Постанова № 8108318, 09.02.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493

ПОСТАНОВА

Іменем України

09.02.10Справа №2а-9605/09/8/0170 (12:56год.)

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Кушнової А.О. , при секретарі МалярК.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Державного підприємства "Таврида"

до Державної податкової інспекції у м. Алушті АР Крим

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, визнання протиправним зменшення від’ємного значення податку

за участю представників:

від позивача – Компанейцев Сергій Вікторович, довіреність № б/н від 07.07.08; Рунова Віра Антонівна, довіреність № б/н від 23.03.09;

від відповідача - Говоруха Анастасія Володимирівна, довіреність № 1437/9/10 від 14.08.09;

Сутність спору: Позивач – Державне підприємство «Таврида» звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до Державної податкової інспекції в м. Алушті АР Крим з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень ДПІ в м. Алушта від 19.07.2006р. № 0001382301/0 про донарахування податку на прибуток 143000грн., № 0001372301/0 про донарахування частини прибутку господарських організацій у сумі 572000грн. і застосування штрафних санкцій 287190грн., усього 859190грн., № 0001352301/0 про донарахування ПДВ у сумі 1302153грн. і застосування штрафних санкцій у сумі 1447109,5грн., усього 2749262,50грн., № 0001392301/0 про зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ у сумі 32705грн. та рішення про застосування штрафних санкцій № 0006402303/0 від 19.07.2006р. у сумі 162087,10грн. за порушення Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів», рішення про застосування штрафних санкцій № 0006392303/0 від 19.07.2006р. на суму 10150,45грн. за порушення Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг».

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що висновки акту перевірки, покладеного в основу спірних податкових повідомлень-рішень, суперечать фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на положеннях чинного податкового законодавства України.

Неправомірність винесення податкових повідомлень-рішень № 0001352301/0 від 19.07.2006р. про донарахування ПДВ у сумі 2749262,50грн., в тому числі 1302153грн. основного платежу та 1447109,5грн. штрафних санкцій, а також № 0001392301/0 від 19.07.2006р. про зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ у сумі 32705грн. позивач обґрунтовує тим, що положення п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині слів «крім підакцизних товарів» стосується тільки продукції, виготовленої на давальницьких умовах і не стосується продукції власного виробництва. А оскільки факту використання позивачем у своїй діяльності давальницької сировини для виробництва підакцизної продукції (виноматеріалів) актом перевірки не встановлено, то на думку позивача, він, як виробник сільськогосподарської продукції, мав право застосовувати до господарських операцій з поставки сільськогосподарської продукції власного виробництва, у тому числі підакцизної, пільгу, встановлену п. 11.29 Закону України «Про податок на додану вартість», у зв’язку з чим висновок відповідача про заниження податкових зобов’язань у перевірений період вважає необґрунтованим.

Відповідач проти позову заперечував з підстав, викладених у запереченні на позов (том 1, а.с. 114-122).

Провадження по справі зупинялося у зв’язку з призначенням судово-бухгалтерської експертизи.

Постановою Господарського суду АР Крим від 14.11.2006р. по даній справі позов було задоволено частково. Визнано нечинними податкове повідомлення-рішення №0006392303/0 від 19.07.2006р. ДПІ м. Алушта в частині застосування штрафних санкцій в сумі 5437,05грн., а також податкові повідомлення-рішення № 0001382301/0, № 0001372301/0, № 0001352301/0, № 0001392301/0 та рішення про застосування фінансових санкцій №0006402303/0 від 19.07.2006р. Стягнуто з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Таврида» 1,70грн. судового збору. У решті позову відмовлено. (том 2, а с. 64-71).

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2007р. апеляційна скарга ДПІ у м. Алушті АР Крим по даній справі залишена без задоволення, а постанова Господарського суду АР Крим від 14.11.2006р. у справі № 2-25/12586-2006А залишена без змін (том 2 а.с. 123-140).

Не погодившись з даною ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду, ДПІ у м. Алушті звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, ухвалою якої від 04.06.2009р. вказану касаційну скаргу задоволено частково, постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.11.2006р. та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2007р. в частині визнання нечинним податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті Автономної Республіки Крим № 0001352301/0 від 19.07.2006р. скасовано. В цій частині справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. В решті постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 листопада 2006 року та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 16.02.2007р. залишено без змін (том 2, а.с. 192-195).

Скасовуючи судові акти попередніх інстанцій, Вищий адміністративний суд України виходив з того, що дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яким до 1 січня 2006р. було зупинено дію пункту 7.7 ст. 7, пунктів 10.1 і 10.2 ст. 10 цього Закону в частині сплати до бюджету податку на додану вартість з операцій із поставки товарів (робіт, послуг) власного виробництва включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах із власної сільськогосподарської сировини, поширюється на підприємства, які здійснюють операції з поставки власної, не віднесеної до підакцизної, сільськогосподарської продукції.

Враховуючи, що до підакцизної продукції може бути віднесено лише ті виноматеріали, які призначені для пиття та містять алкоголь, Вищий адміністративний суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували, яке призначення має продукція, виготовлена та реалізована позивачем, чи є вона алкогольним напоєм, а тому їх висновок про те, що вона не належить до підакцизної продукції, є необґрунтованим.

Згідно з ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 10.08.2009р. адміністративну справу № 2а-9605/09/8/0170 за позовом Державного підприємства «Таврида» до Державної податкової інспекції у м. Алушті прийнято до провадження суддею Окружного адміністративного суду АР Крим Кушновою А.О. та призначено справу до судового розгляду (том 2, а.с. 197-198).

Вказаною ухвалою також залучено до участі в адміністративній справі спеціаліста Регіонального управління Департаменту контролю за виробництвом та обігом спирту, алкогольних напоїв і тютюнових виробів ДПА України в АР Крим.

Під час нового розгляду справи, 09.02.2010р. позивач надав суду заяву про зміну (уточнення) позовних вимог, в якій, не змінюючи підстав позову, просить визнати нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті № 0001352301/0 від 19.07.2006р. При цьому, додатково зазначив, що відповідно до Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої» не передбачалися ставки акцизного збору для виноматеріалів, виготовлених підприємствами первинного виробництва з власної сировини, і що реалізуються підприємствам вторинного виноробства. Також вважає, що на нього, як на підприємство, яке вирощує виноград та виробляє виноматеріал, який є продуктом переробки сільськогосподарської продукції, розповсюджується дія Указу Президента України «Про підтримку сільськогосподарських товаровиробників» та п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», що свідчить про неправомірність винесення відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення (том 2, а.с. 227).

Крім того, позивач надав суду пояснення щодо характеристики господарства та схеми виробничого процесу, щодо віднесення виноматеріалів власного виробництва до підакцизної продукції, щодо правомірності включення ПДВ від операцій з реалізації винопродукції, виробленої з власної сировини, переробленого всередині господарства, до спеціальної декларації, а також щодо правомірності застосування п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в акті перевірки для розподілу податкового кредиту (том 2, а.с. 228-231).

В даних поясненнях позивач зауважив, що питома вага виноматеріалів власного виробництва у виторгу від реалізації складає в 2004р. 90,3%, при цьому виробничий процес з виробництва винопродукції складається з: вирощування винограду, переробки отриманого врожаю винограду на власному винзаводі для отримання виноматеріалів, витримка марочних виноматеріалів у підвалах господарства 2-4 роки, реалізація молодих і марочних виноматеріалів заводам вторинного виноробства 50-60% та реалізація вина розливного та у пляшках власного виробництва – 40-50%. Всього, за даними позивача, середньорічна чисельність за 2005 рік працівників склала 326 чоловік, з яких безпосередньо у вторинному виноробстві зайнято 22 людини (розлив), в комунальному господарстві – 29 чоловік, а у процесі вирощування винограду та догляду за молодими виноградниками (первинне виноробство) – 275 чоловік. Таким чином, позивач зазначив, що у виробничому процесі присутні два види сільгосппродукції – виноград і винопродукція (ДК 009:2005 – вид діяльності 01.13.0), але передача права власності відбувається тільки при реалізації винопродукції, виноград використовується в якості сировини всередині господарства для виробництва виноматеріалів.

Позивач вказує, що він не заперечує належність виноматеріалів до підакцизної продукції, ставка акцизного збору на який встановлена 0грн., але заперечує проти неправомірного застосування відповідачем п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки, на його думку, слова «крім підакцизних товарів», викладені в дужках, відносяться до слова «продукцію», до цього ж слова відноситься і дієприкметниковий зворот після коми «виготовлену на давальницьких умовах», що свідчить про законодавче обмеження дії даного пункту словом «крім» для підакцизних товарів, виготовлених на давальницьких умовах. Проте, позивач підакцизних товарів протягом перевіреного періоду на давальницьких умовах не виготовляв, виноматеріали з придбаної сировини не виробляв.

