Рішення № 81086109, 11.04.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 квітня 2019 року № 826/15320/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в місті Києві), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в місті Києві щодо невиплати позивачу заборгованості пенсії з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року;

- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

- стягнути з ГУ ПФУ в місті Києві на користь позивача моральну шкоду в розмірі 15 000 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;

- розподілити судові витрати, відповідно до ст. 139 КАС України;

- зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду, відповідно до ст. 382 КАС України.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації від 18.11.2014 року, позивач перебуває на обліку, як тимчасово переміщена особа, оскільки на території первинної реєстрації виникли обставини, зазначені в частині 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». У зв'язку з цим виплата пенсій була переведена до м. Києва, де він прикріплений, як внутрішній переселенець.

Ухвалою суду від 21 вересня 2018 року відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу надати відзив протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідач скористався своїм правом, передбаченим статтею 162 КАС України, та подав 11.10.2018 до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позову з підстав викладених у відзиві.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в місті Києві, як отримувач пенсії за віком працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах і в металургії відповідно до Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».

Згідно з довідкою Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 3010002285 від 18.11.2014 року, позивач перебуває на обліку, як тимчасово переміщена особа, оскільки на території первинної реєстрації виникли обставини, зазначені в частині 1 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та останньому надано статус внутрішньо переміщеної особи.

Між тим, в травні та червні 2018 року відповідачем припинено нарахування та виплату пенсії позивачу.

У зв'язку із зазначеними обставинами, 10.05.2018 року ОСОБА_1 звернувся на Урядову гарячу лінію із зверненням № КУ-8103912.

Листом № 46333/02/К-822 від 08.06.2018 року ГУ ПФУ в місті Києві повідомило позивача, що відповідно до підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Дердприкордонслужби, МЕС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінсгіекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Окрім того, позивачу роз'яснено, що поновлення виплати призупинених пенсій проводиться з дати припинення виплати, після особистого звернення пенсіонера щодо поновлення виплати пенсії (а.с.24-25).

06.06.2018 року ОСОБА_1 вимушений був повторно звернутися до відповідача через Веб-портал Пенсійного фонду України (зверненням № ВЕБ-26314-Ф-С-18-012549).

Листом № 25650/02/К-822/1 від 21.06.2018 року ГУ ПФУ в місті Києві надало аналогічну відповідь листу № 46333/02/К-822 від 08.06.2018 року.

20.06.2018 року ОСОБА_1 повторно звернувся на Урядову гарячу лінію із зверненням № КУ-8242652.

Листом № 14236/К-109 від 19.07.2018 року ГУ ПФУ в місті Києві повідомило позивача, що на підставі інформації, отриманої з інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів і вантажів «Аркан», щодо перетину позивачем пункту пропуску в напрямку - «виїзд» 07.09.2014 року, з 01.05.2018 року призупинено виплату пенсії до з'ясування місця фактичного перебування/проживання (а.с.28).

Вважаючи дії відповідача щодо невиплати пенсії протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 22 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Відповідно до положень частини третьої статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані положеннями статті 47 Закону №1058-IV, якою визначено, що пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону №1058-IV, виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 №25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що вищезазначеними правовими положеннями вказаний перелік, який є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Отже, суд доходить висновку, що за приписами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняттям органом Пенсійного фонду відповідного рішення, і лише за наявності підстав, передбачених статтею 49 цього Закону. Рішення щодо припинення виплати позивачу пенсії відповідачем не приймалось.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, зокрема, з вищезазначених листів ГУ ПФУ в місті Києві, що відповідно до підпунктів 4 і 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», та у разі отримання інформації від Дердприкордонслужби, МЕС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінсгіекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 7 Наказу «Про затвердження Положення про інтегровану міжвідомчу інформаційно-телекомунікаційну систему щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон» від 03 квітня 2008 року №284V287\214\150\64\ 175\266\75 розпорядником системи «Аркан» є Адміністрація Державної прикордонної служби України.

