Вирок № 81061513, 10.04.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №127/30031/18

Провадження №1-кп/127/1078/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 квітня 2019 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Бернади Є.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Шевченка О.В.

сторони обвинувачення: прокурора Янішевського А.О.,

сторони захисту: адвоката ОСОБА_1, обвинуваченої ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 24.08.2018 р. за № 12018020020003399, за обвинуваченням:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянки України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не працюючої, не заміжньої, проживаючої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4, раніше судимої:

20.11.2015 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 1 та ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді 1 року 6 місяців позбавлення волі з іспитовим строком 1 рік;

07.07.2016 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185 КК з урахуванням ч. 1 ст. 70 КК до покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі;

23.11.2016 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за ч. 2 ст. 185 КК з урахуванням ст. 70 та 71 КК до покарання у виді 2 років 6 місяців позбавлення волі;

28.11.2017 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, проте була звільнена від відбування призначеного покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію в 2016 році»;

у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

05.08.2018 р. близько 16:14 год. ОСОБА_2, перебуваючи по вулиці Коцюбинського, 4 у м. Вінниці зайшла до приміщення магазину «Аврора», де побачила 3 банки шампуню для волосся: HEAD&SHOLDERS 400 мл. – 1 шт., PANTINE 360 мл. – 2 шт. В цей час у ОСОБА_2 виник прямий умисел, спрямований на таємне викрадення чужого майна.

Реалізовуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_2, усвідомлюючи протиправність своїх дій і настання негативних наслідків, діючи умисно, таємно, з корисливих мотивів, керуючись жагою до легкої наживи, шляхом вільного доступу, впевнившись, що за її діями ніхто не спостерігає, викрала 3 банки шампуню для волосся: HEAD&SHOLDERS 400 мл. – 1 шт., PANTINE 360 мл. – 2 шт., вартість яких складає 237 грн. Після чого з місця скоєння злочину зникла та викраденим розпорядилася на власний розсуд.

Своїми умисними протиправними діями ОСОБА_2 завдала матеріального збитку ФОП «Омельченко Тетяні Миколаївні», яка здійснює господарську діяльність в магазині «Сьогодні Аврора» на загальну суму 237 грн.

Крім того, 06.01.2019 р. близько 14:30 год. ОСОБА_2 зайшла до приміщення оптово-роздрібного магазину «Фуршет» ДП «РІТЕЙЛ ВЕСТ», що розташований по вул. Хмельницьке Шосе, 145-б у м. Вінниці. Перебуваючи у зазначеному магазині та проходячи між торгових рядів з побутовою хімією, у ОСОБА_2 виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна.

Реалізовуючи свій злочинний умисел діючи умисно, повторно, таємно, усвідомлюючи протиправність своїх дій ОСОБА_2 взяла з торгівельної полиці 2 пляшки шампуню ТМ «HEAD&SHOLDERS» серії «Проти лупи. Основиний догляд» об’ємом 400 мл., вартість яких складає 194,86 грн., які помістила в принесену з собою наплічну сумку, після чого з цієї ж полиці взяла ще 2 пляшки шампуню ТМ «HEAD&SHOLDERS» серії «Проти лупи. Заспокійливий догляд», вартість яких складає 194,86 грн.

Після того як ОСОБА_2, помістила зазначені 4 пляшки шампуню до соєї сумки, вона не розрахувавшись, пройшла повз каси магазину та попрямувала до виходу з магазину, однак виконавші усі дії, які вона вважала необхідним для доведення злочину до кінця, не змогла закінчити вчинення злочину з причин, які не залежали від її волі, оскільки була виявлена та зупинена охоронниками оптово-роздрібного магазину «Фуршет» ДП «РІТЕЙЛ ВЕСТ».

Внаслідок умисних дій ОСОБА_2 вчинено замах на завдання ДП «РІТЕЙЛ ВЕСТ» матеріальної шкоди на загальну суму 389,72 грн.

Обвинувачена ОСОБА_2 в судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованих їй злочинів визнала та суду пояснила, що вчинила злочини за обставин, викладених у обвинувальному акті.

Суд відповідно до частини третьої статті 26 та частини третьої статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) вважає за недоцільне досліджувати докази стосовно тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються і клопотання про дослідження яких не було заявлене сторонами кримінального провадження, обмежившись дослідженням:

-висновку експерта № 5192/18-21 від 26.09.2018 р., відповідно до якого ринкова вартість 3 банок шампуню для волосся: HEAD&SHOLDERS 400 мл. – 1 шт., PANTINE 360 мл. – 2 шт. складає 237 грн.;

-висновку експерта № 628/19-21 від 23.01.2019 р., відповідно до якого ринкова вартість 2 пляшок шампуню ТМ «HEAD&SHOLDERS» серії «Проти лупи. Основиний догляд» об’ємом 400 мл. складає 194,86 грн.; ринкова вартість 2 пляшок шампуню ТМ «HEAD&SHOLDERS» серії «Проти лупи. Заспокійливий догляд складає 194,86 грн.;

Аналізуючи показання обвинуваченої, суд вважає, що в судовому засіданні було підтверджено факт вчинення нею інкримінованих їй злочинів. Обвинувачена в судовому засіданні даної обставини не заперечувала, надала чіткі та послідовні покази.

