Рішення № 81082807, 01.04.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 1.380.2019.000059

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 квітня 2019 року

зал судових засідань № 11

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Гулика А.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Харіва М.Ю.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в порядку загального позовного провадження справу за позовом ОСОБА_3 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) про визнання протиправною бездіяльності, зобов’язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

08.01.2019 до Львівського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_3 до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільнені, невиплату ОСОБА_3 в день виключення зі списків частини 19.06.2018 одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно;

- стягнути з відповідача на користь ОСОБА_3 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 19.06.2018 по 24.10.2018 у сумі 33134,08 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що наказом начальника Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) від 21.05.2018 № 127-ос старшину ОСОБА_3 звільнено з військової служби в запас у зв’язку із закінченням строку контракту та наказом цієї ж установи від 19.06.2018 № 157-ос виключено із списків особового складу, усіх видів забезпечення Львівського прикордонного загону. На переконання позивача, у відповідності до пунктів 292, 293 Положення про проходження громадянами України військової служби у Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115, ст. 116 КЗпП, у період із 25.06.2018 до 25.07.2018 Львівський прикордонний загін зобов'язаний організувати проведення розрахунку за всіма видами забезпечення із ОСОБА_3, які провести-до дня виключення із списків частини.

Проте, ОСОБА_3 викликано для проведення розрахунку у зв’язку із звільненням до управління прикордонного загону у м. Львів, лише у день виключення із списків частини (19.06.2018) та цього ж дня було доведено про звільнення та виключення із списків частини та цього ж дня доведено про звільнення та виключення із списків частини, усіх видів забезпечення із наданням обхідного листка.

На переконання позивача, Львівським прикордонним загоном, не доведено до ОСОБА_3 наказ про звільнення, не доведено до нього належні до виплати суми у зв’язку із звільненням, і а як наслідок не проведено своєчасно розрахунок при звільненні останнього з військової служби, зокрема не виплачено у день виключення із списків частини грошового забезпечення (одноразову грошову допомогу при звільненні), а також грошову компенсацію за неотримане речове майно у зв’язку із звільненням з військової служби.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначив про те, що компенсація вартості за неотримане речове майно визначена постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, якою затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідач стверджує, що в пункті 3 зазначеного Порядку чітко визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби.

На думку відповідача, відповідно до статті 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» днем звільнення вважається день виключення із списків військової частини, що не дає підстав для виплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

Окрім того, Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів, відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов’язання та провадити видатки лише в межах бюджетних асигнувань, тому відповідач розрахувався з позивачем за всіма видами матеріального та грошового забезпечення по мірі надходження бюджетних коштів.

Також відповідач зазначив, що норми ст. 117 КЗпП України не поширюються на відносини між військовими частинами та військовослужбовцями щодо проходження військової служби та виплати грошового забезпечення. З врахуванням викладеного, просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою від 14.01.2019 суддя прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі та призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою від 06.03.2019 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив, просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що адміністративний позов необхідно задовольнити частково, з наступних підстав.

Суд встановив, що згідно з наказом начальника 7 прикордонного загону Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України від 21.05.2018 № 127-ос відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України” старшину ОСОБА_3 звільнено з військової служби в запас у зв’язку із закінченням строку контракту з 19.06.2018.

Суд встановив, що відповідно до наказу Начальника 7 прикордонного Карпатського загону (І категорії) Західного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України № 157-ОС “По особовому складу” від 19.06.2018, відповідно до Закону України “Про військовий обов’язок і військову службу”, “Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України”, виключено зі списків особового складу загону та всіх видів забезпечення старшину ОСОБА_3, інспектора прикордонного контролю 3-ої категорії – водія групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Грушів» (тип Б) відділу прикордонної служби «Рава – Руська» 1 категорії (тип Б), звільненого в запас на підставі пункту «а» (у зв’язку із закінченням строку контракту) частини 6 статті 26 Закону України «“Про військовий обов’язок і військову службу” з урахуванням підпункту «ї» пункту 1 частини 8 статті 26 Закону із застосуванням пункту 2 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби» від 26.12.2016 №1769 – VІІІ та підпункту «б» частини 2 статті 26 Закону, з 19.06.2018.

19.06.2018 позивач на ім’я начальника Львівського прикордонного загону подав рапорт про надання вказівки начальнику відділу забезпечення про нарахування грошової компенсації позивачу за неотримане під час проходження військової служби в ДПСУ речове майно особистого користування. У рапорті позивач також виявив власне бажання отримати грошову компенсацію замість належних йому до видачі предметів речового майна особистого користування. З порядком нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане під час служби речове майно позивач ознайомлений. Повідомив, що грошову компенсацію за неотримане речове майно зобов’язався очікувати до моменту надходження коштів на відповідний рахунок прикордонного загону та проведення оплати Державним казначейством. Заперечень чи зауважень не висловив.

19.10.2018 Львівським прикордонним загоном видано наказ № 288-к “Про виплату грошової компенсації за речове майно”, яким головному бухгалтеру – начальнику фінансово-економічного відділу Львівського прикордонного загону доручено провести виплату грошової компенсації військовослужбовцям звільненим у запас (відставку) за неотримане під час проходження служби речове майно на підставі довідок-розрахунків про вартість речового майна за наступним списком та у розмірі, в тому числі ОСОБА_3 – 23825,11 грн.

Надалі, 14.07.2018 Львівським прикордонним загоном на картрахунок ОСОБА_3 перераховано заборгованість із виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 42415,56 грн. та 24.10.2018 грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні в сумі 23825,11 грн.

Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, останній звернувся до суду із відповідним позовом.

При вирішенні спору по суті суд керувався наступним.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституцій України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначаються Законом України № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 (далі – Закон України № 2011-ХІІ).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до ст. 9-1 Закону України №2011-ХІІ продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Умови укладення контрактів з військовослужбовцями, порядок проходження служби та підстави її припинення встановлено Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 за № 1115/2009 (далі – Положення № 1115/2009).

Відповідно до п. 293 Положення № 1115/2009 особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16.03.2016 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі – Порядок № 178), який визначає механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 3-5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Суд встановив, що відповідач посилається на те, що Львівський прикордонний загін (військова частина 2144) є установою, що фінансується з державного бюджету і як розпорядник бюджетних коштів відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України може брати бюджетні зобов’язання та проводити видатки лише в межах бюджетних асигнувань.

Суд не погоджується із такими покликаннями відповідача, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.

Відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі “Сук проти України” (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі “Кечко проти України” (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).

Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов’язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

З огляду на викладене, затримка Львівським прикордонним загоном виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною, а посилання позивача на протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_3 в день виключення із списків частини компенсації за неотримане речове майно є обґрунтованими, а відповідна позовна вимога - підлягає задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_3, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 вказаного Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за неотримане речове майно) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення зі служби в Державній прикордонній службі України.

Суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.

Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України з урахуванням правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому суд такі відхиляє.

Оскільки, грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачу не виплачено в день його виключення із списків частини – 19.06.2018, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв’язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З особистої картки грошового забезпечення за 2018 рік ОСОБА_3, суд встановив, що розмір його грошового забезпечення за два останні місяці, що передували звільненню, а саме за квітень 2018 року становить 7693,5 грн. та за травень 2019 року – 8097,00 грн.

При цьому, суд вважає за необхідне наголосити на тому, що обчислення слід здійснювати саме з 20.06.2018, оскільки 19.06.2018 вважається останнім робочим днем позивача, який відповідно обрахований відповідачем при виплаті розрахунку. Вказана обставина визнана сторонами в судовому засіданні.

Отже, для обчислення середнього заробітку з 20.06.2018 до дня фактичного розрахунку – виплати компенсації за неотримане речове майно при звільненні 24.10.2018 необхідно застосовувати показник 258,86 грн в день.

Таким чином, стягненню з Львівського прикордонного загону (військова частина 2144) на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) за період з 20.06.2018 по день фактичного розрахунку 24.10.2018 (127 днів), виходячи із розрахунку 258,86 грн. в день, у розмірі 32875,22грн. (258,86 грн. х 127 днів).

Таким чином, позовні вимоги належить задовольнити шляхом стягнення з Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) на користь ОСОБА_3 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 по 24.10.2018 у сумі 32875,22 грн.

Разом з цим, в задоволенні позовних вимог про стягнення з Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 19.06.2018 в сумі 258,86 грн необхідно відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч.3 ст.2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст.78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати зі сторін не стягуються.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 72-73, 242, 244, 245 КАС України, суд, -

в и р і ш и в :

позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України щодо не проведення повного розрахунку при звільненні – невиплату ОСОБА_3 в день виключення зі списків частини одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України (військова частина 2144) місцезнаходження 79010, м. Львів, вул.Личаківська, 74; код ЄДРПОУ 14321653 на користь ОСОБА_3 РНОКПП НОМЕР_1, місце проживання: 80326, Львівська область, Жовківський район, с.Монастирок, вул.І.Франка, 16 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 20.06.2018 по 24.10.2018 у сумі 32875 (тридцять дві тисячі вісімсот сімдесят п’ять)грн. 22 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягнення з Львівського прикордонного загону Західного регіонального управління Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, починаючи з 19.06.2018 в сумі 258,86 грн відмовити повністю.

Судові витрати стягненню зі сторін не підлягають.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Повне рішення суду складене та підписане 11.04.2019.

Суддя А.Г. Гулик