Крім того, неправомірним вважає позивач і застосування відповідачем п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» по розподілу податкового кредиту за наявності у господарстві операцій по реалізації сільськогосподарської продукції, що включаються у спеціальну декларацію, та операцій з реалізації іншої продукції, що включаються у звичайну декларацію, оскільки вказаний пункт поширюється на випадки, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються у оподатковуваних операціях, а частково ні, в той час як у позивача всі господарські операції оподатковувані.

При новому розгляді справи відповідач проти позову заперечує з підстав, вказаних у запереченнях на позов (том 2 а.с. 217-219).

Зокрема вказує, що відповідно до ст. 1 Закону України від 07.05.1996р. № 178/96-ВР «Про державне регулювання виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим, алкогольними напоями та тютюновими виробами» (із змінами і доповненнями), до алкогольних напоїв, як підакцизних товарів, віднесено продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлених на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2% об’ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису і кодування товарів під кодами 2204, 2205, 2206, 2208. Виноматеріали, пляшкове та розливне вино, вироблені ДП «Таврида», є алкогольними напоями, оскільки мають вміст спирту етилового від 9 відсотків і вище об’ємних одиниць, отримані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів і відносяться до товарної групи ГС під кодом 2204.

Крім того, в обґрунтування того, що позивач здійснював у перевіреному періоді торгівлю підакцизними товарами, відповідач послався на ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий і алкогольні напої», якою встановлені ставки акцизного збору на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізується посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб’єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції – 1,0грн. за 1 літр. Також зазначив, що у групі 22 «Алкогольні і безалкогольні напої та оцет» розділу ІV Митного тарифу України виноградне сусло передбачене в товарних позиціях з різними кодами, в тому числі 2204 «Вина виноградні натуральні, включаючи вина з доданням спирту та міцні; сусло виноградне, крім того, що включено до товарної позиції 2009» (під позиції 2204 29 94 00, 2204 29 65 00 – інші, 2204 29 89 00 – портвейн); 2206 00 «Інші зброджені напої (сидр яблучний та грушевий, грушівка (Перрі), напій медовий); напої змішані, які містять алкоголь та суміші алкогольних напоїв з безалкогольними, не включені до інших угрупувань (під позиція 2206 00 89 00 – інші). Відповідач вважає, що віднесення позивачем виноматеріалу до іншої товарної групи, ніж та, якій привласнено код 2204 30 згідно УКТ ЗЕД, не означає, що ці виноматеріали не є підакцизним товаром за умови, якщо вони підпадають під законодавче визначення алкогольних напоїв та що на обороти з них, які є об’єктом оподаткування, не встановлені ставки акцизного збору. Отже, на думку ДПІ у м. Алушті, правова позиція судів попередніх інстанцій, яка зводиться до того, що не встановлення ставки акцизного збору на виноматеріали при їх реалізації підприємствам вторинного виноробства свідчить на користь висновку, що такі виноматеріали не є підакцизним товаром, не відповідає правильному застосуванню ст. 2 Закону України «Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої». В свою чергу, зауважує, що відсутність ставки акцизного збору на виноматеріали може означати, що акцизний збір не підлягає сплаті, але при цьому законодавцем виноматеріали не виключені з переліку підакцизних товарів.

За таких обставин, відповідач вважає, що дія п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» поширюється на підприємства, що здійснюють операції по постачанню власної, не віднесеної до підакцизної, сільськогосподарської продукції, у порушення якої позивач, здійснюючи реалізацію підакцизної продукції, повинен був обсяги реалізації підакцизних товарів оподатковувати податком на додану вартість на загальних підставах та включати до повних, а не скорочених декларацій з ПДВ відповідних податкових періодів.

Слухання справи відкладалось в порядку ст. 150 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Таврида» має статус юридичної особи з 25.05.2001р., що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серії А00 № 655302, виданим виконавчим комітетом Алуштинської міської ради АР Крим (том 1 а.с. 89) та Статутом Державного підприємства «Таврида», державну реєстрацію якого проведено 22.02.2006р., номер запису 11371050001000658 (том 1 а.с. 81-88).

Відповідно до п. 1.1 вказаного Статуту Державне підприємство «Таврида» є правонаступником Державного підприємства радгосп-заводу «Таврида».

26.05-23.06.2006р. ДПІ в м. Алушті АР Крим проведена виїзна планова перевірка Державного підприємства «Таврида» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2004р. по 31.03.2006р., за результатами якої складено акт перевірки № 979/23/00412754 від 07.07.2006р. (том 1, а.с. 10-74).

Перевіркою встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 та п.11.29 ст.11 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997р., з наступними змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за перевірений період на суму 1334858грн., в тому числі за рахунок: заниження чистої суми зобов’язань з ПДВ на суму 1529793грн., завищення чистої суми зобов’язань з ПДВ на суму 6409грн., завищення від’ємного значення ПДВ на суму 221231грн., а також завищено суму ПДВ, що підлягає перерахуванню на спеціальний рахунок на суму 1552615грн., в тому числі за рахунок: завищення чистої суми зобов’язань з ПДВ на суму 1778894грн., заниження від’ємного значення ПДВ на суму 1362грн. та завищення від’ємного значення ПДВ на суму 227640грн.

Вказані висновки акту перевірки були покладені в основу податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті Автономної Республіки Крим № 0001352301/0 від 19.07.2006р., яким позивачу визначено податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 2749263,50грн., в тому числі 1302153,00грн. основного платежу та 1447109,50грн. штрафних санкцій, а також податкового повідомлення-рішення № 0001392301/0 від 19.07.2006р. про зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ у сумі 32705грн. (том 1, а.с. 76, 78).

Судом встановлено, що погоджуючись з правомірністю визнання нечинним податкового повідомлення-рішення № 0001392301/0 від 19.07.2006р. про зменшення бюджетного відшкодування по ПДВ у сумі 32705грн., Вищий адміністративний суд України водночас дійшов висновку про неповне з’ясування обставин у справі щодо підстав винесення податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті Автономної Республіки Крим № 0001352301/0 від 19.07.2006р., не зважаючи на те, що підстава для винесення обох повідомлень-рішень є одна – висновок ДПІ у м. Алушті про неправомірність застосування позивачем пільги, встановленої п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» та порушення п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, оцінивши докази по справі у їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги Державного підприємства «Таврида» є обґрунтованими та підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб’єкта.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи правомірність рішень відповідача, суд встановив наступне.

Як зазначено у п. 3.1.2 акту перевірки, ДП «Таврида» у перевіряємому періоді застосовувало спеціальний режим оподаткування з ПДВ відповідно до п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки сума, отримана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередні податкові роки (2003-2005) складає більше 50% загальної суми валового доходу від реалізації товарів (робіт, послуг) (том 1, а.с. 31).

В акті перевірки відображено, що у терміни, передбачені законодавством для звітності, позивач подає до ДПІ у м. Алушті дві декларації по ПДВ:

- декларація № 2 (сільськогосподарська, п. 11.29 ст. 11 Закону про ПДВ) – спеціальна, окрема декларація по ПДВ за скороченою формою, затвердженою наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166, в якій позивач декларує операції з продажу продукції, товарів (робіт, послуг) власного виробництва, крім тваринницької, та операції з реалізації підакцизних товарів (далі – декларація № 2);

- декларація № 3 (загальна) - декларація по ПДВ за повною формою, затвердженою наказом ДПА України від 30.05.1997р. № 166, в якій позивач декларує операції з продажу підакцизної продукції та продукції не власного виробництва (придбаної) (далі - декларація №3) (том 1 а.с. 32).

Згідно акту перевірки, у перевірений період ДП «Таврида» здійснювало відвантаження виноматеріалів до підприємств вторинного виноробства (НПАО «Масандра», ДП «Первомайський виноробний завод», ВАТ «Лоза», ДП радгосп «Гурзуф», Спільне українсько-гібралтарське підприємство ЗАТ «Котнар»), що вироблені з власної сільськогосподарської продукції (винограду), а також реалізовувало власну виноробну продукцію підприємствам, СГД – фізичним особам, співробітникам підприємства, кінцевому споживачу ( том 1, а.с. 34, 36).

Використовуючи у перевіреному періоді спеціальний режим оподаткування ПДВ, передбачений п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», позивач, як вказано в акті перевірки, податкові зобов’язання по вищевказаним операціям відображав у декларації № 2 (сільськогосподарській).

Всього, за даними перевірки, за перевірений період підприємством на порушення п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість» занижено податкові зобов’язання з ПДВ на суму 1 334 857,00грн.

Зазначене порушення, на думку ДПІ, сталося тому, що підприємством необґрунтовано застосовано пільгу, передбачену п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», стосовно сплати до бюджету податку на додану вартість щодо операцій з продажу виноматеріалів, які хоча і є продукцією власного виробництва, але відносяться до підакцизної продукції та продажу вина пляшкового, виготовленого через власну лінію розливу. Перевіркою у декларацію № 3 (повну) включено додатково податкові зобов’язання в сумі 1334857грн. (том 1, а.с. 41).

Суд з вказаними висновками ДПІ у м. Алушті не погоджується та вважає, що позивач правомірно застосовував до операцій по реалізації протягом перевіреного періоду (з 01.01.2004р. по 31.03.2006р.) виноматеріалів та вина спеціальний режим оподаткування, визначений п. 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», виходячи з наступного.

Судом встановлено, що протягом перевіреного періоду позивач здійснював діяльність на підставі Статуту Державного підприємства радгосп-заводу «Таврида», зареєстрованого управлінням економіки Алуштинської міської ради 25.05.2001р., реєстраційний номер 04055736700010223, з наступними змінами і доповненнями (том 3, а.с. 1-8).

У п. 2.2 вказаного Статуту зазначено, що основними напрямками діяльності підприємства є: виробництво і реалізація продуктів переробки винограду та іншої сільськогосподарської продукції та сировини, виноматеріалів з правом виробництва та реалізації вина, горілки, коньячної продукції, спирту та інших алкогольних та безалкогольних напоїв, продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання та ін.

З довідки Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №05.3-6-19/1369 від 09.07.2004р. слідує, що основними видами діяльності позивача є: по КВЕД 01.13.0 - вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів та по КВЕД 15.93.0 - виробництво вин (том 3, а.с. 9).

З пояснень позивача слідує, що питома вага виноматеріалів власного виробництва у виторгу від реалізації складає в 2004р. - 90,3%, при цьому виробничий процес з виробництва винопродукції складається з: вирощування винограду, переробки отриманого врожаю винограду на власному виноробному заводі для отримання виноматеріалів, витримка марочних виноматеріалів у підвалах господарства 2-4 роки, реалізація молодих і марочних виноматеріалів заводам вторинного виноробства - 50-60% та реалізація вина розливного та у пляшках власного виробництва – 40-50%. Всього, за даними позивача, середньорічна чисельність за 2005 рік працівників склала 326 чоловік, з яких безпосередньо у виноробстві зайнято 22 людини (вторинне виноробство, розлив готової продукції), в комунальному господарстві – 29 чоловік, а у процесі вирощування винограду та догляду за молодими виноградниками – 275 чоловік (первинне виноробство, виготовлення сировини для розливу). Таким чином, позивач зазначив, що у виробничому процесі присутні два види сільгосппродукції – виноград і винопродукція (ДК 009:2005 – вид діяльності 01.13.0), але передача права власності відбувається тільки при реалізації винопродукції, виноград використовується в якості сировини всередині господарства для виробництва виноматеріалів.

Отже, з вирощеного винограду позивач виробляє виноматеріал, який є продуктом переробки сільськогосподарської продукції.

Крім того, позивач має відповідні ліцензії на виробництво алкогольних напоїв (виноробна продукція), виноградні виноматеріали оброблені, виноматеріали виноградні для закладки на витримку, вина тихі, столові (том 3, а.с.10-12) та на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (том 1 а.с. 97-105).

Таким чином, судом встановлено, що Державне підприємство “Таврида” є сільськогосподарським товаровиробником - заводом змішаного виноробства як первинного так і вторинного виноробства.

Підпунктом 11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції Закону, яка діяла в період спірних правовідносин, встановлено, що до 01 січня 2004 року припинена дія п.7.7 ст.7 і п.10.1 і п.10.2 ст.10 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині сплати до бюджету податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (крім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, за винятком операцій з продажу переробними підприємствами молока і м'яса в живій вазі, здійснюваним сільськогосподарськими товаровиробниками незалежно від організаційно-правової форми і форми власності, у яких сума, одержана від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, складає не меншого 50 відсотків загальної суми валового доходу підприємства.

Зазначені кошти залишаються в розпорядженні сільськогосподарських товаровиробників і використовуються ними на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення. У разі нецільового використання акумульованих коштів вони стягуються до Державного бюджету України в безспірному порядку.

Дію вказаної норми було продовжено до 01.01.2005р. згідно із Законом України №1352-ІV від 28.11.2003р. та до 01.01.2006р. згідно із Законом України № 2287-ІV від 23.12.2005р.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.99р. № 271 затверджений Порядок акумуляції і використання грошових коштів, що нараховуються сільськогосподарськими товаровиробниками – платниками податку на додану вартість по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (окрім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини.

Вказаний Порядок визначив механізм акумуляції і використання ПДВ, що не підлягають сплаті до бюджету, які нараховуються сільгосптоваровиробниками – платниками ПДВ по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) власного виробництва, включаючи продукцію (окрім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільгоспсировини, окрім операцій з продажу переробними підприємствами молока і м'яса в живій вазі.

У п.4 Порядку визначено, що на підставі даних бухгалтерського і податкового обліку сільськогосподарські товаровиробники складають Декларацію по податку на додану вартість по реалізованій продукції, товарам (роботам, послугам) власного виробництва, включаючи продукцію (окрім підакцизних товарів), виготовлену на давальницьких умовах з власної сільськогосподарської сировини, окрім операцій з продажу переробними підприємствами молока і м'яса в живій вазі, і в терміни, передбачені законодавством для звітності подають її в органи державної податкової служби.

З цього слідує, що операції з продажу всієї продукції власного виробництва включаються сільськогосподарськими товаровиробниками в спеціальну декларацію.

Крім того, суд вважає, що виходячи зі змісту п.11.29 ст. 11 Закону України «Про податок на додану вартість», зупинення дії п.7.7 ст.7 та п.10.1 і 10.2 ст.10 Закону розповсюджується, у залежності від засобу походження, на операції з реалізації двох самостійних видів продукції: по-перше, власного виробництва та по-друге, продукції, виготовленої на давальницьких умовах. Тобто треба розуміти ці види продукції як самостійні, а не як один вид продукції з кількома кваліфікуючими ознаками. При цьому суд вважає, що фраза “крім підакцизних товарів” стосується тільки продукції, виготовленої на давальницьких умовах і не стосується продукції власного виробництва.

Аналогічна думка викладена у листі Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємства № 2- 222/5971 від 03.10.2001р.

З цього слідує, що незалежно від того, є продукція підакцизною чи ні, якщо вона є продукцією власного виробництва, а не виготовленою з давальницької сировини, на неї розповсюджується дія п.11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Згідно Декрету Кабінету Міністрів України «Про акцизний збір» давальницькі умови – це будь-які умови, визначені в договорах між суб’єктом підприємницької діяльності (замовником) і суб’єктом підприємницької діяльності (виробником), за яких виготовляється підакцизна продукція, яка є власністю замовника.

Давальницька сировина – це сировина, яка є власністю одного суб’єкта підприємницької діяльності (замовника) і передається іншому суб’єкту підприємницької діяльності (виробнику) для виготовлення підакцизних товарів, продукції без переходу права власності на таку сировину.

Проте, фактів використання позивачем у своїй діяльності протягом перевіреного періоду давальницької сировини акт перевірки не містить.

Відповідно до національного класифікатору України (NACE, Rev. 1.1 -2002) ДК 009:2005 до Розділу 01 «Сільське господарство, мисливство та послуги, пов’язані з ним» переробка винограду на вино відноситься до групи 01.1 «Рослинництво» у підклас 01.13.0 «Вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв та прянощів». Цей підклас, включає в себе, зокрема, вирощування винограду, переробку фруктів, ягід та винограду на вино в межах господарства, що їх вирощує.

Як було зазначено вище, у довідці Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України №05.3-6-19/1369 від 09.07.2004р. відображено, що основними видами діяльності позивача є: по КВЕД 01.13.0 - вирощування фруктів, ягід, горіхів, культур для виробництва напоїв і прянощів та по КВЕД 15.93.0 - виробництво вин.

Таким чином, оскільки виноматеріали, що виробляє позивач, є лише продукцією власного виробництва, і цей факт не заперечується відповідачем по суті, а отже позивач є сільськогосподарським товаровиробником, який у своїй діяльності правомірно застосовував пільгові норми п.11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Крім того, суд вважає, що вживання у Законі України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої” слова “виноматеріали” не дає підстав відносити будь-яку продукцію, яка позначається цим словом, до підакцизної, оскільки самим Законом до підакцизної продукції віднесено лише спирт та алкогольні напої.

Поняття «виноматеріали» визначено ст.1 Закону України від 16.06.2005р. №2662-IV "Про виноград та виноградне вино", який відносить до виноматеріалів виноградних продукти первинної переробки винограду, призначені для виробництва вин та іншої виноробної продукції.

Разом з тим, визначення терміну “виноматеріал” міститься в Державному стандарті України ДСТУ № 2163-93 “Виноробство”, відповідно до якого виноматеріал - це зброжене повністю або частково виноградне сусло, призначене для приготування вина чи коньячного спирту, тобто, напівфабрикат, одержаний внаслідок подрібнення і пресування винограду або м’язги (п.11 ДСТУ 2163-93). Виноматеріали поділяються на необроблені та оброблені.

Необробленим виноматеріалом є напівфабрикат, який непройшов етапу технологічної обробки для його стабілізації проти помутнінь і/або надання специфічних якостей (п. 34 ДСТУ 2163-93). Оброблений виноматеріал - це продукт, що пройшов циклтехнологічної обробки для надання типовості та стабільності.

У відповідності до ч.1 ст. 5 Закону України "Про виноград та виноградне вино" до моменту затвердження нових правил виробництва і зберігання тихих вин, правил виробництва і зберігання ігристих та шампанських вин, правил виробництва коньяків України, відповідних технічних умов і технологічних інструкцій діють відповідні правила, державні стандарти, технічні умови та технологічні інструкції, які діяли в Україні до набрання цим Законом чинності.

Поняття «алкогольні напої» визначене статтею 1 Закону України від 19.12.1995р. №481/95-ВР "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" (із змінами та доповненнями) як продукти, одержані шляхом спиртового бродіння цукромістких матеріалів або виготовлені на основі харчових спиртів з вмістом спирту етилового понад 1,2 відсотка об'ємних одиниць, які відносяться до товарних груп Гармонізованої системи опису та кодування товарів під кодами 22 04, 22 05, 22 06, 22 08.

Враховуючи це, до підакцизної продукції може бути віднесено лише та продукція, яка призначена для пиття та містить алкоголь.

Вказане свідчить на те, що виноматеріали не є підакцизним товаром.

Така думка викладена Верховним Судом України в постанові від 15.01.2008р. по справі Державного підприємства “Радгосп-завод Алушта” до ДПІ у м. Алушта АР Крим та ДПА в АР Крим про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що позивач виробляє виноматеріали, які є алкогольною продукцією, а алкогольна продукція є підакцизною, а тому на них не розповсюджується дія п. 11.29. Закону України “Про податок на додану вартість”, оскільки на думку суду таке тлумачення закону є звуженим без особливостей застосування законодавчої пільги.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1996р. №365/96-ВР “Про перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір”, передбачено, що перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, визначається і обмежується переліками підакцизних товарів, які ввійшли до законів України від 6 лютого 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на тютюнові вироби", від 7 травня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на спирт етиловий та алкогольні напої", від 24 травня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі транспортні засоби та шини до них", від 11 липня 1996 року "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)".

Відповідно до абзацу 1 ст. 2 Закону України “Про ставки акцизного збору на спирт етиловий та алкогольні напої” (в редакції, що діяла за період перевірки) на вироблені в Україні з вітчизняної сировини виноматеріали (код згідно з УКТ ЗЕД 2204 30), що реалізуються посередницьким організаціям і населенню, та виноматеріали, вироблені на підприємствах первинного виноробства для суб'єктів підприємницької діяльності, що не є виробниками виноробної сировини (винограду), крім підприємств вторинного виноробства, які використовують ці виноматеріали для виробництва готової продукції встановлена ставка акцизного збору в розмірі 1,0 гривня за 1 літр.

Отже, відповідно до вказаної норми підакцизними є тільки виноматеріали, на які встановлений код 220430, тоді як на виноматеріали позивача встановлені коди 220429, про які в цьому Законі вказівки відсутні.

Так, експертним висновком від 14.12.2009р. № 132-О/04-13 Торгово-промислової палати Криму підтверджується, що виноматеріали, вироблені позивачем, реалізовувалися заводам вторинного виноробства і мають коди УКТ ЗЕД: 2204 29 94 00, 2204 29 89 00, 2204 29 75 00, 2204 29 65 00 (том 2, а.с. 214-216).

Факт реалізації вироблених позивачем виноматеріалів підприємствам вторинного виноробства, які використовували ці виноматеріали для виробництва готової підакцизної продукції підтверджується актом перевірки.

Отже, виготовлені позивачем виноматеріали не є спеціально виготовленими алкогольними напоями для вживання, а тому до підакцизних товарів не належать.

Крім того, статтею 1 Декрету Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір” акцизний збір - це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції).

Виходячи із змісту даної норми, підакцизними товарами є ті товари, до вартості яких входить акцизний збір.

До вартості виноматеріалів, що були реалізовані позивачем заводам вторинного виробництва, акцизний збір не входив. Доказів зворотного відповідачем суду не надано.

З наведеного вище вбачається, що включення позивачем ПДВ з реалізації виноматеріалів в сільськогосподарську декларацію №2 не суперечить вимогам п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість”.

Суд зазначає, що особливістю податкової пільги, встановленої п. 11.29 ст. 11 Закону України “Про податок на додану вартість” для підприємств вторинного виноробства, які виготовляють виноробну продукцію з власних виноматеріалів, тобто із сировини, виготовленої як підприємством первинного виноробства, є спеціальна мета – можливість використання коштів, передбачених на оподаткування податком на додану вартість на придбання матеріально-технічних ресурсів виробничого призначення, що не можна ототожнювати із звільненням від оподаткування, а є видом державної підтримки вітчизняного товаровиробника, враховуючи довготривалий та складний процес виробництва власних виноматеріалів. Саме тому не звільнено від оподаткування ПДВ операції з виготовлення продукції з давальницької сировини, оскільки трудомісткий процес виробництва виноматеріалів в даному випадку виключений і не потребує державної підтримки. Отже, слід враховувати такі особливості оподаткування для підприємств змішаного виноробства, які будучи підприємствами вторинного виноробства самостійно здійснюють розлив вироблених матеріалів власного виробництва, при цьому при вирощуванні винограду та виробленні з цього виноматеріалу таке підприємство є підприємством первинного виноробства.

Суд погоджується також з доводами позивача про неправомірність посилання ДПІ у м. Алушті в акті перевірки на порушення позивачем п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо розподілу податкового кредиту за наявності у господарстві операцій по реалізації сільськогосподарської продукції, що включаються у спеціальну декларацію, та операцій з реалізації іншої продукції, що включаються у звичайну декларацію, оскільки вказаний пункт поширюється на випадки, коли товари (роботи, послуги), виготовлені та/або придбані, частково використовуються у оподатковуваних операціях, а частково ні, адже, як слідує з матеріалів справи, у позивача всі господарські операції оподатковувані.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 13 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” також встановлює, що посадові особи органів державної податкової служби зобов’язані дотримуватися Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

В силу ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимогам даної норми, відповідачем правомірності винесення податкового повідомлення-рішення № 0001352301/0 від 19.07.2006р. суду не доведено.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб.

Суд вважає, що для повного захисту прав позивача спірне податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним та скасувати, а не визнати нечинним.

За таких обставин, суд вважає, що вищенаведене свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача, у зв’язку з чим доходить висновку про задоволення позовних вимог та визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Алушті АРК № 0001352301/0 від 19.07.2006р.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Приймаючи до уваги задоволення позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути з Державного бюджету України на користь позивача судовий збір в розмірі 3,40грн., сплачений при подачі позову.

У зв’язку зі складністю справи судом 09.02.2010р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови, а 15.02.2010р. постанова складена у повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Алушті Автономної Республіки Крим № 0001352301/0 від 19.07.2006р.

3.          Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Таврида» (98540, АР Крим, м. Алушта, с. Кипарис не, код ЄДРПОУ 00412754) 3,40грн. судового збору.

У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.

Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.

Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя                                         Кушнова А.О.