Відповідно до списку на внутрішньо переміщених осіб, які виїхали понад 60 днів до дати контрольної перевірки згідно з відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон, останніми наявними даними щодо позивача є перетин державного кордону, напрямок перетину - «виїзд».

З огляду на викладене з травня 2018 року ОСОБА_1 було призупинено виплату пенсії до з'ясування місця перебування.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 №1382-IV (далі - Закон №1382-IV), реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Посилання пенсійного органу у вищезазначених листах від на постанову Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365, як на підставу припинення пенсійних виплат, суд вважає безпідставним, оскільки Закон №1058-IV має вищу юридичну силу.

Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 року № 644/6336/17 та від 13.03.2018 в справі № 235/4162/17.

Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд зазначає, що пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року №637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509.

Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Тобто, умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №509 (далі - Порядок №509), довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту.

В даному випадку, довідка Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 3010002285 від 18.11.2014 року є чинною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до положень статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі по тексту - Закон №1706-VII) (в редакції, яка діяла на момент припинення позивачу виплати пенсії), підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення. У разі неповідомлення внутрішньо переміщеною особою про її повернення до покинутого місця постійного проживання згідно з абзацом другим пункту 3 частини другої статті 9 цього Закону рішення про скасування дії довідки відповідно до пункту 3 частини першої цієї статті приймається на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання. Інформацією, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання, є: дані, отримані з відповідних державних реєстрів; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування; дані, отримані в результаті обміну інформацією структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад з громадськими об'єднаннями, волонтерськими, благодійними організаціями, іншими юридичними та фізичними особами, що надають допомогу внутрішньо переміщеним особам відповідно до статті 16 цього Закону.

У разі наявності у внутрішньо переміщеної особи обґрунтованих причин для продовження строку її відсутності за місцем проживання понад 60 днів така особа звертається з відповідною письмовою заявою за місцем проживання до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад. У такому разі строк відсутності внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання може бути збільшено до 90 днів.

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутнє рішення про скасування дії довідки позивача органом, який її видав.

Таким чином, довідка Управління праці та соціального захисту населення Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації № 3010002285 від 18.11.2014 року про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи є чинною, а відповідачем доказів протилежного суду не надано.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків, чи не обумовлене), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд зазначив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14.10.2010, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у пункті 33 цього рішення).

Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

У цьому рішенні Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Як свідчить аналіз положень Закону №1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Водночас, як встановлено судом, припинення виплати пенсії позивачу відбулося без прийняття відповідачем будь-якого відповідного рішення, а лише на підставі списку на внутрішньо переміщених осіб, які виїхали понад 60 днів до дати контрольної перевірки згідно з відомостями інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів і вантажів, які перетинають державний кордон, оскільки фактичне місце проживання позивача не підтверджене, тобто, право на отримання пенсії, а не соціальної послуги (виплати, допомоги) стало залежним від місця проживання позивача, який є громадянином України.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що порушують статтю 1 Першого протоколу.

Таким чином, суд доходить висновку, що пенсійний орган, без прийнятого рішення, відповідно до частини першої статті 49 Закону України №1058-ІV, протиправно призупинив виплату пенсії позивачу з 01.05.2018 року.

Окрім того, відповідачем не надано жодного належного доказу на підтвердження наявності рішення та законних підстав для призупинення виплати пенсії позивачу.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18 від 03 травня 2018 року (провадження № Пз/9901/20/18), залишеної без змін постановою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року (провадження № 11-644асі18).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що припинення виплати пенсії позивачу з травня 2018 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, окрім того, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Отже, суд дійшов висновку, що в частині визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в місті Києві щодо невиплати позивачу заборгованості пенсії з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо зобов'язання ГУ ПФУ в місті Києві виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Як вже було встановлено судом, пенсійний орган безпідставно та незаконно призупинив виплату пенсії позивача.

Таким чином, суд вважає доцільним зобов'язати ГУ ПФУ в місті Києві виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. (ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації і всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 даного Закону визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Ураховуючи те, що судом у даній справі встановлено неправомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу, то компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати підлягає обчисленню та нарахуванню пенсійним органом при виплаті пенсії позивачу, а у разі відмови у здійсненні нарахування даної компенсації, позивач відповідно до приписів ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» може оскаржити дану відмову в судовому порядку.

Отже, суд дійшов висновку, що в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по виплаті пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги стягнути з ГУ ПФУ в місті Києві на користь позивача моральну шкоду в розмірі 15 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Правовими положеннями ч. 5 ст. 25 КАС України встановлено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Згідно п. 6 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до положень статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною 1 статті 23 ЦК України, положення якого застосовні до спірних відносин в аспекті вимог про стягнення моральної шкоди, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

У даному випадку, на тверде переконання суду, позбавлення позивача єдиного джерела існування, є знущанням над людиною похилого віку, приниженням її гідності та людської особистості, суспільної значимості людини, є дискримінацією по відношенню до інших пенсіонерів за ознакою місця проживання, що вказує на різне поводження, що у сукупності вочевидь, природно призводить до розпачу людини, душевних страждань, які пов'язані із усвідомленням доведення людини похилого віку по суті до стану жебракування, усвідомленням непотрібності людини у суспільстві, стану безвиході у взаємовідносинах з державним органом, який своїми діями не тільки усвідомлено та вочевидь порушує права позивача, але й підриває авторитет Держави, яка у Конституції України, як соціальному договорі, задекларувала те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3 Конституції України).

Таким чином, за встановлених судом обставин, беручи також до уваги наявність очевидних порушень права позивача на отримання пенсії, як єдиного доходу, наявну очевидну вину відповідача у позбавленні позивача джерела існування (пенсії), суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди з урахуванням характеру правовідносин сторін, обставин справи та засад розумності і справедливості. З урахуванням наведеного у сукупності суд, керуючись власним переконанням оцінки обставин завдання позивачці моральної шкоди, обсягу шкоди, принципами розумності та справедливості, вважає, що за обставин даної справи розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача, становить 2 000 грн. Тобто, позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо позовної вимоги допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає наступне.

Спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

У даному випадку, як встановлено судом позивачка має відповідну довідку та рахунок у банку.

Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України ч. 1 ст. 46 Конституції України.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Оцінюючи доводи ГУ ПФУ щодо припинення виплати пенсії позивачці, суд звертає увагу на те, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею відповідної особи та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

В контексті наведеного слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. З наведеного вбачається, що у випадку задоволення позову, орган казначейської служби є лише виконавцем рішення суду та, враховуючи наведене, відсутні підстави для залучення зазначеного органу до участі у справі в якості учасника справи.

Окрім наведеного, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення пенсії за один місяць, без зазначення конкретного розміру, оскільки у матеріалах справи відсутній детальний розрахунок даної пенсії та компенсації, що належить до повноважень відповідача.

Щодо зобов'язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду, відповідно до ст. 382 КАС України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, приписами наведеної статті суду надано право, а не обов'язок зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За встановлених у даній справі обставин, судом не вбачається підстав для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог та згідно з вимогами статті 139 КАС України судові витрати позивача підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.

2. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості по пенсії з 01.05.2018 року по 30.06.2018 року.

3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) заборгованість по виплаті пенсії за період з травня 2018 року по червень 2018 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

4. Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) моральну шкоду в розмірі 2 000 грн.(дві тисячі гривень).

5. Присудити на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська,16, код ЄДРПОУ 42098368) сплачений судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).

6. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС України, допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення пенсії за один місяць, у зв'язку з чим зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДР: 42098368) негайно провести нарахування та виплату пенсій в межах суми пенсії за один місяць ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, Ідентифікаційний номер: НОМЕР_2).

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда