Рішення № 81016303, 09.04.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

09 квітня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/669/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

15.02.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1.) до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (далі - відповідач, УСЗН Біловодської РДА Луганської області), в якому позивач просить суд: визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу допомоги при народженні дитини за минулий період протиправною; зобов'язати відповідача виплатити позивачу допомогу при народженні третьої дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року включно та з травня 2016 року по жовтень 2017 року включно.

Позовну заяву обґрунтовано тим, що законних підстав для невиплати допомоги при народженні дитини за спірний період не було, а дії відповідача не відповідають вимогам закону та нормам міжнародного права, що стало підставою для звернення ОСОБА_1 до суду.

Ухвалою суду від 19.02.2019 позовну заяву залишено без руху з наданням позивачу строку для усунення недоліків. 11.03.2019 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 14.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, поновлено позивачу строк звернення до суду з даним позовом, відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

27.03.2019 від відповідача надійшов відзив на позов (арк. спр. 36), в обґрунтування якого останній послався на таке. 29.11.2017 ОСОБА_1 звернулась до УСЗН Біловодської РДА Луганської області з заявою про взяття її на облік як внутрішньо переміщеної особи та з заявою про подовження соціальної допомоги при народженні дитини за фактичним місцем проживання.

01.12.2017 управлінням було зроблено запит до Артемівської міської ради про направлення особової справи ОСОБА_1 на адресу УСЗН Біловодської РДА Луганської області.

02.01.2018 відповідачем було отримано особову справу позивача. Згідно довідки-атестата Бахмутського управління позивачу було виплачено допомогу при народженні дитини по 30.04.2016.

Відповідно до пункту 54 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» від 27.12.2001 № 1751 у разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується управлінням за новим місцем проживання з місяця звернення.

Так як позивач є внутрішньо переміщеною особою, питання про поновлення/призначення державної допомоги розглядається комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам згідно постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» у визначеному законодавством порядку з урахуванням акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.

Пунктом 15 цієї постанови визначено, що орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.

Що стосується позовних вимог позивача відносно виплати допомоги при народженні дитини за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року включно, зазначив, що позивач за цей період отримував допомогу в Перевальському УСЗН, про що свідчить довідка-атестат від 01.11.2015 № 783. На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, адреса місця реєстрації: АДРЕСА_1, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2, з 06.02.1988 перебуває у шлюбі з ОСОБА_3 та є внутрішньо переміщеною особою (арк. спр. 5-11).

12.04.2013 від шлюбу у них у м. Перевальську народився син - ОСОБА_2, який є третьою дитиною в сім'ї позивача, що підтверджується свідоцтвами про народження серії НОМЕР_2, серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4 (арк. спр. 12-14).

УПСЗН Перевальської РДА Луганської області ОСОБА_1 було призначено допомогу при народжені третьої дитини. Призначені виплати здійснювались належним чином до 31.07.2014, що не заперечується відповідачем.

З серпня 2014 року виплати допомоги були припинені у зв'язку з тимчасовим нездійсненням управлінням праці та соціального захисту населення своїх повноважень на час проведення антитерористичної операції.

Дані обставини відповідачем не спростовувались.

У зв'язку зі зміною місця проживання ОСОБА_1 отримувала допомогу при народженні дитини в УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області (арк. спр. 60).

Згідно з довідкою-атестатом УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області допомогу при народженні дитини ОСОБА_1 виплачено за період з 01.12.2015 по 30.04.2016 (арк. спр. 61).

Вказані обставини також підтверджуються довідкою УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області від 05.04.2019 № 04 вх 01-909 (арк. спр. 77).

29.11.2017 ОСОБА_1 звернулася до УСЗН Біловодської РДА Луганської області з заявою про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг та з заявою про виплату грошової допомоги (арк. спр. 37-40).

01.12.2017 УСЗН Біловодської РДА Луганської області здійснено запит особової справи ОСОБА_1 від УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області у зв'язку зі зміною місця проживання отримувача допомоги - ОСОБА_1 (арк. спр. 59).

Рішенням УСЗН Біловодської РДА Луганської області від 05.01.2018 про призначення допомоги сім'ям з дітьми ОСОБА_1 призначено допомогу при народженні дитини з 01.11.2017 по 30.04.2019 по 1485,00 грн щомісяця (арк. спр. 63).

