Рішення № 81100090, 20.03.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження №2/760/1179/19

Справа №760/25601/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 березня 2019 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Усатової І.А.,

при секретарі - Ковальській К.О.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідністю «Юридична компанія «СЕТРА» та просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 86095,61 грн., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 27358,80 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6922,24 грн.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що згідно Наказу № 6-К від 01.08.2008 його було прийнятона роботу в ТОВ «Юридична компанія «СЕТРА» на посаду водія автотранспортного засобу. Наказом від 06.08.2018 його було звільнено за угодою сторін згідно ч. 1 ст. 36 КЗпП України з 20.08.2018, та цього ж дня, 20.08.2018 його було ознайомлено із Наказом від 06.08.2018 та видано оформлену трудову книжку, про що він розписався у відповідному журналі.

Вказав, що разом з тим, в день звільнення позивача з роботи, відповідачем не проведено повний розрахунок по заборгованості із заробітної плати та не здійснено виплату компенсації за невикористані щорічні відпустки.

Позивач зазначає, що наявність заборгованості відповідача перед ним по заробітній платі підтверджується, зокрема, довідкою відповідача № 02-07/08 від 01.07.2018, в якій зазначено, що він дійсно працює в ТОВ «Юридична компанія «Сетра» на посаді водія з 01.08.2008 по теперішній час з окладом згідно штатного розпису 4350 грн., заборгованість по заробітній платі станом на 01.07.2018 складає 60 629,67 грн., кількість днів невикористаної відпустки станом на 01.07.2018 складає 162 календарних днів.

Позивач посилався на те, що згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, виданих ГУ ДФС у м. Києві 28.09.2018 № 56602/26-15-58-04-09 за період з 1 кварталу 2014 року по 2 квартал 2018 року - сума невиплаченого доходу (заборгованості по заробітній платі) складає 83 067,13 грн.

Позивач також зазначає, що відповідачем не виплачена заробітна плата за липень 2018 року в сумі 4 546,99 грн., та 14 робочих днів за серпень 2018 року в сумі 3 028,48 грн., яка розрахована у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100 з розрахунку - останні два повних робочих місяців, тобто червень - липень 2018 року. Середньоденна заробітна плата за червень - липень 2018 року складає (4538,53 + 4546,99 грн.)/(20+22) = 216,32 грн., де 4 538,53 грн. - розмір нарахованої зарплати за червень 2018 року, 4546,99 грн. - розмір нарахованої зарплати за липень 2018 року, 20 - кількість робочих днів у червні 2018 року, 22- кількість робочих днів у липні 2018 року.

На переконання позивача, розмір заробітної плати на 14 робочих днів серпня 2018 року складає: 216,32 грн. * 14 робочих днів = 3 028,48 грн.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача по заробітній платі складає 60 629,67 грн.

Крім того, позивач зазначив, що при звільненні йому не виплачена компенсація за невикористані дні щорічної відпустки за період з 01.08.2011 по 20.08.2018, а кількість днів невикористаної відпустки складає 168 календарних днів, а тому позивачу не виплачено компенсацію за невикористані щорічні відпустки в розмірі 27 358,80 грн.

Зазначив, що відповідачем має бути нарахований і виплачений його середній заробіток за весь час затримки, за період з 21.08.2018 по 04.10.2018, у розмірі 6922,24 грн.

Враховуючи вищенаведене, просив позов задовольнити з наведених вище підстав.

04.10.2018 згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями цивільну справу було передано до провадження головуючому судді Усатовій І.А.

Ухвалою суду від 10.10.2018 в справі відкрито спрощене позовне провадження.

Ухвалою суду від 10.10.2018 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати - відмовлено.

Копія ухвали про відкриття провадження разом з копією позовної заяви надіслано відповідачу у відповідності до ст. 128 ЦПК України. Згідно повідомлення (рекомендоване) про вручення поштового відправлення поштова кореспонденція отримана Товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» 12 грудня 2018 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України - у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі, не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Як вбачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1, згідно з наказом №6-К від 01.08.2008 прийнятий на посаду водія автотранспортного засобу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Сетра».

У відповідності до довідки ТОВ «Юридична компанія «СЕТРА» від 01.07.2018 вих. № 02/07-18, виданої ОСОБА_1 у тому, що він дійсно працює в ТОВ «Юридична компанія «СЕТРА» на посаді водія з 01.08.2018 по теперішній час з окладом згідно штатного розпису 4350,00 грн. Заборгованість по заробітній платі станом на 01.07.2018 року складає 60 629,67 грн. Кількість днів невикористаної відпустки станом на 01.07.2018 складає 162 календарних дні.

Наказом від 06.08.2018 ОСОБА_1 звільнений з посади водія автотранспортного засобу за угодою сторін згідно з ч. 1 ст. 36 КЗпП України 20.08.2018.

Стаття 43 Конституції України у відповідності зі ст.23 Загальної декларації прав людини проголошує право кожного на працю, що включає у себе можливість заробляти собі на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується. Визначаючи право на працю як основу життєдіяльності людини,Конституція України закріплює та гарантує основні трудові права громадян (ст.ст.43,44,45,46) і визначає, що основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення, принципи регулювання праці та занятості визначаються законами України (п.6 частини першої ст. 90 Конституції України). Основним законом, який закріпляє право на працю та шляхи його реалізації, є Кодекс законів про працю України.

Статтею 2 КЗпП України одночасно передбачено і право громадянина на працю і право на отримання за працю заробітної плати не нижче встановленого державою мінімального розміру. Працівники реалізують право на працю шляхом укладання трудового договору на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

П. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя "Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати.

Конституція це акт прямої дії. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинний до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Згідно із ст. 22 Конституції України, закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

У частині другій статті 8 Конституції України, встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції Україниі повинні відповідати їй (п. 4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007).

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист свого права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Згідно ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці»,- працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

Згідно із ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до вимог ст.24 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.

Заробітна плата повинна виплачуватися працівникові регулярно в робочі дні в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Затримка виплати заробітної плати навіть на один і більше днів є порушенням строків виплати згідно зі ст. 241-1 КЗпП України.

Згідно із ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР№ 2148-VIIIвід 19.10.1973 року, держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожного на справедливі і сприятливі умови праці.

Крім національного законодавства, право на заробітну плату захищається й Конвенцією про захист заробітної плати № 95, яка ратифікована 31.01.1961.

Відповідно до ст. 1 даної Конвенції, метою цієї Конвенції є термін «заробітна плата», який означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити, на підставі письмового або усного договору про наймання послуг, працівникові за працю, яку виконано, чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано, чи має бути надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Конвенції, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата.

Відповідно до ст. 12 Конвенції, заробітна плата виплачуватиметься через регулярні проміжки часу. Якщо немає інших відповідних урегулювань, котрі забезпечують виплату заробітної плати через регулярні проміжки часу, то періоди виплати заробітної плати має бути продиктовано національним законодавством або визначено колективним договором чи рішенням арбітражного органу.

Окрім того, статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В розумінні Європейського Суду з прав людини мирне володіння своїм майном включає не тільки «класичне» право власності, яке розглядається в Україні, а й, до прикладу, виплати за трудовим договором та інші виплати.

Отже, відсутність коштів у роботодавця жодним чином не може слугувати поважною причиною невиплати працівникові всіх належних йому сум, а невиплата заробітної плати розцінюється Європейським судом з прав людини як порушення права на мирне володіння своїм майном.

Згідно, ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці» визначено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Так, з наданої стороною позивача довідки ТОВ «Юридична компанія «СЕТРА» від 01.07.2018 вих. № 02/07-18, вбачається, що заборгованість відповідача по заробітній платі перед позивачем станом на 01.07.2018 складала 60 629,67 грн.

Також, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, посилається на те, що відповідачем не виплачено заробітну плату за липень 2018 року у розмірі 4546,99 грн. та за 14 робочих днів за серпень 2018 року у розмірі 3 028,48 грн., згідно проведеного позивачем розрахунку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 №100, вказаний розрахунок перевірений судом та є арифметично вірним.

Згідно наданих позивачем відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 28.09.2018 №56602/ /26-15-58-04 - 09 ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2014 року по 2 квартал 2018 року включно, було нараховано заробітну плату у розмірі 129 679,86 грн., виплачено за вказаний період 42 829,65 грн., за що було утримано податок.

Суд не приймає до уваги викладені стороною позивача доводи про те, що сума невиплаченого доходу складає 83 067,13 грн., оскільки надана позивачем Відомість з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 28.09.2018 №56602/ /26-15-58-04 - 09 ОСОБА_1 за період з 1 кварталу 2014 року по 2 квартал 2018 року не підтверджує наявність заборгованості відповідача по заробітній платі перед позивачем у вищевказаній сумі.

Враховуючи вищенаведене, суд задовольняє вимогу позивача щодо стягнення заборгованості по заробітній платі частково, а саме: в сумі 68 205,14 грн. (60 629,67 грн.+4546,99 грн.+ 3 028,48 грн.= 68 205,14 грн.), яка складається із заборгованості по заробітній платі станом на 01.07.2018, та заборгованості за 22 робочі дні у липні 2018 року та 14 робочих днів серпня 2018 року.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення працівника видати працівникові належно оформлену ним трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власника уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Крім того, згідно зі ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час затримки розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

Як вбачається з розрахунків, наданих позивачем, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.08.2018 по 04.10.2018 складає 6922,24 грн.

Позивач, проводячи розрахунок, виходив з наступного:

4538,53 грн. (сума заробітної плати за червень 2018 року) + 4546,99 грн. (сума заробітної плати за липень 2018 року) / (20+22 робочих днів за червень і липень 2018 року) = 216,62 грн. (середньоденна заробітна плата).

Таким чином, а період з 21.08.2018 по 04.10.2018 середній заробіток становить: 216,32 грн. * 32 (кількість робочих днів затримки розрахунку) = 6 922,24 грн.

Суд погоджується з проведеним позивачем розрахунком, доказів що спростовували б розрахунки позивача відповідачем не надано.

Виходячи з того, що обов'язок проведення відрахувань із заробітної плати законом покладено на роботодавця при виплаті заробітної плати, дана сума має бути виплачена позивачу за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів.

З урахуванням викладеного, оскільки у визначені законодавством строки відповідачем не виплачено позивачу заробітну плату, що призвело до втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів їх виплати, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в цій частині та задовольняє їх частково.

Щодо вимог позивача про стягнення компенсації за невикористані щорічні відпустки, суд вважає за необхідне зазначає наступне.

Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки", регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ч.1ст.83 КЗпП Україниу разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Статтею 4 Закону України «Про відпустки» передбачені види відпусток і визначено, які саме відпустки відносяться до щорічних: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Згідно із ст.6 Закону України «Про відпустки» щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Згідно зі ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.

Статтею 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Статтею 79 КЗпП України та ст.10 Закону України «Про відпустки» передбачений порядок і умови надання щорічних відпусток. Відповідно до зазначених норм черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату працю», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зіст.83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст.1821 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років. Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст.238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

У відповідності до довідки ТОВ «Юридична компанія «СЕТРА» від 01.07.2018 вих. № 02/07-18, кількість днів невикористаної відпустки станом на 01.07.2018 складає 162 календарні дні. Відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію за вказані дні відпустки при звільненні.

Згідно абз. 1 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Згідно із п.7 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки (Абзац перший пункту 7 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 185 ( 185-97-п ) від 24.02.97 р.).

Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, вказав, що відповідач не виплатив йому компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період 7 повних років за період роботи з 01.08.2011 по 20.08.2018 - 168 днів, у розмірі 27 358,80 грн.

Позивач вказав, що компенсація за невикористані дні щорічні відпустки становить 27 358,80 грн. з розрахунку: 57 651,48 грн. (заробітна плата за останні 12 місяців перед звільненням) / 354 дні * 168 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Відповідачем не було надано суду свого розрахунку грошової компенсації за невикористану відпустку, а тому суд приходить до висновку, що вказаний розмір компенсації за невикористані відпустки, наданий позивачем є обґрунтованим, а тому його слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Таким чином, враховуючи та аналізуючи усі надані докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в цій частині є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, підсумовуючи викладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про часткову доведеність обставин позову, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі п. 1 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, а тому, суд вважає необхідним в порядку, передбаченому ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.43, 55, 124 Конституції України, ст.47,115,116,117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст..4,6 Закону України «Про відпустки», п.7 Постанови КМУ від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати», ст.ст. 3, 10, 11, 76, 81, 89, 141, 209, 229, 258-259, 263-265, 274-279, 280 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію за невикористану відпустку та середнього заробітку за час затримки виплати - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» на користь ОСОБА_1: заборгованість по сплаті заробітної плати у розмірі 68 205,14 грн., без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів; компенсацію за невикористані щорічні відпустки у розмірі 27 358,80 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів, а також середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 6922,24 грн. за вирахуванням всіх необхідних податків та платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «СЕТРА» на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: