Рішення № 8099712, 12.02.2010, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.02.10 Справа № 9/17пд.

Суддя Ворожцов А.Г., розглянувши матеріали справи за позовом

Відкритого акціонерного товариства "Об'єднане господарство залізничного транспорту", м. Сєвєродонецьк Луганської області

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про розірвання договору

в присутності представників:

від позивача Фонотов І.В., дов. № 3 від 05.01.10, Віхрова М.В., дов. № 2 від 01.01.10,

від відповідача не прибув

в с т а н о в и в:

позивач, ВАТ "Об'єднане господарство залізничного транспорту" (далі Товариство), звернувся з позовом, у якому просить розірвати договір про технічне забезпечення електропостачання від 05.11.08, укладений між ним та відповідачем.

Відповідач, підприємець ОСОБА_1, відзив на позовну заяву не надав, участь у судовому засіданні не взяв з причин, які суду не відомі.

В обгрунтування вимоги позивач посилається на те, що відповідач є субабонентом Товариства, основного споживача електроенергії. 5 листопада 2008 року між сторонами був укладений спірний договір про технічне забезпечення електропостачання, згідно з п. 1.1 якого власник мереж має забезпечувати можливість передачі електроенергії споживачу в обсягах, вказаним у договорі про постачання або про купівлю-продаж електроенергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електроенергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги.

Однак основний договір між відповідачем та постачальником електроенергії (ТОВ "ЛЕО) постановою ВГСУ був визнаний неукладеним.

За таких обставин у 2009 році існував один діючий договір спірний договір про технічне забезпечення електропостачання, за яким позивач належним чином виконував свої зобов'язання, оскільки приписом Держенергонагляду № 02/20-0637 від 25.09.09 було заборонено відключати відповідача від електропостачання. Вказана заборона була скасована листом Держенергонагляду № 16/162/1-2158/1 від 15.12.09.

Протягом 2009 року позивач за свій рахунок постачав відповідачу електроенергію, та у зв'язку з несплатою її відповідачем поніс матеріальні збитки.

На 2010 рік відповідачем не було укладено угоду з постачальником електроенергії ТОВ "ЛЕО", як вимагається нормами чинного законодавства, разом з тим, за ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання електроенергії можливе лише на підставі договору з електропостачання, а відповідно до ч. 2 п. 5.1 Правил користування електричною енергією, затв. постановою НКРЕ № 910 від 17.10.05 зі змінами та доповненнями, затв. постановою НКРЕ № 1449 від 25.10.09 (далі Правила 910) споживання електроенергії без договору на постачання не допускається.

Спірний договір, підписаний між Товариством та відповідачем, згідно з п. 10.6 діє до 31.12.09 та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією з сторін відмову від цього договору або його перегляд.

З квітня 2009 року позивач попереджав відповідача про можливе розірвання договору за відсутності врегулювання питання щодо постачання електроенергії від ТОВ "ЛЕО". Крім того, додатковою причиною розірвання договору є не врегулювання питання щодо технічних можливостей передачі відповідачу електроенергії (не визначений необхідний рівень потужності діючого трансформатору).

15 грудня 2009 року за № 894 відповідачу був направлений лист про наміри щодо розірвання спірного договору, однак відповідач листом від 21.12.09 не прийняв пропозицію позивача.

Позивач зауважив, що електропередавальна організація (ТОВ "ЛЕО") не зверталась до нього з пропозицією укласти з відповідачем договір про технічне забезпечення електропостачання, більш того, ТОВ "ЛЕО" листом № 3428 від 14.12.09 попередило, що відповідач, підприємець ОСОБА_1 не є споживачем (субспоживачем) електроенергії по відношенню до ТОВ "ЛЕО".

Оцінивши матеріали справи, доводи представників позивача, суд вважає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи… мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Товариство вважає, що його інтерес та майнове право як споживача електроенергії порушено через порушення відповідачем (субспоживачем) правил споживання електроенергії та понесення витрат, пов'язаних зі сплатою електроенергії, яку споживає відповідач.

Судом встановлено, що відповідач є субабонентом Товариства, основного споживача електроенергії. 5 листопада 2008 року між сторонами був укладений спірний договір про технічне забезпечення електропостачання, згідно з п. 1.1 якого власник мереж має забезпечувати можливість передачі електроенергії споживачу в обсягах, вказаним у договорі про постачання або про купівлю-продаж електроенергії, з показниками допустимих відхилень від стандартних умов надання обсягу електроенергії та рівня дозволеної потужності за класами напруги.

Основний договір між відповідачем та постачальником електроенергії (ТОВ "ЛЕО) з причин розбіжностей був предметом судового спору протягом 2009 року та постановою Луганського апеляційного господарського суду від 10.08.09 по справі № 19/84пд (а.с. 17 20), залишеною в силі постановою ВГСУ від 24.11.09 (а.с. 21 22), був визнаний неукладеним.

Протягом 2009 року Товариство за свій рахунок постачало відповідачу електроенергію, та у зв'язку з несплатою її відповідачем несло матеріальні збитки, оскільки відповідач не компенсував Товариству ці збитки.

На 2010 рік відповідачем не було укладено угоду з постачальником електроенергії ТОВ "ЛЕО", як вимагається нормами чинного законодавства, разом з тим, за ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" споживання електроенергії можливе лише на підставі договору з електропостачання, а відповідно до ч. 2 п. 5.1 910 споживання електроенергії без договору на постачання не допускається.

