Рішення № 81081659, 05.04.2019, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"05" квітня 2019 р.м. Одеса Справа № 916/2854/18

Господарський суд Одеської області у складі судді Невінгловської Ю.М.

при секретарі судового засідання: Карагяур В.М.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (представник за довіреністю);

від відповідача: не з’явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Лиманської районної ради Одеської області (67500, Одеська область, Лиманський р-н, смт. Доброслав, пр-т. 40-річчя Визволення, 1);

до відповідача: Приватного підприємства “Домоград К” (67012, АДРЕСА_1);

про стягнення 83 320,07 грн.

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 19.12.2018 року позивач – Лиманська районна рада Одеської області звернулась до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО №3071/18) до відповідача - Приватного підприємства “Домоград К”, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь місцевого бюджету, згідно проведеної ревізії за період з 01.01.2014 р. по 30.11.2017 року фінансово-господарської діяльності Лиманської районної ради Одеської області, про що складено відповідний Акт ревізії від 26.02.2018 року №08-11/11 фінансово-господарської діяльності Лиманської районної ради Одеської області за період з 01.01.2014 року по 30.11.2017 року – 83 320,07 грн., а також стягнути з відповідача судові витрати.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що 13.09.2013 року між сторонами у справі було укладено договір оренди №14, між тим, за результатами проведеної в період з грудня 2017р. по березень 2018 року Південним офісом Держаудитслужби ревізії виявлено порушення, зафіксоване у акті від 26.02.2018р., а саме орендна плата нараховувалась не в повному обсязі, не проводилась її індексація, в результаті чого за період з 01.01.2014 року по 30.11.2017р. позивачем було недоотримано кошти від орендної плати у загальній сумі 83 320,07 грн., що призвело до втрат фінансових ресурсів. Водночас, позивач зазначає, що ним неодноразово вчинялись дії щодо приведення договірних стосунків у відповідність, надсилались листи про сплату коштів, а також починаючи з 2016 року велось листування щодо укладення додаткової угоди з приводу припинення договору № 14. Однак, небажання відповідача сплачувати кошти у добровільному порядку та відсутність зі сторони відповідача дій щодо вирішення даного спору в позасудовому порядку стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним позовом. Правовими підставами для звернення з даним позовом позивачем визначено, зокрема, положення ст.ст.20, 327, 329, 1166 ЦК України та ст. 188 ГК України.

Ухвалою господарського суду від 04.02.2019 року суддею Невінгловською Ю.М. за даним позовом було відкрито провадження у справі №916/2854/18 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на 27.02.2019 року.

У судових засіданнях від 27.02.2019р. та від 25.03.2019 р. судом було оголошено перерву у розгляді справи до 25.03.2019 року та до 05.04.2019 року відповідно.

У судовому засіданні від 05.04.2019 р. представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Відповідач – ПП „Домоград К” про дату, час та місце судових засідань повідомлявся належним чином шляхом направлення ухвал суду на його юридичну адресу, яка зазначена у витязі з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, сформованого станом на 08.01.2019р., у судові засідання не з’являвся, про поважність причин відсутності не повідомляв, відзив на позовну заяву не надав.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частин 4, 5 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Водночас, ч. 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Приймаючи до уваги, що судові відправлення були повернуті поштою із відміткою у довідках поштової установи “За закінченням встановленого строку зберігання”, а також відсутність жодних повідомлень щодо причин неявки представника відповідача у судове засідання, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами відповідно до п. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 05.04.2019 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 10.04.2019 року.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши належність, допустимість доказів, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, повно, всебічно і об’єктивно з’ясувавши обставини справи, суд дійшов наступних висновків:

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб’єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з’ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Слід також зазначити, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003р.).

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість суд, вирішуючи спір, повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Як встановлено судом, позовні вимоги Лиманської районної ради Одеської області щодо стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 83 320,07 грн., як недоотриманої орендної плати за договором №14 від 13.09.2013 року, що встановлено за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності позивача.

Оцінюючи заявлені позивачем вимоги, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

У відповідності до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України.

Положеннями п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов’язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Як встановлено матеріалами справи, 13.09.2013 року між Комінтернівською районною радою Одеської області (в подальшому змінено найменування на Лиманську районну раду Одеської області) (орендодавець) та ПП „Домоград К” (орендар) було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селищ Комінтернівського району, управління яким здійснює Комінтернівська районна рада №14 (надалі - договір), згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування об’єкт оренди - автозаправну станцію, загальною площею 30кв.м, що розташована за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, Фонтанська сільська рада, Старокиївське шосе, 29 км, буд. 1, та складається з: будівлі операторської - літ. А, вбиральні - літ.Д, баків для палива - III та брукування - V. Незалежна оцінка об’єкта оренди (без урахування вартості земельної ділянки) становить 43 230 грн. Звіт про незалежну оцінку вартості об’єкта оренди складений станом на 25.05.2013 року.

У відповідності до п. 1.2 договору, передача в оренду об’єкта, зазначеного у п.1.1 цього договору, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, протоколу засідання комісії з проведення конкурсу на право оренди комунального майна.

За умова п. 1.3 договору, термін дії договору оренди: з моменту підписання до 15.06.2015 року.

У відповідності до п. 2.1 договору, орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, Методики розрахунку і порядок використання плати за оренду комунального майна, затвердженої рішенням сесії Комінтернівської районної ради №331-УІ від 29.08.2012 року.

Пунктом 2.2 договору встановлено, що за орендоване приміщення орендар зобов’язується сплачувати орендну плату з урахуванням земельного податку, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 2000,00 грн. та є базовою ставкою орендної плати за місяць. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Містатом України.

Положеннями п. 2.3 договору передбачено, що до орендної плати не входить плата за комунальні послуги, вартість експлуатаційних витрат та інші послуги, які надаються спеціалізованими організаціями.

Згідно положень п. 2.4 орендар зобов’язаний вносити орендну плату, плату за комунальні послуги, щомісячно до 25 числа кожного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

На виконання умов договору Комінтернівська районна рада Одеської області 13.09.2013р. за актом прийому-передачі об’єкта оренди (том І а.с.229) передало в строкове платне користування відповідачу об’єкт оренди - автозаправну станцію, загальною площею 30 кв.м, що розташована за адресою: Одеська обл., Комінтернівський р-н, Фонтанська сільська рада, Старокиївське шосе, 29 км, буд. 1 до якого входять: будівля операторської - літ. А, вбиральня - літ.Д, баки для палива - III та брукування – V.

Додатковою угодою №1 від 15.06.2015р. (том І а.с.237 з оборотом) сторони погодили внесення змін до умов договору №14 від 13.09.2015 року, зокрема, дію договору продовжено з 15.06.2015 року до початку здійснення процедури відчуження об’єкту оренди.

Як вбачається із змісту договору оренди №14 від 13.09.2013 року, за своєю правовою суттю вказаний договір відноситься до договорів найму, різновидом якого є оренда.

Згідно до п.п.1, 2 ст. 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов’язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Як свідчать матеріали справи, у термін з 05.12.2017р. по 19.02.2018р. Південним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Лиманської районної ради Одеської області за період з 01.01.2014 по 30.11.2017 про що складено акт ревізії №08-11/11 (том ІІ а.с. 13-18).

В ході проведення вказаної ревізії було встановлено, що протягом перевіряємого періоду виявлено порушення, зафіксоване у акті від 26.02.2018р., а саме орендна плата за договором №14 від 13.09.2013р. нараховувалась не в повному обсязі, не проводилась її індексація, в результаті чого за період з 01.01.2014р. по 30.11.2017р. недоотримало кошти від орендної плати у загальній сумі 83 320,07 грн. (в тому числі: у 2014 році – 3068,49 грн., у 2015 році – 16246,38 грн., у 2016 році – 21423,08 грн., у січні-листопаді 2017 року – 42582,11 грн.), що призвело до втрат фінансових ресурсів районною радою на зазначену суму). Зокрема, під час ревізії було встановлено, що таке недоотримання коштів у вищевказаному розмірі було зумовлено невірним визначенням нарахування орендної плати, а саме не здійснення її індексації.

Як вбачається з матеріалів справи, з урахуванням виявлених під час ревізії порушень, 16.11.2018 року позивач повторно звернувся до відповідача з листом за вих. № 01-10/550 з вимогою розглянути питання щодо відшкодування матеріальної шкоди (збитків) у розмірі, визначеному у відповідному акті ревізії №08-11/11 (том ІІ а.с.27 з оборотом).

При цьому, суд зазначає, що об’єкт оренди, переданий в орендне користування відповідачу за договором №14 від 13.09.2013 року, на момент укладення договору та у період щодо якого були виявлені під час проведення ревізії порушення, згідно відомостей, які містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, належав на праві власності позивачу.

Так, в обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач зобов'язання щодо усунення виявлених ревізією порушень не виконав, в добровільному порядку не сплатив грошові кошти у розмірі 83320,07 грн.

На думку позивача, вищевказане є порушенням його прав і підставою для їх захисту в судовому порядку.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, згідно п. 1 ст. 628 цього кодексу, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до вимог ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов’язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги позивача ґрунтуються на проведенні Південним офісом Держаудитслужби Державної аудиторської служби України ревізії фінансово-господарської діяльності Лиманської районної ради Одеської області внаслідок якої встановлено недоотримання вказаною районною радою орендної плати за договором оренди №14 за період з 01.01.2014р. по 30.11.2017р. у розмірі 83 320,07 грн.

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте, суд вважає, що акт Південного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України від 26.02.2018р. про результати проведення такої перевірки (том ІІ а.с.13-18) в силу статті 74 Господарського процесуального кодексу України не є тим належним та допустимим доказом, що підтверджує заборгованість відповідача зі сплати орендної плати за період встановлений перевіркою, та не є тим документом, на підставі якого стягується така заборгованість в установленому законом порядку.

Між тим, позивачем до матеріалів справи не надано власного розрахунку суми коштів, заявлених до стягнення у даній справі.

З огляду на викладене, посилання позивача на висновки проведеної ревізії, як на підставу для задоволення позовних вимог, не приймаються судом до уваги, адже виявлені контролюючим органом порушення не впливають на умови правовідносин сторін за договором №14 від 13.09.2013 року та не можуть встановлювати наявність заборгованості відповідача, яка у будь-якому разі має підтверджуватись первинними документами, зокрема, виходячи із розміру взагалі сплаченої у спірний період відповідачем орендної плати.

При цьому, суд зазначає, що в матеріалах справи наявний акт звірки взаєморозрахунків оплати орендованого майна (том І а.с. 238), підписаний представниками сторін станом на 15.06.2015 року, де позивачем було засвідчено щодо відсутності у ПП „Домоград К”, на визначену дату, заборгованості по сплаті орендної плати, тобто щодо сплати орендної плати відповідачем по 15.06.2015 року, тобто у розмірі – належного виконання зобов’язання відповідачем зі сплати орендної плати.

Крім того суд зазначає, що позивачем також не доведено наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, яка потрібна для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків: протиправної поведінки; збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; вини.

При цьому стягнення збитків за порушення договірних зобов’язань здійснюється в порядку ст. 623 Цивільного кодексу України, при застосуванні норм якої враховується і те, що згідно норм ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Між тим, з аналізу наданих позивачем доказів, суд позбавлений можливості встановити невиконання або неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань так і понесених позивачем збитків у визначеному розмірі.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості заявлених позовних вимог, в зв’язку з чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

2. Витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду через господарський суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.

Повне рішення складено 10 квітня 2019 р.

Суддя Ю.М. Невінгловська