Таким чином, судом установлено, що у період з 01.08.2014 по 30.11.2015 та з 01.05.2016 по 31.10.2017 ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини не отримувала.

На письмове звернення ОСОБА_1 до УСЗН Біловодської РДА Луганської області щодо виплати заборгованості допомоги при народженні дитини відповідач повідомив позивача, що на виконання п. 54 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми» № 1751 від 27.12.2001 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» виплату допомоги за новим місцем проживання подовжено з місяця звернення, тобто з 01.11.2017 (арк. спр. 15).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 19 Основного Закону України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до частини 1 статті 3 «Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Згідно з статтею 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706) Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 2 статті 20 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706 визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги встановлює Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 року № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 2811 громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених Законом та іншими законами України.

Відповідно до пункту четвертого частини першої статті 3 Закону № 2811-XII одним із видів державної допомоги сім'ям з дітьми є допомога при народженні дитини.

Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.

Згідно зі статтею 11 Закону № 2811-XII допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини.

Умови виплати допомоги при народженні дитини та підстави припинення виплати такої допомоги визначаються Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 (далі - Порядок № 1751).

Пунктом 2 Порядку № 1751 визначено, що призначення і виплата державної допомоги сім'ям з дітьми здійснюються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення) за зареєстрованим місцем проживання або місцем фактичного проживання заявника.

Допомога за місцем фактичного проживання призначається за умови неотримання зазначеної допомоги за зареєстрованим місцем проживання заявника. Перевірка відомостей щодо неотримання допомоги здійснюється органами соціального захисту населення з використанням інформаційних систем.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 1751 допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини, опікуну, які постійно проживають разом з дитиною, з метою створення належних умов для її повноцінного утримання та виховання.

У разі зміни місця проживання одержувача державної допомоги сім'ям з дітьми виплата її продовжується органом соціального захисту населення за новим місцем проживання або відбування покарання з місяця звернення (пункт 54 Порядку № 1751).

Відповідно до пункту 55 Порядку № 1751 допомога, яка не отримана вчасно внаслідок невиконання її отримувачами умов, визначених цим Порядком, виплачується за минулий з моменту призначення час, але не більш як за шість місяців з місяця звернення за її одержанням, крім випадків, визначених у абзаці десятому пункту 35 цього Порядку.

Призначені, але своєчасно не одержані суми державної допомоги сім'ям з дітьми з вини органу, що призначає або виплачує зазначену допомогу, виплачуються протягом будь-якого часу без обмежень. При цьому виплата здійснюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Як установлено судом під час розгляду справи, допомогу при народжені дитини ОСОБА_1 по 31.07.2014 отримувала в УПСЗН Перевальської РДА Луганської області. Після зміни місця проживання ОСОБА_1 отримувала допомогу при народженні дитини в УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області з 01.12.2015 по 30.04.2016. При цьому допомогу при народженні дитини за період з 01.08.2014 по 30.11.2015 УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області ОСОБА_1 виплачено не було.

Після взяття відповідачем ОСОБА_1 на облік виплату допомоги при народженні дитини УСЗН Біловодської РДА Луганської області ОСОБА_1 призначено з 01.11.2017. Допомогу при народженні дитини за період з 01.05.2016 по 31.10.2017 відповідачем виплачено не було.

Припинення виплати соціальної допомоги позивачу з 01.08.2014 та з 01.05.2016 відбувалося з підстав, що не були передбачені Законом України № 2811-XII та Порядком № 1751.

Таким чином, приймаючи до уваги вищенаведені приписи пункту 55 Порядку № 1751 та враховуючи те, що припинення виплати допомоги ОСОБА_1 з 01.08.2014 та з 01.05.2016 сталося не з вини позивача, тобто не внаслідок невиконання ним умов, визначених Порядком № 1751, тому суд дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 має право на виплату їй допомоги при народженні дитини за спірний період протягом будь-якого часу без обмежень.

Що стосується виплати недоотриманої допомоги за іншій період - з 01.08.2014 по 30.11.2015 (не виплачено УПСЗН Бахмутської міської ради Донецької області), суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують, щоб установи, служби і органи, відповідальні за піклування про дітей або їх захист, відповідали нормам, встановленим компетентними органами, зокрема, в галузі безпеки й охорони здоров'я та з точки зору численності і придатності їх персоналу, а також компетентного нагляду.

Крім того, варто зазначити, що допомога при народженні дитини за своєю природою є допомогою самій дитині, а не її батькам.

В даному випадку неможливість своєчасного звернення одним з батьків до органу, який здійснює призначення, виплату та/або продовження виплати допомоги при народженні дитини, призводить до порушення інтересів дитини.

Вищевказана позиція кореспондується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 591/610/16.

Таким чином, беручи до уваги необхідність захисту інтересів малолітньої дитини, враховуючи ту обставину, що позивач всупереч своїй волі змушена була змінити місце проживання внаслідок проведення на сході України бойових дій, виходячи із завдань адміністративного судочинства, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для виплати позивачу допомоги при народженні дитини за період з 01.08.2014 по 30.11.2015, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого на день її призначення.

Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні допомоги при народженні дитини, тому своєчасно не одержані не з вини ОСОБА_1 суми державної допомоги повинні бути їй сплачені.

Враховуючи, що позивач має право на виплату допомоги при народженні дитини, проте, станом на час розгляду та вирішення даної справи відповідачем не надано доказів здійснення виплати допомоги при народженні дитини за спірний період, суд дійшов висновку про те, що відповідач допустив в даному випадку протиправну бездіяльність, чим порушив права позивача.

Щодо посилання відповідача на те, що за період з серпня 2014 року по листопад 2015 року ОСОБА_1 отримувала виплату допомоги при народженні дитини в УПСЗН Перевальської РДА Луганської області, суд зазначає таке.

Разом з матеріалами особової справи ОСОБА_1 відповідачем було надано атестат УПСЗН Перевальської РДА Луганської області від 01.11.2015 № 783, відповідно до якого допомогу ОСОБА_1 виплачено по 31.07.2014 (арк. спр. 70).

Також на спростування доводів позивача відповідачем було надано довідку УПСЗН АПР ЛНР від 02.11.2015, згідно з якою ОСОБА_1 отримувала допомогу при народженні дитини з червня 2015 року по листопад 2015 року (арк. спр. 72).

Щодо наданої відповідачем довідки, виданої УПСЗН АПР ЛНР, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої та третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

На підставі викладеного судом не приймається як доказ по справі надана відповідачем довідка від 02.11.2015, яка видана УПСЗН АПР ЛНР, тобто органом, який був створений у порядку, не передбаченому законом.

На підставі вищевикладеного суд дійшов висновку про відсутність у відповідача правових підстав для невиплати позивачу своєчасно не одержаних сум допомоги при народженні дитини за період з 01.08.2014 по 30.11.2015 та з 01.05.2016 по 31.10.2017.

Відтак, суд дійшов висновку, що УСЗН Біловодської РДА Луганської області відмовляючи позивачу у виплаті допомоги при народженні дитини за спірний період, діяло не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу своєчасно не одержаних сум державної допомоги при народженні дитини за період з 01.08.2014 по 30.11.2015 та з 01.05.2016 по 31.10.2017, тому належним, правильним та ефективним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу своєчасно не одержаних сум державної допомоги при народженні третьої дитини - ОСОБА_2, за період з 01.08.2014 по 30.11.2015 та з 01.05.2016 по 31.10.2017, а також зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплатити позивачу своєчасно не одержані суми державної допомоги при народженні третьої дитини ОСОБА_2, за період з 01.08.2014 по 30.11.2015 та з 01.05.2016 по 31.10.2017.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 14.03.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення в справі.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань УСЗН Біловодської РДА Луганської області.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2) до управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області (вул. Центральна, буд. 87, смт Біловодськ, Луганська область, код за ЄДРПОУ 03196908) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області щодо невиплати ОСОБА_1 своєчасно не одержаних сум державної допомоги при народженні третьої дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року та з 01 травня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Зобов'язати управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 своєчасно не одержані суми державної допомоги при народженні третьої дитини - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5, за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року та з 01 травня 2016 року по 31 жовтня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління соціального захисту населення Біловодської районної державної адміністрації Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун