Рішення № 8099514, 18.02.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2010 р. Справа № 3/1

Господарський суд Івано-Франківської області у складі Фрич М.М.

При секртарі судового засідання Ковалюку С.Я.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: ДП "Березнівський лісгосп", вул. Київська, 1, м. Березне, Рівненська область,34600

до відповідача: ТзОВ "Уніплит", вул. Заводська, 4, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552

про стягнення 12 220 грн. 02 коп. дебіторської заборгованості

За участю представників сторін:

Від позивача представники не з'явилися.

Від відповідача: Добрянський Ігор Васильович - представник, (довіреність № б/н від 24.12.09р.)

встановив:

          ДП "Березівський лісгосп" звернулося в суд з позовом до ТзОВ "Уніплит" про стягнення 12 220 грн. 02 коп. дебіторської заборгованості та 1 181 грн. 66 коп. пені.          

          Справа слухалась з оголошенням перерви в судовому засіданні 04.02.10р.

          04.02.10р. представником позивача подано суду заяву № 66 від 03.02.10р. про зміну розміру позовних вимог, згідно якої просить стягнути з відповідача додатково пені за прострочення платежу в сумі 425 грн. 52 коп., 586 грн. 56 коп. індексу інфляції та 3% річних в розмірі 231 грн. 01 коп.

          Враховуючи приписи ст.22. ГПК України, тобто право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає до розгляду вимоги позивача щодо збільшення розміру пені в сумі 425 грн. 52 коп., враховуючи, що ця дія не суперечить нормам чинного законодавства та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси.

          Що стосується вимог позивача в частині стягнення 586 грн. 56 коп. індексу інфляції та 3% річних в розмірі 231 грн. 01 коп. то суд зазначає наступне.

          Стаття 22 ГПК України передбачає право позивача до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог або зменшити розмір позовних вимог, проте не допускає одночасну зміну і предмета, і підстав позову.

          У п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.06 № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначено, що за змістом ст. 22 ГПК України, зміна позивачем підстав та предмету позову може мати місце лише альтернативно, тому одночасна їх зміна неможлива. У разі подання позивачем клопотання (заяви), направленого на одночасну зміну предмета і підстави позову, господарський суд з урахуванням конкретних обставин повинен відмовити в задоволенні такого клопотання (заяви).

          При цьому, суд зазначає, що під збільшенням розміру позовних вимог слід розуміти збільшення суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Під збільшенням чи зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну кількісних показників, в яких виражається позовна вимога (збільшення чи зменшення ціни позову, збільшення чи зменшення кількості товару тощо). Під зміною розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог додатково до викладених у позовній заяві - така дія кваліфікується як зміна предмета позову.

          В спірному випадку позивач збільшив розмір заявленої до стягнення пені та додатково заявив вимогу про стягнення з відповідача 586 грн. 56 коп. індексу інфляції та 3% річних в розмірі 231 грн. 01 коп.

          Таким чином, враховуючи вищевикладене, у суду відсутні правові підстави для прийняття до розгляду заяви про зміну розміру позовних вимог в частині стягнення 586 грн. 56 коп. індексу інфляції та 3% річних в розмірі 231 грн. 01 коп.          

          Представник відповідача проти позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві на позов та просить суд в їх задоволенні відмовити.

          Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника відповідача в обгрунтування своїх заперечень, враховуючи вимоги чинного законодавства, встановив наступне.

          18.03.09р. між позивачем та відповідачем був укладений договір № 08/36/26 поставки лісової сировини, відповідно до умов якого позивач (постачальник) зобов"язався поставити відповідачу (покупцю) сировину, а покупець зобов"язався прийняти сировину та оплатити її вартість на умовах даного договору.

          Пунктом 6.1 договору покупець здійснює передоплату на залізничний тариф та повний розрахунок до 14-ти календарних днів з моменту відвантаження.

          Як вбачається з матеріалів справи, свої договірні зобов"язання позивач виконав належним чином, відвантаживши відповідачу лісопродукції на загальну суму 37 220 грн. 02 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними № ДП-000245 від 13.04.09р. та ДП-000373 від 20.05.09р.; квитанціями про приймання вантажу № 36301796 від 10.04.09р., № 36301808 від 20.05.09р. та нарядами № 270 від 10.04.09р. та 20.05.09р. відповідно.          

          Проте, як стверджує позивач, підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, останній свої договірні зобов"язання виконав неналежним чином. Так, згідно платіжних доручень № 1894 від 09.04.09р., № 2050 від 23.09.09р. № 2548, № 2548 від 28.05.09р., № 2776 від 12.06.09р. відповідачем перераховано позивачу кошти на загальну суму 25 000 грн. Решту коштів відповідач не сплатив, у зв"язку з чим, на час розгляду справи у суді, утворилась заборгованість в розмірі 12 200 грн. 02 коп., яка підтверджується підписаним актом звірки розрахунків між сторонами від 28.09.09р. та складає предмет позову.

          Позивач, 15.07.09р. та 20.08.09р. звертався до відповідача листами № 380 та 434 з вимогою погасити існуючу заборгованість, відповідно до яких відповідач, листом № 173/14/1276 від 26.08.09р. зобов"язався погасити заборгованість впродовж двох місяців - у вересні-жовтні 2009р., доказів чого суду не подано.

          Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки товар) у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

          До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

          Відповідно до статті 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов"язок продавця доставити товар.

          Приписами ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов"язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

          Згідно статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

          Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від зобов‘язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

          Приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання.

          Відповідно до частини 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

          Згідно частини 2 статті 34 обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          За таких обставин, враховуючи наведене, беручи до уваги доводи позивача, неподання відповідачем доказів в спростування вимог позивача щодо сплати заборгованості за поставлену згідно договору лісопродукцію, підписання відповідачем акту звірки розрахунків, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 12 220 грн. 02 коп.

          Щодо вимог позивача про стягнення 1 607 грн. 18 коп. пені, суд вказує на таке.          

          Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

          Пунктом 7.3 договору передбачена відповідальність покупця (відповідача) за несвоєчасну оплату за сировину у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення. Згідно поданого розрахунку відповідачу нараховано 1 607 грн. 18 коп. пені.

          Частиною 6 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов"язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коди зобов"язання мало бути виконано.

          Проте, згідно поданого позивачем розрахунку вбачається, що пеня нарахована за період більший, ніж встановлено ст. 232 ГК України, що є підставою для часткового задоволення позову в цій частині, а саме: стягнути пеню в розмірі 1 284 грн. 70 коп.

          Таким чином, суд вважає вимоги позивача частково обгрунтованими.

          Судові витрати, відповідно до ст. 49 ГПК України слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

          Керуючись ст. 124 Конституції України, 216, 232 Господарського кодексу України, ст. ст. 14, 525, 526, ч. 1 ст. 625, ст. 664, ст. 692, ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 22, 33-34, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

          позов задовольнити частково.

          Стягнути з ТзОВ "Уніплит", вул. Заводська, 4, смт. Вигода, Долинський район, Івано-Франківська область, 77552 (р/р 2600100017015 в КБ "Укрексімбанк" м. Івано-Франківськ, МФО 336688, код 30905968) ДП "Березнівський лісгосп", вул. Київська, 1, м. Березне, Рівненська область,34600 (р/р 260026743 в РОД РБ "Аваль" м. Рівне МФО 333277, код 00992792) - 12 220 грн. 02 коп. заборгованості, 1 284 грн. 70 коп. пені, 135 грн. 02 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

          Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

          В решті вимог - відмовити.

          Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, у разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання повного рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Фрич М.М.

                                                            рішення підписане 24.02.10

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______ 24.02.10