Рішення № 81016821, 09.04.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 квітня 2019 року Чернігів Справа № 620/434/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Баргаміної Н.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2622 про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 2622 про визнання дій відповідача щодо непроведення своєчасного та повного розрахунку при звільненні з позивачем протиправними; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.01.2018 по 08.02.2019 в розмірі 134688,96 грн. без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб та військового збору.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що при звільненні 26.01.2018 з військової служби з ним не було проведено повний розрахунок по грошовому забезпеченні, а саме не була виплачена індексація грошового забезпечення. Вказує, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.08.2018 у справі № 2540/2665/18 йому 08.02.2019 було перераховано 58381,02 грн. Вважає, що затримка розрахунку при звільненні, що виникла, дає підстави для звернення до суду з вимогою про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018 по справі № 2540/2665/18 позивачу була виплачена індексація грошового забезпечення, яка не є основою грошового забезпечення військовослужбовців на підставі якої відбулась нібито затримка розрахунку при звільненні. Вказує, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу в Збройних Силах України у Військовій частині А 2622 на посаді старшого спеціаліста служби охорони державної таємниці.

Наказом командира Військової частини А 2622 (по стройовій частині) від 26.01.2018 № 21 позивача, звільненого наказом командира Військової частини А 2622 (по особовому складу) від 05.01.2018 № 1-КП у запас за підпунктом «і» (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з 26.01.2018 (а.с. 13).

Судом встановлено, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 23.08.2018, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2018, у справі № 2540/2665/18 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 2622 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії позовні вимоги задоволено повністю та, зокрема, зобов`язано Військову частину А 2622 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 26.01.2018.

На виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду Військовою частиною А 2622 08.02.2019 згідно платіжного доручення № 141 від 07.02.2019 було перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 в ПАТ «КБ «Приватбанк» 58381,02 грн. індексації за 2016-2018 роки (а.с.37).

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення роботодавцем, строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.

Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу військової частини А 2622 та всіх видів забезпечення з 26.01.2018, тоді як, фактичний розрахунок щодо виплати індексації грошового забезпечення за період із 01.01.2016 по 26.01.2018 було виплачено на виконання рішення суду 08.02.2019.

Частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За такого правового врегулювання, передбаченого частиною першою статті 117 Кодексу законів про працю України, обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України.

При цьому стаття 117 Кодексу законів про працю України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Така позиція суду узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини, яка підлягає застосуванню згідно з частиною другою статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зокрема, рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 передбачено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 Кодексу законів про працю України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.

За таких обставин суд вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставним.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 804/1782/16, від 27.06.2018 у справі № 810/1543/17, яка, в силу положень частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, має враховуватись судом під час прийняття рішення.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до Військової частини А 2622 (вул. Староказарменна дільниця, 2, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 08076304) про визнання дій протиправними та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 квітня 2019 року.

Суддя Н.М. Баргаміна