Рішення № 81080615, 09.04.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/7/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2019 Справа № 908/54/19

Суддя господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В.

При секретарі судового засідання Хилько Ю.І.

Розглянувши у судовому засіданні матеріали справи № 908/54/19

За позовом: Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” (72201, смт. Веселе Веселівського району Запорізької області, вул. Чарівна (Чапаєва), буд. 1)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (72319, м. Мелітополь Запорізької області, вул. Героїв України, 175)

про стягнення суми

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - Ордер серія ЗП № 088615 від 12.02.2019 р.

від відповідача: не з’явився

СУТЬ СПОРУ:

09.01.2019 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. № б/н від 27.12.2018 р.) Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” до Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” про стягнення 34382,40 грн. основного боргу за договором поставки, 5379,67 грн. пені, 452,15 грн. - 3 % річних та 1747,71 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.01.2019 р. здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/54/19 та визначено до розгляду судді Мірошниченко М.В.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 14.01.2019 р. позовна заява прийнята до розгляду суддею Мірошниченко М.В., відкрите провадження у справі № 908/54/19 за правилами загального позовного провадження, справі присвоєно номер провадження 33/7/19, підготовче засідання призначено на 12.02.2019 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 12.02.2019 р., на підставі ч. 2 ст. 183 ГПК України, згідно з усним клопотанням позивача, підготовче засідання відкладено на 12.03.2019 р.

Ухвалою суду від 12.03.2019 р. підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті у судовому засіданні 09.04.2019 р.

У судове засідання 09.04.2019 р. з’явився представник позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу: програмно-апаратного комплексу “Оберіг”.

У судовому засіданні 09.04.2019 р. справу розглянуто, оголошено та підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за договором поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. щодо оплати отриманого товару, поставленого позивачем відповідачу на підставі товарно-транспортних накладних та накладних № 1 від 11.07.2018 р., № 2 від 12.07.2018 р., внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 34382,40 грн. Приймаючи до уваги приписи діючого законодавства, позивач нарахував на суму боргу 5379,67 грн. пені, 452,15 грн. - 3 % річних та 1747,71 грн. інфляційних втрат, які просив стягнути разом із сумою боргу.

30.01.2019 р. до суду від відповідача надійшов письмовий відзив, у якому відповідач проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні, а також просив відмовити у стягненні витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Зазначив, що поставки були постійними, на кожну поставку укладався окремий договір. У накладних №№ 1, 2 є посилання на договір № 2 від 11.07.2018 р., тоді як у позові позивач посилається на договір поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. Отже, твердження позивача, що поставка здійснювалася саме на підставі договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. є помилковим та необґрунтованим. Із наданих до позовної заяви накладних неможливо встановити особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (отримувала товар) та визначити її правовий зв'язок з відповідачем. Вважає, що позивачем неправильно розраховані 3% річних та інфляційні втрати. За конттрозрахунком відповідача 3% річних становлять суму 449,00 грн. за період із 20.07.2018 р. по 26.12.2018 р., втрати від інфляції – 1494,80 грн. за період із 20.07.2018 р. по 26.12.2018 р. Відповідач вказує про неправильне засвідчення позивачем копій документів (доказів), доданих до позовної заяви. Також відповідач заперечив щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу. Вважає, що справа не є складною, ціна позову невелика, а справа не викликає значного публічного інтересу. Обсяг наданих адвокатом послуг не є значним. Відповідач не вбачає підстав для відшкодування позивачу заявлених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн. Вказав, що сума судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем, склала 2400,00 грн., яку просив стягнути з позивача на його користь.

11.03.2019 р. від позивача надійшли письмові пояснення. Повідомив, що проект договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. з відповідною нумерацією був наданий відповідачем, тому номер договору відповідає його внутрішній нумерації. Проте, за внутрішньою нумерацією позивача цей договір проходить за № 2, так як з договорів, укладених саме з цим контрагентом за порядком, він є другий. 01.06.2018 р. між сторонами у справі був укладений договір поставки № 01/06 та 11.07.2018 р. був укладений договір поставки № 11/07. У 2018 році інших договорів між сторонами не укладалося. Поставок товару без укладення договорів у 2018 році між сторонами не здійснювалося. Таким чином, договір поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. та договір поставки № 2 від 11.07.2018 р. це є один і той самий договір, згідно внутрішньої нумерації договорів кожної з сторін. У накладних № 1 від 11.07.2018 р. та № 2 від 12.07.2018 р. зроблено посилання саме на договір поставки, що є предметом спору. Також зазначає, що відповідачем не надано до матеріалів справи іншого договору № 2 від 11.07.2018 р., ніж той, що є предметом спору.

09.04.2019 р. від позивача надійшло письмове клопотання, згідно якого на підтвердження фактичного несення позивачем судових витрат на надання правової допомоги просив долучити до матеріалів справи копії акту приймання-передачі юридичної допомоги від 29.03.2019 р., рахунку № 42 від 29.03.2019 р. на оплату правової допомоги та платіжного доручення № 155 від 08.04.2019 р. на суму 7000,00 грн.

Суд задовольнив клопотання позивача, докази долучені до матеріалів справи та прийняті судом до розгляду.

У судовому засіданні з розгляду справи по суті позивач підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити повністю та стягнути з відповідача витрати по сплаченому судовому збору, а також 17000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача у судове засідання з розгляду справи по суті не з’явився.

25.03.2019 р. до суду від відповідача надійшло письмове клопотання про розгляд справи у судовому засіданні 09.04.2019 р. за відсутності представника відповідача.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

11.07.2018 р. між Товариством з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” (постачальник за договором, позивач) та Приватним акціонерним товариством “Агропромислова компанія” (покупець, відповідач) укладений договір поставки № 11/07, за умовами якого постачальник, згідно з даним договором, передає, а покупець приймає та оплачує товар на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

У розділі 2 договору сторони встановили строки та умови поставки, порядок розрахунків. Найменування товару: висівки (п. 2.1). Умови поставки: транспортом постачальника (п. 2.2). Кількість товару: 7,52 тон (п. 2.3). Ціна товару: 4560,00 грн. з ПДВ, без ПДВ – 3800,00 грн. (п. 2.4). Загальна сума товару з ПДВ: 34291,20 грн. (п. 2.5). Строком поставки вважається дата в товарній накладній (п. 2.6). Умови та форма оплати – сума за товар перераховується на р/р постачальника з відстрочкою платежу 5 банківських днів з моменту поставки.

Відповідно до п. 5.1 договору, останній вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов’язань.

Як слідує з матеріалів справи, згідно накладної № 1 від 11.07.2018 р. позивач здійснив поставку відповідачу товару (висівки) у кількості 4,060 тон на суму 18513,60 грн. з ПДВ; згідно накладної № 2 від 12.07.2018 р. позивач здійснив поставку відповідачу товару (висівки) у кількості 3,480 тон на суму 15868,80 грн. з ПДВ. Усього здійснена поставка на загальну суму 34382,40 грн.

У матеріалах справи також містяться копії товарно-транспортних накладних від 11.07.2018 р. № 1 та від 12.07.2018 р. № 2, згідно яких позивачем було поставлено відповідачу автомобільним транспортом висівки 4,060 тони та 3,480 тони, відповідно.

27.09.2018 р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія № 2 від 25.09.2018 р. про погашення заборгованості у сумі 34382,40 грн. за поставлену по договору № 11/07 від 11.07.2018 р. продукцію та сплату пені.

Претензія була отримана відповідачем 01.10.2018 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Оскільки заборгованість сплачена не була, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом, за яким відкрите провадження у дійсній справі.

Вирішуючи спір по суті, суд враховує таке.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов’язання не допускається. Зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Аналогічний припис містить ст. 193 ГК України.

Правовідносини між сторонами урегульовані договором поставки.

За приписами ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у письмовому відзиві зазначив, що позивач безпідставно посилається на договір поставки № 11/07 від 11.07.2018 р., оскільки у накладних на поставку товару №№ 1, 2 міститься посилання на договір № 2 від 11.07.2018 р.

При цьому, відповідач укладення з позивачем договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. та отримання продукції (висівок) згідно з накладними № 1 від 11.07.2018 р. та № 2 від 12.07.2018 р. не заперечив та не спростував.

Позивач пояснив, що договір поставки № 11/07 від 11.07.2018 р., який покладений у підставу позову, проект якого був отриманий від відповідача, має внутрішню нумерацію позивача № 2, саме тому у вказаних вище накладних міститься посилання на договір від 11.07.2018 р. за № 2. Також вказав, що у 2018 році окрім договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. та договору поставки № 01/06 від 01.06.2018 р., який є предметом спору в іншій справі № 908/56/19, інших договорів з відповідачем не укладалося.

Відповідач договір поставки № 2 від 11.07.2018 р. суду не подав, будь-якого листування з приводу укладення такого договору матеріали справи не містять.

Згідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак, суд вважає встановленим той факт, що поставка продукції на загальну суму 34382,40 грн. здійснена позивачем відповідачу саме на умовах договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р.

Щодо доводів відповідача стосовно того, що з накладних №№ 1, 2 неможливо встановити особу, яка отримала товар, та визначити її правовий зв'язок з підприємством відповідача, суд зазначає таке.

Накладні №№ 1, 2 містять підпис представника відповідача у графі «Гол. бухгалтер». На накладній № 2 від 12.07.2018 р. міститься також відбиток прямокутного штампу ПрАТ «Агропромислова компанія» «Комб. Цех № 2». Такі ж відбитки містяться на товарно-транспортних накладних № 1 від 11.07.2018 р. та № 2 від 12.07.2018 р. Зазначення на накладних прізвища, ім’я та по-батькові уповноваженої особи відповідача, що отримала товар, є обов’язком саме відповідача та їх не зазначення (відсутність) не може розцінюватися судом як факт не отримання товару.

Суд враховує, що відповідач не заперечив отримання товару на загальну суму 34382,40 грн.

Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар (ст. 664 ЦК). За умовами п. 2.6 договору поставки № 11/07 строком поставки вважається дата у товарній накладній.

Також, суд вважає безпідставними доводи відповідача щодо неналежності доказів у справі, оскільки, як зазначив відповідач, додані до позовної заяви документи не засвідчені належним чином.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Порядок засвідчення копій документів визначений пунктами 5.26, 5.27 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації ”Вимоги до оформлювання документів” (ДСТУ 4163-2003, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55).

Цією Уніфікованою системою встановлено, що відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів “Згідно з оригіналом”, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії.

Як вбачається з матеріалів справи, усі додані до позовної заяви документи, у тому числі: договір поставки № 11/07 від 11.07.2018 р., товарно-транспортні накладні від 11.07.2018 р. № 1, від 12.07.2018 р. № 2, накладні від 11.07.2018 р. № 1, від 12.07.2018 р. № 2, містять відмітки: “Згідно з оригіналом Генеральний директор ТДВ “Веселівський елеватор” С.Г. Кучерков”, дати засвідчення вказані: “12.10.2018” та “27.12.2018”. Отже, доводи відповідача є необґрунтованими. Усі додані до позовної заяви документи (докази) засвідчені позивачем відповідно до чинних нормативних актів.

Згідно ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1 ст. 80 ГПК України).

Відповідач не надав суду доказів оплати позивачу заборгованості за поставлений товар за видатковими накладними №№ 1, 2 у загальній сумі 34382,40 грн.

За таких обставин суд визнає позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 34382,40 грн. обґрунтованими та доведеними.

Також позивач просив стягнути з відповідача пеню у загальній сумі 5379,67 грн., нараховану за період із 20.07.2018 р. по 26.12.2018 р.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з п. 4.1 договору за прострочку оплати, неповну передачу товару, сторони сплачують пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості недопоставленого/неоплаченого товару за кожен день прострочки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд визнає розрахунок правильним, з відповідача на користь позивача стягується 5379,67 грн. пені.

Позивачем заявлено також позовну вимогу про стягнення з відповідача 452,15 грн. 3% річних та інфляційних втрат у сумі 1747,71 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач нараховує 3% річних за загальний період із 20.07.2018 р. по 26.12.2018 р. та інфляційні втрати за період із серпня по листопад 2018 р. включно.

Розрахунки 3% річних та інфляційних втрат перевірені судом та визнаються судом правильними. Контррозрахунок відповідача містить арифметичні помилки, а також неправильний період нарахування інфляційних втрат, внаслідок чого судом до уваги не приймається.

Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується 452,15 грн. 3% річних та 1747,71 грн. втрат від інфляції.

На підставі викладеного вище, позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” задовольняються судом повністю.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору у розмірі 1762,00 грн. стягуються з відповідача на користь позивача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17000,00 грн. При цьому, у позовній заяві позивач виклав попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку з розглядом справи, вказавши, що очікуваний розмір витрат на правову допомогу складає орієнтовно до 15000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно частин 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) та такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно, витрати на правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

Позивач долучив до матеріалів справи копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП № 001857 від 05.11.2018 р. та копію договору про надання правової допомоги від 14.12.2018 р. № б/н, укладеного між ТДВ “Веселівський елеватор” (клієнт) та Адвокатським об’єднанням “Міжрегіональний центр надання правової допомоги”. За договором адвокатське об’єднання зобов’язалося надавати юридичну допомогу: різні види правової допомоги та супутніх послуг, спрямованих на врегулювання правовідносин клієнта в сфері господарського права, які виникли в результаті укладення та виконання договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р., укладеного між ТДВ “Веселівський елеватор” та ПрАТ «Агропромислова компанія» (п. 2.2.1). Для надання юридичної допомоги клієнту, адвокатське об’єднання призначає адвоката ОСОБА_1, діючого на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП № 001857 від 05.11.2018 р., виданого Радою адвокатів Запорізької області (п. 2.8). Вартість юридичної допомоги визначається у розмірі 1000 грн. за 1 годину наданої юридичної допомоги, крім представництва адвокатом інтересів клієнта в розгляді позову в суді. За представництво адвокатом інтересів клієнта з розгляду позовної заяви в господарському суді Запорізької області, клієнт сплачує фіксований розмір гонорару у розмірі 2000 грн. за участь в одному судовому засіданні (п. 4.2). За результатами надання юридичної допомоги складається акт, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті вказується обсяг наданої адвокатським об’єднанням юридичної допомоги і її вартість (п. 4.4).

На підтвердження надання послуг, позивачем надані акти приймання-передачі юридичної допомоги від 27.12.2018 р. та від 29.03.2019 р., з яких вбачається, що Адвокатським об’єднанням надані наступні послуги: усне консультування генерального директора ТДВ “Веселівський елеватор” щодо варіантів врегулювання правовідносин клієнта, які виникли в результаті укладення та виконання договору поставки № 11/07 від 11.07.2018 р. (1 година); ознайомлення з наданими клієнтом документами (3 години); проведення розрахунків суми пені, втрат від інфляції, річних, підготування позовної заяви, виготовлення копій доказів, направлення позовної заяви до суду та копії позовної заяви з додатками відповідачу (6 годин); представлення інтересів ТДВ “Веселівський елеватор” у суді у підготовчому судовому засіданні від 12.02.2019 р. (фіксований розмір гонорару 2000,00 грн.); складення письмових пояснень, направлення їх поштою відповідачу та подання з додатками до суду (1 година); представлення інтересів ТДВ “Веселівський елеватор” у суді у підготовчому судовому засіданні від 12.03.2019 р. (фіксований розмір гонорару 2000,00 грн.); авансова оплата за представлення інтересів ТДВ “Веселівський елеватор” у суді у судовому засіданні від 09.04.2019 р. (фіксований розмір гонорару 2000,00 грн.). Також позивачем подано до матеріалів справи копії рахунку № 2 від 27.12.2018 р. та платіжного доручення № 372 від 18.01.2019 р. на суму 10000 грн., рахунку № 42 від 29.03.2019 р. та платіжного доручення № 155 від 08.04.2019 р. на суму 7000 грн.

Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 30 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з ч.ч. 4-6 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов’язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідач у відзиві заперечив проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки справа, на його думку, не є складною, ціна позову невелика, а справа не викликає значного публічного інтересу, обсяг наданих адвокатом послуг не є значним.

При вирішенні питання стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу судом враховано наступне.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У даному випадку, при вирішенні питання щодо стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує наступні фактори в їх сукупності: об’єм позовної заяви; ціну позову; обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; складність та новизна правових питань, що стосуються доручення. Зокрема, у підставу позову покладений один договір поставки, за яким здійснена поставка товару за двома видатковими накладними. Обсяг представлених доказів не є великим, розрахунок основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат не є складним, охоплюється одним загальним періодом. Суд відзначає, що спір у дійсній справі не є складним з правової точки зору і не містить необхідності виконання адвокатом дослідження нових питань та затрачення великого обсягу часу для надання послуг за договором про надання правової допомоги. Усі докази були подані разом із позовною заявою, нові докази позивачем не подавалися та клопотання про їх витребування не заявлялося.

Як зазначалося вище, під час розгляду дійсної справи судом, відповідачем у поданому відзиві викладено заперечення щодо визначеної суми заявлених позивачем суми судових витрат на професійну правничу допомогу.

Встановивши наведені обставини, суд приходить до висновку про необхідність зменшення витрат, понесених позивачем, у зв'язку з отриманням професійної правничої допомоги до 8500,00 грн. (на 50 відсотків від заявленого розміру), оскільки витрати у розмірі 17000,00 грн. є неспівмірними зі складністю дійсної справи, а також явно завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Таким чином, з відповідача на користь позивача стягується 8500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” до Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” задольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Агропромислова компанія” (72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Героїв України, буд. 175, код ЄДРПОУ 31914947) на користь Товариства з додатковою відповідальністю “Веселівський елеватор” (72202, Запорізька область, Веселівський район, смт. Веселе, вул. Чапаєва, буд. 1, код ЄДРПОУ 00957749) 34382 (тридцять чотири тисячі триста вісімдесят дві) грн. 40 коп. основного боргу, 5379 (п’ять тисяч триста сімдесят дев’ять) грн. 67 коп. пені, 452 (чотириста п’ятдесят дві) грн. 15 коп. - 3% річних, 1747 (одна тисяча сімсот сорок сім) грн. 71 коп. втрат від інфляції, 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. судового збору, 8500 (вісім тисяч п’ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256, пп. 17.5 п. 17 розділу XI Перехідних положень ГПК України рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено згідно з вимогами ст. 238 ГПК України та підписано – 11 квітня 2019 р.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя М.В. Мірошниченко