При вирішенні питання щодо правової кваліфікації дій обвинуваченої суд враховує положення пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень Податкового кодексу України, згідно з яким у разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум доходів громадян, то для цілей їх застосування використовується сума в розмірі 17 гривень, крім норм адміністративного та кримінального законодавства в частині кваліфікації адміністративних або кримінальних правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної підпунктом 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV цього Кодексу для відповідного року.

Відповідно до підпункту 169.1.1 пункту 169.1 статті 169 розділу IV Податкового кодексу України з урахуванням норм абзацу першого підпункту 169.4.1 пункту 169.4 цієї статті платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги у розмірі, що дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року, - для будь-якого платника податку.

Тобто розмір податкової соціальної пільги в розумінні пункту 5 Підрозділу 1 Перехідних положень дорівнює 50 відсоткам розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи (у розрахунку на місяць), встановленому законом на 1 січня звітного податкового року.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2018 року складає 1762 гривні. Отже, розмір податкової соціальної пільги у 2018 році для кримінально-правової кваліфікації становив 881 гривню.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на один місяць працездатних осіб з 1 січня 2019 року складає 1853 гривні. А відтак, розмір податкової соціальної пільги у 2019 році для кримінально-правової кваліфікації становить 926 гривень 50 коп.

Зі змісту частини другої статті 11 Кримінального кодексу України (далі – КК) випливає, що не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Відповідно до частини третьої статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення викрадення чужого майна вважається дрібним, якщо вартість такого майна на момент вчинення правопорушення не перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Отже, для вирішення питання щодо наявності в діях ОСОБА_2 ознак кримінально караного діяння або ж ознак адміністративного правопорушення необхідно визначити, чи перевищує вартість викраденого нею майна 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тобто 176,2 гривні на 2018 рік та 185,3 – на 2019 рік. Як встановлено в судовому засіданні, під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження на виконання вимог пункту 6 частини другої статті 242 КПК було проведено судово-товарознавчу експертизу, відповідно до висновку якої вартість викраденого ОСОБА_2 майна складає 237 грн., а майна, на яке ОСОБА_2 було вчинено замах на викрадення - 389,72 грн., тобто перевищує 0,2 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

З огляду на викладене суд вважає, що дії ОСОБА_2 за фактом заволодіння 05.08.2018 р. майном ФОП «Омельченко Тетяна Миколаївна» та спроби викрадення 06.01.2019 р. майна ДП «РІТЕЙЛ ВЕСТ» охоплюються складом саме кримінально караної крадіжки.

Згідно з приміткою 1 до статті 185 КК зазначено, що у статтях 185, 186 та 189-191 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 цього Кодексу.

Згідно з наданими суду матеріалами кримінального провадження ОСОБА_2 раніше неодноразово була судимою за вчинення умисних злочинів проти власності. Востаннє ОСОБА_2 була засуджена 28.11.2017 р. Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною другою статті 185 КК з урахуванням частини четвертої статті 70 КК до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, проте була звільнена від відбування призначеного покарання на підставі пункту «в» статті 1 Закону України «Про амністію в 2016 році».

Згідно з частиною першою статті 32 КК повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.

Зі змісту частини першої статті 88 КК випливає, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. При цьому частиною другою зазначеної статті визначено, що с удимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України.

Згідно з приписами пункту 7 частини першої статті 89 КК такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені до позбавлення волі або основного покарання у виді штрафу за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. Частиною п’ятою статті 90 КК визначено, що у разі якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново.

Таким чином, суд враховує, що ОСОБА_2 звільнена від відбування призначеного їй покарання 28.11.2017 р. у зв’язку із застосуванням акту амністії, а інкриміновані їй злочини вчинила 05.08.2018 р. та 06.01.2019 р., тобто до закінчення строку погашення судимості. Тому суд вважає, що в діях ОСОБА_2 наявні ознаки повторності.

Отже, суд приходить до переконання, що дії ОСОБА_2 за фактом заволодіння 05.08.2018 р. майном ФОП «Омельченко Тетяна Миколаївна» охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 185 КК, за ознаками таємного викрадення чужого майна (крадіжки), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно; спроби викрадення 06.01.2019 р. майна ДП «РІТЕЙЛ ВЕСТ» охоплюються складом злочину, передбаченого частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 КК за ознаками закінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжку), кваліфікуючою ознакою якого є вчинення злочину повторно.

При вирішенні питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових злочинів, суд приймає до уваги роз’яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого – особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.

Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 р. (справа № 148/1211/15-к) Верховний Суд звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 09.10.2018 р. (справа № 756/4830/17-к) звернуто увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті статті 65 КК поняття «особа винного».

Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» № 12 від 23.12.2005 р., щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.

Щире каяття – це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.

Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.

Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до пункту 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 04.06.2010 року «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 цього ж Кодексу як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання, як обставину, що його обтяжує. Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 07.06.2018 р. (справа № 203/921/16-к).

Крім того, Верховним Судом у постанові від 17.04.2018 р. (справа № 298/95/16-к) зазначено, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м’якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Суд вважає, що такий же принцип застосовується і при вирішенні питання про порядок відбування покарання, зокрема, про можливість звільнення від відбування покарання з випробуванням. Обов’язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.

В ході судового розгляду кримінального провадження було встановлено, що обвинувачена раніше неодноразово судима за вчинення умисних злочинів проти власності й на даний час обвинувачується у вчиненні двох злочинів проти власності в період не знятої і не погашеної судимості, однак суд також враховує, що обвинувачена винуватість у вчиненні інкримінованих їй злочинів визнала та надала чіткі і послідовні показання щодо обставин вчинення злочинів, у вчиненому розкаялась, має на утриманні дві неповнолітні дитини, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має ряд захворювань.

Обвинувачена також в судовому засіданні повідомила, що на вчинення злочину її спонукало скрутне матеріальне становище.

Обставиною, що пом’якшує покарання обвинуваченої, є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої, судом не встановлені.

Суд враховує, що згідно з частиною третьої статті 60 КК, арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років; відповідно до частини третьої статті 61 КК обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до осіб з інвалідністю першої і другої групи.

Таким чином, аналізуючи надані стороною обвинувачення докази, враховуючи особу обвинуваченої, приписи частини третьої статті 60 та частини третьої статті 61 КК, суд приходить до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченої і попередження вчинення нею нових злочинів, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі. Суд при цьому враховує, що частиною третьою статті 68 КК регламентовано, що за вчинення замаху на злочин строк або розмір покарання не може перевищувати двох третин максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Посилання сторони захисту на доцільність призначення обвинуваченій покарання з урахуванням приписів статті 69 КК у виді громадських робіт суд оцінює критично. Зокрема, законодавчо встановлені застереження щодо неможливості призначення обвинуваченій покарання у виді громадських робіт відсутні. Однак, суд враховує, що такий вид кримінального покарання не передбачений санкцією кримінального закону. Зі змісту ж частини першої статті 69 КК випливає, що за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Отже, кримінальний закон вимагає наявності кількох обставин, що суттєво знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. В ході судового розгляду кримінального провадження, обставин, які б дали можливість при призначенні покарання застосувати приписи частини першої статті 69 КК, встановлено не було.

При вирішенні питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченій ОСОБА_2 положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення її від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені Верховним Судом в постанові від 26.04.2018 р. (справа № 757/15167/15-к), а саме: відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, враховуючи ту обставину, що обвинувачена раніше неодноразово притягувалась до кримінальної відповідальності, в тому числі й за вчинення злочину в період іспитового строку, вчинила умисний злочин в період не знятої і не погашеної судимості за вчинення умисних злочинів, в ході судового розгляду кримінального провадження не було встановлено обставин, які б свідчили, що призначення обвинуваченій реального покарання було б явно не справедливим, а тому суд вважає, що підстави для звільнення обвинуваченої від відбування призначеного покарання відповідно до положень частини першої статті 75 КК відсутні.

Суд також враховує, що Верховним Судом у постанові від 24.10.2018 р. (справа № 640/8138/16-к) зазначено, що передбачене статтею 79 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням є спеціальним видом звільнення і допустимість його застосування лише до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, визнається обов'язковою умовою такого звільнення. Разом з тим наявність передбачених у законі умов для звільнення таких жінок від відбування покарання не означає, що суд зобов'язаний прийняти рішення про їх звільнення. Застосування цього виду звільнення від відбування покарання є правом, а не обов'язком суду.

Суд також вважає, що правові підстави для звільнення ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання згідно з приписами частини другої статті 84 КК, тобто за хворобою, відсутні, оскільки стороною захисту в судовому засіданні не доведено, що наявні у ОСОБА_2 захворювання перешкоджають відбуванню покарання.

Питання щодо речових доказів підлягає вирішенню відповідно до положень статті 100 КПК.

Згідно з частиною першою статті 124 КПК судові витрати слід покласти на обвинувачену.

Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд

УХВАЛИВ:

Визнати ОСОБА_2 винною у вчиненні злочинів, передбачених частиною другою статті 185; частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 КК України та призначити покарання:

- за частиною другою статті 185 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі;

- за частиною другою статті 15, частиною другою статті 185 КК України у виді 1 (одного) року позбавлення волі;

Згідно з частиною першою статті 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначити ОСОБА_2 остаточне покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

Строк відбування покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.

Речові докази, що знаходяться в матеріалах кримінального провадження – залишити у справі.

Речові докази, що передані на зберігання ДП «Рітейл Вест» - залишити останньому.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 523 (п’ятсот двадцять три) гривні вартості витрат на залучення експерта.

Запропонувати службі в справах дітей або відповідному органу опіки та піклування Вінницької міської ради вирішити питання щодо влаштування неповнолітніх дітей засудженої: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_6, або встановлення над ними опіки чи піклування.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.

Суддя: