Рішення № 81043482, 08.04.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 квітня 2019 року № 810/3166/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_2, за участю третьої особи публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», про визнання неправомірними дій та скасування акту державного виконавця,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до державного виконавця Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_2, за участю третьої особи публічного акціонерного товариства «Універсал Банк», в якому просила визнати дії відповідача щодо вчинення 11 червня 2018р. дій по опису та арешту майна і винесення акту державного виконавця неправомірними; скасувати акт відповідача, винесений 11 червня 2018р. по виконавчому провадженню ВП №46101795.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у ході здійснення виконавчий дій, з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса за № 2711 від 11 грудня 2008р., державний виконавець Міщенко Л.М. 11 червня 2018р. прибула до будинку № 48, який розташований за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, садове товариство «Вишневий» та належить позивачу на праві власності, та намагалась здійснити виконавчі дії по опису та арешту зазначеного будинку. Позивач вважає такі дії державного виконавця протиправними, а складений нею акт таким, що підлягає скасуванню, оскільки виконавчі дії були проведені лише за участю одного понятого, та й сама дія щодо опису майна була проведена з порушенням строків, встановлених ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначені обставини і стали підставою звернення до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 28 вересня 2018р. провадження по справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи у судове засідання на 09 жовтня 2018р., яке в подальшому було відкладено на 24 січня 2019р.

У судове засідання призначене на 24 січня 2019р. представник позивача не з’явився, надав до канцелярії суду заяву, в якій просив розглянути справу у порядку письмового провадження.

Відповідач та представник третьої особи у судове засідання не з’явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Відзиву на позовну заяву та письмових пояснень на адресу суду не надіслали.

Відповідно до ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням заяви представника позивача, неявки відповідача та третьої особи, розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження, на підставі наявних в ній доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що 11 грудня 2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 було видано виконавчий напис за №2711, яким запропоновано звернути стягнення на підставі договору іпотеки, на користь відкритого акціонерного товариства «Універсал Банк» майна, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, Тарасівська сільська рада, садове товариство «Вишневий», буд. №48, що належить ОСОБА_1; земельну ділянку, що призначена для ведення садівництва, площею 0,0438 га, кадастровий номер 3222486600:05:002:0028, що знаходиться за адресою: Київська область, Києво-Святошинський район, адміністративні межі Тарасівської сільської ради, садове товариство «Вишневий», що належить ОСОБА_1. За рахунок коштів отриманих від реалізації нерухомого майна, запропоновано задовольнити вимоги ВАТ «Універсал Банк» у розмірі 542 425,30 грн., що є еквівалентом 112 045,92 доларів США.

На підставі вищевказаного виконавчого напису нотаріуса, 19 січня 2015р. державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Києво-Святошинського районного управління юстиції у Київській області ОСОБА_4 було відкрито виконавче провадження ВП №46101795, та надано боржнику семиденний строк для самостійного виконання боргового зобов’язання.

11 червня 2018р. у ході здійснення примусових дій по вказаному виконавчому провадженню, державний виконавець Києво-Святошинського районного відділу Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Київській області ОСОБА_2 прибула до с. Тарасівка, де у присутності представника стягувача Круглика, та двох понятих ОСОБА_5 та ОСОБА_6 склала акт державного виконавця про те, що провести виконавчі дії по опису та арешту майна не виявилось можливим, у зв’язку з тим, що державного виконавця та представника стягувача не допустили до помешкання для огляду та фотофіксації об’єкту опису. Зі змісту акту також вбачається, що він був складений у присутності ОСОБА_7, який від підпису у акті відмовився у присутності двох понятих.

Однак, позивач не погоджується діями державного виконавця щодо складання акту, та самим актом, у зв’язку з чим звернулась до суду з вказаним позовом.

Вирішуючи питання про правомірність дій державного виконавця та складеного нею акту, суд виходить з того, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема на підставі виконавчих листів, виданих судом.

Відповідно до положень ч. 1, 4 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Опис та арешт майна здійснюються не пізніш як на п'ятий робочий день з дня отримання інформації про його місцезнаходження. У разі виявлення майна виконавцем під час проведення перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) фізичної особи та місцезнаходженням юридичної особи здійснюються опис та арешт цього майна.

Згідно ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Крім того, зазначеною статтею визначено, що державний виконавець серед іншого має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення; звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

У відповідності до частин 1-4 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Частинами 3, 4 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом. Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об'єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об'єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

Як роз'яснено в п. 10 Розділу VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 02 квітня 2012р. за №512/5, після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані: назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо); якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису; якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування; прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач); відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт; якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження; відмітка про роз'яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця; зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі. Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.

Згідно з п. 12 Інструкції №512/5, якщо опис і арешт майна здійснюються за участю сторін виконавчого провадження (їх представників), постанова про опис та арешт майна (коштів) складається в трьох примірниках. Перший примірник залишається у провадженні виконавця, інші - видаються під підпис сторонам виконавчого провадження. Якщо описане майно передано на зберігання не боржникові чи його представнику, а іншій особі, то постанова про опис та арешт майна (коштів) складається в чотирьох примірниках. Перший примірник залишається у провадженні виконавця, а інші - вручаються зберігачеві майна та сторонам виконавчого провадження під підпис.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, можна дійти висновку, що законодавцем покладено на державних виконавців, в ході здійснення виконавчого провадження, обов'язок щодо прийняття заходів для виконання рішення суду та наділено, зокрема, і правом здійснювати опис та арешт майна боржника.

У той же час, зміст наведених норм Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що при накладенні арешту на майно боржника, державний виконавець повинен пересвідчитися у належності такого майна боржнику на праві приватної власності.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає безпідставним доводи позивача про те, що державним виконавцем пропущено строк для вчинення виконавчої дії щодо опису та арешту майна, оскільки саме по собі зазначення у виконавчому документі адреси майна боржника, яке підлягає зверненню на користь стягувача не є беззаперечним фактом того, що вказане майно на час проведення виконавчих дій перебуває у власності боржника, у зв’язку з чим державний виконавець повинен з’ясувати належність майна саме боржникові. У даному випадку, суд вважає, що здійснення виконавчих дій по опису та арешту майна лише у червні 2018р., не є беззаперечним свідченням протиправності дій державного виконавця, оскільки відповідно до ч.5 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Пунктом 8 Інструкції №512/5, роз'яснено, що акт - документ, що підтверджує певні встановлені факти або події. Текст акта складається з реквізитів виконавчого документа із зазначенням суті проведених дій; за зведеним виконавчим провадженням - повного найменування (прізвища, імені та по батькові) боржника та дати об'єднання виконавчих проваджень у зведене, а також вступної і констатуючої частин. У вступній частині зазначаються назва акта, дата і місце його складання, посада, прізвище, ім'я, по батькові виконавця, підстава для складання акта, особи, які були присутні під час його складання, із зазначенням їхнього статусу у виконавчому провадженні, місця проживання (місцезнаходження), посад, інших наявних даних, зазначається кількість аркушів, на яких складено акт. У констатуючій частині викладаються мета і завдання складання акта, суть і характер проведених виконавчих дій, встановлені факти, події, а також у разі потреби висновки і пропозиції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що оскільки державного виконавця не було допущено до проведення виконавчих дій (як слідує зі змісту акту), то складений ним акт від 11 червня 2018р., за фактом такого не допуску, жодним чином не порушив законні права та інтереси позивача, оскільки є лише фіксацією відсутності згоди власника на огляд майна. Зазначений акт жодних юридичних наслідків для боржника не створює, а може лише у майбутньому стати підставою для звернення державного виконавця до суду з поданням про примусове проникнення до житла боржника.

Що стосується доводів позивача, про те, що під час складання акту державного виконавця був лише один понятий, то суд їх не приймає до уваги, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії можуть проводитися у присутності понятих. Присутність понятих є обов'язковою у випадку, передбаченому частиною третьою ст. 53 цього Закону, а також у разі відсутності боржника або його представника під час вчинення виконавчих дій, пов'язаних з примусовим входженням на земельні ділянки, до нежитлових приміщень і сховищ, де зберігається майно боржника, на яке звернено стягнення, або майно стягувача, яке має бути повернуто йому в натурі, до житла, іншого володіння особи для забезпечення примусового виселення з нього та вселення в нього, під час проведення опису, арешту, вилучення і передачі майна.

Понятими можуть бути будь-які дієздатні особи, які не мають особистої заінтересованості у вчиненні виконавчих дій і не пов'язані між собою або з учасниками виконавчого провадження родинними зв'язками, а також підлеглі учасників виконавчого провадження. Кількість понятих під час вчинення виконавчих дій не може бути меншою ніж дві особи.

Понятий має право знати, для участі у провадженні яких виконавчих дій його запрошено, на підставі якого виконавчого документа вони провадяться, а також робити зауваження з приводу провадження виконавчих дій. Зауваження понятого підлягають занесенню до акта відповідної виконавчої дії.

Понятий зобов'язаний засвідчити факт, зміст і результати виконавчих дій, під час провадження яких він був присутній. Перед початком виконавчих дій виконавець роз'яснює понятим їхні права і обов'язки, про що зазначається в акті.

Згідно п.8 Інструкції №512/5 акт підписується всіма особами, які брали участь у його складанні. У разі відмови від підписання осіб, що були присутні при складанні акта, про це робиться відмітка в акті. Відмітка "від підпису відмовився" проставляється напроти прізвища особи, яка відмовилася від підпису, та засвідчується підписами інших осіб, які були присутніми під час складання акта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного акту, то під час його складання були присутні представник стягувача Круглик, двоє понятих: ОСОБА_5, ОСОБА_6, а також ОСОБА_7 Присутність вказаних осіб під час складання акту підтверджується їх підписами у акті, а також записом, що ОСОБА_7 від підпису відмовився.

З огляду на викладене, судом встановлено, що державним виконавцем складено акт у відповідності до вимог чинного законодавства, з дотриманням всіх необхідних умов щодо його оформлення, залучення понятих, наявність відмітки про відсутність згоди на підписання акту.

Таким чином, встановлені судом обставини спростовують доводи позивача про наявність лише одного понятого при складанні спірного акту, тому суд їх вважає голослівними та такими, що не заслуговують на увагу.

Посилання позивача на те, що наявність лише одного понятого при проведенні виконавчих дій можуть бути підтверджені свідками ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суд не приймає до уваги, оскільки позивач у визначеному Кодексом адміністративного судочинства України порядку не зверталась до суду із клопотанням про їх виклик у судове засідання.

Відповідно до частини 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На думку суду, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 72-78, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Василенко Г.Ю.