Рішення № 81043593, 10.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/683/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чиркін С.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15 лютого 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1О.) до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі – відповідач, Рубіжанське ОУПФУ Луганської області), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу із 01 травня 2017 року;

- зобов’язати відповідача поновити в повному обсязі нарахування та виплату пенсії позивачу починаючи з 01 травня 2017 року з виплатою існуючої заборгованості за період з травня 2017 року по день ухвалення рішення в розмірі згідно з документами, поданими при зверненні, та наявними в пенсійній справі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу з квітня 1996 року призначена та виплачувалась пенсія. 23.04.2018 позивач подала до Кремінського відділу Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області заяву про взяття на облік та відновлення виплати пенсії, в зв’язку зі зміною адреси проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується паспортними даними. Зазначає, що не має статусу внутрішньо - переміщеної особи, постійно проживає та зареєстрована за цією адресою. Вказує, що з невідомих причин, починаючи із травня 2017 року надходження пенсії на картку позивача не здійснюється.

Зазначає, що звернулась до керівництва Кремінського відділу Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області. У відповідь її усно повідомлено, що підставою припинення виплати стала відсутність матеріалів пенсійної справи. Зазначає, що надавала наявні в неї оригінали для ознайомлення та копії до справи трудової книжки та довідки про заробітну плату співробітнику Кремінського відділу Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області.

Вказує, що 25 грудня 2018 року звернулася з письмовою вимогою до відповідача із вимогою надати письмову і обґрунтовану відповідь на звернення, в усній формі постійно зверталася з проханням виплатити пенсію, однак посадові особи відповідача неодноразово відмовляли у задоволенні моїх вимог і лише в лютому 2019 року надали лист від 23.01.2019 № 7/П-14, в якому відповідач, посилаючись на норми Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління ПФУ від 25.11.2015 № 22-1, повідомив, що управління не має правових підстав взяти на облік як отримувача пенсії за віком у зв’язку з відсутністю документів для призначення пенсії.

Позивач вважає дії відповідача з припинення позивачу виплати пенсії протиправним і необґрунтованими.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без руху, запропоновано позивачу протягом п’яти календарних днів з дня отримання даної ухвали надати суду: обґрунтоване клопотання про поновлення строку на звернення до адміністративного суду разом з відповідними доказами, або надати письмові пояснення з обґрунтуванням та зазначенням дати, коли позивачу дійсно стало відомо про порушення її прав (а.с. 32-33).

05 березня 2019 року до суду від позивача надійшло клопотання з додатками (а.с. 36-47).

Ухвалою суду від 11.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), визнано поважними причини пропуску строку звернення з позовом та поновлено цей строк, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, задоволено клопотання про витребування доказів (а.с. 1-3).

Від відповідача 04.04.2019 через відділ діловодства, обліку та звернення громадян (канцелярію) суду надійшов відзив на позов (а.с. 54-57), в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своєї позиції зазначив, що 23.04.2018 у зв’язку з переміщенням позивач надав заяву, в якій просила запросити пенсійну справу. Зазначив, що 06.11.2018 до нього надійшов макет пенсійної справи позивача, в якому немає копій первинних документів: документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документів про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, відомостей про застраховану особу за період з 01.07.2000, документів про місце проживання (реєстрації) особи.

На думку відповідача, згідно з пунктами 1, 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 № 22-1, управління не має правових підстав для взяття на облік пенсійної справи позивача, як отримувача пенсії за віком відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у зв’язку з відсутністю документів, наданих при призначенні пенсії.

Зазначив, що листом від 15.11.2018 № 4124/02-2-17к повідомив позивача про необхідність надати до Кремінського відділу обслуговування громадян оригінали та копії зазначених вище документів, однак до теперішнього часу позивач до відповідача не звертався, документів не надавав.

Відповідач вказує, що відповідно до роз’яснень Міністерства соціальної політики України від 24.02.2017 № 47/0/106-17/222 у разі зміни внутрішньо переміщеною особою реєстрації місця проживання у паспорті, вона не втрачає право на статус внутрішньо переміщеної особи. Таким чином, підставою для взяття особи на облік як внутрішньо переміщеної є штамп у паспорті про реєстрацію проживання саме на момент виникнення збройного конфлікту, що призвів до переміщення, а ніяк не пізніша реєстрація за будь-яким іншим місцем проживання. Отже, якщо у паспорті громадянина був штамп про реєстрацію за місцем проживання, що віднесене до зони проведення АТО чи до тимчасово окупованої території, яка була дійсна на момент початку АТО, то це є безперечною підставою для надання статусу внутрішньо переміщеної особи. А реєстрація позивача за новим місцем проживання після переміщення її із зони АТО на цей статус не впливає. Враховуючи зазначене вище, на думку відповідача, управління не мало правових підстав для взяття на облік позивача.

Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, є громадянкою України, пенсіонером за віком, місцем проживання позивача є: Луганська область, м. Кремінна, вул. Санаторна, буд. 2, що підтверджено інформацією, зазначеною в наявних в матеріалах справи копіях: паспорта громадянина України (а.с. 14-15), картки платника податків (а.с. 16), пенсійного посвідчення від 28.05.1996 № 15428 (а.с. 13).

Позивач перебувала на обліку в Покровському об’єднаному УПФУ Донецької області як отримувач пенсії з 01 вересня 2014 року, що підтверджує інформацією, зазначеною в розпорядженні від 01.11.2018 № 95950 (а.с. 158).

23 квітня 2018 року позивач звернулась до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи із УПФУ в м. Ясинувата Донецької області у зв’язку з переїздом на постійне місце проживання до м. Кремінна (а.с. 62).

25.04.2018 відповідач направив запит електронної та паперової пенсійної справи позивача до Ясинуватського ОУПФУ Донецької області (а.с. 62 зв.).

Ясинуватське ОУПФУ Донецької області листом від 24.05.2018 № 2807/03 повідомило відповідача про неможливість надіслання паперової справи на позивача, оскільки згідно з даними центральної бази даних одержувачів пенсії пенсійна справа її знаходиться в Красноармійському об’єднаному управлінні ПФУ Донецької області (а.с. 64).

Відповідачем направлено запити електронної та паперової пенсійної справи позивача до Красноармійського ОУПФУ Донецької області від 14.06.2018 № 2287/02-2-14, від 13.07.2018 № 2712/02-217к, від 03.09.2018 № 3087/02-217к (а.с. 62зв. - 63).

Супровідним листом від 02.11.2018 № 13024/04/25 Покровське об’єднане УПФУ Донецької області направило пенсійну справу позивача відповідачу (а.с. 61зв.), також в супровідному листі зазначено, що пенсію виплачено по 30.04.2017, зазначена інформація кореспондується з інформацією, зазначеною у атестаті № 1430 (а.с. 61).

Відповідно до інформації, зазначеної у атестаті Покровського об’єднаного УПФУ Донецької області № 1430, позивач знятий з обліку 01.05.2017 (а.с. 61).

25.12.2018 позивач звернулась до відповідача із запитом про надання інформації про порядок призначення та відповідних перерахунків пенсії, починаючи від дати її призначення по дату звернення із даним запитом, та підставу припинення виплати пенсії (а.с. 22, 68).

Відповідач листом від 23.01.2019 № 7/П-14 повідомив позивача, що 06.11.2018 за вхідним номером 4706/01-03.2 до управління надійшов макет пенсійної справи, в якому відсутні первинні документи для призначення пенсії: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12,08.1993 № 637, відомості про застраховану особу за період з 1.07.2000, документи про місце проживання(реєстрації) особи. Таким чином, на думку відповідача, згідно з пунктом 1, 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 № 22-1, управління не має правових підстав взяти на облік як отримувача пенсії за віком відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» у зв’язку з відсутністю документів для призначення пенсії. Також вказав, що 15.11.2018 № 4124/02-2-17к на адресу позивача: вул. Санаторна, буд. 2 м. Кремінна, надіслано лист-запрошення до Кремінського відділу обслуговування громадян з оригіналами та копіями таких документів: трудової книжки; довідки про заробітну плату з період з 01.01.1987 по 31.12.1991; паспорта; документа про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків. Зазначено, що до теперішнього часу до управління позивач не зверталась, документи не надавались. Вдруге звернено прохання звернутись до управління з зазначеним вище переліком документів. Вказав, що питання призначення пенсії буде розглянуто після отримання від повного переліку документів (а.с. 24, 67).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 № 8 роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.

ОСОБА_2 України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій. ОСОБА_2 спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих. ОСОБА_2 гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв’язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно норм статті 1 цього ОСОБА_2 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим ОСОБА_2.

При цьому, згідно з пунктом 1 частини першої статті 8 ОСОБА_2 України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - ОСОБА_2 № 1058) -IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим ОСОБА_2 та досягли встановленого цим ОСОБА_2 пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Частиною третьою статті 4 ОСОБА_2 № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 ОСОБА_2 № 1058-IV передбачено, що цей ОСОБА_2 регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим ОСОБА_2, або в частині, що не суперечить цьому ОСОБА_2. Виключно цим ОСОБА_2, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 46 ОСОБА_2 № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Абзацом першим частини першої статті 47 ОСОБА_2 № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 ОСОБА_2 № 1058-IV врегульовані питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 ОСОБА_2 № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою цієї статі визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього ОСОБА_2.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7 липня 2014 року № 13-1) затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 зазначеного Порядку заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім’ї у зв’язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об’єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Заява на запит пенсійної справи, відповідно до пункту 1.5 Порядку № 22-1 за новим місцем проживання подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Нормами пункту 4.1 Порядку № 22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).

Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Згідно вимог пункту 4.3 Порядку № 22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

За умовами пункту 4.12 даного Порядку при переїзді пенсіонера на постійне або тимчасове проживання до іншої адміністративно-територіальної одиниці орган, що призначає пенсію, не пізніше трьох робочих днів з дня одержання заяви надсилає запит про витребування пенсійної справи до органу, що призначає пенсію, за попереднім місцем проживання (реєстрації) пенсіонера. Пенсійна справа не пізніше п’яти робочих днів з дня одержання запиту пересилається органу, що призначає пенсію, за новим місцем проживання (реєстрації).

Аналіз вищезазначених норм чинного законодавства свідчить про те, що відповідач в межах своїх повноважень наділений правом призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення та поновлення виплати пенсії.

При цьому нормами ОСОБА_2 № 1058-IV не передбачено права територіального управління Пенсійного фонду України відмовляти у взятті на облік пенсіонера, якому вже отримував пенсію, яка була призначена іншим територіальним управлінням Пенсійного фонду України.

Таким чином, відмовляючи позивачу у взятті на облік відповідач не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як було встановлено судом, позивач є громадянкою України і у відповідності до частини першої статті 26 ОСОБА_2 № 1058 за наявності відповідного страхового стажу набула право на отримання пенсії за віком, яка була їй призначена ще в 1996 році, що підтверджується інформацією, зазначеною в пенсійному посвідченні (а.с. 13).

Відповідно до інформації, наявної в матеріалах справи, позивач до звернення до відповідача із заявою про запит її пенсійної справи перебувала на обліку в Покровському об’єднаному УПФУ Донецької області, яке відповідно і припинило виплату пенсії позивачу.

Як вже зазначено вище питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані частиною першою статті 49 ОСОБА_2 № 1058-IV, якої передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду за наявності вичерпного переліку підстав. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження правомірності припинення позивачу виплати пенсії з підстав, визначених в статті 49 ОСОБА_2 № 1058-IV.

На підставі всього вищевикладеного та за відсутності рішення органу Пенсійного фонду, прийнятого з підстав, визначених в статті 49 ОСОБА_2 № 1058-IV або підстав, передбачених іншим законом, суд дійшов висновку про протиправність припинення виплати пенсії позивачу з 01 травня 2017 року.

Зазначені обставини відповідачем не спростовані.

Таким чином, у відповідності до вимог статті 46 ОСОБА_2 № 1058-IV, суд дійшов висновку про правомірність заявленої вимоги позивача про поновлення нарахування та виплати їй пенсії з 01 травня 2018 року.

Щодо вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати пенсії позивачу з 01.05.2018, суд зазначає таке.

Оскільки виплату пенсії позивачу припинено Покровським об’єднаному УПФУ Донецької області, і таке припинення позивачем не оскаржувалось, тому у суду відсутні підстави для визнання протиправними дій відповідача щодо невиплати пенсії з 01 травня 2017 року.

Щодо посилання відповідача на відсутність правових підстав для взяття на облік пенсійної справи позивача, як отримувача пенсії за віком відповідно до ОСОБА_2 України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», у зв’язку з відсутністю документів, наданих при призначенні пенсії, суд зазначає таке.

Відповідачем зазначено, що він отримав макет пенсійної справи позивача 06.11.2018, що підтверджується інформацією, зазначеною в супровідному листі від 02.11.2018 № 13024/04/25 (а.с. 61 зв.).

У відповідності до частини першої статті 21 ОСОБА_2 № 1058-IV у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування здійснюється персоніфікований облік з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування.

На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки, порядок якої визначається Пенсійним фондом (частина друга статті 21 ОСОБА_2 № 1058-IV).

У відповідності до частини третьої статті 21 ОСОБА_2 № 1058-IV персональна електронна облікова картка застрахованої особи повинна містити такі відомості, а саме:

1) умовно-постійну частину персональної електронної облікової картки: серія, номер і найменування документа, що посвідчує особу; прізвище, ім’я та по батькові на момент створення електронної облікової картки; прізвище, ім’я та по батькові на поточний момент; прізвище при народженні; дата народження; місце народження; стать; адреса місця проживання; адреса, за якою здійснено реєстрацію місця проживання; реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки та офіційно повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають відмітку в паспорті); […].

2) частину персональної електронної облікової картки, яка відображає страховий стаж, заробітну плату (дохід, грошове забезпечення), розмір сплачених страхових внесків та інші відомості, необхідні для обчислення та призначення страхових виплат […].

3) частину персональної електронної облікової картки, яка відображає виплату за рахунок коштів Пенсійного фонду пенсії застрахованій особі за місяцями […].

4) частину персональної електронної облікової картки, яка відображає участь застрахованої особи в накопичувальній системі пенсійного страхування, стан накопичувального пенсійного рахунку застрахованої особи або здійснення виплат її спадкоємцям за рахунок коштів, що обліковуються на такому рахунку, а також відомості про стан індивідуального пенсійного рахунку застрахованої особи в недержавному пенсійному фонді - суб’єкті другого рівня системи пенсійного забезпечення та здійснення їй пенсійних виплат: […].

5) частину персональної електронної облікової картки, яка відображає звернення застрахованої особи, надання інформації про застраховану особу та інші відомості щодо реалізації прав застрахованої особи у системі пенсійного забезпечення.

Персоніфіковані відомості, внесені до персональної електронної облікової картки застрахованої особи, зберігаються в Пенсійному фонді протягом усього життя цієї особи, а після її смерті - протягом 75 років на паперових носіях та/або в електронній формі за наявності засобів, що гарантують ідентичність паперової та електронної форм документа (частина четверта статті 21 ОСОБА_2 № 1058-IV).

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 22 ОСОБА_2 № 1058-IV виконавчі органи Пенсійного фонду використовують відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку для:

підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;

обчислення страхових внесків;

визначення права застрахованої особи або членів її сім’ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим ОСОБА_2;

визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим ОСОБА_2;

надання застрахованій особі на її вимогу або у випадках, передбачених цим ОСОБА_2 та ОСОБА_2 України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування";

надання страховим організаціям, що здійснюють страхування довічних пенсій;

надання аудитору, який відповідно до цього ОСОБА_2 здійснює аудит Накопичувального фонду;

обміну інформацією з централізованим банком даних з проблем інвалідності.

Відповідачем надано до матеріалів справи витяг з Центральної бази даних одержувачів пенсії Інформаційного центру персоніфікованого обліку Пенсійного фонду (а.с. 65), що свідчить про наявність відомостей відносно ОСОБА_1 в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку.

Таким чином, суд дійшов висновку про безпідставність посилання відповідача на відсутність в паперовій справі первинних документів, необхідних для призначення пенсії (а.с. 69), оскільки зазначені відомості повинні бути в наявності в електронній справі позивача, обов’язок ведення якої та відповідно внесення відомостей покладено на Пенсійний фонд у відповідності до вимог ОСОБА_2 № 1058-IV.

Тобто все вище викладене дозволяє зробити висновок, що в розпорядженні відповідача є всі документи, необхідні для поновлення виплати пенсії позивачу.

При цьому, з аналізу норм чинного законодавства, суд не вбачає, що відповідач наділений правом перегляду прийнятого іншим територіальним управління Пенсійного фонду його рішення про призначення пенсії.

Натомість, як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача із заявою про запит пенсійної справи, тому відповідач зобов’язаний був розглянути цю заяву в межах поставлених питань.

Таким чином, вимоги відповідача до позивача про надання документів, що надавались при призначенні пенсії є протиправними, та таким, що суперечать нормам діючого законодавства.

Пунктом 2.9 вказаного Порядку № 22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до абзацу 2 пункту 9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Згідно інформації, зазначеній в паспорті, 23.04.2018 позивач зареєструвала своє місце проживання за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 14-15).

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абзац 2 пункту 4 Правил).

Відповідно до відміток місця проживання в паспорті позивача встановлено, що ОСОБА_1 знято з реєстрації попереднього місця проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4 23.04.2018 і цією ж датою виконавчим комітетом Кремінської міської ради Луганської області зареєстровано місце проживання позивача за адресою: Луганська область, м. Кремінна, вул. Санаторна, буд. 2 (а.с. 15)

Суд вважає, що вищезазначений запис про реєстрацію внесений уповноваженим органом у встановленому законом порядку.

Як зазначає позивач та не заперечується відповідачем, останній обізнаний про наявність у позивача реєстрації місця проживання у місті Кремінна, що також кореспондується з інформацією, зазначеною у довідці від 23.04.2018 № 1110 (а.с. 65), яка наявна в паперовій пенсійній справі позивача.

Згідно з статтею 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні від 8 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я» (МРП). Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 ОСОБА_2 України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Право вносити закони, вносити до них зміни належить виключно ОСОБА_3 України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. ОСОБА_2 та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна ОСОБА_3 України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, відтак постанова № 595 не є законом, а тому не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян, вказаною нормою закону Кабінету Міністрів України Верховною ОСОБА_3 України не надано.

Крім того, частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно з частиною другою статті 2 ОСОБА_2 України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі – ОСОБА_2 № 1382-IV) реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не можу бути умовою для реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Згідно з частиною другою статті 2 ОСОБА_2 № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Суд вважає неприйнятими доводи відповідача щодо посилання на норми ОСОБА_2 України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» та постанов Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, від 18.02.2016 № 136, від 01.10.2014 № 509, від 05.11.2014 № 637, оскільки позивач не є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується матеріалами справи.

Суд зазначає, що визначення статусу внутрішньо переміщеної особи не входить до компетенції відповідача.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо відмови у взятті позивача на облік та не поновлені виплати позивачеві пенсії за віком.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

ОСОБА_3 Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб’єктів у сфері публічно – правових відносин від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати пенсії позивачу із 01 травня 2017 року та зобов’язати поновити в повному обсязі нарахування та виплату пенсії позивачу починаючи з 01 травня 2017 року з виплатою існуючої заборгованості за період з травня 2017 року по день ухвалення рішення в розмірі згідно з документами, поданими при зверненні, та наявними в пенсійній справі.

Суд вважає в даному випадку за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов’язати відповідача взяти позивача на облік з моменту зняття її з обліку Покровським ОУПФУ Донецької області, а саме: з 01.05.2017 відповідно до заяви позивача від 23.04.2018.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні по справі «Будченко проти України» (заява № 38677/06, від 24.04.2014( ЄСПЛ висловив таку позицію: «Суд нагадує, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «ОСОБА_4 та інші проти Сполученого Королівства» (Stec and Others v. the United Kingdom), n. 54, заяви №№ 65731/01 та 65900/01, ЄСПЛ 2005-Х)» (п.36); Суд нагадує, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (п.40).

Тобто майнове право ОСОБА_1 на отримання пенсії, передбачене ОСОБА_2 № 1058-IV, підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, а відповідач не довів обґрунтованості та законності втручання в право позивача на володіння таким майном шляхом не поновлення виплати позивачу пенсії з моменту її припинення.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправних дій відповідача, які втілились у відмові у взяття на облік та відповідно не поновлення виплати пенсії з 01.05.2017, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним дій відповідача щодо відмови у взятті позивача на облік; зобов’язання відповідача взяти позивача на облік з 01.05.2017 відповідно до її заяви від 23.04.2018, та зобов'язання поновити нарахування та виплату пенсії з 01 травня 2017 року.

Що стосується вимоги про зобов’язання відповідача виплатити позивачу виниклу заборгованість з виплати пенсії, суд вважає що така вимога у повній мірі охоплюється зобов’язанням відповідача поновити нарахування та виплату пенсії з моменту припинення її виплати. Відповідно, додаткового зобов’язання не потребує.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов’язаний оцінити, виконуючи свої зобов’язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати пенсії позивачу в межах суми стягнення за один місяць.

Що стосується клопотання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб’єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що Відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 11.03.2019 відстрочено позивачу сплату судового збору по даній адміністративній справі у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в даній справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки позовні вимоги підлягають фактично задоволенню повністю, лише з коригуванням способу захисту, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 263, 291, 370, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: 92904, Луганська область, м. Кремінна, вул. Санаторна, буд. 2, РНОКПП НОМЕР_1) до Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (місце знаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, буд. 35 А, код ЄДРПОУ 41245565) про визнання протиправними дій, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо відмови ОСОБА_1 у взятті на облік та не поновлення виплати пенсії з 01 травня 2017 року.

Зобов’язати Рубіжанське об’єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області взяти на облік ОСОБА_1 як отримувача пенсії за віком, а також поновити нарахування та виплату пенсії за віком з 01 травня 2017 року.

У задоволенні вимог про визнання протиправними дії щодо невиплати пенсії із 01 травня 2017 року, зобов’язання виплатити існуючу заборгованості за період з травня 2017 року по день ухвалення рішення відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) гривень 40 копійок.

В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя ОСОБА_4