Спірний договір, підписаний між Товариством та відповідачем, згідно з п. 10.6 діє до 31.12.09 та вважається продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку не буде заявлено однією з сторін відмову від цього договору або його перегляд.

Товариство попереджало відповідача про можливе розірвання договору за відсутності врегулювання питання щодо постачання електроенергії від ТОВ "ЛЕО". Крім того, додатковою причиною розірвання договору є не врегулювання питання щодо технічних можливостей передачі відповідачу електроенергії (не визначений необхідний рівень потужності діючого трансформатору).

15 грудня 2009 року за № 894 відповідачу був направлений лист про наміри щодо розірвання спірного договору, однак відповідач листом від 21.12.09 не прийняв пропозицію позивача.

Вирішуючи цей спір, суд виходив з наступних принципових позицій.

Відповідно до ч. 1 ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 6651 ЦК України договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України договір може бути розірваний у зв'язку з істотною зміною обставин за рішенням суду за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Таким чином, для розірвання спірного договору необхідна наявність умов, які чітко встановлені законодавцем, ці обставини повинна довести заінтересована сторона позивач.

Суд вважає, що доводи позивача, викладені у позові, та надані ним докази не доводять обов'язкової сукупність умов, які одночасно необхідні для розірвання спірного договору.

Разом з тим, пункт 1 ст. 83 ГПК України передбачає право господарського суду визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, незважаючи на те, що визнання недійсним договору не є предметом позову.

Як зазначив Вищий господарський суд України в роз'ясненні від 12.03.99 № 02-5/111 Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними, розглядаючи питання про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, у т.ч. відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди тощо.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, у т.ч.:

· зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства,

· особа, що вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності,

· волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі,

· правочин має вчинятися у формі, встановленій законом,

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Щодо актів цивільного законодавства, то такими актами, що регулює спірні правовідносини у сфері постачання та споживання електроенергії, є:

ШЗакон України "Про електроенергетику", відповідно до ст. 26 якого споживання енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником,

ШПравила 910, пунктом 5.1 яких передбачено, що споживання електричної енергії без договору на постачання не допускається, а згідно з п. 5.17 договір про технічне забезпечення електропостачання споживача та договір про спільне використання технологічних електричних мереж споживача (основного споживача) має містити такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду домовленостей, у т.ч.:

1) найменування сторін;

2) місце і дату укладення договору;

3) обсяг передачі електричної енергії та договірної граничної величини електричної потужності;

4) режими постачання;

5) гарантований рівень надійності електропостачання (за категорією надійності електропостачання);

6) величини дозволеної та приєднаної потужності електроустановок субспоживача;

7) порядок обліку перетікання реактивної енергії, порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (за необхідності);

8) порядок обліку споживання електричної енергії та вимірювання величини потужності, споживання та генерування реактивної електроенергії, контролю показників якості електричної енергії (у тому числі у випадку пошкодження або тимчасової відсутності відповідних розрахункових засобів обліку);

9) порядок надання даних щодо використаної субспоживачем електричної енергії;

10) умови дії договору у разі відсутності у споживача договору про постачання або про купівлю-продаж електричної енергії та/або у разі відключення споживача за борги чи з інших причин;

11) строк дії договору;

12) умови та порядок розірвання договору;

13) місцезнаходження, банківські реквізити сторін.

Договір про спільне використання технологічних електричних мереж споживача додатково містить порядок розрахунків за використання технологічних електричних мереж основного споживача.

Виходячи з наведених норм, суд погоджується з посиланням позивача на ст. 26 Закону України "Про електроенергетику" та пп. 10 п. 5.17 Правил 910, оскільки спірний договір не містить всіх істотних умов, що є обов'язковими для цього виду договорів.

Разом з тим, встановлені судом обставини за спірними правовідносинами свідчать про недійсність укладеного сторонами спірного договору від 05.11.08, а не про наявність підстав для його розірвання.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

За правилом абз. 2 ч. 1 наведеної статті у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Оскільки позивачем, Товариством, у позовній заяві не наведено розміру матеріальних збитків, спричинених йому відповідачем, у суду відсутні підстави для застосування наслідків недійсності спірного договору.

Оскільки сторони в рівній мірі винні в укладенні спірного договору, який визнано судом недійсним, судові витрати покладаються на позивача та відповідача в рівних частинах на підставі ч. 2 ст. 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1 ЦК України, 47-1, 49, 82, 83 п. 1, 84, 85 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1. У задоволенні позову про розірвання договору про технічне забезпечення електропостачання від 05.11.08, укладеного між позивачем, ВАТ "Об'єднане господарство залізничного транспорту", та відповідачем, фізичною особою ОСОБА_1, - відмовити.

2. Визнати договір про технічне забезпечення електропостачання від 05.11.08, укладений між позивачем, ВАТ "Об'єднане господарство залізничного транспорту", та відповідачем, фізичною особою ОСОБА_1, недійсним.

3. Стягнути з відповідача, фізичної особи ОСОБА_1, 93400, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1, на користь позивача, ВАТ "Об'єднане господарство залізничного транспорту", 93400, Луганська обл., м. Сєвєродонецьк, вул. Механізаторів, 2, код 01236555, витрати зі сплати держмита у розмірі 42,50 грн. та інформаційно-технічні витрати 118,0 грн.

4. Судові витрати, здійснені позивачем, зі сплати держмита у розмірі 42,50 грн. та інформаційно-технічні витрати 118,0 грн., - покласти на позивача.

Наказ видати після набрання законної сили даним рішенням.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Рішення підписане 15.02.10.

Суддя А.Г.Ворожцов