Рішення № 8100149, 04.02.2010, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"04" лютого 2010 р. справа № 5020-5/386 За позовом: Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5)

до субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2)

Про розірвання договору оренди, стягнення заборгованості в розмірі 177273,45 грн. та повернення орендованого майна

Суддя Євдокімов І.В.

Представники сторін:

Позивач (ФКМ СМР) - Ігнатенко Валерія Вячеславівна, головний спеціаліст відділу, довіреність б/н від 11.01.2010 ;

Відповідач (СПД ОСОБА_1) не зявився.

Суть спору:

Позивач, Фонд комунального майна Севастопольської міської ради, звернувся до суду з позовом до відповідача, субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, про розірвання договору оренди №173-07 від 22.06.2007, стягнення заборгованості в розмірі 177273,45 грн., з яких: 70364,68 грн. основна заборгованість, 5274,59 грн. пеня, 2283,72 грн. 3% річних, 99350,46 грн. штрафні санкції, та повернення орендованого майна.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що відповідачем належним чином не виконувались обовязки щодо внесення орендної плати.

Відповідач в судове засідання неодноразово не зявлявся, відзив на позовну заяву не надав, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином у встановленому порядку, за юридичною адресою, вказаною у позовній заяві та у Витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, але поштова кореспонденція була повернута на адресу суду з відміткою “у звязку з закінченням терміну зберігання”.

Оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, суд вважає, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, які повернуті органами поштового звязку з позначками „адресат вибув”, „адресат не значиться” і таке інше, можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, відповідно до п. 23 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/164 від 18.03.2008 „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році”, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому, відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив можливим розглянути справу за наявними в ній матеріалами у відсутності представника відповідача.

Представнику позивача в судовому засіданні роз'яснені його процесуальні права і обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши представника позивача, дослідивши надані позивачем докази, суд, -

ВСТАНОВИВ:

22.10.2001 на підставі Закону України “Про оренду державного та комунального майна” між Севастопольським судноремонтним заводом Чорноморського флоту (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди №55 (далі - договір № 55) зі строком дії до 31.07.2002 (а.с. 15-16).

Відповідно до умов договору № 55, Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення колишнього магазину „Весна”, загальною площею 144,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3.

Додатковою угодою №1 від 09.11.2002 до договору оренди №55 строк дії договору продовжений до 31.12.2002.

Додатковою угодою №2 від 12.02.20004 до договору оренди №55 строк дії договору продовжений до 31.12.2004.

22.06.2007 між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (Орендодавець) та відповідачем (Орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна №173-07 (далі - договір №173-07), який є новою редакцією договору оренди №55 від 22.10.2001 (п.9.4 договору №173-07) (а.с. 11-12).

Відповідно до умов договору № 173-07 Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду: вбудовані нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, розташовані у двохповерховому житловому будинку, загальною площею 239,11 кв.м., з яких: площа першого поверху 144,80 кв.м., площа підвалу -94,31 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3. Строк дії договору №173-07 встановлений сторонами до 22.10.2010.

Згідно з п. 3.2 договору №173-07, орендна плата складає 1905,43 грн. за місяць оренди, та перераховується не пізніше 20 числа поточного місяця.

Свої зобовязання щодо внесення орендної плати відповідач виконував неналежним чином у звязку з чим його заборгованість перед позивачем за період з 22.06.2007 по 31.10.2009 складає 70364,68 грн.

Зазначене стало причиною для звернення позивача до господарського суду із даним позовом.

Суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України № 436-ІV від 16.01.2003 та статей 525, 526 Цивільного кодексу України № 435-ІV від 16.01.2003 зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Об'єктом оренди можуть бути:

·державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання;

·нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення);

·інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Згідно з п. 3 ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ст. 19 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штраф, пеня), яка сплачується у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до пункту 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 передбачено, що розмір пені за прострочення платежу обмежений подвійною обліковою ставкою НБУ.

Згідно з пунктом 3.5. Договору, орендна плата, яка перерахована несвоєчасно або не у повному обсязі, стягується відповідно до законодавства за весь період заборгованості з урахуванням пені, нарахованої із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за період з листопада 200 по квітень 2008 року у розмірі 5274,59 грн.

Перевіривши розрахунок пені, суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, пунктом 8.7 Договору передбачено, що у випадку якщо прострочення внесення орендної плати продовжується більш 60 календарних днів Орендар сплачує Орендодавцю несе відповідальність у вигляді штрафу у трикратному розміру річної орендної плати.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 99350,46 грн.

Перевіривши розрахунок штрафу, у звязку з тим, що порушення відповідачем умов Договору доведене позивачем та підтверджене матеріалами справи, суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог чинного законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, зобовязаний сплатити кредитору суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ані три проценти річних, ані індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2283,72 грн.

Перевіривши розрахунок 3% річних, суд вважає, що вказаний розрахунок здійснений з урахуванням вимог діючого законодавства, а тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі.

У звязку з неналежним виконанням відповідачем обовязків щодо оплати вартості користування орендованим майном протягом тривалого часу, позивач вимагає розірвати договір оренди нерухомого майна №173-07 та зобовязати відповідача звільнити орендоване майно і повернути його Орендодавцю.

Суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 291 Господарського кодексу України, договір оренди може бути розірвано за згодою сторін. На вимогу однієї зі сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму в порядку, встановленому статтею 188 Господарського кодексу України.

За змістом частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Підстави, коли наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, встановлені статтею 783 Цивільного кодексу України. Таке право наймодавець має у разі, коли наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; не приступив до проведення капітального ремонту (якщо обовязок проведення капітального ремонту був покладений на наймача). Вказаний перелік підстав для розірвання договору найму на вимогу орендодавця є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Водночас, частиною 3 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" унормовано, що на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобовязань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Право розірвати Договір за рішенням господарського суду на вимогу однієї зі сторін у випадку невиконання іншою стороною своїх зобовязань та з інших підстав передбачено пунктом 7.4 договору №173-07.

Як зазначено вище, порядок розірвання договорів визначений статтею 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, розірвання господарських договорів допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Сторона договору, яка вважає за необхідне розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі, якщо сторони не досягли згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Із цією нормою узгоджується стаття 11 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити чи розірвати договір, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які одержали пропозицію про зміну чи розірвання договору, відповідають на неї не пізніше 20 днів після одержання пропозиції. Якщо підприємства і організації не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем не дотримано встановленого порядку розірвання договору, оскільки докази, які б підтверджували надсилання відповідачеві пропозиції про розірвання договору, в матеріалах справи відсутні.

З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити на такє.

Наведені та інші норми матеріального і процесуального права не передбачають будь-яких санкцій за недодержання підприємством (організацією) відповідного порядку розірвання господарського договору. Тому саме по собі таке недодержання не тягне за собою наслідків у вигляді припинення провадження у справі.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 09.07.2002 №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів №1-2/2002) зазначає наступне.

Із змісту частини другої статті 124 Конституції України, щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із субєктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням. Зазначена норма, як і інші положення Конституції України, не містить застереження щодо допустимості судового захисту тільки після досудового врегулювання спору та неприпустимості здійснення правосуддя без його застосування.

Право на судовий захист передбачено й іншими статтями Конституції України. Зокрема, частина четверта статті 13 Конституції України, встановлює обовязок держави забезпечити захист прав усіх субєктів права власності і господарювання, в тому числі у судовому порядку. До таких субєктів належать, зокрема, юридичні особи та інші субєкти господарських відносин. Тобто можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання субєктом правовідносин інших засобів правового захисту, у тому числі досудового врегулювання спору.

Обовязкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання субєктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом.

Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обовязком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обовязкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).

Верховним Судом України, з посиланням на вказане рішення Конституційного Суду України, також зазначалося, що недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України, щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

Отже, відсутність пропозиції позивача про розірвання договору не є перешкодою для вирішення цього питання в судовому порядку та підставою для відмови у позові.

На думку суду, вимога про розірвання договору відповідає способам захисту цивільного права, визначеним пунктом 7 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України та частиною другою статті 20 Господарського кодексу України.

Судом встановлений факт суттєвого порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна №173-07 в частині строків внесення орендної плати орендна плата не сплачується з 22.06.2007, що є суттєвим порушенням договору.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобовязання внаслідок розірвання договору.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про розірвання договору оренди суд вважає обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з частинами другою та третьою статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобовязання сторін припиняються.

У разі розірвання договору зобовязання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобовязання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

Статті 15 та 16 Цивільного кодексу України, надають кожній особі право на захист її цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. При цьому захист цивільних прав та інтересів здійснюється судом.

Відповідно до пункту 6 Розяснення президії Вищого арбітражного суду України від 02.04.1994 №02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з судовим захистом права державної власності", державні та комунальні підприємства мають право звертатися з позовом про усунення будь-яких порушень свого права.

Згідно з частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обовязку в натурі.

З наведеною нормою кореспондує стаття 20 Господарського кодексу України, частина друга якої також відносить до способів захисту прав і законних інтересів господарюючих субєктів присудження до виконання обовязку в натурі.

Частиною першою статті 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що у разі розірвання договору оренди орендар зобовязаний повернути орендодавцеві обєкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Пунктом 4.4.14 договору №173-07 встановлений обовязок Орендаря повернути орендоване майно при припиненні дії даного договору в належному стані з урахуванням його зносу протягом 30 календарних днів з моменту припинення дії договору.

Зважаючи на те, що судом прийнято рішення про задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, обєкт оренди вбудовані нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, розташовані у двохповерховому житловому будинку, загальною площею 239,11 кв.м., з яких: площа першого поверху 144,80 кв.м., площа підвалу - 94,31 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3 підлягає поверненню позивачеві.

Отже, позовні вимоги в частині зобовязання відповідача звільнити орендоване майно та передати його Фонду комунального майна Севастопольської міської Ради також підлягають задоволенню.

За даних обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, суд покладає на відповідача витрати по сплаті державного мита в сумі 1857,73 грн. і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 22, 49, 75, 82 85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) на користь Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, код ЄДРПОУ 25750044, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) заборгованість у розмірі 177273,45 грн., перерахувавши з яких: 97% - 170238,29 грн. на розрахунковий рахунок: місцевий бюджет м. Севастополя, р/р 33213870700001 ГУДК м. Севастополя, МФО 824509, ЄДРПОУ 23895637, код платежу 2208044, 3% - 7035,16 грн. на розрахунковий рахунок: місцевий бюджет м. Севастополя, р/р 31516933700001 ГУДК м. Севастополя, МФО 824509, ЄДРПОУ 23895637, код платежу 50110007., витрати по оплати державного мита в розмірі 1857,73 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. перерахувати на розрахунковий рахунок: місцевий бюджет м. Севастополя, п/р 37188003000416 в ГУ ДКУ в м. Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 23895637, код платежу 25750044

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

3.Вважати розірваним договір оренди нерухомого майна №173-07 від 22.06.2007 укладений між Фондом комунального майна Севастопольської міської ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, код ЄДРПОУ 25750044) та субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) з моменту набранням рішення законної сили.

4.Зобовязати з субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) усунути перешкоди Фонду комунального майна Севастопольської міської ради (99011 м. Севастополь, вул. Луначарського, 5, код ЄДРПОУ 25750044, відомостей про наявність поточних рахунків в установах банків немає) в користуванні майном, шляхом звільнення нерухомого майна, а саме: вбудовані нежитлові приміщення першого поверху та підвалу, розташовані у двохповерховому житловому будинку, загальною площею 239,11 кв.м., з яких: площа першого поверху 144,80 кв.м., площа підвалу -94,31 кв.м., розташовані за адресою: АДРЕСА_3, та передати вказані приміщення по акту прийому-передачі Фонду комунального майна Севастопольської міської ради.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя І.В. Євдокімов

Рішення оформлено

згідно з вимогами

ст. 84 ГПК України

та підписано

08.02.2010