Рішення № 81043872, 09.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року справа № 810/4755/18

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібзавод № 3» до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Товариство з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібзавод № 3» з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.08.2018 № 0025372200 та № 0025432200.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є безпідставними, оскільки господарські відносини між ТДВ «Запорізький хлібзавод № 3» і ТОВ «Сетарі» мали реальний характер - товари поставлені контрагентом та оплачені позивачем. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник відповідача надав суду письмовий відзив на позов, у якому заперечив проти його задоволення з тих підстав, що аналіз фінансово-господарської діяльності позивача та його контрагента відповідно до наявної інформації вказує на здійснення нереальних (безтоварних) господарських операцій.

До судового засідання представники сторін, належно повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, не прибули, звернулись до суду із письмовими заявами про розгляд справи за їх відсутності.

На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Посадовими особами ГУ ДФС у Київській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТДВ «Запорізький хлібзавод № 3» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, за результатами якої складено Акт від 17.04.2018 № 305/10-36-14-02-13/00378038 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акту перевіркою встановлено порушення позивачем:

- пп. 14.1.27, 14.1.36, 14.1.231 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, що призвело до заниження податку на прибуток у сумі 3 194 248,00 грн.,

- п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України, що призвело до завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у сумі 103 598,00 грн.

На підставі висновків Акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення від 20.08.2018:

- № 0025372200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 282 638,00 грн., з яких 239 100,00 грн. - за основним зобов'язанням, 43 538,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 42 - 43),

- № 0025432200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 398 501,00 грн., з яких 265 667,00 грн. за податковим зобов'язанням, 132 834,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції (а.с. 44 - 45).

За наслідками адміністративного оскарження висновки Акту перевірки та прийняті на їх підставі податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Вважаючи вказані податкове повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.

Зі змісту Акту перевірки та письмового відзиву відповідача на позов слідує, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог закону ґрунтуються на відсутності реальності вчинення господарських операцій між ТДВ «Запорізький хлібзавод № 3» і ТОВ «Сетарі».

Так, податковий орган посилається на те, що позивачем не було надано до перевірки всіх документів, які повинні були надаватись ТОВ «Сетарі» при продажу товару - зерна пшениці, та інформації про те, що протягом 2015 - 2016 років невстановлені особи за попередньою змовою організували діяльність злочинної схеми щодо фіктивного створення, придбання та подальшого використання з метою прикриття незаконної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «Сетарі» (код 395699472).

Проте, суд вважає такі висновки податкового органу необґрунтованими у зв'язку з наступним.

Як встановлено судом, видами діяльності позивача є: Код КВЕД 10.71 Виробництво хліба та хлібобулочних виробів; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок нетривалого зберігання (основний); Код КВЕД 10.72 Виробництво сухарів і сухого печива; виробництво борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання; Код КВЕД 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; Код КВЕД 46.33 Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; Код КВЕД 46.38 Оптова торгівля іншими продуктами харчування, у тому числі рибою, ракоподібними та молюсками; Код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; Код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.

З матеріалів справи слідує, що між ТДВ «Запорізький хлібзавод № 3» (Покупець) і ТОВ «Сетарі» (Постачальник) було укладено Договір поставки зерна від 16.11.2015 № 1611-3 (а.с. 47 - 48).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а покупець - прийняти у власність і оплатити товар - зерно пшениці.

Сторонами Договору складено Специфікацію від 16.11.2015 № 1, згідно якої вони дійшли згоди та затвердили перелік товару і ціни, а саме: пшениця врожаю 2015 року, 2 клас, кількість - 100+/-15% тон, ціна - 395 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 65 833,33 грн. (а.с. 49).

Також між ТДВ «Запорізький хлібзавод № 3» (Покупець) і ТОВ «Сетарі» (Постачальник) було укладено Договір поставки зерна від 26.01.2016 № 04-х (а.с. 66 - 67).

Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а покупець - прийняти у власність і оплатити товар - зерно пшениці.

Сторонами Договору складено Специфікацію від 29.01.2016 № 1, згідно якої вони дійшли згоди та затвердили перелік товару і ціни, а саме: пшениця врожаю 2015 року, 3 клас гр. А, кількість - 100+/-15% тон, ціна - 387 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 64 500,00 грн. (а.с. 68).

Поставка товару оформлювалась видатковими накладними: від 17.11.2015 № 144, від 18.11.2015 № 145, від 01.02.2016 № 3, від 04.02.2016 № 6 (а.с. 50, 51, 70, 70).

Також за наслідками виконання умов вказаних договорів ТОВ «Сетарі» виписано на адресу позивача податкові накладні, а саме: від 18.11.2015 № 13, від 17.11.2015 № 12, від 29.01.2016 № 3, від 04.02.2016 № 2 (а.с. 53, 54, 72, 73).

Вартість придбаного товару оплачена позивачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (а.с. 77 - 84).

При цьому, вказані документи надавались позивачем до перевірки, що на заперечувалось відповідачем та підтверджується змістом Акту (а.с. 24).

Суми ПДВ сплачені позивачем за наслідком вказаного правочину включені ним до податкового кредиту за відповідні періоди.

Правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються цим правочином, згідно ч. 1 ст. 234 ЦК України є фіктивним.

Згідно ч. 2 ст. 234 ЦК України фіктивний правочин визнається недійсним судом.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст.203 ЦКУ. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як встановлено судом, договори, укладені між позивачем та його контрагентом, не визнані недійсними у встановленому законом порядку, і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків за такими угодами.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки відповідно цією особою, а тому несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Згідно ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про відсутність відповідних господарських операцій.

Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань

Оскільки наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару (надання послуг) входить до предмету доказування у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що реальність виконання договору підтверджується належними первинними документами.

При цьому, законом не передбачено обов'язку суб'єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагентів.

Податковим органом не надано суду будь-яких доказів того, що позивач діяв без належної обачності і йому мало бути відомо про порушення, які можливо допускаються його контрагентом, або що самостійною діловою метою здійснення господарської операції було одержання позивачем підприємством податкової вигоди.

У Рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Інтерсплав проти України» (2007 рік, заява №803/02), «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії» (2010 рік, заява № 6689/03) Європейський суд чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Отже, позивач як добросовісний платник податків не може нести відповідальність за можливі негативні наслідки господарської діяльності його контрагентів, а тим більше за відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачання товарів.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Частинами 1, 2 ст. 9 даного Закону визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем не заперечується наявність у позивача усіх необхідних, у т.ч. податкових, бухгалтерських, банківських, документів.

Судом критично оцінюється посилання податкового органу на те, що до перевірки ТДВ «Запорізький хлібзавод № 3» не було надано документів, що засвідчують придбання контрагентом позивача товарів саме у сільгосппідприємств (свідоцтв про реєстрацію, видаткових та податкових накладних, доказів відповідності товару встановленим вимогам), оскільки такі документи відповідають вимогам первинних документів саме у взаємовідносинах ТОВ «Сетарі» з його постачальниками.

Згідно пп. «а» п. 198.1. ст. 191 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно п. 198.2. ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно ст. 201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Отже, нормами ПК України встановлено вичерпний перелік документів (податкова накладна), на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Суд зазначає, що відсутність таких документів у позивача перевіркою не встановлено. Навпаки, на час перевірки були надані податкові накладні, які у повній мірі відповідають вимогам закону.

При цьому, позивач та його контрагент були зареєстровані як платники податку на додану вартість на час укладання та виконання правочину, мали статус платників податку на додану вартість, що не заперечується відповідачем.

Згідно ст. 3 ГК України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Згідно ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст.ст. 626 - 628 ЦК України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Власне ж оцінка доцільності укладання того чи іншого правочину перебуває поза компетенцією податкового органу, позаяк стосуються діяльності позивача, як самостійного суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Оскільки зазначені договори укладено і виконано, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, вони є дійсними та не були оскаржені у судовому порядку, суд зазначає про відсутність правових підстав вважати їх нікчемним, та, відповідно, збільшувати позивачу грошові зобов'язанні по сплаті податків і застосовувати штрафні санкції.

Посилання відповідача на те, що протягом 2015 - 2016 років невстановлені особи за попередньою змовою організували діяльність злочинної схеми щодо фіктивного створення, придбання та подальшого використання з метою прикриття незаконної діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «Сетарі» (код 395699472), суд оцінює критично, оскільки такі доводи не підтверджуються жодними доказами.

Крім того, згідно ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, відповідачем не надано суду відомостей про наявність вироку суду в кримінальному провадженні, ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, якими б підтверджувалась така діяльність ТОВ «Сетарі» (код 395699472), зокрема, на користь позивача.

Враховуючи викладене, суд вважає, що висновки податкового органу, покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, є необґрунтованими.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його висновки про порушення позивачем вимог закону, і не довів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а тому останні підлягають скасуванню.

Отже, позовні вимоги є обґрунтованими, а тому адміністративний позов підлягає задоволенню.

Згідно ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

До позовної заяви позивачем додано докази сплати судового збору у сумі 10 217,08 грн. (платіжне доручення від 03.09.2018 № 4426).

Оскільки суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, відшкодуванню позивачу з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати у загальній сумі 10 217,08 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 77, 239, 242, 244, 245, 246, 250 КАС України, суд,-

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області від 20.08.2018 № 0025372200 та № 0025432200.

Стягнути на користь Товариства з додатковою відповідальністю «Запорізький хлібзавод № 3» (07300, Київська обл., м. Вишгород, просп. Івана Мазепи, 8, код 00378038) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5а, ідентифікаційний код 39393260) судові витрати у сумі 10 217 (десять тисяч двісті сімнадцять) грн. 08 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лапій С.М.