) звертався до позивача з проханням розірвати договір №01-05 за взаємною згодою сторін та припинив сплату платежів.

Такої ж правової позиції дотримується також Вищий господарський суд України, зокрема в постановах від 14.12.2006р. у справі №401/2-2005/294/13-06 та від 26.04.2006р. у справі №20-3/007-11/308/

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою –третьою, п’ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги за первісним позовом необґрунтовані та безпідставні, а зустрічний позов слід задоволити повністю.

Оскільки спір за первісним позовом виник з вини позивача, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на позивача.

Оскільки спір за зустрічним позовом виник з вини позивача (відповідача за зустрічним позовом), судові витрати по розгляду справи відповідно до ст.49 ГПК України необхідно покласти на позивача (відповідача за зустрічним позовом).

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 144, 182, 203, 215, 216, 230, 317, 319, 321, 509, 626, 761 ЦК України, та ст.ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 60, 75, 80, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог за первісним позовом відмовити повністю.

2. Зустрічний позов задоволити.

3. Визнати недійсним договір №01-05 про тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів від 01.05.2006р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія управління проектами „Акрополь” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Європлакат-Захід”.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія управління проектами „Акрополь”, м.Львів, вул.Вітовського, 18 (ідентифікаційний код 33420115) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Європлакат-Захід”, м.Львів, пл.Міцкевича, 8 (ідентифікаційний код 31215948) 6228 грн. 15 коп., 187 грн. 00 коп. державного мита та 236 грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5. Наказ видати згідно ст.116 ГПК України.

Суддя