Рішення № 81048959, 04.04.2019, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/11878/18

Провадження № 2/201/942/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

04 квітня 2019 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання – Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технодар-Днепр» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Технодар-Днепр», в якому з урахуванням уточнень від 06 березня 2019 року, просить стягнути з відповідача на її користь нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 25.10.2015 по 14.06.2016 в сумі 10 499 грн. 06 коп. і середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 15.06.2016 по 04.04.2019 в сумі 67194 грн. 88 коп.; допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць; витребувати у відповідача: трудову книжку ОСОБА_1, оформлену відповідно до вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованої в Мінюсті від 17.08.1993 № 110, засвідчену встановленим порядком копію наказу на звільнення з посади директора ОСОБА_1, довідку про загальний трудовий стаж ОСОБА_1 за весь період роботи директором на підприємстві-відповідача.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що 28 жовтня 2015 року її було прийнято на роботу директором до ТОВ «СТС ТД» м. Дніпропетровськ (нова назва - ТОВ «Технодар-Днепр»). Під час працевлаштування, позивачем було подано відповідачу заяву про прийняття на роботу, трудову книжку, копії документів про освіту, копія паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру. Як зазначає позивач, засновник підприємства документи позивача прийняв 28 жовтня 2015 року, обіцяв оформити трудовий договір, проте так його і не оформив. На підставі рішення засновника було внесено запис до Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи № 12241020000074400. 14 червня 2016 року позивача було звільнено за рішенням засновника підприємства з посади директора ТОВ «СТС ТД» м. Дніпропетровська, що підтверджується протоколом загальних зборів № 14-06/16 від 14 червня 2016 року. Позивач звертає увагу суду на те, що станом на день подання позовної заяви від відповідача на адресу позивача інформації про її звільнення з посади директора, або переведення на інше місце роботи не надходило. Уповноважені особи відповідача, в порушення норм діючого трудового законодавства, позивача з рішенням про її звільнення не ознайомили, трудову книжку не повернули, запрошення приїхати до підприємства особисто її отримати та розписатися в особовій картці та Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них, затвердженою наказом Мінстату України від 27 жовтня 1995 року № 277 на адресу позивача не надходило, розрахунок по заробітній платі не проведено. Позивач звернулась рекомендованим листом від 01 липня 2018 року на адресу відповідача з проханням направлення на її адресу трудової книжки, яке останнім було залишено без виконання.

Також позивач зазначає, що на день звільнення з роботи з ТОВ «СТС ТД» заборгувало їй заробітну плату за період з 28.10.2015 по 14.06.2016 в сумі 10499,06 грн., які позивач і просить суд стягнути на свою користь. Також позивач просить стягнути на її користь з відповідача середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 15.06.2016 по 04.04.2019 в сумі 67194,88 грн.

Позивач надала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без її участі в письмовому провадженні за наявними в матеріалах справи доказами, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити. Проти заочного розгляну справи не заперечувала.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов та доказів на його обґрунтування не надав, з клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звернувся.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Дослідивши та оцінивши надані докази, у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в позовній заяві і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 78 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Конституційне право громадян на оплату праці розглядається, як одне з найбільш важливих та пріоритетних засад становлення і розвитку суспільства, ефективний засіб стимулювання працівників та службовців до належного та якісного виконання службових обов`язків.

Згідно зі ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У статті 233 КЗпП України передбачено строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів: працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки (частина перша); у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 28 жовтня 2015 року ОСОБА_1 було призначено на посаду директора ТОВ «СТС ТД» м. Дніпропетровськ (а.с. 5 – 9).

На підставі рішення засновника було внесено запис до Єдиного державного реєстру про проведення державної реєстрації юридичної особи № 12241020000074400 (а.с. 5 – 9).

14 червня 2016 року позивача було звільнено за рішенням засновника підприємства з посади директора ТОВ «СТС ТД» м. Дніпропетровська, що підтверджується протоколом загальних зборів № 14-06/16 від 14 червня 2016 року (а.с. 10 – 12).

Позивач звернулась рекомендованим листом від 01 липня 2018 року, відправлення якого підтверджується відміткою поштового відділення з індексом рекомендованого листа № 4900063902808 на адресу відповідача, в якому просила надіслати на її адресу трудову книжку директора ТОВ «СТС ТД» ОСОБА_1 (а.с. 15).

Як зазначає у поданому до суду позові ОСОБА_1, уповноважені особи відповідача, в порушення вимог діючого законодавства, трудову книжку з відповідним записом про її звільнення позивачу не вручили та не направили поштою. Докази протилежного матеріали справи не містять.

09 липня 2018 року позивач звернулась до Відділу реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради із запитом на отримання публічної інформації за вх. № 022-22/265 (а.с. 17 – 18).

Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради надав позивачу запитувані копії документів, зокрема копію Статуту ТОВ «СТС ТД» (перша редакція) та копію протоколу загальних зборів № 14-06/16 від 14.06.2016, з яких позивач і дізналась про зміну директора, найменування, місцезнаходження та засновників підприємства ТОВ «СТС ТД». З наведених документів вбачається, що ТОВ «СТС ТД» змінило назву юридичної особи на ТОВ «Технодар-Днепр» (а.с. 19 – 32, 37 – 38).

Згідно із ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається КЗпП України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до ст. 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;

б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;

в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Згідно статті 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

ОСОБА_1 в поданому до суду позові зазначає, що на день звільнення з роботи ТОВ «СТС ТД» заборгувало їй заробітну плату за період з 28 жовтня 2015 року по 14 червня 2016 року в сумі 10499,06 грн. (за жовтень 2015 року – 196,86 грн., за листопад 2015 року – 1378,00 грн., за грудень 2015 року – 1378,00 грн., за січень 2016 року – 1378,00 грн., за лютий 2016 року – 1378,00 грн., за березень 2016 року – 1378,00 грн., за квітень 2016 року – 1378,00 грн., за травень 2016 року – 1378,00 грн., за червень 2016 року – 656,20 грн., всього 10499,06 грн.).

Відповідно до п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників», трудові книжки зберігаються на підприємствах, як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 Постанови передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання та видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках, іншу відповідальність.

В абз. 5 п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених спільним наказом № 58 від 29 липня 1993 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України, зазначено, що власник або уповноважений ним орган зобов’язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Згідно ч. 5 ст. 235 КЗпП у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Отже, судом встановлено, що з 28 жовтня 2015 року позивач працювала на посаді директора ТОВ «СТС ТД» (нова назва – ТОВ «Технодар-Днепр») та 14 червня 2016 року була звільнена зі займаної посади за рішенням засновника підприємства.

Згідно тверджень позивача, на день її звільнення з посади відповідач мав заборгованість по виплаті їй заробітної плати за період з 28 жовтня 2015 року по 14 червня 2016 року у розмірі 10499,06 грн. (розрахунок здійснено виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої на відповідний період часу).

Крім того, позивач стверджує, що відповідач, в порушення вимог діючого законодавства не розрахувався з позивачем за всіма належними їй виплатами та не видав трудову книжку з відповідним записом про звільнення з посади директора товариства.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці», як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Пунктом 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», роз`яснено, що згідно зі ст. 235 КЗпП оплаті підлягає вимушений прогул, вимоги працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягають задоволенню в тому разі і за той період, коли з вини власника або уповноваженого ним органу була затримана видача трудової книжки або неправильне формулювання причин звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника. До того ж, вищевказаною Постановою також роз`яснено про те, яким саме чином розраховуються середній заробіток у разі затримки видачі трудової книжки і цей розрахунок визначається за загальними правилами, викладеними в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Згідно п. 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року N 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

1378 грн. х 2 місяці (фактична заробітна плата за останні два місяці) / 42 дні (кількість фактично відпрацьованих робочих днів за два останні місяці роботи) = 65,62 грн. (розмір середньоденної заробітної плати).

Період з 15 червня 2016 року по 04 квітня 2019 року – 1024 дня (кількість днів затримки повного розрахунку та видачі трудової книжки).

65,62 грн. х 1024 дня = 67194,88 грн.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзиву на позов та доказів на спростування доводів позивача суду надано не було.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Окрім того, відповідно до частини 5 статті 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Отже, враховуючи, що відповідач не спростував доводів позивача, відповідно до яких уповноважені особи товариства не здійснили з ОСОБА_1 повний розрахунок у день її звільнення за всіма належними їй до виплати сумами та не вручили належним чином оформлену трудову книжку, що є грубим порушення норм діючого трудового законодавства, а отже порушені права та законні інтереси позивача підлягають судовому захисту.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

Позивач у поданому до суду позові просить витребувати у відповідача: трудову книжку ОСОБА_1, оформлену відповідно до вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованої в Мінюсті від 17.08.1993 № 110, засвідчену встановленим порядком копію наказу на звільнення з посади директора ОСОБА_1, довідку про загальний трудовий стаж ОСОБА_1 за весь період роботи директором на підприємстві-відповідача. З поданого до суду позову та його уточнення вбачається, що вимоги про витребування відповідних документів позивач заявляє не у якості забезпечення доказів по справі, а як спосіб захисту свого порушеного права.

Так, стаття 55 Конституції України закладає основи можливостей захисту права, виходячи саме з підвалин природно-правового підходу. Вона проголошує право кожного захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що має назву «Право на ефективний засіб юридичного захисту», проголошує: «Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження». У розвиток положень цієї статті Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях також наголошує на необхідності оцінки ефективності обраного зацікавленою особою способу захисту. Зокрема, у пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У пункті 75 рішення Європейського суду з прав людини від 5 квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) суд зазначає, що засіб захисту, котрий вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Суд вважає за можливе захистити законні права та інтереси ОСОБА_1 у інший спосіб, а саме зобов’язати відповідача видати позивачу її трудову книжку, оформлену відповідно до вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених спільним наказом № 58 від 29 липня 1993 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України, а також довідку про загальний трудовий стаж ОСОБА_1 за весь період роботи директором на підприємстві-відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, з огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволено в повному обсязі, то на підставі ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі у розмірі 1% від суми 77693,94 грн., а саме 776,93 грн. (за вимоги майнового характеру) та у розмірі 704,80 грн. (за вимогу немайнового характеру), а всього 1481,73 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 247, 263-265, 280 ЦПК України, -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_2 Миколаївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Технодар-Днепр» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за період затримки розрахунку, зобов’язання вчинити певні дії, - задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технодар-Днепр» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату за період з 28 жовтня 2015 року по 14 червня 2016 року в сумі 10 499 грн. 06 коп. і середній заробіток за період затримки розрахунку за період з 15 червня 2016 року по 04 квітня 2019 року в сумі 67194 грн. 88 коп.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати в межах місячного платежу.

Зобов’язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Технодар-Днепр» видати ОСОБА_1 її трудову книжку, оформлену відповідно до вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджених спільним наказом № 58 від 29 липня 1993 року Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України, а також довідку про загальний трудовий стаж ОСОБА_1 за весь період роботи директором на підприємстві відповідача.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технодар-Днепр» на користь держави судовий збір в розмірі 1481,73 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя С.С. Федоріщев