Рішення № 8100467, 03.02.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" лютого 2010 р. Справа № 60/232-09

вх. № 8465/4-60

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився

відповідача - не з`явився

розглянувши справу за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків

до Приватного підприємства "Віктореал", м. Харків

про розірвання договору оренди та виселення

ВСТАНОВИВ:

Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Приватного підприємства "Віктореал" про розірвання договору оренди №2849 від 15 лютого 2006 року, виселення відповідача з займаного нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 16,0 кв.м., розташованого за адресою: м. Харків, вул. Карла Маркса, 38-Ж та передачу вищенаведеного нежитлового приміщення позивачу. В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано п.4.12., 4.20 договору в частині зобов`язання узгодити призначення приміщення з органами пожежної охорони, зобов`язання надати позивачу договір страхування на весь строк дії договору оренди та п.2 Додаткової угоди №1 до договору оренди №2849 від 15.02.2006р. в частині зобов`язання укласти з Департаментом житлового господарства та енергетики угоду про організацію взаємовідносин у сфері благоустрою.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 20 жовтня 2009 року було прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 01 грудня 2009 року о 10:20 годині.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 01 грудня 2009 року розгляду справи було відкладено на 14 грудня 2009 року о 10:20.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 14 грудня 2009 року за згодою сторін продовжено строк вирішення спору до 15.03.2010 року та розгляд справи відкладено на 19 січня 2010 року о 10:30.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 19 січня 2010 року розгляд справи було відкладено на 03 лютого 2010 року о 11:30, у зв`язку з неявкою у судове засідання відповідача та невиконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 14 грудня 2009 року.

Представники сторін у призначене судове засідання не з`явились, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, витребувані попередньою ухвалою суду документів не надали.

Через канцелярію господарського суду Харківської області надійшла заява відповідача (вх. №1992 від 03.02.2010р.), в якій відповідач просить суд відкласти розгляд справи, у зв`язку з хворобою представника відповідача Каряки А.Г.

Суд, розглянувши вищезазначене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, відхиляє його виходячи з наступного.

В силу ст. 28 Господарського процесуального кодексу України керівник підприємства має право представляти інтереси підприємства в господарському суді у межах повноважень, визначених законодавством або установчими документами. Отже відповідачем не доведено неможливість прийняти участь у судовому засіданні іншого представника, зокрема, керівника.

Разом з тим, суд звертає увагу відповідача на те, що за змістом ч. 3 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Суд бере до уваги та наголошує, що відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 55 Основного Закону регламентовано, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Разом з тим, суд вважає, що дії особи, яка всупереч положень процесуального закону не з`являється у судові засідання, призначені на 01 грудня 2009 року, на 19 січня 2010 року та на 03 лютого 2010 року та не надає витребуваних судом документів, можуть бути розцінені як такі, що скеровані на штучне затягування розгляду справи, а отже є такими, що підпадають під визначення ст. 13 Цивільного кодексу України "зловживання правом". При цьому, суд зазначає, що ч.ч. 3, 6 вказаного правового положення встановлено недопустимість дій особи щодо зловживання правом.

          Беручи до уваги, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов’язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

          Розглянувши матеріали справи, перевіривши наявні у справі матеріали на предмет їх юридичної оцінки, дослідивши докази у їх сукупності, судом встановлено наступне, що між позивачем та відповідачем 15 лютого 2006 року було укладено договір № 2849 оренди нежитлового приміщення (будівлі).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до умов договору, а саме п.1.1, предметом договору є нежитлове приміщення (будівля), що належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, яке позивач передає, а відповідач приймає у строкове платне користування; право на оренду якого отримано відповідачем на підставі рішення виконкому Харківської міської ради №155 від 15.02.2006р.

Пунктом 1.2. Договору встановлено, що майно - нежитлові приміщення підвалу, загальною площею 16,0 кв.м., розташовані за адресою вул. Карла Маркса, 38-Ж, літ. "А-5-7" передається в оренду з метою використання під підсобні.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.

Згідно п.2.1. Договору набуття відповідачем права користування майно настає після підписання сторонами цього договору та акту приймання - передачі майна.

Актом приймання - передачі до орендного користування нежитлового приміщення (будівлі) від 15.02.2006р. позивачем було передано відповідачу спірні приміщення.

Згідно п. 10.1 Договору сторони визначили строк його дії з 15 лютого 2006 року до 15 січня 2007 року.

Відповідно до додаткової угоди № 1 до вказаного договору оренди нежитлового приміщення строк дії договору було продовжено з 15 січня 2007 року по 15 грудня 2007 р.

Згідно п.10.5. Договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору протягом 30 днів після закінчення його строку, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах.

Крім того, відповідно до ч.2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Вищезазначена норма права узгоджується з положеннями ст. 764 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи те, що відповідач не надав доказів повернення позивачу майна та те, що позивач не надав доказів наявності з його боку заперечень щодо користування вищезазначеним нежитловим приміщенням протягом місяця після закінчення строку дії спірного договору оренди нежитлового приміщення, суд приходить до висновку, що спірний договір станом на момент розгляду справи не припинив своєї дії.

Відповідно до п.4.12. та п.4.20 Договору відповідач зобов`язався узгодити призначення приміщення з органами пожежної безпеки, за необхідністю з санітарно- епідеміологічною службою за місцем знаходження об`єкту оренди, надати копії вищезазначених договорів позивачу, а також надати позивачу договір страхування орендованого майна на весь строк дії договору, документи згідно п.4.10, 4.12 та документи, які підтверджують повноваження особи на підписання цього договору.

Згідно додаткової угоди №1 до спірного договору оренди сторони визначили, що відповідач зобов`язаний укласти з Департаментом житлового - комунального господарства та енергетики угоду про організацію взаємовідносин у сфері благоустрою.

Як вбачається із матеріалів справи, станом на момент розгляду справи відповідач не виконав свої зобов`язання, передбачені п.4.12., 4.20 та додатковою угодою №1 до спірного договору, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

          Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов’язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: розірвання договору.

Відповідно до пп. 6 п.7.2. Договору позивач має право вимагати розірвання цього договору та відшкодування збитків, якщо, зокрема, відповідач не виконує п.п. 3.5., 3.6., 3.7., 4.1., 4.2., 4.3., 4.6., 4.7., 4.8., 4.9., 4.10., 4.11., 4.12., 4.13., 4.16., 4.17., 4.18., 4.20.

Цивільне законодавство базується на принципі обов’язкового виконання сторонами зобов’язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

З правового аналізу вказаної норми вбачається, що підставою зміни або розірвання договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін договору є істотне порушення договору другою стороною. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом з урахуванням того, що істотність порушення визначається виключно за об’єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно ч.3 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Загальні підстави виникнення права у наймодавця вимагати розірвання договору найму визначені ст. 783 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Згідно ч.2 та ч.4 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Судом встановлено, що листом №7664 від 19.06.2008р. позивач повідомив відповідача про намір розірвання спірного договору та доручив відповідачу повернути орендоване майно позивачу в 20-денний строк.

Спір у даній справі виник у зв’язку з невиконанням відповідачем свого зобов'язання за договором оренди щодо укладання договору страхування орендованого майна, договору про організацію взаємовідносин у сфері благоустрою з Департаментом житлового господарства та енергетики, а також щодо погодження призначення приміщення з органами пожежної безпеки.

В силу ч.1 ст. 32 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". контроль за використанням майна, переданого в оренду (крім іншого окремого індивідуально визначеного майна), покладається на органи, які відповідно до цього Закону здійснюють державну політику у сфері оренди.

Відповідно до статті 10 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” страхування орендарем взятого ним в оренду приміщення, обов’язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна є істотними умовами договору.

Згідно ст.4-3 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов’язки сторін у справі та складаються з фактів, якими позивач обґрунтовує підстави позову, та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову. Згідно ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Частиною другою статті 22 ГПК України, передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо. Обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч.2 ст. 43 ГПК України), якими, в силу ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога Управління комунального майна на приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про розірвання договору оренди нежитлового приміщення (будівлі) № 2849 від 15 лютого 2006 року правомірна та обґрунтована, така що підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Дана норма кореспондується з нормою, встановленою ч.1 ст. 785 Цивільного кодексу України, відповідної до якої у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до п.2.3. Договору у разі припинення цього договору відповідач зобов`язаний повернути позивачу майно у стані, не гіршим, ніж воно було одержано, згідно з актом приймання - передачі в термін, що вказаний в листі про непролонгацію, рішення суду чи визначений за згодою сторін. Майно вважається поверненим позивачу з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі.

Пунктом 4.14 оренди передбачено, що у разі припинення або розірвання договору орендар (відповідач) зобов’язаний повернути орендодавцю (позивачу) орендоване майно в належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням фізичного зносу та відшкодування орендодавцю (позивачу) збитків у разі погіршення стану орендованого майна чи його втрати (повної або часткової) з вини орендаря (позивача).

Оскільки суд встановлено, що відповідач спірне приміщення не звільнив, відповідний акт прийому - передачі не підписав, позовні вимоги в частині виселення відповідача з займаного приміщення та передачею даного приміщення позивачу є обгрунтованими та таким, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України державне мито у розмірі, передбаченому статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", що становить 170,00 грн., та згідно зі статтею 44 Господарського процесуального кодексу України, Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005р. № 1258 судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 236,00 гривень слід покласти на відповідача, з вини якого виник спір.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 759, 762, 783, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 173, 174, 188 Господарського кодексу України, ст. 10, 13, 17, 26, 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито", Постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1258, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

Відхилити клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Позов задовольнити повністю.

Розірвати договір оренди № 2849 від 15 лютого 2006 року, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) та Приватним підприємством "Віктореал" (61052,м. Харків, вул. Карла Маркса, 38-Ж, код ЄДРПОУ 31555242).

Виселити Приватне підприємство "Віктореал" (61052,м. Харків, вул. Карла Маркса, 38-Ж, код ЄДРПОУ 31555242) з займаного нежитлового приміщення підвалу, загальною площею 16,0 кв.м., що розташоване за адресою: м. Харків, вул. Карла Маркса, 38-Ж та передати дане нежитлове приміщення Управлінню комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412).

Видати наказ після набранням рішенням законної сили.

Стягнути з Приватного підприємства "Віктореал" (61052,м. Харків, вул. Карла Маркса, 38-Ж, р/р №26002860092740 в ХОФ АКБ "Укрсоцбанк", МФО 351016, код ЄДРПОУ 31555242) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 16, код ЄДРПОУ 14095412) витрати по сплаті держмита в сумі 170,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя

справа №60/232-09