Рішення № 81016995, 21.03.2019, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 березня 2019 р. Справа № 480/281/19

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П,

представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Савченко І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Сумській області), в якій просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 04.01.2019 №0000341303 щодо збільшення грошового зобов'язання за платежем акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів на суму 83656 (вісімдесят три тисячі шістсот п'ятдесят шість) грн. 25 копійок. Також просив стягнути понесені судові витрати, в тому числі витрати на сплату професійної правничої допомоги.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідач під час перевірки встановив, що в січні 2016 року за даними податкових декларацій об'єм реалізованого пального складає 2357,8 л, а за даним перевірки - 30677,71, відповідно різницею є 28319,91 л. У лютому 2016 року дані показники складають 3668,07 та 37930,97 відповідно, а, отже різниця - 34262,90 л.

Дані розбіжності мали місце у зв'язку із тим, що позивачем під час розрахунку суми акцизного податку був узятий до уваги виключно той об'єм пального, який був реалізований кінцевому споживачу для його особистого використання. При цьому ті обсяги пального, які реалізовувалися іншим суб'єктам господарювання для їх комерційного використання, відповідно до розрахунку включені не були.

Щодо визначення бази оподаткування вказав, що відповідно до укладених ним договорів купівлі-продажу та поставки підакцизний товар скраплений газ реалізувався для комерційного використання (виробничих потреб). При цьому, вказані договори за своєю юридичною природою не мають на меті задоволення особистих некомерційних інтересів, оскільки укладені між двома суб'єктами господарювання для використання товару у підприємницькій діяльності покупця або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням. У зв'язку з цим, з посиланням на пп.14.1.4 п.14.1 ст. 14, пп.213.1.9 п. 2131. ст. 213, пп.214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Податкового кодексу України, вважає, що вказані операції не є об'єктом оподаткування акцизним податком, передбаченим пп.213.1.9 п.213.1 ст. 213 Податкового кодексу України, а дата їх здійснення не є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизними товарами згідно з п.216.9 ст. 216 Податкового кодексу України, оскільки відповідно до положень кодексу, операції з реалізації суб'єктом господарювання підакцизних товарів є об'єктом оподаткування акцизним збором в розумінні пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу України, якщо суб'єктом здійснюється продаж підакцизних товарів безпосередньо громадянам або іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

Також не погоджується з тим, що відповідач, застосував при розрахунках з 01.01.2016 ставку акцизного податку на рівні 0,042 євро за 1 л, а тому невірно визначив суму недоплаченого податкового зобов'язання за січень 2016р. розміром 30285,00 грн., а за лютий 2016 р. - 36640,00грн.

Позивач вважає наведені в акті перевірки аргументи, розрахунки та правила застосування норм чинного законодавства України помилковими, оскільки відповідно до п.14 підрозділу 5 розділу XX «Особливості справляння акцизного податку та екологічного податку» Податкового кодексу України в редакції Закону № 909-VIII тимчасово, з 1 січня 2016 року до 29 лютого 2016 року (включно), на такі товари як скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази встановлено ставку акцизного податку в розмірі 57 євро за 1000 кг.

За вказаних обставин оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо збільшення податкового зобов'язання та стягнення похідних штрафних санкцій вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 28.01.2019 вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.02.2019.

За клопотанням представника позивача (а.с.137) ухвалою суду від 31.01.2019 судове засідання було призначене в режимі відеоконференції (а.с.139).

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с.148-162), в якому, з урахуванням поданих доказів, представник заперечував проти позовних вимог та просив відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, виходячи з наступного.

Так, при перевірці діяльності позивача встановлено, що позивач здійснював торгівлю пальним через АЗС, а саме - скрапленим газом на митній території України, розрахунки за реалізацію якого здійснювались як шляхом зарахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ФОП ОСОБА_3, так і за готівкові кошти.

Посилаючись на норми пп.14.1.212 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України відмітив, що фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, незалежно від форми розрахунків є реалізацією суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів. При цьому, базою оподаткування, у відповідності з пп. 214.1.4 п. 214.1 ст. 214 Податкового кодексу України, є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібних торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до пп. 213.1.9 п. 213.1. ст. 213 Податкового кодексу України. Таким чином, об'єктом оподаткування акцизним податком є будь-які операції з роздрібної реалізації нафтопродуктів кінцевим споживачам, незалежно від форми розрахунків.

Стверджує, що через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві, а тому такі операції оподатковуються акцизним податком відповідно до пп. 213.1.9 п.213 ст.213 Податкового кодексу України.

У зв'язку з невірним визначенням бази оподаткування акцизним податком в січні-лютому 2016р. ФОП ОСОБА_3 порушено вимоги податкового законодавства, що призвело до заниження акцизного податку на 66925,00грн., а тому, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Також відповідач у відзиві заперечував проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

В судовому засіданні 21.02.2019 за клопотанням представника позивача було оголошено перерву до 21.03.2019 з метою надання часу позивачу для надання суду додаткових доказів у справі (а.с.165).

Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.167-169), в якій позивач зазначив, що викладені у відзиві доводи відповідача не спростовують фактів та аргументів, наведених у позовній заяві, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Так, вказав, що п. 14 підрозділу 5 розділу XX «Особливості справляння акцизного податку та екологічного податку» Податкового кодексу України в редакції Закону № 909- VIII носить виключно тимчасовий характер і має чіткий часовий період застосування, а саме з 01 січня до 29 лютого (включно), а тому застосування відповідачем при розрахунках з 01.01.2016 ставку акцизного податку на рівні 0,042 євро за 1 л вважає протиправним.

Додатково, стверджує, що твердження відповідача про відсутність диференціації цін на АЗС позивача є невірним, адже фактично, коли відбувалася поставка скрапленого газу іншим суб'єктам господарювання, то ціна на пальне була меншою від ціни, що встановлена на АЗС для кінцевого споживача (фізичних осіб), оскільки фактично мова йшла про великі об'єми поставки пального (оптовий продаж).

З посиланням на Закон України «Про захист споживачів», ст. 698 Цивільного кодексу України, ст. 52 Господарського кодексу України, відмічає, що продаж пального іншим суб'єктам господарювання для їх використання у підприємницькій діяльності не може розглядатися як роздрібна торгівля. А висновок контролюючого органу щодо виключно роздрібного характеру торгівлі нафтопродуктами через мережу АЗС не відповідає нормам чинного законодавства України та призводить до неправильного трактування норм податкового законодавства, оскільки в законодавстві не існує обмежень щодо торгівлі нафтопродуктами через мережу АЗС оптом, відповідно, не кожен факт продажу пального на АЗС є роздрібним.

27.02.2019 представник відповідача подав до суду заперечення на відповідь на відзив (а.с.174-176), відповідно до якого вказав, що дійсно, у відповідності до п. 14 підрозділу 5 «Особливості застосування акцизного податку та екологічного податку» Податкового кодексу України, в редакції Закону № 909-УІІІ тимчасово, з 1 січня 2016 року до 29 лютого 2016 року (включно), на такі товари як скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази встановлено ставку акцизного податку в розмірі 57євро на 1000 кг. Проте, вважає, що дана норма Перехідних положень Податкового кодексу України не стосується платників податків - суб'єктів господарювання роздрібної торгівлі, оскільки ці зміни стосуються пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України, а не пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу України в редакції Закону № 909-VІІІ. Тому твердження позивача щодо неправомірного застосування ставки акцизного податку у розмірі 0,042єевро за кожний літр реалізованого товару та довільного трактування норм Податкового кодексу України відповідачем вважає безпідставними.

Також відмічає, що позивач займався реалізацією пального як фізичним особам, так і суб'єктам господарювання. При цьому з фізичним особами розрахунки велися в готівковій формі, а з суб'єктами господарювання - в безготівковій. Між ФОП ОСОБА_3 та його контрагентами - суб'єктами господарювання були укладені договори купівлі-продажу, відповідно до умов яких, продавець зобов'язався передати у власність покупця зріджений газ саме через АЗС. На підтвердження переходу права власності на товар складались видаткові накладні. Відтак, вважає, що позивач у січні-лютому 2016 року здійснював продаж скрапленого газу у роздріб кінцевому споживачу, а тому був зобов'язаний нараховувати та сплачувати акцизний податок з реалізації усього пального, незалежно від форми розрахунків з ним суб'єктів господарювання та фізичних осіб.

До суду 07.03.2019 від позивача надійшли додаткові докази у справі (а.с.179-225).

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила суд їх задовольнити в повному обсязі з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечувала та просила суд у їх задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві та запереченні на відповідь на відзив.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справ, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд не вбачає підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 08.12.2006 по 29.10.2018 та здійснював господарську діяльність з наступними видами діяльності згідно КВЕД: оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; роздрібна торгівля пальним (основний); вантажний автомобільний транспорт, та станом на момент перевірки перебував на обліку у відповідача, що вбачається з відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.12-13), копії акта перевірки, пояснень представників сторін.

Позивачем згідно самостійно поданої декларації було нараховано зобов'язання з акцизного податку за січень 2016 року, якою визначено до сплати 2523,00грн., що підтверджується податковою декларацією акцизного податку за січень 2016 року (а.с.154-157). В додатку 9 до декларації зазначено розрахунок визначення акцизного податку, виходячи з 0,042євро за 1л. (а.с.180-182).

Також позивачем згідно самостійно поданої декларації було нараховано зобов'язання з акцизного податку за лютий 2016 року, якою визначено до сплати 3925грн., що підтверджується податковою декларацією акцизного податку за лютий 2016 року від 21.03.2016 (а.с.158-161). В додатку 9 до декларації зазначено розрахунок визначення акцизного податку, виходячи з 0,042євро за 1л. (а.с.206-210).

У період з 22.11.2018 по 12.12.2018 була проведена документальна планова виїзна перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017.

В ході перевірки, результати якої зафіксовані в акті від 19.12.2018 №7426/18-28-13-03/2043602997/360 (а.с.15-42), відповідачем було встановлено порушення позивачем вимоги п.213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу України, що призвело до заниження акцизного податку на 66925,00 грн., в т. ч.: за січень 2016 р. - на 30285грн. та за лютий 2016р. - на 36640грн.

04.01.2019 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення за №0000341303, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «акцизний податок з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів», код платежу 14040000, у загальному розмірі 83 656,25грн., у т.ч. за податковими зобов'язаннями у сумі 66925,00грн., за нарахованими штрафними (фінансовими) санкціями - у розмірі 16731,25грн. (а.с.14).

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами, суд виходить з наступного.

За визначенням абзацу першого підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VІ (далі - ПК України (тут і далі - у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація підакцизних товарів (продукції) - це будь-які операції на митній території України, що передбачають відвантаження підакцизних товарів (продукції) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами з передачею прав власності або без такої, за плату (компенсацію) або без такої, незалежно від строків її надання, а також безоплатного відвантаження товарів, у тому числі з давальницької сировини, реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Відповідно до абз.3 пп.14.1.212 п.14.1 ст. 14 ПК України реалізація суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів - продаж пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну безпосередньо громадянам та іншим кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання незалежно від форми розрахунків, у тому числі на розлив у ресторанах, кафе, барах, інших об'єктах громадського харчування, а також фізичний відпуск з автозаправної станції та/або автомобільної газозаправної станції товарів, товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу (пальне), незалежно від форми розрахунків.

Згідно з п.215.3.10 п.215.3 ст. 215 ПК України для пива, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюну та промислових замінників тютюну, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставка податку становить 5 відсотків. Для товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, реалізованих відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, ставка податку становить 0,042 євро за кожний літр реалізованого (відпущеного) товару.

У відповідності до підпункту 212.1.11 пункту 212.1 статті 212 ПК України платником акцизного податку є особа - суб'єкт господарювання роздрібної торгівлі, яка здійснює реалізацію підакцизних товарів.

Об'єктами оподаткування акцизним податком є операції, зокрема, з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (підпункт 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України).

Відповідно до підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214 ПК України у разі обчислення податку із застосуванням адвалорних ставок базою оподаткування є вартість (з податком на додану вартість та без урахування акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів) підакцизних товарів, що реалізовані відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.

Пунктом 215.1 статті 215 ПК України до підакцизних товарів віднесено, зокрема, пальне.

Згідно з ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять» роздрібна торгівля - це вид економічної діяльності в сфері товарообігу, що охоплює купівлю-продаж товарів кінцевому споживачу та надавання йому торговельних послуг. Торговельна послуга передбачає здійснення додаткової діяльності суб'єкта господарювання в сфері роздрібної та оптової торгівлі з надання допомоги покупцям у здійсненні договору купівлі-продажу товарів, їх поставки та використання.

Отже наведені норми дають підстави для висновку, що об'єктом оподаткування акцизним податком є будь-які операції з роздрібної реалізації нафтопродуктів кінцевим споживачам незалежно від форми розрахунків.

Пунктом 216.9 статті 216 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів є дата здійснення розрахункової операції відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій в сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», для безготівкових розрахунків - дата оформлення розрахункового документа на суму проведеної операції, який підтверджує факт продажу, відвантаження, фізичного відпуску товару, а у разі реалізації товарів фізичними особами - підприємцями, які сплачують єдиний податок, - дата надходження оплати за проданий товар.

У статті 2 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 06.07.1995 №265/95-ВР визначено, що розрахункова операція - приймання від покупця готівкових коштів, платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо за місцем реалізації товарів (послуг), видача готівкових коштів за повернутий покупцем товар (ненадану послугу), а у разі застосування банківської платіжної картки - оформлення відповідного розрахункового документа щодо оплати в безготівковій формі товару (послуги) банком покупця або, у разі повернення товару (відмови від послуги), оформлення розрахункових документів щодо перерахування коштів у банк покупця.

Відповідно до пункту 10 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 20.12.1997 №1442 (далі - Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами) розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов'язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Розрахунки за продані нафтопродукти із застосуванням згідно з договорами талонів чи відомостей на відпуск нафтопродуктів здійснюються виключно через установи банків.

Тобто, законодавством чітко визначено можливість розрахунку за придбані у роздріб нафтопродукти як у готівковій формі, так і з використанням відомостей на відпуск, талонів, платіжних карток, смарт-карток (паливних карток).

В свою чергу згідно з пунктом 10.3.1.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженого спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року №281/171/578/155 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 року за №805/15496), розрахунки під час відпуску нафтопродукту власникам автотранспорту за готівку здійснюються на АЗС з використанням РРО, які відповідають технічним вимогам до їх застосування та внесені до Державного реєстру реєстраторів розрахункових операцій згідно з Положенням про Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року №1315.

При цьому пунктом 10.3.1.3 цієї Інструкції встановлено, що відпуск нафтопродуктів за готівку відображається у Змінному звіті АЗС за формою №17-НП.

У цьому ж Змінному звіті АЗС має відображатися і відпуск нафтопродуктів за платіжними картками (пункт 10.3.4.2 Інструкції, графа у звіті 11), за відомостями (пункт 10.3.2 Інструкції, графа у звіті - 9) та за талонами (пункт 10.3.3 Інструкції графа 10). Відпуск нафтопродуктів за готівку відображаються у графі 8 Змінного звіту АЗС за формою №17-НП.

Порядок заповнення та подання декларації акцизного податку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року №14. У відповідності до пункту 6 розділу V цього Порядку (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) у графах 3 додатка 6 декларації акцизного податку «Вартість (з податком на додану вартість) підакцизних товарів, що реалізовані у роздрібній торговельній мережі та у мережі громадського харчування» вказується загальна вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торговельній мережі та у мережі громадського харчування споживачам незалежно від форми розрахунків, а у графі 4 - вартість (з податком на додану вартість) реалізованих підакцизних товарів у роздрібній торговельній мережі споживачам незалежно від форми розрахунків для їх комерційного використання, тобто для подальшої реалізації кінцевим споживачам для їх особистого некомерційного використання.

Таким чином до графи 3 додатка 6 декларації акцизного податку мають бути внесені дані граф 8, 9, 10, 11, 12 Змінного звіту АЗС за формою №17-НП, а до графи 4 дані граф 9 (за відомостями), 10 (за талонами), 12 (за іншими документами).

Отже при відпуску нафтопродуктів через мережу АЗС здійснюється розрахункова операція, дата якої є датою виникнення податкових зобов'язань щодо реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (нафтопродуктів) згідно з пунктом 216.9 статті 216 ПК України.

Пунктом 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами встановлено, що роздрібний продаж нафтопродуктів здійснюється через мережу автозаправних станцій (АЗС), що призначені для відпуску споживачам нафтопродуктів.

Тобто, суд визнає, що через мережу АЗС здійснюється саме роздрібний продаж нафтопродуктів, оскільки відпуск пального відбувається кінцевому споживачу.

Посилання представника позивача на подані докази щодо диференціації цін (а.с.185-225) та доводи, з посиланням, в тому числі на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України з приводу того, що в даному випадку здійснювався саме комерційний продаж скрапленого газу, не спростовують вказаного висновку та не приймаються судом до уваги, оскільки щодо поняття некомерційного використання, на переконання суду, у значенні, в якому його вжито у ПК України, нормативно-правових актах, що регулюють порядок реалізації нафтопродуктів у роздріб, його слід розуміти як таке, що виключає подальшу реалізацію нафтопродуктів кінцевим споживачам незалежно від форми розрахунків.

Оскільки через мережу АЗС здійснюється реалізація нафтопродуктів у роздріб кінцевому споживачу з метою некомерційного використання, то контролюючий орган у межах спірних правовідносин не мав обов'язку встановлення факту використання контрагентами позивача придбаних нафтопродуктів з тією чи іншою метою.

Крім того, акцизний податок з роздрібного продажу підакцизних товарів повинен відображатися у розрахунковому документі (фіскальному чеку) як окрема податкова група, що відповідає вимогам щодо реалізації фіскальних функцій реєстраторами розрахункових операцій для різних сфер застосування, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 2002 року №199, якими визначено формат та розрядність даних, що зберігається у фіскальній пам'яті РРО, у якому передбачено відображення не менше 6 груп з оподаткування товарів (послуг). Ставка (розмір) акцизного податку вже закладена в ціні товару пального та відображена на АЗС як ціна пального. При цьому диференціації цін пального на АЗС для комерційного чи некомерційного (особистого) використання немає.

Відтак, через мережу АЗС здійснюється роздрібний продаж нафтопродуктів кінцевому споживачеві (пункт 2 Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами та ДСТУ 4303:2004 «Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять»), а тому такі операції оподатковуються акцизним податком відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України.

Враховуючи наведене, суд визнає, що у позивача виникли у спірному періоді податкові зобов'язання зі сплати акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів, як у особи, яка безпосередньо здійснювала фізичний відпуск з автомобільної газозаправної станції товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу (пальне) безпосередньо споживачам незалежно від форми розрахунків та умов продажу нафтопродуктів під час здійснення розрахункових операцій.

Аналогічна правова позиція вже неодноразово була висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27 березня 2018 року по справі №813/4238/15, від 20 квітня 2018 року по справі №820/10856/15, від 20 червня 2018 року по справі №803/1118/16, від 28.11.2018 у справі №803/1165/16, від 26 грудня 2018 року у справі №803/629/16, від 07 лютого 2019 року у справі №808/250/16.

При цьому, посилання представника позивача на постанови Вищого адміністративного суду України не приймаються судом до уваги, оскільки відповідно до ч.5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені саме в постановах Верховного Суду.

Що стосується посилання представника позивача на помилкове застосування податковим органом ставки акцизного податку на рівні 0,042 євро за 1 л, а не 57 євро за 1000 кг, як передбачено п.14 підрозділу 5 розділу XX «Особливості справляння акцизного податку та екологічного податку» ПК України, суд зазначає наступне.

Дійсно, у відповідності до п. 14 підрозділу 5 розділу ХХ «Особливості застосування акцизного податку та екологічного податку» ПК України в редакції Закону №909-VІІІ від 24.12.2015, тимчасово, з 1 січня 2016 року до 29 лютого 2016 року (включно), на такі товари як скраплений газ (пропан або суміш пропану з бутаном) та інші гази встановлено ставку акцизного податку в розмірі 57євро за 1000 кг.

Разом з тим, вказана норма Перехідних положень ПК України стосується пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 ПК України.

В той же час особливі ставки акцизного податку, а саме, у випадку реалізації товарів, зазначених у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу, відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, визначені саме у пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 ПК України, норми яких положення п. 14 підрозділу 5 розділу ХХ «Особливості застосування акцизного податку та екологічного податку» ПК України (щодо тимчасового визначення ставки акцизного податку в розмірі 57євро за 1000 кг) не стосувались. При цьому, саме даною нормою (пп.215.3.10 п.215.3 ст. 215) було передбачено застосування ставка податку у розмірі 0,042 євро за кожний літр реалізованого (відпущеного) товару, у випадку реалізації такого товару відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу.

Враховуючи, що в судовому засідання встановлено, що скраплений газ був реалізований саме відповідно до підпункту 213.1.9 пункту 213.1 статті 213 ПК України, податковим органом правомірно застосовано ставку акцизного податку на рівні 0,042 євро за кожний літр реалізованого (відпущеного) товару, як це передбачено п.215.3.10 пункту 215.3 статті 215 ПК України.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд прийшов до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог Податкового кодексу України, вони відповідають критеріям правомірності, визначеним ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд не вбачає підстав для їх скасування.

Враховуючи, що в задоволенні позову відмовлено, розподіл судових витрат, згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесених позивачем, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної фіскальної служби у Сумській області (40009, м.Суми, вул.Іллінська, буд.13, код ЄДРПОУ 39456414) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 26.03.2019.

Суддя І.Г. Шевченко