Рішення № 81032668, 09.04.2019, Баштанський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/300/19-а

2-а/468/9/19

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.04.2019 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі головуючого - судді Муругова В.В, за участю секретаря Рижньової О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Баштанка справу № 468/300/19-а за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування постанови інспектора Управління патрульної поліції в Миколаївській області по накладенню на нього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КУпАП.

Посилаючись на неправомірність дій працівника ПП щодо доведення доказами наявності в його діях складу адміністративного правопорушення та щодо дослідження усіх істотних обставин справи, позивач просив скасувати постанову серії ЕАВ № 947196 від 26.02.2019 року. Позивач, при цьому, заперечив вчинення з його боку правопорушення 26.02.2019 року, оскільки не здійснював проїзд перехрестя прямо по смузі, які зобов'язує рух ліворуч, тому що інспектор зупинив його за 150-200 м до перехрестя. Також позивач зазначив, що поліцейським не було додано жодних доказів щодо вчинення позивачем інкримінованого порушення.

Від позивача до суду надійшло клопотання про підтримання позову та розгляд справи за його відсутності.

Від представника відповідача - Управління патрульної поліції в Миколаївській області надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, вважаючи рішення інспектора законним, оскільки позивач при винесенні відносно нього постанови був згоден з порушенням та заперечень не висловлював.

З огляду на те, що належним чином повідомлені сторони в судове засідання не з'явилися, суд відповідно до ст. 205 КАС України ухвалив про розгляд справи за відсутності сторін.

Дослідивши матеріали справи (другий екземпляр постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАВ № 947196 від 26.02.2019 року про накладення на ОСОБА_1 стягнення у виді штрафу в розмірі 255 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 1 КУпАП; копію рапорту інспектора від 20.03.2019 року; відеозапис з нагрудного реєстратора поліцейського), суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову та скасування постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Це означає, що ч.2 ст. 77 КАС України встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються, а повідомлені позивачем обставини справи відповідають дійсності, доки відповідач їх не спростує.

Отже, в адміністративних справах щодо оскарження рішень та дій суб'єкта владних повноважень встановлена презумпція його вини. Така презумпція вини покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Крім того, ч. 3 ст. 79 КАС України зобов'язує відповідача надати всі наявні у нього докази разом із поданням відзиву, тим більше, що такі вимоги (про надання документів) вказані в ухвалі суду про відкриття провадження у справі, а тому, в даному випадку, суд відповідно до ч. 5 ст. 77, ч.3 ст. 205, ст. 286 КАС України безумовно зобов'язаний розглянути справу на підставі тих доказів, які надані суду сторонами.

В судовому засіданні встановлено, що 26 лютого 2019 року інспектором Управління патрульної поліції в Миколаївській області було винесено відносно позивача постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ст. 122 ч. 1 КУпАП. В тексті постанови інспектор вказав, що 26.02.2019 року об 11.21 год. в с. Коблеве вул. Одеська, 2А водій ОСОБА_1, керуючи транспортним засобом «Шкода Октавіа» д.н. НОМЕР_2 не виконав вимоги дорожньої розмітки 1.18 дод. 2 ПДР України, а саме: проїхав смугу прямо, яка вказує поворот ліворуч або розворот, чим порушив вимоги п. 34 ПДР України.

У зв'язку з вказаним інспектор призначив позивачу адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 225 грн.

При цьому, в позові позивач вказав, що не вчиняв викладеного в постанові правопорушення, оскільки завчасно зайняв відповідну смугу руху, яка дозволяла на перехресті напрямки руху ліворуч або розворот, маючи на меті здійснити поворот ліворуч на перехресті, але був зупинений поліцейським за 150-200 метрів до вказаного перехрестя.

Крім того, інспектором патрульної поліції при вирішенні питання про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не були зібрані належні та допустимі докази, які б могли підтвердити факт порушення позивачем правил дорожнього руху та невідповідність його позиції дійсним обставинам справи.

Оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

При цьому, в постанові відсутні будь-які записи про дослідження інспектором будь-яких доказів по справі.

Зі змісту п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року №14 слідує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності буде відповідати вимогам ст.ст. 283 і 283 КУпАП тоді, коли в ній наведені докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначено мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Натомість відповідачем всупереч вказаному вище на спростування пояснень особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не було вказано в постанові жодних достатніх, належних та допустимих доказів, а тому така постанова не може вважатись обґрунтованою.

Тобто, на підтвердження дійсної наявності фактів, викладених в постанові про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, відповідачем на розгляд суду не було надано жодних достатніх та допустимих доказів, хоча суд в ухвалі про відкриття провадження вказував на необхідність їх надання.

Оскільки згідно зі ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, який в даному випадку не надав до суду допустимих достатніх фактичних даних на підтвердження правомірності дій, які оскаржуються фізичною особою, тому сама лише винесена інспектором постанова відносно позивача не є достатньою підставою для притягнення водія до адмінвідповідальності за ст. 122 ч.1 КУпАП і доказом вини позивача у вчиненні вказаного правопорушення, за яке його було притягнуто оскаржуваною постановою до адміністративної відповідальності, оскільки цей висновок не підтверджується сукупністю достатніх допустимих доказів та не спростовує презумпції невинуватості та пояснень позивача, викладених в тексті позову, а, отже, не відповідає вимозі їхньої достатності, що свідчить про недоведеність складу адміністративного правопорушення, інкримінованого позивачеві.

Крім того, суд вважає за необхідне особливо зауважити, що в даному випадку справа стосується перевірки судом правомірності та обґрунтованості притягнення особи до адміністративної відповідальності і саме на таку категорію справ поширюється також конституційна презумпція невинуватості, закріплена в ст. 62 Конституції України, з урахуванням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободта практики Європейського суду з прав людини, який не розрізняє кримінальну та адміністративну відповідальність, вважаючи їх всіх кримінальним переслідуванням, за такого в адміністративних справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності не позивач має довести законність своїх вимог і відсутність в своїх діях складу адміністративного правопорушення, а відповідач - суб'єкт владних повноважень достатніми належними та допустимими доказами має довести наявність в діях особи складу адміністративного правопорушення та законність її притягнення до адміністративної відповідальності, спростувавши таким чином презумпцію невинуватості особи.

При цьому з аналізу ст. 293 КУпАП та ст.2 КАС України в частині мети судового перегляду постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності за скаргою такої особи та в частині завдань адміністративного судочинства (захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень) та оцінки законності та обґрунтованості оскарженого рішення суб'єкта владних повноважень - слідує, що розглядаючи позов фізичної особи про оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності суд не вправі досліджувати нові докази на підтвердження вини особи, які при прийнятті рішення суб'єктом владних повноважень не враховувались.

Не спростовують висновків суду щодо недоведеності відповідачем факту вчинення позивачем правопорушення і надані відповідачем копія рапорту інспектора та відеозапис, на якому зафіксований процес складення інспектором постанови відносно позивача, з яких слідує, що позивач зауважень та заперечень щодо винесення відносно нього постанови не виказував.

По-перше, на вказаних матеріалах не зафіксоване власне порушення позивачем ПДР, а позов ґрунтується саме на тому, що позивач не вчиняв діяння, передбаченого ч.1 ст. 122 КУпАП.

По-друге, з відеозапису слідує, що позивач дійсно був пасивним та не виказував заперечень, але, в той же час, позивач і не висловлював будь-яким чином своєї згоди з інкримінованим йому правопорушенням та не вказував про визнання ним факту вчинення правопорушення, що узгоджується з правом особи на свободу від самовикриття та, у свою чергу, зобов'язувало інспектора дослідити та зафіксувати відповідні докази правопорушення для можливості їх дослідження та оцінки при можливому перегляді постанови судом, оскільки постанова інспектора підлягає відповідно до закону оскарженню та особа, відносно якої вона винесена, не виказувала інспектору однозначного визнання вини у вчиненні порушення.

За усіх інших обставин сприйняття пасивної поведінки та факту мовчання особи, яка притягається до відповідальності, як безумовне визнання нею своєї вини є очевидним порушенням презумпції невинуватості та свободи особи від самовикриття.

Вказане є безумовною підставою для скасування оскаржуваної постанови.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст. 73-77, 90, 242-244, 246, 250-251, 271, 273 КАС України суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Миколаївській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ № 947196 від 26.02.2019 року за ст. 122 ч. 1 КУпАП задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕАВ № 947196 від 26.02.2019 року відносно ОСОБА_1 за ст. 122 ч. 1 КУпАП та провадження по справі закрити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 246 КАС України:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання, вказане позивачем в позовній заяві: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Відповідач: Управління патрульної поліції в Миколаївській області (місцезнаходження юридичної особи: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048, ідентифікаційний код 40108646).

Повне рішення суду складене 09.04.2019 року.

СУДДЯ: