Рішення № 8111070, 05.02.2010, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05.02.2010                                                                                           Справа № 16/354

за позовомпублічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк”, м. Київ

до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю „Факт”, м. Ужгород

про стягнення суми 257402,51 грн.

та за зустрічним

позовом           товариства з обмеженою відповідальністю „Факт”, м. Ужгород

до                               публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк”, м. Київ

про визнання недійсним кредитного договору №21.72 від 13.04.06 та договору застави майна №21.72-ДЗІ від 13.04.06.

                                                             Суддя О.В. Васьковський

Представники:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом) –Маселко Р.А. (дов. від 21.09.09)

від відповідача (позивача за зустрічним позовом) –Сакалош Ю.Ю. (дов. від 12.01.10)

СУТЬ СПОРУ: публічне акціонерне товариство „ПроКредитБанк”, м. Київ (далі –позивач) звернулося з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю „Факт”, м. Ужгород (далі –відповідач) про стягнення 257402,51 грн., в т.ч. 144024,56 грн. основної заборгованості, 12659,9 грн. відсотків, та 101546,19 грн. пені згідно кредитного договору №21.72 від 13.04.06 та за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Факт”, м. Ужгород (позивач за зустрічним позовом) до публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк”, м. Київ (далі –відповідач за зустрічним позовом) про визнання недійсним кредитного договору №21.72 від 13.04.06 та договору застави майна №21.72-ДЗІ від 13.04.06.

          Позивач просить задоволити позов, мотивуючи тим, що відповідач не виконав свій обов’язок щодо повернення суми кредиту та сплаті відсотків, а тому у нього рахується прострочена заборгованість. Позивач доводить, що ним на виконання кредитного договору перераховано на рахунок відповідачу грошові кошти, а тому момент передачі відповідачу грошових коштів відбувся і з цього моменту у відповідача виникло право власності на кредитні кошти і він став єдиним власником та розпорядником цих коштів. Позивач вказує, що обставини (тривалість фактичного знаходження коштів на рахунку відповідача, відсутність у директора інформації про ці кошти, фактичне привласнення цих коштів Гордєєвою Г.В., присудження до стягнення цих коштів з Гордєєвої Г.В. на користь позивача) не мають правового значення для встановлення обов’язку відповідача повернути отримані від позивача кошти. Ці обставини мають значення для подальшого відшкодування Гордєєвою Г.В. шкоди, заподіяної відповідачу, але не можуть заперечувати необхідність застосування реституції.

          Відповідач позовні вимоги заперечує та в обґрунтування своїх заперечень вказує, що він не отримував грошові кошти у сумі 1545000,00 грн. згідно кредитного договору, а тому і не може їх повернути позивачу. Відповідач доводить, що коштами позивача, шляхом шахрайства, заволоділа Гордєєва Г.В., котра використала розрахунковий рахунок відповідача як інструмент для заволодіння коштів, оскільки після перерахування суми кредиту, того ж дня, ці кошти були зняті Гордєєвою Г.В., що підтверджується вироком Ужгородського міськрайонного суду від 09.12.08. Про такі дії Гордєєвої Г.В. керівники ТзОВ „Факт” у момент їх вчинення не знали та могли упередити їх.

          Позивач за зустрічним позовом просить позов задоволити, мотивуючи тим, що спірні договори укладені від імені товариства Гордєєвою Г.В. як директором з порушенням закону та без необхідного обсягу цивільної дієздатності юридичної особи, з метою незаконного заволодіння грошових коштів, що є підставою для визнання недійсними таких договорів відповідно до ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України. Зокрема, позивач за зустрічним позовом вказує, що: Гордєєва Г.В. не була і не входила до складу органів управління ТзОВ „Факт”, оскільки згідно статут ТзОВ „Факт”, учасниками товариства є фізичні особи – Рущак В.А. та Черних Д.В., які володіють рівними частинами в статутному капіталі, по 50% кожен; між ТзОВ „Факт” та Гордєєвою Г.В. були відсутні правовідносини представництва, які б встановлювали право чи зобов’язання Гордєєвої Г.В. укладати договори від імені та в інтересах ТзОВ „Факт”; Гордєєва Г.В, не перебувала з ТзОВ „Факт” у трудових відносинах і не була посадовою особою останнього; ТзОВ „Факт ні через збори учасників, ні через виконавчий орган –директора не приймало рішення про одержання кредиту від позивача та не вчиняло жодних дій, які б у подальшому зумовили виникнення кредитних обов’язків перед позивачем; Гордєєва Г.В., являючись співзасновником та директором ТзОВ „Гордєєва і партнери”, уклала угоду з ТзОВ „Факт” про надання бухгалтерських послуг, у зв’язку із чим мала доступ до печатки товариства, за допомогою якої підробляла від імені товариства різні довідки, бухгалтерські, платіжні та інші документи, які використовувала у своїх злочинних діях; вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.12.08 Гордєєву Г.В. визнано винною у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст. 366, ч.4 ст. 190 Кримінального кодексу України. У даній кримінальній справі у повному обсязі задоволено цивільний позов ЗАТ „ПроКредит Банк” про стягнення з Гордєєвої Г.В. 154500 грн. заборгованості по кредитному договору №21.72 від 13.04.06.

          Відповідач за зустрічним позовом зустрічний позов не визнає та доводить наступне: перед видачею кредиту ТзОВ „Факт” було встановлено, що Гордєєва Г.В. фактично і юридично виконувала обв’язки директора товариства –підписувала договори з іншими контрагентами ТзОВ „Фат”, володіла печаткою, повним комплектом установчих документів товариства, розпоряджалась рахунками товариства тощо, а тому фактично і юридично Гордєєва Г.В, діяла як представник ТзОВ „Факт”; при підписанні договорів Гордєєвою Г.В. ЗАТ „Про Кредит Банк” не знав і не повинен був знати, що Гордєєва Г.В. не є директором товариства, а тому обмеження на здійснення нею представницьких функцій від імені ТзОВ „Факт” не розповсюджується на укладені із нею ЗАТ „ПроКредит Банк” договори; ТзОВ „Факт” в особі його, як стверджує позивач, директора Черних Д.В. прийняли виконання оспорюваних договорів і схвалили його укладення виконанням умов договору. Відповідач за зустрічним позовом просить при вирішенні питання про застосування наслідків недійсності кредитного договору №21.72 від 13.04.06 врахувати вирок Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.12.08, у якому встановлено, що на розрахунковий рахунок ТзОВ „Факт” у Закарпатському центральному відділенні „Промінвестбанку” було зараховано суму 154500,00 грн., а також встановлено, що Гордєєвою Г.В. знято з рахунку ТзОВ „Факт” 144000,00 грн., однак не встановлено правовий статус цих коштів. Тобто не вказано, що ці кошти є кредитними коштами ЗАТ „ПроКредит Банк”. Відповідач за зустрічним позовом вказує, що відповідно до вироку суду різниця між зарахованою сумою коштів на рахунку ТзОВ „Факт” і знятою Гордєєвою Г.В. становить 10500,00 грн. Відповідач за зустрічним позовом просить вважати доведеним факт щодо сум, які було зараховано та знято з рахунку ТзОВ „Факт”. Посилаючись на ст. ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України, просить застосувати двосторонню реституцію.

          У судовому засіданні 26.01.10 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) оголошувалася перерва.

Рішення проголошено у відповідності до ч.2 ст.85 ГПК України. Повний текст рішення оформлено у відповідності до ст. 84 ГПК України та підписано 02.03.10.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, суд встановив:

Між позивачем (кредитор по договору) та відповідачем (позичальник по договору) 13.04.06 укладено кредитний договір №21.72 (далі –кредитний договір), згідно якого позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 154500,00 грн. на строк користування 24 місяці із сплатою відсотків в розмірі 20,00% річних, виходячи з 360 календарних днів у році, а відповідач зобов’язався повернути наданий кредит і сплатити відсотки та комісії за кредитом у встановлений договором строк і виконати свої обов’язки за договором в повному обсязі.

Для забезпечення виконання зобов’язань за договором кредиту між сторонами укладено договір застави майна №21.72-ДЗІ від 13.04.06 (далі –договір застави).

Обидва договори від відповідача (позивача за зустрічним позовом) підписано Гордєєвою Г.В., при цьому у тексті вказаних договорів зазначено, що вказана особа уклала вказані договори як директор товариства з обмеженою відповідальністю „Факт”.

Позивачем відповідно до п. 2.6. кредитного договору, суму кредиту перераховано на рахунок відповідача №26008301202175 у філії „Закарпатське центральне відділення „Промінвестбанку”. При видачі кредиту з кредитних коштів утримано комісію в розмірі 1545,00 грн., фактично відповідачу перераховано суму 152955,00 грн., що підтверджується довідкою позивача №934/У-10 від 21.06.10.

У п. 3.1. кредитного договору визначено, що погашення кредиту та сплата відсотків за його користування здійснюється в порядку та строки згідно Графіка повернення кредиту і сплати відсотків, наведеному у додатку №1 до цього договору, який є його невід’ємною частиною.

Позивач доводить, що відповідач не виконав свій обов’язок по поверненню кредиту та сплаті відсотків.

          Відповідач заперечив факт отримання кредитних коштів від позивача і тому не може їх повернути позивачу та вказав, що коштами позивача шляхом шахрайства заволоділа Гордєєва Г.В., котра використала його розрахунковий рахунок як інструмент для заволодіння коштами, оскільки після перерахування кредитних коштів на банківський рахунок, того ж дня ці кошти були зняті Гордєєвою Г.В., що підтверджується вироком Ужгородського міськрайонного суду від 09.12.08. Про такі дії Гордєєвої Г.В. керівники ТзОВ „Факт” у момент їх вчинення не знали та не могли упередити їх. У зв’язку з цим, відповідач заявив зустрічний позов про визнання недійсним кредитного договору №21.72 від 13.04.06 та договору застави майна №21.72-ДЗІ від 13.04.06.

Аналізуючи доводи сторін та обставини справи, суд прийшов до наступного висновку.

          Частина 1 ст. 92 Цивільного кодексу України визначає, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до статуту ТзОВ „Факт” (1997 року) і до змін та доповнень до статуту товариства від 19.12.03 учасниками товариства є Черних Дмитро Валерійович та Рущак Валерія Арпадівна, які володіють рівними частками в статутному капіталі, по 50% кожен.

У п.п. в) п. 5.3. статуту ТзОВ „Факт” визначено, що обрання, відкликання виконавчого органу товариства є виключною компетенцією зборів учасників товариства.

Протоколом №1 загальних зборів засновників ТзОВ „Факт” від 16.01.06 звільнено з роботи директора ТзОВ „Факт” Ігнатьо Миколу Миколайовича та призначено директором ТзОВ „Факт” Черних Дмитра Валерійовича з правом розпорядчого підпису з 16.01.06., який і займав вказану посаду на момент оформлення та отримання кредитних коштів Гордєєвою Г.В.

З наявного у матеріалах справи вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.12.08, який залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 02.04.08, вбачається, що Гордєєву Г.В. визнано винною у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст. 366, ч.4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Даним вироком встановлено, що Гордєєва Г.В., являючись співзасновником та директором ТзОВ „Гордєєва і партнери”, уклала угоду з ТзОВ „Факт” про надання бухгалтерських послуг. Маючи доступ до печатки ТзОВ „Факт”, завідомо підробляла від імені товариства різні довідки, бухгалтерські, платіжні та інші документи, які використовувала у своїх злочинних діях. На підставі підробленого пакету документів Гордєєва Г.В., без відома директора ТзОВ „Факт” Черних Д.В., підписала з банком кредитний договір №21.72 від 13.04.06 на суму 154500 грн. та договір застави майна №21.72 –ДЗ1 від 13.04.06. Того ж дня, Гордеєва Г.В. видала за відомо підроблений грошовий чек серії ЛА 4227869 від 13.04.06 про зняття із рахунку ТзОВ „Факт” готівки, підробила підписи та завірила печаткою ТзОВ „Факт”, які подала до філії Закарпатського центрального відділення „Промінвестбанку” та отримала готівку в сумі 144000 грн.

          Відповідно до ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

          Таким чином, доведеними є обставини, які засвідчують, що Гордеєва Г.В. не мала повноважень діяти від імені ТзОВ „Факт” та не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності укладати від його імені з позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) спірні договори. При цьому, спірні договори були укладені Гордєєвою Г.В. свідомо без відповідних повноважень з метою незаконного заволодіння грошовими коштами ПАТ „ПроКредит Банк”.

          Частина 2 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності

          Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд визнає недійсними кредитний договір та договір застави, укладені 13.0.06 між закритим акціонерним товариством „ПроКредит Банк”, м. Київ та товариством з обмеженою відповідальністю „Факт”, м. Ужгород. У зв’язку із наведеним суд відмовляє у задоволенні первісного позову про стягнення заборгованості за простроченим кредитом на загальну суму 257402,51 грн.

Відповідач за зустрічним позовом, посилаючись на ст. ст. 216, 1212 Цивільного кодексу України, просить застосувати двосторонню реституцію та надав довідку для її проведення.

Як вбачається з довідки про застосування реституції, за період з 13.04.06 по 18.12.09 позивач (відповідач за зустрічним позовом) отримав від відповідача (позивача за зустрічним позовом) 9442,12 грн., з яких 1545,00 грн. комісія за видачу кредиту 5150,45 грн. капітал та 2746,67 грн. проценти. Водночас, позивач (відповідач за зустрічним позовом) просить у порядку двосторонньої реституції, враховуючи вищенаведену суму коштів, повернути з ТзОВ „Факт” 145057,88 грн. (154500 грн. –9442,12 грн.).

У відповідності до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

          Відповідно до ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Вказані положення застосовуються і до вимог про повернення виконаного за недійсним право чином (п.1 ч.3 ст.1212 Цивільного кодексу України).

Як встановлено вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.12.08, на підставі завідомо підроблених документів на поточний рахунок ТзОВ „Факт” №2608301202175 відкритий у Закарпатському центральному відділенні Промінвестбанку, ЗАТ „ПроКредит Банк” перераховано кредитні кошти у сумі 152955,00 грн. (за мінусом комісії за видачу кредиту 1545,00 грн.) із яких, теж на підставі завідомо підроблених документів 144000 грн., готівкою отримала Гордєєва Г.В.

Також, вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 09.12.08 про обвинувачення Гордєєвої Г.В. у вчиненні злочинів, задоволено цивільний позов ЗАТ „ПроКредит Банк” про стягнення з Гордєєвої Г.В. 154500 грн. заборгованості по кредитному договору №21.72 від 13.04.06.

У зв’язку із наведеним суд відхиляє доводи відповідача за зустрічним позовом, що ТзОВ „Факт” шляхом зарахування кредиту на банківський рахунок, набуло права власності на кредитні кошти, і тому саме це товариство повинно повертати кошти за правилами реституції на підставі ст.ст.216, 1212 Цивільного кодексу України.

Зарахування кредитних коштів на банківський рахунок позивача за зустрічним позовом, за даних обставин справи, не можна вважати достатнім доказом для застосування реституції. Операції по банківському рахунку ТзОВ „Факт”: зарахування на рахунок та їх зняття з рахунку готівкою є доказом протиправних дій третьої особи, пов’язаних злочинною метою. Встановлено, що поточний рахунок ТзОВ „Факт” був використаний для заволодіння коштами ЗАТ „ПроКредит Банк” Гордєєвою Г.В. шляхом шахрайства.

Таким чином, оскільки у матеріалах справи містяться докази, що Гордєєва Г.В. із суми кредиту фактично одержала 144000 грн., при цьому сплативши банку 1440 грн. за видачу готівки, а щодо суми 7000 грн. такі докази відсутні, суд вважає можливим проведення, як наслідок набуття майна без достатньої правової підстави, часткової реституції: на користь позивача за зустрічним позовом стягнути з відповідача за зустрічним позовом 7897,12 грн. (5150,45 грн. –капітал, 2746,67 грн. проценти) та на користь останнього стягнути з позивача за зустрічним позовом 7000 грн.

Згідно з ст.49 ГПК України по первісному позову судові витрати покласти на позивача за первісним, а за зустрічним позовом - з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача за зустрічним позовом підлягають стягненню судові витрати у сумі 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За наслідками розгляду клопотання позивача за зустрічним позовом про залучення відповідачем 1 –філію „Закарпатське центральне відділення Промінвестбанку” у порядку ст. 24 ГПК України суд прийшов до висновку відмовити у задоволенні вказаного клопотання, виходячи з того, що відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не обґрунтовано та не надано доказів підставності, у межах позовних вимог, залучення відповідача 1.

Керуючись ст. ст. 1, 15, 32, 33, 34, 43, 49, 60, 69, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

у первісному позові відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача за первісним позовом.

Зустрічний позов задоволити повністю.

          Визнати недійсним кредитний договір №21.72 від 13.04.06 та договір застави майна №21.72-ДЗІ від 13.04.06, укладені між закритим акціонерним товариством „ПроКредит Банк”, м. Київ та товариством з обмеженою відповідальністю „Факт”, м. Ужгород.

Стягнути з публічного акціонерного товариства „ПроКредитБанк” (м. Київ, пр. Перемоги, 107 „а”, код 21677333) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Факт” (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Тихого, 3/15, код 22079930) суму 7897,12 грн.           

          Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Факт” (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Тихого, 3/15, код 22079930)на користь публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк” (м. Київ, пр. Перемоги, 107 „а”, код 21677333) суму 7000,00 грн.

          Стягнути з публічного акціонерного товариства „ПроКредит Банк” (м. Київ, пр. Перемоги, 107 „а”, код 21677333) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Факт” (Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Тихого, 3/15, код 22079930) суму 85,00 грн. у відшкодування витрат по сплаті державного мита та суму 118,00 грн. у відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

          Видати накази.

Рішення суду набирає законної сили і підлягає обов’язковому виконанню на території України в порядку ст.85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя                                                             О.В. Васьковський

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02.03.10.